Imo vero profecto, ubi accepi ad te scribere, semper modum mihi quaero, non copiam affecto. Ego ille sum, qui amicos tanti facio, ut nihil pluris aestimem, amicos, inquam, optimam vitae, ut tuus Laelius loquitur, supellictilem.
Trahit sua quemque voluptas. Contemno Croesos, non invideo Juliis, despicio Demosthenes, miseror divitum: obtineant sibi quaelibet. Mihi amici si adsint, non modo felix, sed beatissimus esse videor. Quid igitur mirum, si mihi nil dulcius, quam garrire cum amico? Modo me deus in sua virtute confirmet, modo me virum honestum faciat sibique amicum: sunt enim viri boni quidem dei amici, et inter tales solos optimum donum est puta vera amicitia; de caeteris omnibus mihi οθδείζ κατά παροιμίαν λόγος.
Vale! cariss. ac virtutem, parentem omnis dulcedinis, cum bonis literis ama et nos redama!
Tuus Greg[orius] Sabbin.
Festo Joannis Chrisostomi, ianuar 27.
Плутарх говорить:
"Як підроблені під золото речі наслідують блиск і красу золота, так і підлесник, наслідуючи приємність і принади друга, завжди здається веселим і блискучим А, ніколи не чинячи опору, ніколи ні в чому не відмовляючи. Все ж таки ми повинні не відразу запідозрювати в лестощах тих, хто хвалить: своєчасна похвала личить другові не менше, ніж осуд. Тим більше похмурість і схильність все ганити є чимсь чужим дружбі і товариським відносинам.
А Блискучий — те ж, що й сяючий. Прим. автора.
Хто ж, доброзичливо до нас ставлячись, вільно і рішуче не відгукнеться з по-268хвалою на те, що гідне похвали? Від цієї людини ми легко зносимо і приймаємо й осуд, вважаючи, що той, хто вільно висловлює похвалу, висловлює осуд лише під тягарем необхідності".
Найдорожчий мій Михайле!
Оскільки тепер мені нічого тобі сказати, то через моє посередництво з тобою буде розмовляти наш.Плутарх — муж, сповнений віри і чесності, найвидатніший з тих, хто присвятив себе благородним Музам, цим чарівним Каменам (музам) і небесному Гелікону. Але невже тобі не здається дивним, навіть надзвичайно дивним те, що в мене, друга, не вистачає слів, особливо для тебе? Щодо мене, то таку людину я вважаю пустішою, ніж сама філософська пустота. Але, зрозуміло, коли я беруся писати тобі, то завжди мушу дбати про поміркованість у моїх почуттях до тебе, а не про їх багатство. Я належу до тих, хто настільки цінує друга, що ставить його над усе і вважає друзів, як говорить твій Лелій, найліпшою прикрасою життя.
Кожного вабить до себе своя пристрасть.
Я зневажаю Крезів, не заздрю Юліям, байдужий до Демосфенів, жалію багатих: хай володіють собі, чим хочуть. Я ж, якщо я маю друзів, відчуваю себе не лише щасливим, але й найщасливішим. Тому що ж дивного в тому, що для мене нема нічого приємнішого, ніж вести розмови з другом? Тільки б бог зміцнив мене в своїй чесноті, тільки б він зробив мене людиною, гідною і дорогою для себе, бо добрі люди — це друзі божі, і лише серед них зберігається найвищий дар, тобто справжня чиста дружба. До всього іншого у мене немає ніякого діла, як говорить прислів’я.
Бувай здоров, найдорожчий, і люби разом з добрими науками чесноту, джерело всякої втіхи, і відплачуй нам любов’ю за нашу любов!
Твій Григ[орій] Савич.
В свято Йоанна Златоуста, січня 27.
28
[Харків, місцевий] 30 січня 1763 р. / 1081 /
ЕПІГРАММА
Ter tribus ut musis olim Venus obvia facta est
Cum Cupidone suo, talibus alloquitur:
Me colite. о musae, cunctorum prima deorum
Sum: mea sceptra omnes diique hominesque colunt.
Sic Venus. At musae: verum in nos juris habes nil.
Musae Helicona sacrum, non tua regna colunt. 269
Carissime mi Michaël
Χόρευε ’εν τω̃ κυρίω!
Duabus horis προανασταάς τω̃ν ορθρινω̃ν εθχω̃ν, et egomet mihi ‛ομιλω̃ν , inter multas non impias cogitationes feci καί τό ’επιγράμμα. Memini, me legisse tale inter graeca ’επιγράμματα, cum agerem jam in coenobio s. Sergii. Id quoniam non subiit, meis verbis eandem sum sententiam complexus. Venustum mihi visum est in primis summumque musarum τό ’άδυτον tangere ac resipere, dignumque, quod hodie cantaretur, cum τω̃ν τρειω̃ν τω̃ν μεγάλων τη̃ς οίκουμένης διδασκάλων recolimus memoriam. О utinam, mi Michaël, nobis quoque ad tantum τη̃ς ’αρετη̃ς cacumen contingat eluctari!
Januar 30. / 1082 /
Ταυ̃τα εύχεταί σοι σός Γρηγόριος.
Ubi quid in graecis vocibus, ut est, hallucinatus sum corriges meque mones. Ουδέν τούτου φιλότερον, et nosti illud: χείρ χει̃ρα νίπτει 1.
1763.
ЕПІГРАМА
Музам колись дев’ятьом на шляху з’явилась Венера;
З нею — її Купідон; слово зухвале — в устах:
"Музи, шануйте мене, я найперша з усіх олімпійців,
Всі перед берлом моїм хиляться люди й боги".
Мовила. Музи на те: "А над нами, богине, не владна.
Наша святиня не ти, наша любов — Гелікон".
Найдорожчий мій Михайле!
Радій у господі!
Вставши за дві години до утрені і сам з собою розмовляючи, між іншими благочестивими міркуваннями склав я епіграму. Пам’ятаю, серед грецьких епіграм я читав таку, коли перебував у монастирі св. Сергія. Будучи неспроможним пригадати її, я своїми словами передав той же зміст. Мені здається, вона прекрасно і велично говорить про святилище муз і достойна бути проспіваною сьогодні, коли ми шануємо пам’ять трьох великих вчителів всесвіту. О якби і нам, мій Михайле, вдалося досягнути такої ж вершини доброчесності!
Цього бажає тобі твій Григорій.
Січня 30.
Якщо в грецьких словах, як вони тут написані, я допустився помилки, то виправ і повідом мене. Немає нічого дорожчого за це, і знай правило: рука руку миє.
1763. 270
Сторінка автографа листа до М. Ковалинського.
29
[Харків, місцевий] 7 лютого [1763 р.]
Ex Erasmi chiliadibus proverbiorum.
Aristoteles, Maglnorum] moralium, lib. 2
‘Όταν βουλόμεθα σφόδρα φίλον ειπει̃ν μία φαμέν ψυχή ‛η ’εμή καί ‛η τούτου. Quum volumus valde amicum dicere, una inquimus anima mea et hujus. Idem eodem lib.: ’Έστι γάρ, ‛ώς φαμεν, ‛ο φίλος ‛έτερος ’εγώ. Est enim, ut dicimus, amicus alter ego.
Verum audi et ex Plutarcho: "Simias ajunt сарі, dum homines imitari conantes, eorum motus et saltationes adsectantur. Adulator autem alios imitando decipit atque illicit, non eodem omnes modo. Cum aliis saltat atque cantat, aliis palaestrae se et exercitationum corporis socium adjungit. Quodsi adeptus est literis et disciplinis deditum adolescentem, totus jam in libris est, barbam (philosophicam) ad talos usque demittit, pallium gestat, rerum delectum ornittit, in ore sunt numeri et rectangula ac triangula Platonis". / 82 /
Desideratissime Michaël!
Cum omnis temporis jactura gravissima sit, tum vero horum angelicorum dierum — hei! unum quodque raomentum tam pretiosum, ut, quantum alias possessiones tempus vicit omnes, tantum heic se ipsum etiam vicerit. Nunc demum noster internus homo non carne gravatus, sed veluti vinculis ruptis expeditus, aut additis alis alatus in morem του̃ ’αετου̃ tollitur sublime, ac, veluti in aequore camporum apertorum, in immensibus caeli regionibus libratur, agitatur, velitatur ambiens πρός τό κα̃λλος τό θει̃ον penetrare atque pertingere, ubi angeli assidue spectant τό πρόσωπον του̃ πατρός, supra sortem humanam delicantes. Ο hos dies jucundos, nectareos, omniumque rerum, imo et dierum pretia nullo negotio superantes! Ο asperum primum durumque jejunium, quonam nos perducis? Sic semper virtus omneque bonum principio amarum, fine adulcatur. O mi Michaël carissime! cave has dieculas nugis insumas! Agnosce thesaurum, agnosce sortem tuam regum persarum sorte multo potiorem. Quid trepidamus, si heic dormitamus? Tempore coelum, imo ipse deus emitur. / 91 / Nunquam te desinam adhortari ad non vulgares musas illas, ad praeclara illa vulgo contempta facinora, ad libros illos, quos "Quos rara contrectat manus", ut Muretus ait. Nec possum non uti calcaris loco illis Erasmi nostri verbis: "Cogita juventa nihil esse fugacius". Plinianum illud semper animo insideat tuo: "Omne perire tempus, quod studiis non impertias".
Quodsi quando te excitare debeam, his plus quam aureis certe horis ante moriar, quam desinam, sive opportune sive 272 non. Veniet tempus, cum cibo potuque obruti ad terram reclinabimus, pulcherrimos animi oculos non valentes sursum tollere. Nunc hic, ut Maro ait, aurai simplicis ignis cum sit liber atque agilis, quid cessamus evolare είς ουρανόν? quin exercemus ejus alas, ut aliquando pertingat ad dissitissimum illum terminum metamque, de quo sic nostra cariss.