"Феклуша" — це шедевр,— сцена ловлі раків, вдало названа селянкою; дві інші повісті теж гарні, тільки чимось тій першій поступаються. "Потомки гайдамаків" — повість у своєму роді так само досконала, як "Феклуша". Поетичне забарвлення, якого в ній чимало, анітрохи не шкодить правді, а характер народу — і глибоко досліджений, і правдивий,— бачить, отже, Пан, що я не тільки не маю жодної відрази до цього образу, а й навіть почуваю до нього найживішу симпатію, тим-то теж маю право сказати, що нота, додана у вступі до цієї повісті, зовсім ні до чого. Наговорив ти в ній багато неправди. Не поляки вигадали слово гайдамака — гайдамаки теж були неабиякі розбійники і грабіжники; грабували вони своїх так само, як і ляхів; ти сам зобразив пограбування Кулика і добре знаєш, що вони грабували без докору совісті навіть Церкву. Коли в політичних бунтах і в справжній громадянській війні озброєні волоцюги брали живу участь і верховодили (Пан знає, що так було),— досить природно поляки називали ті збіговиська збіговиська-ми гайдамацькими; від цього ні звична роль, ані назва гайдамаків не змінювались і не ушляхетнювались. Ще більшою є фальш, ніби поляки для своєї оборони приваблювали задніпрову людність бес примерной свободой,— свободи були обмежені, навіть кілками на окраїнах позначені; по роках свободи населення мусило обов'язково виконувати якісь повинності. Які? Це відомо, а три дні на тиждень панщини з душі запровадили допіру уряд у повернених провінціях. Таким чином, усе, про що Пан мовить у цьому вступі, помилкове і непотрібне. Пан не є і, в и д н о, не буде істориком, але ти — поет! Є чим утішитися!
"М а й о р" також з багатьох поглядів повість пречудова; фігура майора досконала; образи натури (які зазвичай ти влучно схоплюєш) належать до найдовершеніших, які ти будь-коли створив. Там багато чого, ні, таки справді, все добре; якщо на щось і хибує ця повість, то тільки на приправу тенденційністю. Щодо того, що малоросіянин вищого стану оженився на козачці,— в цьому як в окремому випадку нема нічого поганого; але зводити це в систему — смішно і не варто письменника такого значення, як Пан. Хай Пан залишить це Сирокомлі 481 Мушу Панові сказати, що я волів би сам оженитись на козачці, ніж на б а р и ш н і вашої малоросійської шляхти,— я розумію, що більше поетичності і навіть моральної краси є в дівчини з народу, ніж у незграбному і підлому типі півцивілізації; але завше буде фальшю і перебільшенням твердити, ніби треба всім класом повертатись назад до рівня звичаїв та укладу простого народу. Ця система позбавлена і грунту, і розуму, отже, і в зображенні її не буде правди. Щодо подружніх зв'язків, крім різниці в товариському оточенні і вихованні, треба обов'яково зважити, що такий зв'язок у суспільному світі є не тільки поєднанням самця і самички, ай взаєминами двох родин, отже, без натуральної згоди і відповідності він не обійдеться. Винятковий випадок порушення цієї гармонії нічого не шкодить; його навіть можна допустити,— але загальним він не буде ніколи і не повинен бути, тим-то перетворювати його в доктрину — це банальність і дитинство. Отже, вибраний Паном поодинокий випадок як досконало і дуже розумно мотивований не повинен був дати привід до моїх зауважень — до побажання того, аби ця тенденційність тут і там не виявляла себе, а вона таки виявляє. Щодо художньої вартості цієї повісті, то я най-охочіше адресую їй заслужену похвалу. Традиції, наприклад, запорозькі, якими ти хотів оздобити річ своєї героїні, прекрасно вкладені в уста матері,— гадаю, вони почерпнуті з усного переказу і, як на мене, дуже гарні. Я ці аристократичні оповідки вашої громади дуже люблю; гадаю, що саме вони характеризують і відрізняють український демос (народ) від будь-якого іншого; ваші поети мають у цьому багатюще джерело, я б тільки хотів, щоб вони його не псували викривленням і невластивим використанням. Вибачаюсь за всі ці зауваження, але таких щирих і таких одвертих ти не почуєш ні від кого. Мою увагу привернуло головно те, що в історичному романі ти не показав справжньої проби своїх сил і здібностей. Історичного минулого ти не здатен зрозуміти досить неупереджено, отож і подаєш його блідо. Поетизуєш його примусово, а дії і драми для постатей минулого ти не здатен створити. Але твій спостережливий розум так глибоко осягає все те, на що ти міг дивитись живими очима, що ти відтворюєш це з найбільшою вірністю і крізь найпоетичнішу призму. Якщо ти мені віриш — це твоє покликання! "Ф е к-л у ша" гідна найкращих романів Діккенса 40, "Потомки запорожців" — наймальовничіших образків Ірвінга Вашингтона; як дослідник і творець характерів ти, може, глибший і поважніший від них обох. Тепер моє особливе прохання!
Пан взяв у мене свій портрет. Якщо не кажеш мені зробити копії, то принаймні надішли зараз фотографію. Я хочу мати образ і друга, і письменника.
Змилуйся, напиши, чи не маєш жалю на мене за мої міркування.
Київ. 12 січня 1861 р." ДРУГ 1 слУга м— Грабовський
Та вже ж і годі про поляків. Обернемось до українців руських. На той час, як пробував Куліш учителем у Києві, шукав опознания з ним молоденький студент університетський Білозерський Василь 50. Спознались вони і зробились великими приятелями. До пізньої ночної години розмовляють, було, про свою Україну, та й заночує не раз у Куліша Білозерський або у Білозерського Куліш. На Різдвяні святки 51 зазвав приятель Куліша в гостину до свого роду у Борзенщину. По душі прийшлась йому родина Білозерського. Знайшов там приятелів багацько, а між ними і свою дружину, ще тоді молодесеньку панночку. З того часу настав для Куліша новий період життя морального. Кипляча його вдача незримо складалась у свою стать під любим йому впливом. Слідом за тим йшло сшзнаннє з Шевченком і Костомаровим. Перша зустріч Куліша з Шевченком була характерна. Ввіходить хтось до Куліша у полотняному пальті. "Здорові були!.. А вгадайте ■— хто?" — "Хто ж, як не Шевченко?" (А ніколи не бачив його і намальованого.) — "Він і є!.. Чи нема в вас чарки горілки?" і т. д. Тут уже й пішло справдешнє січове балаканнє, а далі й співи. (Шевченко мав голос пречудовий, а Куліш знає незліченну силу пісень). Почали потім їздити навкруги Києва, рисовати, рибу за Дніпром варити. Тільки Куліш не зовсім уподобав Шевченка за його цинізм; зносив його норови ради його таланту. А Шевченкові знов не здалась до смаку та аристократичність Кулішева, що про неї ми вже натякнули. Кохавсь Куліш у чистоті і коло своєї особи вродливої і навкруги себе, кохався у порядкові як до річей, так і до часу; а ухо в його дівоче: гнилого слова ніхто не чував від нього. Можна сказати, що се зійшовся низовий курінник, січовик, із городовим козаком-кармазинником. А були, справді, вони представителі двох половин козащини. Шевченко репрезентував собою правобережну козащину, що після Андрусівського договору зосталась без старшини і опинилась під лядською кормигою, що втікала на Січ, а з Січі верталась в панські добра гайдамаками, що останніми часами вигубила вісімнадцять тисяч жидбви і шляхти одним нападом в Умані і до посліду дня жадала одного — розтоптати панство панськими ж закаблуками. Куліш походить з того козацтва, що радувало з царськими боярами, спорудило цареві Петру "Малоросійську колегію" 52, помагало цариці Катерині писати "Наказ" 53 і завести на Вкраїні училища замість старих бурс. Один учивсь історії просто від гайдамацьких ватажків, читав її з ураженого серця козацького, що рвалось і томилось у підданстві в козацького ворога ляха; другий дорозумувавсь української бувальщини від такого коліна, що спредку-віку не знало панщини, що стояло колись на узграниччі поруч із лицарями Лянцкоронськими 54, Претвичами 5о, Вишневенькими 56, обороняючи Полуденну Русь, Литву і Польщу, а потім волею пійшло обороняти Московщину. Глибина чуття своєї народності була в обох їх однакова, тільки в Шевченка кров буяла без упину; Куліш уже й тоді шукав рівноваги серця і розуму, рівноваги хочу і мушу. Енергія холодна, мовчазна, а проте необорима ні щастєм, ні лихом, була і є ідеалом його. Найбільш він показав її проти ляхів, що, приязнючись з Грабов-ськими і Свідзінськими, року 1843 написав поему "Україна", а року 1861 поему "Великі проводи". Взнавши історію літератури і освіти польської, як, може, ніхто інший з руських писателів, не схибив і на волосину від своєї мети — визволити Русь із-під лядської нахаби. Чи диво ж, що руська молодіж узяла його собі за взір, прямуючи до самостійності личної і громадської?
З Костомаровим спізнався Куліш того ж року у Юзефо-вича. Розмова йшла про Україну і Гетьманщину. Вдарило Костомарова, що Куліш напам'ять проказав аргумент свій із літописі. Він разом з ним вийшов від Юзефовича і — скажемо так — учепивсь йому в полу. З того часу почали вони вкупі про Вкраїну дбати, і лихоліттє їх не розлучило. Юзефо-вич, правлячи за попечителя науковим округом, послав Костомарова учителем у гімназію в Рівне, на Волинь, а року 1845 перевів його в Київ, а Кулішеві дав його місце в Рівному 57. Се було немале діло з руки Юзефовича; бо Куліш, не скінчивши курсу університетського58, не мав права до того; тільки з уваги на велику дотепність Куліша можна було міністрові такий перескік через правило зробити,— і Юзефович допевнивсь привілегії для Куліша з великою енергією.
Тим часом напечатав Куліш частину свого історичного роману "Чорна рада" у часописі "Современник", що після Пушкіна видавав Плетньов 59. Той, правлячи науковим округом якийся час при своєму ректорстві університетському, визвав Куліша у столицю і дав йому разом дві служби : учителя в гімназії і преподавателя русского язика студент ам —інор одцям ув університеті. Полюбив Плетньов Куліша мов сина; мало не щодня бачились. Була в Плетньова дочка — молоденька дівчина тихої, люб'язної вдачі. З півтора року прожив тоді Куліш у столиці. Дівчина на його очах доросла повного дівоцтва. Як з братом, вона з ним дружила, і — хто відає? — може, була б інша його доля, коли б не одно слово, яке вона пробовкнула. Знайшовши сем'ю по своїй уподобі, по своїм звичаям, думав часом Куліш, що тут йому й вік вікувати. І в отця душа йому люба, і дочка до його простим дівочим серцем лицяється, і весело йому й тепло між ними.
Так уже думку був наладив, щоб не шукати щастя на Вкраїні; та раз, розговорившись про наші думи народні, про пишне українське слово, до панночки і каже: "Вот и вы со временем выучитесь по-украински".