/ 522 / Vitas eum, qui μανίαν ex ebrietate contraxit, et non caves ventri deditum, qui te hortatur, exemplo autem cogit suo ad intempestivum et immodicum carnium esum, vinique potum? Quid fugis rivum, et fontem accedis? Times incendium et ignem petis? carbones exsecraris et per scintillas favillasque graderis? vulnus tangere horres, et inter gladios et scorpios ambulas? Declinas hydropa, podagdam, gallicum morbum, et non aversaris intemperantiam, harum pestium matrem? Atqui Socrates in media pestilentia sanus mansit, assuetus sanctissimae diaetae simplici parcoque cibo. Audi Plutarchum causam omnium morborum redundantiae humoris in corpore adscribere: externis causis atque principiis redundantia humorum in corpore veluti substantiam et corpus suppeditat. Absque hac nihil mali causae illae inferunt, sed elanguescunt... Ubi autem redundantia est humorum, ibi velut coenum quoddam exagitatur impurum... Non petit ignis locum, nisi ubi naphtham esse senserit: ita morbus adhaerere nequit omnisque pestis atque inflammatio, si corpus frigidum, pituita vacuum ac suberis instar leve est. Vulgus hominum ad 264 insaniam usque ingurgitatur carnibus omnisque generis sicera; et mirum est, si causam sequuntur effectus? Нас videlicet divinissima matre omnes praedictae pestes sunt partae. Tace, tace: tenue vestigium. Noli haurire mundi spiritum ’αωθρωπόκτονον, fuge scorpios hos, neque vitia ac rumpe corpus tuum (ne quid erres), sed extenua subducta immodica esca vitatoque vini igne, unde omnia vitia animi et ex his rursum omnes corporis morbi. Non is occidit equum, qui simplici pabulo alit, sed qui avenae praebet multum, nec modum in cursu tenet. Obruimur cibo vinoque et diu assidemus alicui anxiae meditationi. Hinc senium praematurum, etiamsi nihil aliud. / 531 / Haec ideo prolixius, quod tam multos video idque autoritate praeditos, qui non satis habent scandalis exemplorum corrumpere adolescentes adque ingluviem invitare, nisi verborum quoque eloquentiaeque lenocinio perpellant πρός τήν γαστριμαργίαν, idque locis ex s. scriptura petitis. Quodsi cupis nos paululum auscultate, tamdiu scias tibi salvam esse et valetudinem et pudictiam et famam, pretiosissimos θησαυρούς, quamdiu sobrietatem colis. Instigant ad intemperantiam? At tu victo illo vitioso pudore, negare non audente, jam nunc assuesce sanctae illi cuidam pertinaciae; mihi, inque, non expedit, etiamsi aitis omnia pure puris. Et si Paulus aliorum caritate non licere sibi ait carne vesci, egomet mei amore non colam jejunium sive delectum ciborum? Sic tu fel et venenum verborum illorum mellitum amove. Taedium pertrahit ad luxum? Accipe sanctum librum, cantilla casros hymnos, ora; quodsi haec non sufficiunt, advoca honestum sodalem, profligabis laeto bonoque colloquio, aut nos adi, aut ad te accerse; quid vereris? Si turpe judicas, cave facias; cin — vince malurn pudorem timoremque, avocantem a rebus honestis. О utinam tam simus verecundi ac timidi in turpibus vitandis, quam saepe sumus in faciendis honestis meticulosi ac praepostere pudibundi! Christus hanc talem tuam tantamque indolem a mundi contagio incontaminatam servet praeparetque te suae sibi inhabitationi!
Vale, carissime!
Tibi faventissimus Greg[orius] Sabtbin].
Найдорожчий Михайле!
Деякі, як говорить Сократ, живуть, щоб їсти і пити, я ж — навпаки. Далі, більшість зовсім не знає, що значить жити, і хоч вони й бажають їсти, щоб жити, однак не можуть по-справжньому жити, бо навчитися найвеличнішому мистецтву життя — справа дуже важка, і один тільки Христос може це дати і навчити. Доки я знатиму, що ти жадібно читаєш мої листи, доти я не перестану писати тобі і говорити таке: Мовчи, мовчи: тонкий слід. 265
Зійди тепер на високу вежу і допоможи своїй душі побачити те, що хвилює юрбу. Ти побачиш, що один мучиться коростою, другий — пропасницею, третій подагрою, четвертий — епілепсією, п’ятий — водянкою; у одного гниють зуби, у другого — нутрощі; деякі до того жалюгідні, що здається, ніби вони носять не тіло, а живий труп. Я вже не буду говорити про легкі хвороби: кашель, виснаження, зловонне дихання та ін. З таких-от, тобто з нездорових членів, і складається цей світ, який би він не був за розміром. Бо якщо ти й бачиш серед них людей із здоровим тілом, то це такі люди, які недавно потрапили в тенета хвороб і ще не дійшли до зазначеного вище стану; однак вони не йдуть, а біжать до нього, їх підганяють фурії до таких преславних нагород. Ми ж, правда, уникаємо цих хворих і вірно робимо, щоб вони і нас не заразили. Проте ми охоче підтримуємо зносини з людьми, які до цього часу здорові, але розум яких пошкоджений і насичений отруйними вченнями. Але ж ми не захворіли б тілом, якби раніше не захворіли душею. Яка користь віддалятися від нечистого і зловонного блудника, якщо знаєшся з тими, хто відзначений духом блудодіяння? Від першого стає погано тілу, від другого заражається душа. Ти уникаєш того, який від пияцтва стає божевільним і не стережешся чревоугодника, який своїм прикладом закликає тебе до несвоєчасного і надмірного вживання м’яса, вина. Чому ж ти уникаєш ріки, а наближаєшся до джерела? Боїшся пожежі, а шукаєш вогню? Проклинаєш вугілля, а ходиш по іскрах і гарячому попелу? Боїшся дотику до рани, а ходиш серед мечів і скорпіонів? Уникаєш водянки, подагри, гальської хвороби і не віддаляєшся від непомірності — матері всіх цих лих? Але Сократ серед чуми залишився здоровим, бо звик до найсвятішого життя, до простої і помірної їжі. Послухай Плутарха, який вважає причиною всіх хвороб надлишок вологи в тілі: "Під впливом зовнішніх причин і умов надлишок вологи в тілі ніби заміщає субстанцію і тіло". Без згаданого надлишку вологи ці причини — не викликають нічого поганого і слабнуть. Але там, де є надлишок вологи, там ніби виникає якесь брудне болото... Вогонь горить найкраще там, де є нафта; так, хвороба, всяка зараза і запалення не можуть прищепитися, коли тіло холодне, позбавлене слизу і легке, як корок. Більшість людей до нестями об’їдається м’ясом і обпивається всякими хмільними напоями. Що ж дивного в тому, коли за причиною іде дія? Саме від цієї найприроднішої матері виникли всі раніше згадані зарази. "Мовчи, мовчи: тонкий слід". Уникай мирського людиновбивчого духу, уникай цих скорпіонів, не шкодь і не руйнуй свого тіла (щоб не погрішити в чому-небудь), але зроби його тоншим, скорочуючи надмірну їжу й уникаючи вогню, породженого вином, звідки всі пороки душі, а з останніх, у свою 266 чергу, — всі хвороби тіла. Не той вбиває коня, хто годує його простим кормом, а той, хто дає багато вівса і не додержує міри в їзді. Обтяжені їжею й вином, ми довго зупиняємося на якому-небудь тривожному роздумі: Звідси передчасне старіння, якщо не що-небудь інше. Це трапляється досить часто, бо я знаю дуже багато людей, навіть авторитетних, які намагаються спокусою прикладів та принадою слів і красномовства псувати юнаків і спонукають їх до ненажерливості, використовуючи при цьому навіть місця із святого письма. Якщо ти бажаєш трохи послухати нас, то доки ти будеш додержуватися тверезості, доти будеш впевнений в тому, що у тебе зберігаються і здоров’я і соромливість, і репутація — найцінніші скарби. Тебе спонукають до непомірності? Але ти побори в собі той порочний сором, що не насмілюється відповісти відмовою, тепер уже привчи себе до цієї святої стійкості і скажи: мені це не корисно, хоча ви й говорите, що для чистих все чисте. І коли Павло каже, що йому не дозволено їсти м’ясо через любов до інших, то хіба я не можу через любов до самого себе додержуватися посту або обирати їжу? Так усувай ти жовч і отруту їхніх слів, підсолоджених медом. Нудьга тягне тебе до розкошів? Візьми святу книгу, співай священні гімни, молись; якщо цього буде не досить, поклич порядного товариша, заведи веселу і хорошу розмову, прийди до нас або нас запроси до себе. Чого тобі соромитися? Якщо ти вважаєш, що це погано, не роби цього; якщо ж ні, то переможи в собі поганий сором і страх, які тебе відвертають від порядних справ... О, якби ми в ганебних справах були такими ж соромливими, боязкими, як часто ми буваємо боязкими і хибно соромливими в порядних вчинках! Христос нехай збереже такий великий твій дар незаплямованим мирською заразою і нехай приготує тебе для своєї обителі.
Бувай здоров, найдорожчий!
До тебе вельми прихильний Григ[орій] Сав[ич].
27
[Харків, місцевий] 27 січня [1763 р.] / 101 /
Plutarchus loquitur:
"Sicut illa, quae aurum mentiuntur et adulterina sunt, fulgorem tamen auri atque nitorem imitantur: sic adulator suavitatem venustatemque amici imitans, semper hilarem se ac renidentem A praebet, nunquam resistens, nunquam repugnans. Itaque non statim debemus adulationis suspectos habere, quicunque laudant; non minus enim suo tempore laus amicum,
A Renidens idem ac refulgens. Прим. автора. 267
quam objurgatio decet. Quin imo morositas ac proclivitas ad quaevis reprehendendum ad amicitia et consuetudine res est aliena. Qui autem benevolus liberaliter atque alacriter laudem laude dignis tribuit, hujus etiam in reprehendendo libertatem facile et sine molestia perferimus ac probamus, credentes, necessitate ductum increpare, qui laudando fuit facilis".
Carissime mi Michaël!
Quoniam ipse nunc non habeo, quod apud te dicam, ideo per me noster Plutarchus te affatur, vir plenus fidei ac venustatis. Princepsque eorum, qui γνησίαις ται̃ς Μούσαις amoenis illis Camaenis coelestique Heliconi sese consecrarunt. / 102 / Sed nonne tibi hoc παράδοξον, imo παραδοξότατιον videtur, ut mihi apud amicum verba desint? Praesertim apud te? Ego vero isthuc ipso philosophico κενότερον esse existimo vacuo.