Тиша і безлюддя здалися йому цього разу не затишними, а гнітючими. Сергій Петрович уважно розглядав береги озера й нарешті побачив те, чи то б пак — того, кого й хотів бачити: літнього рибалку, який у звичній позі нерухомо сидів метрів за п’ятдесят від піщаної кучугури. Слідчий, не кваплячись, рушив до нього, хвилюючись, аби чоловік не змотав снасті й не пішов геть раніше. Але рибалка наче й не збирався йти, не зважаючи на призахідне сонце.
— Доброго вечора! — привітався Зеленський.
Рибалка мовчки глянув на молодого чоловіка.
— На що ловите? — поцікавився Сергій.
— А ти що, рибалити прийшов? — старий скептично обвів поглядом його костюм.
— Авжеж, тільки не сьогодні, звичайно, — миролюбно відповів міліціонер.
— Та… — махнув рукою чоловік. — Є все: і черв червоний, і опариш, і мастирка… А що маю? Самі карасі, та такі, що й кіт їсти не схоче… Перевелася риба!
— Мене Сергієм звати, — представився Зеленський.
— Ну, а мене — Михайлом, — дивлячись удаль, сказав чоловік.
— А по батькові? — слідчий намагався бути шанобливим.
— Та… дід Михайло, і все, — прискіпливо глянув на Сергія старий.
— Ви щодня тут рибалите?
— Майже… — знехотя відповів Михайло. — А що, краще вдома сидіти й жінку слухати чи телевізор із тими політиками дивитися? Хай їм грець… Краще вже тут: на воду поглянеш, якусь там рибинку впіймаєш… Цибульку візьмеш із собою, житнього хліба, сальця; можна і сто грамів. На риболовлі — то не гріх.
— А двадцять першого ви теж тут були, на цьому місці? — поцікавився Сергій.
— А ти що, слідчий, чи як? — гостро глянув на Зеленського Михайло.
— Так, слідчий, — вирішив зізнатися той. — Ви ж знаєте історію про зниклого підлітка.
— Хто ж про те не знає! — знизав плечима рибалка.
— З оцього місця добре видно пляжик під кучугурою, на якому й були підлітки… — обережно вів Зеленський. — Ви нічого підозрілого, незвичайного не бачили?
— Та… Молодь як молодь, — згадував Михайло, — дуріли, реготали, загоряли, купалися… Один, правда, хлопець… Звідси обличчя я не бачив, хоч і далекозорий на старості став… Так той хлопець справді утнув…
І Михайло почав розповідати Сергієві про той вечір на озері. Слухаючи рибалку, Зеленський водночас думав, як деякі очевидні речі чомусь вчасно не спадають на думку. Стереотипи поглядів, мислення заступають звичайну житейську логіку…
Після розмови Сергій Петрович довго дякував Михайлові. Відтепер принаймні було зрозуміло, яким чином діяти, куди йти, де шукати ключ, що мав би відімкнути двері з табличкою "Зникнення В. Чайченка".
Глава 6
Фільм "Знайти тінейджера"
Містом поповзли чутки, що міліція вийшла на слід убивці школяра Володі Чайченка. Підозри бабусь і тітоньок, яким, як відомо, були доступні всі секрети світу, ґрунтувалися на простому факті: люди у формі й цивільному перевіряли квартири й дачі усіх друзів, знайомих, приятелів зниклого.
У школі номер 37, учні якої першими потрапили під перевірки, теж обговорювали останні події — після уроків, на перервах… Кожен, до кого приходила міліція, детально розповідав однокласникам і знайомим, як саме це відбувалося, що питали, як шукали. Зрештою, у всіх склалося враження, що хлопці й дівчата, їхні батьки й близькі люди беруть участь у грандіозному фільмі під умовною назвою "Знайти тінейджера!".
Тепер літніми вечорами тем для розмов побільшало: про Вову, про музику, стосунки з "дурними дорослими" і про те, заповітне, яке тільки вряди-годи зринало в розмовах.
Тепле пиво після спекотного дня розв’язало язики хлопцям — друзям, однокласникам, які сиділи на лавочці в сквері… Лише одна дівчина серед них, Марта, усміхалася, слухаючи їхні теревені.
— Буває так, що закохаєшся в дівчину, — зізнавався Андрій, — і не знаєш, як підійти до неї, що сказати, як висловити свої почуття…
— Я такі проблеми вирішую невеликою кількістю алкоголю! — хвацько мовив Петрик. — Для хоробрості. Випив баночку пива — і все гаразд. Усім рекомендую. Тут головне — не перестаратися.
— Так, тут має бути міра, "прийняти" слід так, щоб усе довкола "округлилося", — ділився досвідом Тарас. — Зважте, що дівчата п’яним не вірять, навіть не люблять тих, хто напідпитку. Слід зробити так, щоб це не було помітно. Краще штук п’ять жуйок пережувати перед розмовою з дівчиною.
— Дівчина може пробачити тебе підпилого, коли вже давно знає, але коли вперше йдеш на побачення — то не можна жодного граму! — застерігав Віктор. — Її ж треба зацікавити, "зачепити", так би мовити. Щоб їй захотілося побачити цього хлопця ще раз, щоб у її душі щось забриніло, зсунулося, перевернулося! Щоб вона дивилася на нього і усміхалася. А виходить — прийде хлопець піддатий на перше побачення, запах перегару від нього їй до носа б’є! А той герой без нормального спілкування зразу до неї руки тягне. Наче дівчині приємно, щоб п’яний її мацав! Хіба в неї буде бажання з ним розмовляти, спілкуватися? Не вірю, що трохи алкоголю можуть поліпшити спілкування. Гадаю, що все навпаки — дівчина може відсахнутися від такого хлопця раз і назавжди. Був такий досвід…
— Не все одразу виходить. То нічого. У мене перші побачення були невдалими, — зізнався Стас. — Я мовчав, "тупив", був нудним. Це ступор, по-моєму, називається? Бачив дівчину і боявся щось ляпнути не те. Просто втрачав розум, жодної думки в голові не було! Голова така порожня! Сказати нема чого… А з друзями ж я був і веселий, і дотепний… Але потроху страх минав, і потім мені вже жодне пиво не було потрібне.
— А щодо пива для хоробрості, — згадав Вітя, — розкажу історію з моїм другом. Я познайомився з дівчиною, взяв її номер телефону, подзвонив.
Ми зустрілися, сходили до кіна, все було супер. Говорили на різні цікаві теми, й закінчилося тим, що я проводжав її з кінотеатру додому. Сиділи на лавочці, цілувалися… Чесно! Правду кажу…
І вона сказала, що її подруга теж хоче собі хлопця знайти, й попросила мене взяти з собою друга, щоб післязавтра вчотирьох погуляти кілька годин. І ось поїхали ми з моїм другом до дівчат. Він купив по дорозі пива і випив для хоробрості. Ну от… Приїхали до них, моя вийшла, я її обійняв, а друг нахилився до іншої дівчини, подруги, а та відчула запах пива — і одразу ж почала крутити носом. Ну, йдемо, гуляємо. І що я бачу? Я зі своєю дівчиною йду попереду, а мій друг плентає з її подругою за нами. Йому пиво надало хоробрості буквально на кілька хвилин. А потім він почав "тупити", замовк, жодного слова не сказав… Та дівчина ледь не заснула з нудьги поруч із ним. І я зробив висновок: хлопці, не пийте! Особливо перед зустріччю з дівчатами! Пиво не рятує, і до того ж дівчатам подобаються тверезі хлопці.
— А я півроку тому познайомився з дівчиною, — солодко потягнувся Андрій і тут-таки спохмурнів. — У нас дуже теплі дружні стосунки. Але я не певен, чи вона любить мене так, як я її. Іноді здається — так, іноді — що ні… Не хотів би її втратити… Хотів би зізнатися їй у почуттях. Але як? І взагалі, зробити щось приємне.
— Не поспішай зізнаватися їй у коханні, — авторитетно мовив Петрик. — Просто скажи, що вона тобі дуже подобається. Купи їй квіти чи якусь кумедну іграшку, коли ви будете гуляти. Мене одна дівчина вчила, що їм, дівчатам, подобається, коли хлопці кажуть компліменти.
— І коли хлопець каже, що дівчина йому небайдужа, — додала Марта. — Не бійся. Може, дівчина сама шукає приводу натякнути на почуття, але ретельно це приховує. Якщо дівчина романтична, то можна дарувати їй дрібні подаруночки, записочки… Може, це по-дитячому, але треба знати характер дівчини. А я днів десять тому дізналася, що подобаюся хлопцеві… з іншої школи… І він видався мені дуже й дуже… Цілий тиждень потому я чекала на дискотеку, сподівалася, що він мене запросить на "мєдляк"… Аж ось дискотека, але він мене не запросив! Щоправда, він нікого не запросив. Проте, коли всі гуртом ішли додому, він пішов гуляти з іншою… Ну, чому так?! Може, тому що я йшла разом з усіма дів-чатами? І чому на танець не запросив?
— Гадаю, він просто не наважився, — зітхнув Андрій.
— Самій слід виявляти ініціативу! — був твердо переконаний Петрик.
— Ти такий наївний… — примружився Тарас. — А раптом у того хлопця вже є дівчина? Самій Марті слід старатися, щоб він запросив її.
— Мені не подобається у вас, дівчатах, те, що хлопці повинні завжди за вами бігати, — покрутив носом Андрій.
— Але іноді він буває трохи більш активний, — Марта пропустила репліку Андрія повз вуха. — То гляне крадькома, коли зустрічаємося випадково, то зателефонує. Побачимо, що буде на наступній "диско"…
— Може, він і насправді нерішучий, — поміркував Тарас. — Часто хлопці побоюються почути "ні" у відповідь.
— Та він просто ніякий, — відмахнувся Петрик. — Коли дівчина подобається — підійди до неї сам. А якщо ні — то й не дивися жадібними очима, нема чого мізки пудрити…
— Насправді він просто боїться серйозних стосунків, ось що я вам скажу! — раптом заявила сама Марта.
— А може… — почав був Андрій, але його обірвала поява захеканої, спантеличеної і навіть чимось наляканої Юлі.
За нею, не встигаючи за подругою, чи то йшла, чи бігла Софійка. Не кажучи й слова, Юля всілася на лавочку поруч із Мартою, устигнувши, втім, відібрати банку з пивом у Тараса. Вона зробила добрячий ковток і урочисто заявила:
— Галю пов’язали!
— Хто? — спантеличено дивився на неї Андрій.
— Дід Пихто! — чомусь огризнулася Юля, і вже спокійніше додала. — Менти, хто ж іще!
— Пам’ятаєте того слідчого, до якого ми всі ходили? — зацокотіла Софійка, бажаючи першою все розповісти. — Ну, який "тягав" нас, як Тарас каже? Він її й затримав. Так і сказав: "Для з’ясування деяких обставин!"
— Яких обставин? — не зрозумів Петрик.
— Вову знайшли!!! — в один голос закричали Софія і Юля.
— Труп? — заціпеніло дивився на них Тарас.
— Та який труп! Живого! — майже кричала Юля. — Вова чотири дні ховався на дачі у свого троюрідного брата!
— Він спеціально заховався, щоб нас подражнити й Таню покарати, — розповідала, захлинаючись власними словами, Софійка. — Він хотів, аби Таня страждала за ним, померлим! І щоб полюбила його сильно-сильно!
— Оперний театр! — ахнув Петрик.
— Справді, театр! — зло усміхнулася Юля. — Одного, але, на жаль, дурного актора!
— Коз-з-зел! — Тарас був розлючений. — Усіх нас перековбасив!
— Не можу повірити, — вирячив очі Андрій. — Як це може бути?
— Ну от може! — говорила Юля. — Я бачила: Вову міліція привезла додому, до батьків.