Спочатку я хотів захистити Світлану від дурних посягань Орлова, але все владналося досить швидко, вирішилося саме по собі, так що я і не встиг щось сказати. Інша справа, якби секретарка сама не відважилася покласти цьому край, я би щось сказав Орлову, зробив би потрібний крок. Тепер з цією студенткою треба було щось робити.
— Слухай, Міша, не дурій, — сказав я начальнику штабу. – Зараз розбудять весь профілакторій, будемо потім мати проблеми.
— Чого ти, Андрюха, — весело, майже по-дитячому забелькотів Орлов, — трохи розважимося. Нам нема чого боятися. Тепер ми господарі життя. Янукович – наш президент!
Говорити про політику, яка мені остогидла, я вже не мав сил. Щось довести п'яному теж не було можливості. А бігти за хлопцями, щоб зупинити їх і не доводити ситуацію до абсурду, в мене не було бажання. Байдужість навалилася на плечі, мов важкий мішок з цементом. Захотілося спати, а ще більше – піти додому.
Я махнув на все рукою і засів за комп'ютер – порпатися в Інтернеті. Відключивши Вєрку Сердючку, зайшов спочатку на сайт obkom.net.ua. Повідомлення були цікавими, але не настільки, щоб усміхатися самому до себе. Я розумів, що це алкоголь виходить із мене.
В СИМФЕРОПОЛЕ ЯНУКОВИЧ УВЕРЕННО ПОБЕДИЛ В ПСИХБОЛЬНИЦЕ, КОЖВЕНДИСПАНСЕРЕ, КОЛОНИИ И СИЗО
Согласно результатам голосования, поступившим в комиссию территориального избирательного округа № 1 (Центральный и Железнодорожный районы г. Симферополя), на специальных участках, расположенных в Симферопольской исправительной колонии, СИЗО, республиканской психбольнице и кожвендиспансере, уверенную победу одержал Виктор Янукович.
По информации агентства "Контекст-медиа", в СИЗО за "премьер-кандидата" проголосовали 1474 избирателя, Виктора Ющенко поддержал 71 человек, против всех проголосовали 16 человек. В Симферопольской исправительной колонии Януковича поддержали 1294 избирателя, Ющенко – 248, против всех проголосовали 60 избирателей.
На 40-м избирательном участке, включающем Республиканскую клиническую психиатрическую больницу и Республиканский кожно-венерологический диспансер, за Януковича проголосовало 668 избирателей, за Ющенко – 83 голоса, 41 человек проголосовал против всех.
СТАЛИ ИЗВЕСТНЫ ДАННЫЕ ГОЛОСОВАНИЯ ПО НЕКОТОРЫМ ИЗБИРАТЕЛЬНЫМ КОМИССИЯМ 42-ГО ТИО (Г. ДОНЕЦК). НАШ ПОРОЖНЯК ВПЕРЁД ЛЕТИТ!!!
По 58-му участку в списки было внесено 2332 человека. На участок поступило 2036 бюллетеней. За кандидата Ющенко – 0 голосов, против всех – 2, за кандидата Януковича – 2300 голосов (больше, чем получено бюллетеней, на 264!). 4 бюллетеня признано недействительными.
По 12-му участку в списки было внесено 2021 человек. На участок поступило 1909 бюллетеней. За кандидата Ющенко – 3 голоса, против всех – 0, за кандидата Януковича – 1910 (опять превышение над имевшимися бюллетенями). 6 бюллетеней признано недействительными.
НАБЛЮДЕНИЕ "ОБКОМА": В ШТАБЕ ЮЩЕНКО ЦАРИТ РАСТЕРЯННОСТЬ
Как передаёт корреспондент "Обкома" из центрального штаба кандидата в президенты Ющенко, после недолгой эйфории настроение сменилось на прямо противоположное.
Все прекрасно отдают себе отчёт, что результаты выборов будут сфальсифицированы, но реальных механизмов и способов противодействовать этому, несмотря на многочисленные громкие заявления, у сторонников Ющенко нет.
Подтверждением тому служат и призывы к согражданам лидера "Нашей Украины" и Юлии Тимошенко, озвученные уже после полуночи, придти утром на Майдан спасать демократию. Других идей для борьбы с откровенной фальсификацией, похоже, у сторонников Виктора Ющенко уже не осталось.
Я перейшов на інший сайт — maidan.org.ua.
В КІРОВОГРАДІ – МУКАЧЕВО
Тільки що атаковано декілька дільниць 100-го сумновідомого округу. Розбито 92 та 93 виборчі дільниці. Не виключено, що напади продовжуються і на інші дільниці. В Кіровограді перемагає Ющенко.
Перед нападом міліція швиденько зникла. Після – з'явилася і засвідчила, що дільниці розбито. На дільницях побито спостерігачів та членів комісій.
Очевидно, вони діяли з бандитами в зв'язці, для того щоб визнати результати недійсними.
КУЧМАНОЇД БОЇТЬСЯ
До адміністрації президента стягуються підрозділи спецназу. Зараз на Лютеранській зі сторони Хрещатика виставлено заслін з беркутівців в костюмах космонавтів (бояться...).
Банкова з обох боків перекрита залізними щитами, у подвір'ях стоять автобуси, двигуни у більшості з них працюють (мабуть, щоб встигнути драпанути).
Отож вітаю всіх – ми їх налякали!
З ЛИСТІВ НА МАЙДАН: ЛІДЕРИ, ЩО ВИ РОБИТЕ?
Прочитав, начебто Ющенко й Тимошенко розпустили людей до 9-ої ранку, коли має розпочатися мітинг.
Якщо так, то це – безумство! За цей час вкрадуть перемогу і підтягнуть озброєні формування, так що зранку зробити щось буде неможливо.
У січні 1991 року у Вільнюсі люди стояли під парламентом масово, круглодобово, тижнями – незважаючи на погоду, роботу й таке інше!..
Іван Юзич, час торонтський.
Несподівано вимкнулося світло, а з ним і комп'ютер. За мить світло з'явилося знову, але я вже не мав сил заходити в комп'ютер, а тим більше щось читати. Я мовчки, з п'яно-патетичним пафосом побажав удачі невідомому Іванові Юзичу, який живе за торонтським часом, геть чисто забув про студентку, яку мали привести до Орлова, і вирішив йти додому спати.
Якби мене хтось спинив дорогою, я би, мабуть, бився за свою свободу. Але спиняти було нікому. Орлов куняв за столом. Інші члени штабу щось тихенько гомоніли між собою. Здавалося, навіть ніхто й не помітив, що я пішов геть.
3
Степан Сосновський не зрозумів, як він опинився перед дверима своєї квартири. Не знав він і котра година. Втім, це не було зараз головним. Важливо, що він живий і що хочеться малювати. Ось поспить декілька годин і сотворить щось воістину геніальне.
Пив з друзями всеньку неділю, десь вешталися містом, про щось говорили у якихось квартирах. Він навіть не пам'ятав, чи ходив голосувати. Здається, ходив, але все було в тумані. Компанія була звичною: він, поет і одночасно музикант Йосип Старосольський, бутафор з театру та колишній художник Костя Пліш. Де вони зараз? Як добралися додому?
Пам'ять поверталася до нього і знову зникала. Сосновський згадав, що лежав на лавці біля пам'ятника філософу в центрі Дрогослава, замерз і кудись пішов, потім знову нічого не пам'ятав, аж ось стоїть перед дверима своєї квартири.
Звісно, двері були замкнені, а ключа він не мав. Довелося дзвонити, хоча він цього не хотів, і чекати, доки дружина відчинить.
Цей процес тривав довго. Степан ніби й тиснув на ґудзик дзвінка, але робив це нерішуче, відтягуючи неодмінну зустріч з дружиною, під час якої та скаже йому все, що про нього думає, і навіть більше, а це негативно вплине на подальший розвиток його творчої самобутності. Сосновський це усвідомлював – як і те, яку високопарну думку щойно закрутив. Вихід із цієї ситуації був простий: не пити. Тоді би дружина не лаяла, а він би писав свої геніальні картини. Але він не міг обходитися без друзів, а зустріч з ними неодмінно закінчувалася пиятикою. Після цього в нього відбувався активний творчий процес. Щоправда, дружина своїми несправедливими словами притлумлювала його геніальний шал, але загалом це не заважало Степанові потім творити декілька днів на самоті у своїй майстерні, не допускаючи до себе нікого, — до наступної зустрічі з друзями, а, значить, і до наступної пиятики. Це було замкнене коло його життя, він ходив по ньому, як сліпий кінь, що помпує воду, усвідомлював це, але нічого не міг вдіяти, а з роками уже й не хотів нічого змінювати.
Сосновський став рішучіше натискати на ґудзик дзвінка, бо захотів у туалет, і це бажання переважило необхідність неодмінної зустрічі з дружиною і невідворотність вислуховування її разючих і несправедливих, на його думку, слів.
На диво, Зоя була не такою, як завжди. Вона відчинила двері, глянула на чоловіка, як на важкохворого і, одночасно, як на малу дитину, котра не відає, що творить, і з болем у серці сказала:
— Доп'єшся ти, Степане. Помий морду, бо вся борода у вині.
Ошелешений, Сосновський добіг до туалету, вилив з себе, здається, все до останньої краплі, бо вже не міг стерпіти, відтак заскочив до ванни і сам жахнувся свого вигляду. Все обличчя й борода були залиті червоним вином, яке нагадувало кров, куртка й сорочка під нею були брудні. Степан довго вдивлявся у власне обличчя, яке щораз то більше ставало йому ненависним. Але треба жити навіть із цим. Він поскидав з себе увесь мотлох, довго вмивався холодною водою (добре, що вона була цієї ночі!), намагаючись вигнати навіть натяк на хміль, і постановив негайно працювати. Треба надолужувати те, що втратив минулого дня і ночі.
Він пішов у спальню, де лежали його недописані картини, і став думати, з якої би продовжити роботу. Степан так робив упродовж багатьох років, одночасно працюючи над багатьма роботами. Такий стиль виробився випадково. Декілька років тому йому запропонували відкрити персональну виставку в місцевому краєзнавчому музеї "Дрогославщина". Він кинувся до своїх картин, яких не встиг роздарувати, і зрозумів, що практично нема що виставляти. Ні, малюнків, пейзажів, портретів було багато, вистачило би не на одну персональну виставку не те що в якомусь задрипаному Дрогославі, а навіть в обласному центрі чи Києві. Але то були твори, які він сам розумів. Пересічний же дрогославець прийшов би на виставку, походив би залами і сказав, що Степан маляр, а не художник.
Сосновський добре знав смаки та вподобання пересічного дрогославця. Це не була пихатість, погорда ним, зовсім ні. Але все він писав для себе, геніального, а тут від несподіваної пропозиції виставитися вперше у рідному місті пішла голова обертом. Мабуть, він ховав це від себе дуже довго і дуже глибоко, але йому хоч на старості років захотілося сподобатися дрогославцям, не лише тим пиякам і бомжам, якими він не гребував, бо розумів, що сам належить до тієї вишуканої когорти людей, а й тим, хто з погордою ставився до нього, хто не давав йому декілька копійок, коли душа просила самогону, хто відвертав свою морду від смердючої його одежі, неохайної бороди. Йому захотілося сподобатися, втрафити смакам і вподобанням цих людей, а для цього треба було зробити все можливе й неможливе.
Він відібрав декілька картин, які йому не конче подобались і які він мав намір дарувати друзям і знайомим, сподіваючись заробити на самогонку чи просто так від доброти своєї душевної віддаючи народжене в муках.