А тепер гайки закрутять, закрутять, от декому не поздоровиться, я вже бачу. От і правильно, знайшлось кому взяти на себе відповідальність, кому все це нарешті набридло, весь цей бардак, оце вже нарешті правильно!..
ВЕДУЧА. Мені пригадується, пане генерале, що деякий час тому ви говорили дещо інакше і навіть визнали, що якби ваше управління отримало вказівку від вищестоящих органів щодо впровадження... щодо впровадження нових ідей у лавах армії...
ГЕНЕРАЛ. Ну й мало, що я там говорив! Це була моя військова хитрість, щоб виявити прихованого ворога. І я виявив!
ВЕДУЧИЙ. Гм... Даруйте... Отже, шановні телеглядачі, як ви вже, напевно, зрозуміли, наша передача триває. Всі співрозмовники знову за цим столом, і, незважаючи на деякі зміни, що відбулись тим часом у студії, а також за її межами, потрібно підвести риску й висловитися до кінця тим, хто ще не встиг цього зробити.
ПОЛІТОЛОГ. То дозвольте я розпочну... закінчувати. Хоча я вже наче й чимало виступав, але щоб підвести, як ви сказали, риску, я хотів би наголосити на великій, я сказав би, терпимості керівництва нового Надзвичайного Комітету, — ми з вами, ми першими можемо тут зараз у цьому пересвідчитися, оскільки щойно, тільки-но було зачитано Звернення, але зараз ми з вами спокійно можемо продовжувати нашу розмову. Вже саме це є найяскравішим свідченням того, що зміни, які відбуваються у нашому суспільстві — явище необоротне. Я не збираюся отут зараз закликати присягатися одразу в лояльності Надзвичайному Комітетові, але гадаю, ми повинні поцінувати оту терпимість до різних, і відмінних від офіційної, точок зору, свідками якої всі ми стали.
ВЕДУЧИЙ. Так, зрозуміло. Дякую, пане професоре, за вичерпний коментар... і за добру реакцію. Власне, щодо реакції, — пане генерале, бажаєте іще щось додати?
ГЕНЕРАЛ. А що додавати? Я свою реакцію... я свою позицію висловив уже. Тепер ми інакше будемо розмовляти з усіма цими... ну ви розумієте. (Зиркає на Стефана.)
СТЕФАН. Шо дивишся?
ВЧИТЕЛЬКА. Ой, дайте, я ще скажу. Ви мені вибачте тільки... Ніно, Нінок! Чуєш мене? Якщо чуєш, ти знаєш, де гроші взяти, я тобі вже сказала, ну отам, під рушниками, і тоді завтра зранку-раненько, або навіть сьогодні, не гаючись, Ніно, їдь у... ні, не скажу... їдь до тьоті Софії, ну ти ж мене розумієш, Ніно! (Знову плаче.)
ВЕДУЧИЙ. Пані Катерино! Мені здається, ви не зовсім за призначен-ням використовуєте наше телебачення. Таж заспокойтеся, не побивайтеся ви так, будь ласка. Чи, може, поділіться з нами, у чому ж ця ваша проблема? Що вас так страшить?
ВЧИТЕЛЬКА. Ой, та жНінка моя, вона ж у мене, ой ти ж доленько моя, та й мультиплюндистка, та ж така закореніла. Ой, та що ж це тепер буде-є, люди добрі-і!.. (Плаче-заливається.)
ВЕДУЧИЙ. Пані Катерино! Будь ласка, заспокойтеся. Згадайте врешті-решт, що зйомка йде. Те, що ви розповіли, звичайно, все міняє, але...
ГЕНЕРАЛ. Ага! Оце такі в нас вихователі! Ще одного ворога викрив. Зараз вони всі, як таргани, зі шпарин повилазять! Ага! Запереживали! Заметушилися!
ВЕДУЧА. Пане генерале! Я б дуже вас... я б вас дуже попросила... якось менш відверто й емоційно на все реагувати. Мені здається, ви тепер матимете багато можливостей для виступів і поза межами нашої передачі.
ГЕНЕРАЛ. А ви мені рота не затикайте тут! Вже, як бачите, старі часи скінчилися. І далі цього терпіти вже ніхто не буде! Настав наш день "Де", і година нашого "Ге"! Тобто наша година "Ге", ну ви ж все одно мене зрозуміли. (До СТЕФАНА.) Що це, молодий чоловіче, очі бігають у вас? Чого ви так похнюпилися? Ага! Я знаю, чого!..
СТЕФАН (дивлячись прямо в камеру). Пацани! Якщо ви зараз дивитеся! Ви ж бачите, що робиться... І чого? Що ми їм усім такого зробили? Ми ж тихо, нікого не зачіпаючи...
ГЕНЕРАЛ. Знаємо ми ваше "тихо". У тихому болоті знаємо, що водиться! Отеперечки тільки ви справді тихо сидітимете, усі при-нишкнете! (Обводить поглядом усіх учасників передачі.) Ало! Режисере! Як вас там? А ви дозвіл маєте на цю передачу? Від Бюра Надзвичайного Комітету, питаю, дозвіл маєте? А то що ж це таке діється? Там, по всій країні вже йде викорінення цього мультиплюндизму, а тут, розумієш, на очах у мільйонів глядачів засіли, розумієш, його відверті прибічники і ведуть свою підступну агітацію на увесь народ. Ану негайно припиніть це неподобство!
ВЕДУЧИЙ. Пане генерале, хто з нас веде цю передачу, дозвольте поцікавитися?
ГЕНЕРАЛ. Ви мене цими своїми питаннями не заплутаєте! Мій підпис теж стоїть під зверненням нашого Надзвичайного Комітету, і моє слово тут повинне мати вагу! І якщо я сказав припинити передачу, значить припинити, і без розмов! О, ну нарешті дійшло до вас, що я не жартую з вами тут...
Світло в студії трохи пригасло і знову з 'явишся автоматники, а з ними кілька хлопців у шкірянках. Позаду, ніби в затінку, тримається й уже знаний нами ДИКТОР, про щось переговорюючись неголосно з тими, котрі у шкірянках. Учасники передачі раптово вмовкають, включно з ГЕНЕРАЛОМ, який, втім, першим приходить до тями.
ГЕНЕРАЛ. Ага, а я казав. (До автоматників.) Що, нова вказівка Надзвичайного Комітету? Посилити пильність і загострити боротьбу? Так?
ХЛОПЕЦЬ У ШКІРЯНЦІ. Не зовсім так, генерале. Боротьба вже посилилася, і ми, здається, навіть перемогли.
ГЕНЕРАЛ (ігноруючи цю мову, знов до автоматників). Що це за цивільні з вами? У чому справа, врешті-решт!
ДРУГИЙ ХЛОПЕЦЬ У ШКІРЯНЦІ. Облом, пане генерале. Діяльність Надзвичайного Комітету припинено. Натомість постав ЦШМП —Центральний Штаб Мультиплюндизму. Ми уповноважені зачитати на телебаченні його звернення. Просимо надати нам таку можливість!
ГЕНЕРАЛ. Зрада-а! Державна зрада! Ах, а я ж зброю здав на прохідній. Ну нічого, я вас голими руками! (Робить рух до ХЛОПЦІВ У ШКІРЯНКАХ.)
ХЛОП. У ШКІРЯНЦІ. Генерале, годі ламати комедію. Ви тут не в казармі.
ДРУГИЙ ХЛОП. У ШКІРЯНЦІ. Феліксе, з ними не так треба. (До ГЕНЕРАЛА.) Пане полковнику, припиніть порушувати присягу й пункти Закону про надзвичайний стан! (ГЕНЕРАЛ сторопіло зупинився.)
ХЛОП. У ШКІРЯНЦІ. Ага, правильно, Вікторе. (До ГЕНЕРАЛА.) Пане підполковнику... (ГЕНЕРАЛ дивиться праворуч-ліворуч, але тільки на свої погони.) ... припиніть! Як заступник голови Центрального штабу Мультиплюндизму наказую вам дотримуватись порядку й дисципліни. Всіх присутніх у студії перепрошую, та все ж мусите звільнити нам приміщення на дуже короткий час для зачитання важливого повідомлення. Пане дикторе, прошу.
ДИКТОР (пробираючись за стіл, тихенько до ГЕНЕРАЛА). До речі, пане гене... пане Момотку, ваш підпис є і під цим зверненням. Щоправда, в самому кінці.
ГЕНЕРАЛ. Оце діла-а... (Приголомшено відступає у затінок.)
ДИКТОР. Кахи-кахи... Братове і сестри! Багатостраждальний народе наш! Занадто довго віковічний морок темряви клубочиться над тобою! Кращі твої сини та дочки гибіють у цьому мороці без просвітку й надії. І дійсне, правдиве, реальне світло не пробивається до більшості людності... Ага, до більшостИ людностИ, трохи змінений правопис. Ім'я цьому світлові — мультиплюндизм, вчення, що органічно та природньо накладаючись на психіку й ментальність люду нашого, здатне вивести його з манівців на ясну й широку дорогу всезагального прогресу і добра. На превеликий жаль, ідеї мультиплюндизму ще не вповні доступні загалові нашого населення через жорстку політичну позицію сьогоднішніх владців. Та пробила година... даруйте, пробило годину, і чаша гніву народного переповнилася, і повстали кращі сили народу проти своїх гнобителів! Сьогодні у столиці вийшов з підпілля Центральний Штаб Мультиплюндизму, і оголосив початок збройного опору. Нами вже захоплені вокзали та інші центри комунікацій, Народний Банк, Центральний Телеграф та перша Овочева База. Збройні Сили цілими дивізіями переходять на наш бік. Щойно, майже не чинячи опору, склала зброю охорона Головного Телецентру, і, користаючися з цього, ми звертаємося до вас, дорогі братове й сестри, з закликом про допомогу і підтримку! Вчення мультиплюндизму приречене на перемогу, сьогодні чи в найближчому майбутньому! Так наблизьмо ж цю перемогу, здобудьмо ж її сьогодні! Вчення мультиплюндизму правдиве і прекрасне, й частина молоді нашої вже вірить у це. Чим швидше прийме цю віру увесь наш народ, тим ближче підступиться він до золотої брами кращого майбуття для нинішніх, прийдешніх і грядущих поколінь. Тож нумо, браття, до зброї! Геть усе старе й осоружне! Возз'єднаємося ж у мультиплюндизмі в ім'я майбутніх поколінь! Час настав! Центральний Штаб Мультиплюндизму.
ХЛОП. У ШКІРЯНЦІ. Так, все добре. А зараз камера на мене, на мене камери! Щойно ви прослухали маніфест нашого Центрального Штабу. А іще я уповноважений додати, що мультиплюндисти, на відміну від своїх переслідувачів, не збираються зводити жодних рахунків, і тим більше вдаватися до репресій. Ми свідомі своєї сили і правоти. (До СТЕФАНА.) Гей, ти! Йди-но сюди, до мене. (СТЕФАН підходить, ХЛОП. У ШКІРЯНЦІ хапає його однією рукою за горло.) — Не вірте, що оце — мультиплюндист! Ти, хлюпику, чого ти отут нюняв у камеру? Та ти ж мав йому врізати іще на перших хвилинах передачі. (Відштовхує СТЕФАНА, аж той сів на підлогу посеред студії. Звертається до ВЧИТЕЛЬКИ.) Пані Катерино! Ваша Ніна веде агітацію серед вояків Печерного гарнізону, вживаючи всіх заходів для навернення якнайбільшої кількості особового складу до ідеї мультиплюндизму.
ВЧИТЕЛЬКА. Ой, лишенько! Та що ж це тепер буде? Ніна, Нінка моя! Де? У Печерному гарнізоні? Серед тієї солдатні? (В камеру.) Ніно, ти що там робиш? Нінко, ти здуріла зовсім, чи що? Ану вернися додому, негайно вернися, кажу тобі, Ніно!.. (Плаче.)
ХЛОП. У ШКІРЯНЦІ. Пане генерале! (ГЕНЕРАЛ виструнчується.) —Ви призначені командувачем Південним Приполярним військовим округом. Внизу на вас чекає авто, щоб транспортувати до місця нової служби. Ваша родина вже відправлена туди у спецвагоні. (До автоматників.) — Відпровадьте пана генерала до авта. (ГЕНЕРАЛА виводять, а через хвилину навіть крізь звукоізольовані стіни студії чути коротку чергу в коридорі.) До решти населення ми звертаємося із закликом зберігати спокій і переходити на наш бік! Хай живе мультиплюндизм! Мультиплюндизм непереможний! Він вічний і назавжди! (У тріумфальному жесті підносить правицю.