Одна мить, і Федь замахнувшися, почав з усієї сили раз по раз бити просто по голові, не думаючи про наслідки.
— Ой, Федю, це я! — закричав раптом викритий Гриць. Федь, певно, бив би далі, але в ту мить почувся на вулиці веселий гомін, розчинилися зовнішні двері, і цю сцену побачив гурт спор-товців.
Гриць не сподівався від Федя такого повороту й сміливостиі не зважився навіть піти у протинаступ, а тільки просився та затуляв лице, а Федь усе додавав: _ Ось тобі! Ось тобі!
А коли хлопці їх розвели і почали розпитувати, що сталося, то виявилося, що Гриць прийшов трохи раніше і вирішив поглузувати і налякати Федя. Прив'язавши ноги і розсунувши в головах лави, він хотів, щоб той упав між лави, а ноги б були вгорі, прив'язані до лави.
Грицеві було соромно до сліз від цієї поразки, а Федь був мовчазний, але в душі радів, що хоч раз порахувався із набридливим задавакою. Всі довго ще сміялися, а Федь лежачи знову горілиць на своїй лаві і, щоб добити сво-го противника ще й словами, сказав:
— Бач, який герой, надумав сплячого лякати!
Розумний того б не зробив, а то в нього голова, як казан, а розуму — з ложку.
Школярі ще більше зайшлись реготом, а Гриць мовчав, боячись за те, що завтра буде видно у нього на лобі й на обличчі смуги від оривка.
Після того випадку всі школярі, а особливо дівчата, часто кепкували з Гриця, говорячи:
— Грицю! Ти ж гляди мене не злякай!
РАНОК
Дзвенить піснями ранок, Купається в росі, А сонце із-за хмари Дивується красі.
Співає пташка знову, Зустрівши сяйво дня, А промінь з трав шовкових Вже роси проганя.
На полі знявся вітер, В траві зашепотів І швидко геть за обрій В простори полетів.
НА ПОЛЮВАННІ
Гриця ми знали ще змалку. Він і тоді чи в хаті, чи в садочку завжди бавився своєю різноманітною зброєю. А увечорі, коли лагодилися лягати спати, все те верталося на своє місце.
Дерев'яна рушниця ставала в куточок, а шаблі, списи та луки розвішувались на стіні, коло його ліжка.
Мати часто посміхалась, дивлячись на скупчення тієї зброї, а іноді й гнівалась, що у хату наносить різного паліччя, але Гриць, насупившись, серйозно відповідав:
— І що то, мамо, за козак, що зброї не має?
А потім, мов жартуючи, додавав: — Що ви думаєте, як нападуть вороги, то вашими горшками та мисками будемо одбиватись, чи що?
І мати, усміхнувшись, заспокоювалась.
А Гриць не раз просив татуся купити йому справжню рушницю.
Але то було давніше, а тепер він уже переходив до п'ятої кляси.
Тепер Гриць не раз ходив із старшим братом на полювання то на диких качок, то на зайців.
Часто стріляв у ціль, а також убив кількох галок.
Але сьогодні, коли він прийшов із школи і показав річне свідоцтво, де рівненьким рядочком стояли лише дуже добрі оцінки, тато дозволив йому взяти дрібнокаліброву рушницю.
— Іди, — сказав лагідно батько, — може якого горобця в саду зляка'єш. — Проте старшому синові доручив наглядати за ним, хоч здалеку.
І Гриць, схопивши новеньку рушницю, ніби на крилах, полетів у садок. А день був соняш-ний і гарний.
Ліворуч, у долині, за вербами, хлюпосталась річка, а ген далеченько за садком, починався й тягся аж до обрію, мов хмара, ліс.
Розповідають, що в ньому трапляються дикі кози та інші звірі. Налітаючи з лісу, часто над хутором кружляють великі шуліки, а іноді навіть і орли.
Казав дідусь, що стереже поблизу баштан, —пригадав Гриць, що двічі стріляв на здоровенного шуліку, коли той курку схопив, і не влучив.
І, йдучи садком, хлопчина мріяв про диких кіз, про вовків. У садку в цей час ходила індичка з індичатами, які, ганяючись, ловили комах.
Наш юний мисливець помітив, як індичка, піднявши голову вг0ру і повернуши її набік, щось побачила і киркнула. Індичата, мов по команді, сипнули в різні боки і поховались у траві.
Гриць і собі глянув угору, знаючи, що це означає якусь небезпеку — кібець абощо.
Але нічого не помітив. Пішовши в холодок під дерево, він знову став придивлятися. Справді, далеко вгорі літав шуліка. Гриць навіть подумав: " І як та індичка могла помітити?"
А хижак тим часом кружляв і поволі знижувався над_ річкою. Хозаючись попід деревами, хлопець і собі став^ поспішати до річки.
Він знав, що на річці є качки і той може напасти. А птах, кружляючи, спускався все нижче і нижче. Раптом він стрілою полетів униз. Було чути, як закричали качки там, де за кущами верболозу зник напасник. Гриць з усіх сил кинувся туди. Він уже добігав до верболозу, як схопився шуліка і швидко почав підійматися вгору, щось тримаючи в пазурях.
Хлопчик тремтів від хвилювання: влучить чи ні?
Вибравши зручний момент, він прицілився і вистрелив. Звук був слабий, але хижак здригнувся весь, мов з переляку, частіше замахав крилами, потім ніби зупинився, гойднувся і почав падати, все ще махаючи крилами.
Хлопчик стояв і не вірив своїм очам: хижий птах справді падав. Гриць рушив з місця лише тоді, коли побачив, що, падаючи, хижак випустив щось з пазурів, і воно, впавши додолу, закрутилось на місці. Підбігши ближче, наш мисливець був вражений несподіванкою: це був тхір! Він ще плазував, ошкиряв зуби і люто сичав. Кількома ударами хлопець покінчив з тхором і кинувся до шуліки, який бив крилами об землю і намагався втекти. Він був поранений у крило і не міг летіти.
За кілька хвилин з нечуваною радістю Гриць наближався до хати, несучи тхора і здоровенного хижого птаха.
Лише прийшовши додому, хлопець догадався, що то тхір підкрадався на березі до качок, і не схопивши їх, бо вони, побачивши шуліку, ринули у воду, сам потрапив шуліці в пазурі.
Ця Грицева перемога швидко облетіла весь хутір. Про ньго говорили і старі і малі. До нього приходило багато дітей, щоб подивитися на справжнього лютого шуліку.
КУРІНЬ
Опустіли поля,
Завмирають лани,
Тільки вітер гуля,
Наліта з далини.
Ще недавно баштан
Кавунами ряснів,
А тепер лиш літа
Чорна зграя круків.
І старенький курінь
Похилився тепер,
Мов чекає когось,
Щоб підвів та підпер.
Був там сторож
Назар, Із ціпочком дідусь,
Та, прощавшись, сказав: —
На те літо вернусь . . .
Опустіли поля,
Позавмерли лани,
Тільки вітер гуля
Даліта з далини.