Най нас чорт. Най нас чорні димове.
Відгорілося. Відкурілось.
Перетрушуймо попілець.
Із багать, із брунатних снів,
із довіри в обіруч —
в моногамію? Згага ж днів
повсякчасно мучить?
Прощавай. Мабуть, більше тебе
не побачу. Навіщо — бачити?
Лжива ладо! Швартуйся до берега,
де собака, халат і тапочки.
Розірвеш? Розметеш? — Ущент?
На лахміття? у клоччя? в друзки?
Обійдеться. Аби з очей —
то й із серця зникають друзі.
ВИРОБНИЧИЙ ОБРАЗОК
Робітники сіли обідати,
примостившись у цеховому подвір'ї.
Хто — на лаві, хто — на жорстві,
а хто — так-таки на землі в холодочку.
Дістають — той кефір,
той — ковбасу, той — редьку,
а той, сівши під зіржавілою акацією,
густо посолений хліба шмат.
Лектор лекцію розпочав
під дружній хрумкіт.
Говорив про поезію —
робітники мовчали.
Говорив про культ особи —
мовчали робітники.
Тільки булькало в пляшці,
в пересохлому горлі булькало.
Говорив про робочий клас.
А той сидів, солодко позіхаючи,
і слухняно чекав
кінця.