Ще хвилина, й він робитиме з нею, що схоче.
Вона кинула йому в обличчя кілька грубих лайок, але він, немов не чувши їх, казав своє, й щораз сміливіші ставали його руки.
Раптом вона одкинула з обличчя серпанок і крикнула:
"Подивіться на мене!"
Перед Ріпсом була Едіт Лейстон.
На секунду звикле почуття рабської підлоти опанувало Ріпсом. Він випустив її руки. Вона кинулась бігти, але в тій же хвилі він знов спіймав її за руку.
"Це не міняє справи,— сказав він хрипко. — Я маю доручення від Лейстона заправляти транспортом. Вам ніхто не повірить".
"Пустіть! — зойкнула Едіт. — Ви поплатитесь за це".
Ріпс витяг з кишені якусь чорну річ.
"Мовчіть, коли не хочете опинитись за бортом. Я застрелю Марту Лорен, як кішку, й мене виправдає кожний суд, я маю долари. Ви це розумієте. Я плював на всі суди".
Й він перевів кнопку на бравнінгу.
"В останній раз питаюсь в вас — ви зробите те, що я від вас вимагаю?"
"Ні!" — скрикнула істерично Едіт. Ріпс підняв дуло револьвера.
В цій хвилі револьвер вилетів з його руки й дзвінко ляснув об двері. Над Ріпсом мов хмара стояла якась постать — минула сота частка секунди, й д-р хемії лежав долі, хряснули кістки.
"Не вбивайте!" — інстинктивно вигукнула дівчина й кинулася до двох чоловіків.
Напівмертва від страху і здивування, вона почула якесь ніби звіряче бурмотіння, якийсь горловий свист, наче на Ріпса напала гігантова мавпа.
Вона одсахнулась, але в цій хвилі два тіла докотились до неї й руки її торкнулась якась груба тканина.
"Людина", — промайнула в голові її гадка, й вона закричала знову:
"Не вбивайте, ради Бога!"
Але постать не збиралась вбивати Ріпса. Натомість вона щось вовтузилася коло його очей. На смерть перелякана дівчина думала, що доктора осліпляють. Вся тремтячи, як осиковий лист, вона глянула на руки невідомого чоловіка. Руки методично зав'язували очі докторові хемії Дж. Ріпсові.
Потім чоловік взяв доктора одною рукою під пахву, одімкнув двері й зник сходами машинового відділу.
Едіт хотіла бігти за ним, але він рукою наказав їй зоставатися.
Знесилена дівчина сіла на стос мотуззя. Через хвилину чоловік вернувся.
"Знаєте, що я вам скажу? — сказав він по-англійськи. — Стережіться отого д-ра та не виходьте краще з своєї каюти. Крім усього іншого він венерик, і ви ризикуєте спіймати хворобу".
Міліярдерова дочка хотіла образитися, але швидко втямила, що це тут буде не до речі.
"Ви знаєте, хто я? Я — Едіт Мак-Лейстон, — сказала вона. — Мак-Лейстон зуміє нагородити вас".
Чоловік витягнув ліхтарика й подивився на Едіт. В одбитому світлі вона побачила кремезну фігуру з розстібнутим по-матроському коміром. На грудях виблискувала синім якась татуїровка.
При імені Мак-Лейстона чоловік якось невиразно захрипів.
"Мені не треба Лейстонової нагороди. Робіть так, як я вам сказав. Прощавайте!" — і він повернувся, щоби йти.
"Стривайте, — скрикнула Едіт, — скажіть, хто ви. Вам загрожує небезпека. Ріпс зітре вас з лиця землі".
"Ріпс не зітре мене з лиця землі, бо він не знає, хто перебив йому справу. Він і не дізнається цього, бо вахтенний удвічі менший за мене на зріст: спить зараз як мертвий.
А що до того, хто я такий, то вам немає до цього діла. Я не маю найменшого бажання бути з вами знайомим. І стережіться, бо такий випадок, як сьогодні, буде не кожного разу. Прощайте".
Й матрос зник у дверях.
Едіт повагалась ще з хвилину й зійшла теж униз.
На поручнях сходів вона раптом відчула щось липке. З огидою прибравши руку, вона піднесла її до лямпового світла. На пальцях залишилися цятки крові.
Не знаю, чим пояснити той факт, що Гаррі Руперт ні разу не зустрівся на транспорті з Мартином. Обоє вони були робіт-ники хемічного виробництва, коли вірить чуткам, що поширювалися навколо Мартина.
Гаррі ж був робітник з хемічної лабораторії славнозвісного професора Двела й їхав у Европу за якимсь ділом, суть якого ще не з'ясована.
Та на транспорті Мартин був старший матрос, а Гаррі випадковий пасажир.
Мартин не цікавився пасажирами, а Гаррі сидів через всі дні з якимись книжками.
Ані першому, ані другому й на думку не спадало, як їх може зв'язати пізніше доля.
Едіт, опинившися в каюті, не могла спати. Що робити? Як далі бути?
Вона не намагалася знайти щось утішного в тім становищі, в якому вона опинилася. Вона не ховала голову під крило, мов казуар. Дійсність була жахлива з її точки погляду.
Потрапивши в лапи докторові Ріпсові, захворіти на жахливу хворобу, від якої немає рятунку. Як вона шкодувала, що втекла з Нью-Йорку потайки. Вона могла якось намовити м-ра Мак-Лейстона, зрештою могла б хоч зоставити йому свою адресу. Грошей не було. Вона взяла з собою всі свої коштовні речі — це була чимала сума, але ховала в собі небезпеку. Втома звала до сну, й помалу Едіт заснула. Заснула, як була, не роздягшися, навіть не розстібнувши вузького коміру, який носили в 192... році. Щось не давало її заснути, щось настирно кружляло за її спиною. Вона старанно оглядалась, обшукувала всі закутки своєї кімнати, кликала міс Древінс, і вони починали шукати вдвох. Ніде нічого не було, й міс Древінс збиралася йти, але за спиною все щось кружляло. Міс Древінс нарешті пішла. Стало душно. Нічим було дихати. Вона хотіла скрикнути й не могла. Нарешті вона пересилила себе й оглянулась. З-за поручнів борта показується обличчя, простягається волохата рука. Вона росте, росте, росте, досягає гігантових розмірів. Це не людське лице. Величезний висунутий наперед щелеп це показує — це лице гігантової людиноподібної мавпи. Мавпа хапає Едіт за руку й зриває з неї кільце. Едіт дико скрикує й прокидається вся в холоднім поті...
Д-р Джим Ріпс більше не турбував Едіт своїми одвідинами. Шановний учений знову не виходив на світ цілий день, а другого дня вийшов з перев'язаною фізіономією.
"Наслідки занадто гострої бритви", — сказав доктор у відповідь на запитання помішника капітана.
"Вони не стануть нам на перешкоді, щоб роздушити шклянку грогу", — додав він, і обоє подалися до їдальні.
В цей день Едіт дістала від Ріпса записку. Спочатку вона хотіла її викинути не читаючи, але обережність підказала їй не гребати ніяким засобом боротьби.
Насамперед дозвольте висловити Вам подяку за те співчуття Ваше, що допомогло мені врятуватися з рук злочинця. Злочинець уже знайдений, і його жде законна кара. Я більше не турбуватиму Вас своєю присутністю й, коли дозволите, зроблю все, що можу, щоби допомогти Вам вернутися додому.
Д-р хемії Дж. Ріпс.
Додому?
"Коли й вернуся додому, то не з Вашою допомогою, — подумала Едіт, — грошей стане".
Але невже ж він пише правду й матроса знайдено.
Вона бачила Мартина на палубі. Очевидно, його не заарештовано. Може, д-р Ріпс не збирається його арештувати й віддавати під суд, а хоче розправитися з ним по способу Ку-клукс-клан, тобто наймоднішим культурним американсько-капіталістичним самосудом.
Його шпики, мабуть, стежать за Мартином і, вибравши зручну хвилю, вирядять його на той світ. При одній думці про це кров захолола в жилах Едіт — він її врятував.
Вона зібралася бігти шукати Мартина, щоби якось попередити небезпеку. Але в цій хвилі вона підстрибнула, мов м'ячик, на ліжку. Вона встала знову. Але новий удар повалив її долі.
Вона підвелася вдруге й вибігла в коридор. Щось тріщало, ввесь транспорт ходив ходором. Хапаючись за сходи, вона вибігла на палубу. Було повно народу. Фок-брам-стеньга (чи щось вроді того) повалилась вздовж і задавила насмерть кілька душ.
Не знаючи, що робить, Едіт кинулась тікати, але в цій хвилі щось схопило її за ногу, вона подивилась і зойкнула. Погляд її уперся в витріщені шкляні очі. Неприродня поза зламала постать чоловіка навмерті, по щоках його опливав сірий мозок, ноги Едіт замокли. Вона подивилася вниз — вона стояла в калюжі крови.
Величезний ахтерштевень висів, мов ганчірка, з корми транспорта. Люди, давлячи, б'ючись одне з одним, добували шлюпки.
Раптом, щораз зростаючи, почався тихий непреривний рип. Наче хтось одчиняв заіржавілі двері.
Зростаючи, мов хвиля, він досяг сили громового вдару, й центр транспорту з димарями, вікнами й мачтами провалився з гуркотом вниз. Якась мотузка вдарила Едіт по шиї, й вона знепритомніла...
Дув пасат. Проти пасату боровся білий альбатрос, ідучи в 100 метрах над поверхнею води, і вдивлявся гострим мов голка оком, шукаючи риби серед зелених водоростів. За якусь гілочку зачепилася біла цятка.
Якби альбатрос був умів курити табак, він рішив би, що це сигарета. На цім місті півгодини тому спинився транспорт "Вікторія".
Розділ 2
КAФE СИНЬОЇ МАВПИ
"Ліберія" одпливає з Марселю. Про Мак-Лейстона, міс Древінс і кретина Сіднея Лейстона. Розшукове бюро Пінкертона. Молодий чоловік з загадковим обличчям. Молодий чоловік з рисаком. Париж. Кафе Синьої Мавпи. Замах на міліярдера. Перша згадка про Пуанкаре. Іван у Парижі. Таємничий англієць. П'ять головорізів із Танжеру. "Чоловік за бортом". Почуття Камілли. Камілла молиться. "Ви прикупили до дев'ятки". Про двадцять одно й про шмен-де-фер. Білявий матрос на "Ліберії".
Був ясний сонячний день. На зверхній палубі пароплаву "Ліберія", що одплив з Марселю і мав обійти західний беріг Африки, походжали два молодих чоловіки. Франсуа, молодший, видобув єгипетську папіроску, постукав об коробочок з пірамідою й пальмою і нервозно закурив. Потім він сплюнув через борт, поворушив губами, ніби хотів щось сказати, але змовчав. Ще за хвилину він і його старший товариш, низенький на зріст блондин, ходили мовчки навколо гори з фанери й дощок. "От робота, — сказав нарешті Франсуа. — Ходім униз, все одно нічого не вигадаєш", — додав він з прикрістю. Білявий Вінсент витяг із кишені товариша коробок і закурив теж. Потім обидва мовчки зійшли на нижню палубу… В корабельних паперах за № 117 лежав такий документ:
"НАКЛАДНА № 368914, Від Ш. Дювер'є.
Адреса відрядчика: Париж, Кафе Синьої Мавпи.
Місце відрядження — Лібервіль.
Предмет: скринь, запакованих фанерою — 13.
Вага brutto: 1/2 тонни".
Мак-Лейстон поставив на ноги всі розшукові бюро.