Я відчував, що знаходжусь в безпорадному стані, й ніщо, навіть неймовірний випадок, не врятує мене від розлютованої зненависті фанатиків. Лишалось лише мужньо померти. До небезпеки я звик, бо мав позаду безліч авантюр, які призвичаїли мене до думки про неминучу майбутню катастрофу. Цього разу на мене чекало найгірше, що могло лише трапитись з людиною. Найдужче дошкуляла мені невідомість.
На диво, люди коло вогнища сиділи чомусь тихо. Їх я не бачив, а бачив лише потворні голови тіней, що похитувались у якомусь повільному ритмі. Це царство мовчання й тіней створювало містичний настрій, і мене поволі охоплював неймовірний жах, якого я ще ніколи не відчував, коли навіть зустрічався віч-на-віч із найстрашнішою небезпекою. Цей жах був якийсь відмінний од усіх інших страшних переживань, він баламутив кров і паморочив розум і волю. Це був релігійний жах безвірника, коли дурні забобони починають отруювати високий розум філософа й мудреця. Такого жаху не може витримати жодна вольова людина. Йому можна лише підкоритись і загинути в драговинах дурниці або негайно знищити, коли є для цього надійний ґрунт. Голосний крик, що мав розвіяти це моторошне містичне мовчання, був уже готовий зірватись у мене з вуст, коли раптом я почув знайомий голос, що здавався мені надзвичайно приємним і навіть любим у цьому страшному химерному оточенні. Я навіть трохи повеселішав, так заспокійливо вплинув на мене цей голос. Говорив знайомий мені лама Ерденіділік. Те, що він говорив, зовсім не було на мою користь, але один його голос підбадьорив мене, розвіявши містичні кошмари.
Мова була про мене.
— Він, безперечно, хворий! Він осквернив огонь, а те, що він говорив аратам та шабінарам, може говорити лише божевільний!..
— В нього вселився злий дух! — підтримав другий лама, якого я теж не бачив.
— Злий дух опанував це тіло бурята, — говорив далі Ерденіділік, — і він підбурює народ монголів проти релігії, спонукає до бридких вчинків, призводить до святотатства!
— Його треба знищити! — сказав новий голос.
Знову мовчання запанувало коло вогнища. Згодьтесь, що я почував себе досить дивно в такому становищі! Я не міг навіть уявити, чим це все кінчиться, яку смерть придумають мені ці розлютовані оси. На порятунок у мене не було жодної надії. Коли б я навіть став кликати на допомогу, ніхто б не почув і не знайшов би мене в цьому таємному закуті монастиря. Я був міцно скручений ремінням і сам не міг визволитися від пут і непомітно втекти. Все намовилось проти мене, ніби й справді я був уже такий великий грішник, як це змальовували лами. Попередні страхи мої минули, і тепер я майже спокійно дивився на потворні голови тіней, що коливалися на екранах стін ламського монастиря.
— Бурхани й духи дуже уважно стежать за людьми, — знову заговорив Ерденіділік, за звичкою викладти свої релігійні правила, — і часто вимагають від них жертви! Коли людина довго не приносила жертви будь-якому бурханові або робила те, що не подобається богам, божество може наслати на неї різні страшні хвороби. Для цього бурхан відряджає до неподобної людини одного з підвладних йому духів. Дух забирається в нутро людини й починає його гризти. Від того виникають різні хвороби: забереться в груди — виникає кашель, сухоти. Забереться в живіт — виникає різачка, гила; забереться в спину — болить поперек; забереться в голову — людина божеволіє й верзе дурниці, святотатствує, як цей бурят! Звичайно, можна позбавитись такого непроханого гостя. Тібетські лікарі кажуть, що треба лише проковтнути гіркі або огидні ліки, і тоді дух не стерпить цього й сам вискочить із тіла людини.
Але такий спосіб вигнання духа дуже небезпечний, коли дух дуже злий. Роздратований дух кинеться на ближчу людину, на жінку, на дитину, на худобу, й тоді неприємностей буде ще більше...
— Треба духа вбити разом із тілом! — тоненьким голоском кастрата промовив якийсь молодий лама
Після цієї пропозиції, що прозвучала, як дзижчання мухи, знову запанувала тиша, і потворні голови тіней на хвильку нерухомо завмерли. Було чути лише, як потріскує вогнище. Я весь зіщулився, чекаючи на страшний вирок.
— Ні! — рішуче промовив Ерденіділік. — Не можна вбивати рибу, не можна вбивати птицю, не можна вбивати навіть блощицю або вошу!..
При цих словах у мене знову одлягло від серця. Але базікання лам і невідомість, що вони зі мною зроблять, були гірші за всякі катування. Це надзвичайно неприємно впливало на мої нерви, і, щоб прискорити розв'язку, я став ворушитись і лаятись, прикликаючи на голови лам увесь гнів усіх відомих і невідомих мені бурханів Це трохи розвіяло гнітючу атмосферу судової наради фанатиків.
Один із лам негайно підвівся від огнища й підійшов до мене.
— Ти образив усіх бурханів, — сказав він, — і вони, гніваючись, наслали на тебе важку хворобу! Лежи спокійно, ми зараз тебе вилікуємо.
Його голос звучав іронічно. Всіх бурханів було близько трьох тисяч, і їхній гнів був мені не такий страшний, як лють цієї купки роздратованих ченців.
— Коли ви мене вб'єте, — якомога спокійніше й голосніше сказав я, щоб мене добре почули коло вогнища, — то прийдуть цирики, монгольські солдати і всіх вас перевішають!..
Ці мої слова справили на лам деяке враження, і знову запанувало хвилинне мовчання.
— Ти хворий, — з удаваним піклуванням у голосі знову промовив до мене лама, — ми будемо лише тебе лікувати!..
— Так! Так! — залунали голоси коло вогнища.
— Ми тебе зараз вилікуємо!..
В цих голосах звучало знущання, і я знову завмер, не бажаючи давати ламам змоги кепкувати з мене.
— Не можна вбивати вошу!— з люттю в голосі промовив Ерденіділік. — Ми випалимо з нього злого духа священним огнем Есеге-Малан-Тенгері.
Я зрозумів, що на мене чекало якесь страшне катування, але вони мене не вб'ють, боячись розплати. Лами почали щось готувати, але що — я не бачив. Холодний піт обілляв усе моє тіло, і я міцно стис зуби, що почали цокотіти, як у лихоманці.
За кілька хвилин розправа почалась. До мене підійшло троє ченців і міцно притисли мене до землі. Один із них розірвав у мене на грудях сорочку. Пручатися не було жодної змоги. Моє тіло безсило билося під міцними, жилавими руками лам.
Четвертий лама швидко підійшов до мене від огнища. Я лише встиг помітити шматок розпеченого заліза, що жариною промайнуло перед моїми очима. Лама притулив його мені до грудей, і я відчув, як страшний біль звірячим ревом сам, без моєї волі, видерся з мого горла. Од жахливого болю в мене потемніло в голові, й мене занудило від пахощів власного смаженого м'яса.
За хвильку до моїх грудей притулили другий розпечений дротик, і я від страшного болю зовсім знепритомнів, мені здалося, що я вмираю.
Незабаром я очуняв од нового болю, ще жахливішого за попередній. Тепер я лежав на животі й мені випікали м'ясо на хребті до самої кістки. Після четвертого випікання я здурів і став битися, як несамовитий, уже не відчуваючи жодного болю. Щоб мене втихомирити, лами, які вживали, мабуть, цього способу лікування не вперше і знали, до яких наслідків призводить кожне випікання, припекли мені дротиком ще в двох місцях на голові, теж до самої кістки, після чого я вже перестав розуміти, що діється навколо.
Потім мене водили й показували по юртах, пояснюючи мою хворобу, а я безглуздо сміявся і щось базікав, як немовля.
— Після цієї операції лам він справді збожеволів! — сказав Стрільчук, закінчуючи оповідання Доржанова. — Його підібрали на дорозі й приставили сюди до лікарні. Він уже виліковується й незабаром буде зовсім здоровий. Покажіть, що вони вам зробили! — звернувся Стрільчук до Доржанова.
Доржанов розстебнув сорочку й показав нам свої груди та спину, де були випечені в самих кістках навіть ямки, що вже загоїлись і були білі як сніг порівняно з усім кольором тіла. Потім Доржанов нахилив голову і показав на тімені дві білі цятки, випечені залізом Він був таврований релігійним фанатизмом ламаїзму.
Доржанов деякий час мовчки дивився на нас після оповідання, а потім, наче щось згадавши, звернувся до Стрільчука:
— Слухайте, лікарю! — знову завів своєї Доржанов. — Коли нарешті ви мене випишете звідси? Це ж божевільня! Хіба це лікарня?!
Доктор Стрільчук заспокійливо поплескав його по плечу.
— Ви ж знаєте, що сьогодні не працює канцелярія! Завтра я вас випишу!..
— Ах, я забув!.. — зітхнув Доржанов. — Ви ще вчора казали мені про це...