Зрадлива коханка

Анатолій Власюк

Сторінка 2 з 9

Цей страх сидів у ньому декілька років поспіль, поки Кіт був у в'язниці. Нишпорка думав, що той захоче помститися йому. Потім круговерть життя відсунула цей страх десь у глибини потаємного. Але людська природа така, що весь непотріб рано чи пізно вилізає. Ось і Нишпорка став знову боятися Кота. Лише за жодних умов не треба йому цього показувати. Це як боїшся псів – обов'язково тебе покусають. А йдеш повз них з гордо піднятою головою – не зачеплять. Повз таких, як Кіт, треба йти з гордо піднятою головою.

8

Життя набагато нудніше і прозаїчніше, ніж ми собі його нафантазовуємо. Нам уже мало стає черствого хліба – хочемо видовищ. Але за все яскраве, що перевертає тобі душу, треба платити.

Нишпорка ще не прийняв остаточного рішення, як має поступити. Киця уважно спостерігала за ним своїми різнокольоровими очима. Вона була білосніжною. Турецька порода ван дісталась їй разом із космічним спокоєм. Навіть якби Киця вміла говорити, радитись з нею не мало сенсу. Мовляв, я ж сама справляюсь зі своїми проблемами, впораєшся і ти.

Не було іншого виходу, як піти провітритись. Нишпорка дав собі слово, що не вип'є сьогодні навіть краплини алкоголю. Треба було прийняти зважене рішення на тверезу голову.

Сонце припікало немилосердно. Боліла голова. Хотілося пити. Не буде ж він ганьбитися перед усім світом мінеральною водою. Випадало на те, що з пивом сьогодні не розминутись.

І тут, як на гріх, чи на щастя, Нишпорка здалеку побачив Надю Заяць, тепер Задвірну, свою першу коханку. Ну, тих, які були до одруження, він до уваги не брав. Йому би зараз триматися подалі від неї, самому не сунути голову в петлю. Але ж треба знати Нишпорку!

Він захотів для самого себе дізнатися, хто ж цей Надьчин сміливець, який посмів перейти дорогу Котові.

9

Хто шукає, той завжди знайде. Пригод на свою голову.

Надька майже зовсім не змінилась. Так інколи буває з жінками. Не з тими, хто стежить за собою, сідає на дієту, займається фітнесом. Це має бути природний процес. Щось повинно йти зсередини від самої жінки, щоби зберігати фігуру і молодість обличчя. Блиск очей, які прагнуть кохання, нічим штучним не викличеш.

Скільки пам'ятав Нишпорка, Надька ніколи ні в чому собі не відмовляла. Могла добряче випити й закурити, з'їсти чималенький шматок торту чи копчену ковбасу. На її здоров'ї та зовнішньому вигляді це ніяк не позначалось. Звісно, роки брали своє, але коли тобі далеко до п'ятдесятки, ти виглядатимеш молодою і свіжою, особливо якщо маєш внутрішній стержень і жагу до життя. Зайчиха це мала.

Вона явно когось чекала, помалу прогулюючись біля фонтану в центрі Дрогослава. Нишпорка був на безпечній відстані від неї, хоча хтось зсередини підштовхував його до Надьки. Стримував себе. Ще матиме можливість поспілкуватися з нею.

Біля Надьки загальмувала чорна машина з тонованим склом. Із неї вийшов високий чоловік, відчинив дверцята перед Заяць-Задвірною. Усмішка закоханої жінки не сходила з Надьчиних вуст.

Усе так просто?

Нишпорка зателефонував знайомому, назвав марку машини і номер, просив з'ясувати, кому вона належить. Він справді сьогодні заслужив на пиво.

10

Тільки-но Нишпорка повернувся додому, як пролунав дзвінок від Кота.

"Ого! Поспішає, сучий син!" – злорадно подумав він.

– Ну що, як наші справи? – Ні тобі добридень, ні насируматір. Не вчать у в'язницях хороших манер.

– А ти впевнений, що у неї є коханець? – Нишпорка пішов у наступ, бо давно затямив, що з такими людьми інакше не можна.

– Якби не був упевнений, не дав би тобі заробити п'ятсот баксів, – самовпевнено заявив Кіт.

– Не факт, що я отримаю від тебе ще триста, – вирвалось у Нишпорки, бо сьогодні був злий на весь білий світ. Добила його усмішка закоханої жінки. А Нишпорка добре розумівся на цьому.

Кіт пропустив мимо вух його зауваження.

– Ти просунувся у пошуках?

– Таємниця слідства, – спокійно відреагував Нишпорка, що мало би означати: "А дідька лисого ти дізнаєшся про Надьчиного коханця!", але ж Кіт не розумівся на подібних нюансах.

– Добре, скажеш, якщо знайдеш. Але не тягни! – І зв'язок перервано. Знову ні до побачення, ні насируматір. Погано ти закінчиш, Котисько.

Знайомий міг би уже й зателефонувати і сказати, кому належить машина, в яку сіла щаслива Надька.

Кицька вдавала із себе байдуже створіння. Ось могла би підказати Нишпорці, що насправді коїться. Але ж ні! Чи впевнена, що він і сам впорається?

11

Нишпорка лежав. Відпочивав. Чекав на дзвінок від знайомого, щоби дізнатися, хто ж той сміливець – новий коханець Зайчихи. Кицька згорнулася клубочком у його ногах. Інколи дозволяла допуск до свого тіла.

До бідної голівоньки Нишпорки завітала думка, чи був би він щасливим, якби одружився з Надькою. Аж самому стало цікаво. Ну, звісно, треба було почати з того часу, коли він навчався у десятому класі й мав більш тісні стосунками з дівчатами. Звісно, на четвертокласницю Зайчиху не звертав жодної уваги. Навіть не здогадувався про її існування.

Це вже потім, коли переспав з нею, оцінив її як жінку. Тоді йому було тридцять два, їй – двадцять шість. Личко, груди, ніжки – все на місці.

Але чи був би з нею щасливим? Навряд чи. Надька належала до породи жінок, які гуляють. За їхньою психологією це зветься інакше – шукають кращого за попередніх чоловіків, але суті справи це не змінює. Закохуючись у нового, вони забувають попередників.

Можливо, Нишпорка би ще щось нафантазував, але зателефонував знайомий.

– Машина належить Іванові Васильовичу, – сказав він і назвав його прізвище. Воно нічого не казало Нишпорці.

З'ясувалося, що цей Іван Васильович був відомим бізнесменом. Сам із Києва. Мав в Україні мережу швейних фабрик з іноземним капіталом. Нишпорка чув, що одна із них десь два роки тому запрацювала у Дрогославі.

А чому б і ні? Надька любила грошенята. Але ця усмішка щасливої жінки! Невже справді закохалась у мільйонера?

– Чув про Кота? – запитав знайомий.

– Ні, а що сталось?

– Сьогодні зранку завалили у "Калині".

12

Ну, ось і все. Можеш собі, Нишпорко, залишити двісті доларів. Котові вони вже більше не знадобляться.

То що, вже не треба розслідувати справу Надьки?

Із університету повернувся Славко з різноманітними пакунками.

– Тату, почекаєш годинку? – запитав він. – Зараз обід зварю.

І від кого він навчився? Готував краще за свою маму, Нишпорчину дружину. Ото дістанеться якійсь дівчині чоловік. Нишпорка вмів лише картоплю зварити чи яєчню підсмажити, хоча любив попоїсти.

Киця забула про Нишпорку і крутилася біля Славка. Котяри – як жінки. За шмат гнилої ковбаси торгують вірністю.

Нишпорка думав про Кота. Ще раніше до його бідної голівоньки залітала думка, що той погано закінчить. Чув від інших, що Кіт нахабно лізе в чужі справи, ніби мав індульгенцію на безсмертя.

Запахи із кухні вивертали кишки. Нишпорка аж тепер зрозумів психологію Киці. Було би добре хоч на мить стати нею. Потреться об Славкові ноги – і неодмінно щось смачненьке тобі кинуть. А так мусиш терпіти, поки син не покличе на кухню.

Вони обідали, коли заспівала мобілка Нишпорки.

– Алло! – буркнув він невдоволено. Таки не любив, коли відволікали від важливої справи. А ще номер незнайомий.

– Привіт! Це Зайчиха.

Мало не вдавився.

– Можемо зустрітися?

– А що сталося? – запитав за інерцією і відразу ж зрозумів свою дурість.

– Ромка вбили. Хочу тебе найняти розслідувати це вбивство.

Нишпорка й не розпитував, хто такий Ромко.

13

Багато разів Нишпорка уявляв собі зустріч із Надькою. Чого гріха таїти, далі сексуальних фантазій справа не йшла. Все-таки з першою коханкою йому було добре. Але ж не зателефонує їй, не скаже: "Давай потрахаємось!". Та й номера телефону не знав.

І ніяк не думав, що Надька замовить його розслідувати вбивство Кота. Зазвичай до Нишпорки зверталися родичі вбитих чи незаконно, як вони казали, звинувачених у злочинах. Але це траплялося пізніше, коли вже було зрозуміло, що поліція і прокуратура просто знайшли крайнього, а не вбивцю чи іншого злочинця. Через це в Нишпорки час від часу виникали проблеми. Він же не мав офіційної ліцензії приватного детектива, тому доводилося діяти мало не підпільно, щоби не давати підстав своїм колишнім колегам засудити його. А вже коли знаходив справжнього вбивцю чи за допомогою адвокатки Юлії доводив невинуватість того, кого незаконно звинуватили у вчиненні якогось злочину, лягав на дно, аби його не могли дістати поліцейські і прокурори. Їхній гнів минав – і Нишпорка розслідував чергову справу.

На побачення з Надькою вибирався ніби закоханий юнак. Славко підозріло дивився на батька, але нічого не казав. Киця теж вдавала, що так має бути, але уважно спостерігала за Нишпоркою крізь напіврозплющені очі.

Нишпорка вдягнув модняцьку сорочку, яку із Італії йому привезла дружина. Тоді вони посварились, і він так і не приміряв її. А тепер сам зауважив, що вона личить йому. Виглядав, як свіжа копійка.

– Коли будеш? – невинно запитав Славко.

– Сьогодні, – невизначено відповів Нишпорка.

Коли зустрічаєшся із Зайчихою, час і простір зникають.

14

Вони зустрілися в кав'ярні "У Галини". Це було їхнє місце. Шістнадцять років тому. Тепер Нишпорка був підтоптаним чоловіком, а Надька – все ще молодою жінкою, яку не зістарили роки.

Заклад носив ім'я колишньої власниці. Це було третє кохання Нишпорки. Потім Галинка виїхала з чоловіком до обласного центру, а назва кав'ярні залишилась.

Зайчиха усміхалася, ніби сьогодні не вбили Кота. Так могла лише жінка, яка вже не кохала цього чоловіка.

Надька відразу розставила всі крапки над "і".

– Перед смертю Кіт розказав мені, що ти мав вистежити мого нового коханця, – твердо сказала вона, пронизуючи Нишпорку поглядом, від якого він колись ніяковів, але тепер чари красуні не діяли.

– Була така справа, – обережно відповів Нишпорка.

– Навіть дав тобі двісті доларів. – Надька глянула йому за спину, ніби там був хтось, кого Нишпорка не знав.

– Маю тобі їх віддати? – запитав, вдаючи із себе наївного.

– Залиш собі, – жорстко сказала вона. – Знайдеш вбивцю Кота, отримаєш ще триста.

Нишпорка замовив Зайчисі вино і тістечко, собі – горілку і канапку.

З вікон кав'ярні вимальовувалася ратуша.

Коли пили каву, Надька обережно запитала:

– Ну що, ти вже почав пошук мого нового коханця?

– Ще не встиг, – виклично відповів Нишпорка.

– І не шукай.

1 2 3 4 5 6 7