Суперклей Христофора Тюлькіна, або "Вас викрито — здавайтесь!"

Анатолій Костецький

Сторінка 2 з 12

Погодьтеся: ну хіба це сполучення — Христофор Тюлькін. Курям на сміх!

Саме через цю халепу Христофор іще з першого класу вирішив стати у майбутньому всесвітньовідомим ученим, щоб люди, почувши його ім'я та прізвище, шанобливо казали: "О, це — голова!", а не хапалися за животи від сміху. Тож відколи він навчився читати, з книгою вже не розлучався. Читав Тюлькін здебільшого наукову літературу і хоча мало що із прочитаного розумів, анітрохи не журився. Він десь вичитав, що треба накопичувати знання, а коли їх набереться достатня кількість, вони самі вишикуються у струнку систему, і людина зробить геніальне відкриття чи побудує новітню наукову теорію.

Тюлькін не тільки читав, а й займався найрізноманітнішими дослідами. Чого він тільки не робив!

А втім, зараз іще не час про це розповідати…

Отож, зустрівши Бевзя, Христофор зовсім не образився за "Тюлю", а, стримуючи дрижаки, відказав:

— Я те… я того… трохи прихворів!

— Радий бачити тебе живим і здоровим! — реготнув Бевзь. — А то я був подумав, що мій карбованець — тю-тю! А ти, бачиш, — живий! Ну, давай, — простягнув він до Христофора долоню.

— Бевзю, — благально глянув на здоровила Христофор, — а може, почекаєш? Я ліхтарика хочу купити.

— Що-о-о?! — не своїм голосом ревонув Бевзь. — Ти як мене назвав? — Він ухопив хлопчика за барки й почав трусити, примовляючи: — Запам'ятай раз і назавжди: мов ім'я — Семен, або скорочено — Сем. І коли я хоч раз іще почую інше — начувайся? — Потім він відпустив наляканого до смерті Христофора й додав: — Я сьогодні добрий, живи! Та й карбованці губити жаль: відправлю тебе на той світ, і вони гайнуть за тобою. Ну, давай!

Тюлькін, страшенно радий, що так дешево відбувся, мовчки тицьнув Бевзеві карбованця і припустив додому, картаючи себе за промах. Адже він чудово знав: Бевзем Семена можуть називати лише його дружки, для інших він — Сем…

Усе це пригадалося Христофорові на останньому уроці, й він млів зо страху перед майбутнім: саме сьогодні мав платити, а в нього, як на гріх, не було й копійчини.

— Тю ля, ти що — заснув? — зазирнув у двері класу його сусіда й найкращий друг Васько з третього "Б", веселий відчайдух і вправний спортсмен. — Ану, додому!

Христофор навіть не ворухнувся.

— Ну й сплюх! — підійшов Васько й ляснув Тюлькіна по плечу. — Диви, на уроці заснув!

— Та не сплю я, не сплю! — скипів Христофор. — Одчепись від мене!

— Чого кричиш, як навіжений! Краще поясни, що сталося?

Христофор заспокоївся — і про все розповів другові.

— Ну й діла, — похитав головою Васько. — У мене теж ні копійки. Ну, нічого, ходім — якось, може, обійдеться.

Та тільки-но друзі завернули на свою вулицю, як наскочили на Бевзя. Той тримав руки в кишенях і щось весело насвистував. Запримітивши хлопців, Бевзь ступив Христофорові назустріч і вигукнув:

— Наре-е-шті! Вже хвилин двадцять жду, а мені ж ніколи — друзі чекають. Ну, давай!

— Я сьогодні без грошей… — ледь пробелькотів Тюлькін.

— Знову, хлопчику, жартуєш? — посунув на бідолаху Бевзь. — Чи забув про мої рученята?

— Я віддам, — не на жарт злякався Христофор, — слово честі, завтра ж віддам!

— Ну, гляди мені! — Бевзь повів перед Христофоровим носом своїм кулачиськом. — Щоб завтра віддав і з процентами — руб двадцять! А це — за моральну травму, компенсація. — Він зірвав із сорочки Тюлькіна олімпійський значок і, сплюнувши крізь зуби, посунув на спортивний майданчик за школою, де його вже чекали дружки.

— Ходім до мене, — запропонував засмученому Тюлькіну Васько. — В шахи пограємо, кіно подивимось.

Христофор мовчки кивнув, і друзі рушили до Васька.

Тюлькін частенько після уроків завертав до нього. Вони разом учили уроки, обговорювали міжнародні події, грали в шахи, дивилися телевізор і, звичайно, мріяли. Одне слово, спільних справ у них завжди вистачало.

— Ти не переживай, — утішав друга Васько. — Якось минеться, не сьогодні, так завтра. Не може ж отак бути все життя. До речі, чого ти останнім часом не заходиш до мене?

— Справи різні, — відмахнувся Христофор.

— Щось ти від мене приховуєш, — образився Васько. — Звичайно, як не хочеш, не кажи. Але ж я бачу: щось у тебе негаразд.

— Нічого особливого, — відмахнувся Христофор. — Просто я одну штукенцію вигадав. Але треба ще перевірити, поки рано говорити. — Тут він мрійливо звів очі догори й додав: — А коли вийде, що задумав, — на весь світ прогримить ім'я Христофора Тюлькіна!

— Ну що ж, — усміхнувся Васько, дивлячись на проясніле обличчя друга, — твори, вигадуй, винаходь. Я вже якось потерплю.

Хлопці зіграли партію, погодившись на нічию, і Христофор помчав додому. А Васько ще довго думав про друга.

Він чудово знав Христофорову вдачу. Той майже весь вільний час тільки й робив, що вигадував то літаючого підводного човна, то самомиючу пасту для посуду. Він був записаний чи не в десяток різних гуртків, та оскільки часу у Христофора завжди було обмаль, він насправді нікуди не ходив. І коли чесно, то з вигадок Тюлькіна досі путнього нічого не вийшло: надто вже Тюля розкидався. Коли в нього щось відразу не виходило, він кидав роботу й починав нову. Через це майже всі однокласники дещо скептично ставилися до його винахідницьких здібностей: справжній винахідник, на їхню думку, мусить, окрім таланту, мати ще й неабияку силу волі.

Лише Васько вірив у майбутнє Христофора, бо знав: талант — це від природи, а от силу волі можна в собі виховати. І він був переконаний: рано чи пізно Христофор неодмінно винайде щось дуже й дуже видатне, щось таке, чим здивує весь учений світ!

Розділ третій

СЛАВНОЗВІСНА КЛЮЧКА

Вдома Христофор дістав із своєї потаємної схованки під східцями, що вели в будинок, загальний зошит із написом "Наукові ідеї, відкриття, спостереження та результати експериментів". У ньому він занотовував усі свої ідеї, над якими мріяв попрацювати найближчим часом. Тут були схеми міжпланетних телефонів, креслення дивовижних механізмів та машин, вирізки із газет, де йшлося про ті чи інші таємниці, ще не розкриті наукою. Туди ж Христофор записував думки та афоризми видатних учених, котрі виловлював з книжок та журналів.

Тюлькін зайшов у хату, поволі перегорнув зошит до останньої сторінки, провів по ній лагідно рукою, а тоді вгорі, відступивши кілька рядків, записав червоним олівцем:

USK-XT

Після цього він покахикав солідно в кулачок і задумливо втупився поглядом у стелю.

Сьогодні Христофор Тюлькін, на його думку, зробив геніальне відкриття і сміливо стукав у двері всесвітньої, гучної і такої солодкої та щемкої слави, — аж подих забивало! Все, до чого він торкався досі своїми талановитими руками, зараз у порівнянні з його останнім винаходом здавалося нікчемними забавками дошкільнят.

Христофор Тюлькін — прислухайтесь лишень, як звучить тепер це ім'я! — винайшов USK-XT, або, коли розшифрувати цей запис, — "Універсальний суперклей Христофора Тюлькіна"!

Для назви клею Христофор вирішив узяти латинські літери, бо з наукових журналів та книг знав, що саме так учені всього світу називають і закодовують свої відкриття та винаходи. Своє ж ім'я та прізвище він закодував нашими літерами з двох міркувань: по-перше, щоб усі в світі знали — ІІ8К винайшов не хтось там за кордоном, а саме він, Христофор Тюлькін, радянський школяр; по-друге, коли вже по щирості, він не знав точно, як записати латинськими знаками літеру "X", та й не відчував у цьому гострої потреби — адже вона й так була схожа на латинський "Ікс", а "Т", як відомо, і латиною пишеться так само.

Винайти USK Христофорові спало на думку випадково. Справа в тому, що наприкінці лютого в нього зламалася ключка, за допомогою якої він намірявся врешті-решт подолати свою байдужість до спорту. Точніше, не сама зламалася, а її зламали, й не хто інший, як Бевзь.

Ключка в Тюлькіна була незвичайна, навіть, можна сказати, дорогоцінна, її привіз Христофорові з Києва рідний дядько, а йому подарував цю ключку нападаючий славнозвісної хокейної дружини київського "Сокола"!

Всі хлопці просто марили цим скарбом. Вони ладні були віддати що завгодно, аби хоч кілька хвилин потримати в руках цю чарівну ключку — легеньку, наче пір'їнка, але міцну, мов сталь.

І Христофор ніколи не відмовляв хлопцям. Усім, хто хотів, він давав її по черзі під час хокейних баталій на спортмайданчику школи. І той щасливець, що тримав її в руках, неодмінно закидав у ворота суперників одну, а то й дві шайби. Знаючи таку властивість ключки, Христофор пильно стежив, щоб хлопці однієї команди не грали нею більше, ніж хлопці другої, бо тоді шанси команд були б нерівноцінними!

І от якось на черговій зустрічі двох давніх суперників — команд сьомого "А" та восьмого "Б" — ключка потрапила до рук Бевзя. Той грати зовсім не вмів, але прихворів захисник восьмикласників, замінити ніким було, — от і виставили Бевзя, покладаючи надії на його зріст та вагу.

Тюлькін, який за годинником пильно стежив, щоб гравці не затримували ключку, відрахував належні дві хвилини й гукнув Семенові, щоб віддав її суперникам. Але Бевзь лиш зневажливо відмахнувся — мовляв, відчепись, Тюля — і ключки не віддав: він страшенно сердився, що навіть за допомогою такого чарівного знаряддя не зміг, хоч як силкувався, закинути сьомакам жодної шайби!

Гра, зрозуміло, відразу припинилася, хлопці з'юрмилися навколо Сема й почали вимагати ключку. Той спершу опирався, та коли побачив, що навіть однокласникам його поведінка не подобається, раптом оскаженів, розмахнувся щосили — і вдарив ключкою об бортик…

Всі — і гравці обох команд, і глядачі — тільки зойкнули, а ключка переламалася навпіл і випала з рук Бевзя.

Він спочатку й сам трохи злякався, та потім злісно вилаявся, чвиркнув на лід, заклав руки до кишень — і подався геть з майданчика. Отетерілі хлопці навіть нічого не сказали йому — так вразила їх загибель славнозвісної ключки…

Того дня Христофор до глибокої ночі не лягав спати. Він і так, і так стуляв докупи половинки ключки — й лише безсило зітхав: здавалося, полагодити ключку неможливо! Можна, звичайно, дощечкою збити половинки або скріпити їх металевим стержнем. Та хіба ж це буде та ключка, що раніше! Ні, вона стане вже зовсім-зовсім інша: важка, неоковирна, кострубата, — одне слово, не ключка, а милиця!

Христофор уже хотів був десь закинути уламки, аби вони не завдавали йому горя, та Васько порадив спробувати склеїти ключку столярним клеєм, і Христофорова надія знов ожила.

Майже всю весну й літо витратив Тюлькін на досліди.

1 2 3 4 5 6 7