Франце! Так ця організованість і допомогла нам. Крім того термінове замовлення радянських робітників не дозволило "Компанії" зволікати стра йк і вдаватись широко до Поліції!
Андоіяш Вале посміхнувся:
— Дф коли б і поліція! Ми все одно перемогли б. Після твого вчинку на заводі, Франце. я перетягнув на наш бік усіх робітників. Завод на кілька днів завмер зовсім.
Петро чокнувся кухлем з Андріяшем.
— За твоє здоров'я, діду...
Робітники загомоніли ще веселіше.
— До цих пунктів у листівці, — сказав Леон Мустак, — ми додали ще пункт про звільненя всіх заарештованих під час страйку. Отже, за твоє звільнення, Франце!
Вони сиділи й розмовляли, і у "Беселому джерелі" було весело. Награвав оркестр.
— Ти вже бачив Жакеліну? Був у лікарні?
Франц посмутнів і хитнув головою.
Він уже бачив Жакеліну і зараз пригадав її схудле обличчя серед білих стін лікарні на білій подушці в ліжку.
— Шкода, що ми не знали раніі про таке тяжке твоє становище. Ми всі були в жахливому стані. Проте для дитини ми могли б дещо зробити. Я прийшов трохи запізно.
І Леон Мустак розповів.
Він прийшов до Жакеліни, коли довідався про похорон дитини. Треба було підтримати її й розповісти про Франца Каркаша, якого не забули.
Леон підійнявся сходами до самих дверей Каркашевої кімнати, коли почув запах газу. Це його сильно стурбувало. Двері були зачинені і запах газу йшов з них. Леон почав стукати. На його крик збіглись сусіди. Зламали двері. В кімнаті було повно газу й на підлозі лежала непритомна Жакеліна.
Задзеленчав телефон і незабаром карета швидкої допомоги помчала містом. Бона мчала серединою вулиці і всі розступалися, даючи їй дорогу.
— Жакеліну ми врятували, Франце! Велика шкода, що так трапилось. Наші відвідують її щодня. Вона незабаром одужає.
Знову настрій у "Веселому джерелі" пожвавішав. Франц Каркаш підвівся.
— Я, колишній малосвідомий безробітний і навіть штрейкбрехер, присягаюсь перед вами віддати всі свої сили на боротьбу з тими, хто утопив мого друга Матіяша Лябур, хто умертвив дитину й отруїв газом Жакеліну, хто придушує робітників, катує їх у в'язницях і вночі стріляє з "мотоциклетки"!
Крики товаришів заглушили Франца!..
ХІХ
Мрії здійснюються. Ось Франц Каркаш вибіг на палубу пароплава з відром і шматком клоччя в руках старанно став натирати мідні поручні, поки вони не поясніли, як ясніє ранок. Поруч плюскало море і Франц Каркаш безжурно насвистував.
Матроська романтика моря давно відійшла в минуле. Тепер.були не матроси, а палубні робітники. Такий робітник був і Франц Каркаш. Він цілими днями чистив палубу або висів у колисці й фарбував пароплавну обшивку. Це було замість романтичних вітрил і канатів. Проте Франц був задоволений.
Його послали робітники заводу супроводити на пароплаві машини, для Радянського союзу. Це були ті машини, що за одну з них він виступив на заводі про— ти майстра, шпигів і всієї "Компанії". Люди, що співчувають Радянському союзу, робітники, що борються за спільну справу, мусили мати своїх людей на пароплаві.
Франц Каркаш мав у кубрику вже багато спільників. Його життєвий досвід і класова свідомість були найкращою Його школою. До партії він прийшов переконаний життям і це переконання не можна було похитнути.
У кубрику — іноді гармошка, а частіше обережні розмови, нагорі ж, на палубі праця до втоми. Так минали дні в рейсі.
Сьогодні Форанни натирав мідні поручні з більшою охотою. День був хороший і в далені вже біліла Одеса. Він часто одривався від роботи 1 поглядав туди, де виблискувало на сонці південне місто робітників, що вільно будують соціалізм.
Каркаш не зміг би переказати всіх почуттів, що наповнювали його.
До нього незабаром підійшли два моряки — його друзі Фабіанке й Гуль, які теж вдивлялися в далекий берег, на якому біліло місто. Тут нікого з сторонніх не було й вони могли поговорити.
— Оце Одеса! — сказав Фабіанке, і вони всі троє подивились у далечінь.
—Там більшовики! Машини, що ми привезли, їм здорово згодяться. У них же нема капіталістів! — сказав Гуль.
— Нам треба повчитись у них, як позбавитись наших підприємців! — сказав Каркаш.
Потім вони зашепотіли. Власники пароплава уже під час рейсу зменшили їм плату, і нічого з обіцяного харчування вони на пароплаві не бачили. Це вже було зроблено під час рейсу і це була звичайна хитрість, щоб більше заробити на їхніх шкурах.
— В порту, в Одесі, ми оголосимо страйк, нас підтримають робітники! — сказав Каркаш.
Проте їм важко було зараз думати про це. Вже близько була Одеса і вони, троє, широко розплюшеними очима дивились на місто.
ХХ
У портовому ресторанчику, куди часто заходили чужоземні моряки, які прибували на пароплавах до Одеси з різних країн, сидів за столиком з кухлем пива Остап Назарчук, робітник судно-ремонтного заводу ім. Марті. Він вийшов сьогодні, як він сам висловлювався, на полювання.
Справа в тому, що Назарчук був найактивніший член Модрівського осередку на заводі Марті. Він листувався з багатьма товаришами, що живуть і працюють за кордоном, вивчав мови і дуже радо підтримував міжнародний робітничий зв язок. Знайомився він з охотниками листуватись через моря й океани саме в цьому ресторанчику. Назарчук знав, шо сьогодні прибув чужоземний пароплав з машинами і що обов'язково тут мають бути чужоземні моряки. Він пив пиво і поглядав на вулицю, чекаючи чужоземних гостей. Чекати Йому довелось не довго.
Незабаром до ресторанчика зайшли двоє моряків і сіли за сусідній столик. Це був Франц Каркаш s моряк, з яким він подружився, Густав Фабіанке.
Назарчук негайно ж почав діяти. Він допив своє пиво за здоров'я моряків, ті підтримали тост і розмова зав'язалась.
— Сьогодні в нашому клубі збори Модрівського осередку, чи не завітали б ви до нас? — спитав Назарчук.
Між іншим він думав, що йому доведеться перєконувати й умовляти моряків саме піти до клубу, а не проводити вечір у рестораччику або шукаючи знайомств із найкращими жінками Одеси, яка славиться ними, як і чудовою рибою скумбрією. Проте моряки були люди передові.
— Мене це дуже цікавить! — сказав Каркаш. — Ми обидва цікавимось життям радянських робітників!..
Вони допили пиво, розплатились і разом з Остапом Назарчуком вийшли з ресторану.
ХХ
У клубі було досить велелюдно. За кількома столиками грали в шахи. В одній із кімнат працював гурток ППО, в іншій аматорський оркестр вивчав новий марш і тут, крім музикантів, було багато аматорів музики. Дівчата пробували танцювати вальс, бо покищо марш звучав, як аргентінське танго. Флейта й тромбони ще не потрапляли в ритм.
В іншій кімнаті місцевий радіоаматор настроїв радіо. Воно верещало, як тисяча дияволів на торфяному. болоті. Радіоаматор був один, бо це мистецтво давало насолоду лише йому одному.
Назарчук у супроводі Каркаша та Фабіанке обійшов майже всі кімнати. Він з величезною гордістю показував своїх закордонних гостей усім присутнім у клубі. Грачі в шахи припиняли гру, у музикантів одразу виходив бравурний марш, а радіоаматор зустрічав гостей одразу цілою промовою із гучномовця.
Гурток робітниць і робітників навколо гостей поволі збільшувався, як снігова грудка.
Нарешті вони всі зайшли в одну з кімнат, де могли зручно розсістися, і Назарчук сказав.
— Знайомтеся! Це наші закордонні гості — товариші Каркаш і Фабіанке. А це члени Модрівського осередку — робітники й робітниці заводу "Марті".
Розмова почалася. Образи її пересувались і в просторі і в часі.
Робітники заводу "Марті" побачили стару Европу. Вона сиділа в парку коло фонтана в образі міс Адрієни.
І зараз же Каркаш і Фабіанке побачили перед собою двох дівчат фізкультурниць, що прийшли з гуртка ППО. Робітниці були молоді й веселі, вони ніби були символом молодої країни.
Так точилася розмова.
Потім перед слухачами з заводу "Марті" потяглися довгі черги по безплатний суп перед благодійними установами. Бездомні люди і жебраки, що лежали під мостами і в парках. І тут же вітрини крамниць з обвалами найкращих і різноманітних речей. Ресторани й автомобілі з пикатими обличчями буржуа. Каволі діти робітників у глибоких кам яних дворах робітничих будинків виростали як квіти без сонця.
А Каркаш і Фабіанке побачили наші ясла з маленькими дітьми в колисках. Цілий виводок їх сидів на білих емалевих горщиках серед кімнати й обличчя у них були серйозні, як у людей, що роблять дуже важливу справу. Весела жвавість дитсадків і дитмайданчиків негайно ж змінилась на комфортабельну чистоту дієтичних їдалень.
Далі перед очима слухачів виросли конструктивні ліній нових робітничих житлокоопів.
Потім заговорили про умови роботи, і Каркаш розповів про жахливу систему штрафів, що її він так недавно перетерпів навіть у ролі штрейкбрехера.
І зараз же обидва гості побачили нові цехи наших заводів, нові будови й споруди станцій, елеваторів і фабрик.
В цехах висіли плакати про ударництво й соціалістичне змагання і перед кожним ударником був маленький прапорець. Вони побачили раптом і суцільні поля, що безмежно колосилися новим урожаєм. Нові колгоспні стайні з кіньми і племінними бугаями. Пташарні з хорами півнів та аудиторією балакучих курей. Побачили жвавих колгоспниць за стерном трактора і колгоспників на косовиці в полі.
Далі Фабіанке розповів про кілька епізодів з останнього страйку, й робітники заводу "Марті" побачили пікетчиків коло воріт, юрби штрейкбрехерів і бичачу тупість поліцаїв. Вони побачили бійки з фашистами. Роботу поліцейських палиць і, нарешті, тюрми з вязнями й пестоїли з вихлопної труби заведеної мотоциклетки.
Потім із надо заводів і фабрик встали густі колони демонстрантів і вони грізно йшли вулицями під тінню сотень червоних прапорів.
І раптом перед слухачами промайнули обличчя комуністів і комсомольців Леона Мустака, Петра, Симона, старого Андріяша Вале.
Та ось після страйкового комітету у "Веселому джеєрелі" вони опинилися у темних вогких камерах з загратованими вікнами, а коло високих стін прогулювались жандарми з карабінами за плечима.
Тоді встав і заговорив Назарчук.
— Всі ми члени МОДРівського осередку, у нас і заводі є модрівські бригади, які частину свого заробітку віддають на справу міжнародної пролетарської допомоги. В наших, підшефних колгоспах є теж бригади, які засівають понадпланово цілі лани і урожай з них їде на допомогу закордонним робітникам в їх революційній боротьбі.
І перед слухачами промайнуло багато обличчів замордованих революціонерів і звільнених з в'язниці зусиллями МОДР'у.
Я бригадир модрівської бригади! —сказав Назарчук.
І Каркаш і Фабгіанке побачили його в цеху на роботі серед робітників його бригади.