ви ходите! Ой, підслизаєте
лакузно! Все аби когось під'їсти,
обджеркати, як гусінь вишню, яд
розбризкати вонючий. Хха!
Чи вдасться ж
вам обдурить голоту? Зразу й я
подумав був, що ці потвори — хворість
і маячня моїх думок. Тепер
я бачу: ні, це справді завітала
до мене гарч, що вже которий вік
гарчить на нас! Здорові ж будьте, цуци
і песики! глибокодумнії
овечечки і розумом непишні
осли! Цей хід я розумію ваш —
останній хід перед сконанням? Що ж ви
іще мені розкажете?
Слуга
(увіходить)
З дозволу вельможного докладаю. Карета графині коло
брами. Лише у ній всі під'їхали сонні. У декого блювота.
Які будуть розпорядження?
Потвора
І завше цей смерд не те говорить, що треба...
Всі
Та зникни, не перебивай!
(Всі сідають кругом Сковороди, пообвішувались, як
виноград, заглядають у книжку, що на столі.)
Ломоносов? Ну що ж ти тут вичитав — що хімії потрібен
тісний союз з математикою? що хімії потрібен союз з фі-
зикою?
Слуга
...сонні. Це називається — на маскараді побували. Вино їх,
бач, розморило, а ще графи, дворяни, незугарні випити,
як-то кажуть...
Пастух
Казала травка?..
Потвора
Князі,
пани й панки перед тобою. Хочеш...
(Таємничо.)
...із нами йти? Хімічні явища
вивчай зовні. Забудь про ясність, точність.
А терези, вагу і міру — кинь
не зв'язано з оточенням, з трудом,
як щось таке одвічне, самостійне,—
ти розглядай також всі явища
і с т о р і ї. За це ж тобі в подяку...
Всі
...нагвинтимо твій мозок: божеством,
убожеством, надлюдськістю, гниляччям,
підозрінням, самокопаниям! Дух
трагічності, "веління" долі,
гордість
самотності, втікання світу, л і н ь...
Потвора
Ну що там ще...
Практично ж? Любий! Будеш
нам обганять під час обіду мух;
там цуцика десь поведеш до вітру;
там тарілки долижеш, хха! І ми
на чорний хід передпокоїв панства
дозволимо пройти тобі!
Осел
Чого ж,
і далі ще — до полюбовниць.
Пастушка: — Ах!
Сковорода
Тобто
купувте мене?
Потвора
Ну що ти, що!
Та ти ж давно вже наш. (Ну-ну, благавм,
не гнівайся.) Ну, хай ти ще й не наш.
Всі
Вся сіль не в тім. А ось.
Що говорити.
Потрібно. Нам. Туманами. Збагнув?
Що панувать. Потрібно. Нам.
Брехнею!
Чи зрозумів? (Ні-ні, ти не вставай
і не силкуйсь ударить. Ну. Ну сядьмо ж.
Та обніми мене. А я тобі
щось пошепчу — ось слухай!) Бач. Наука.
Пробуджує народ (я говорю
за чорний люд, за падло). Й хоч не знає
він грамоти, а все ж ми боїмось,
що люд... колись... трусне —
ти розумієш?
(Ні-ні, сиди і не пручайсь.) Так от.
Маргграф знайшов у бурякові цукор.
Аркрайт довів, що прясти бавовну
Лавуазье от-от нам винайде!
Кисень, що перетворює в легенях венозну кров на кров
артеріальну.
Всі
А використання Денисом Папіном пари як механічного
двигуна!
А Лаксманові відкриття в шкляному вироб-
ництві (сульфат!!). А вивчення Товієм Ловіцом явищ
штучного холоду!
Потвора
А будування в Англії вагранок і т. і., і т. і.
Ти уявить не можеш, скільки лиха
зазнали б ми, коли б оці знання
засвоїла ота твоя голота!
Вона б зняла нас із висот! Сто сот
розніжених дворян чи в силі буде
управитись хоча б з одним твоїм
тим голяком, коли йому наука
відкриється?
Всі
Отож: закриймо шлях,
загаймо шлях бідноті! Присипляймо,
приспівуймо: релігія й канчук,
релігія й канчук. Побачиш — спокій...
З Павло Тичина, т. 4
65
...і тиша, й мир, благоволєніє
настануть скрізь. І ми, сидівши зверху,
не втомимось кричати про любов
до ближнього чи прославляти
правду
та і с т и н у, що в них же ми й самі
не віримо нітрохи. Ловко?
А вигляньте: що там за тупотня у сінях?
Отже,
до тебе в нас такеє: виправдай
і обгрунтуй всі наші спрямування.
Полоскочи нам спину й ті місця,
що нижче. Ну ж. Побачиш — спокій, тиша
настануть скрізь.
Сковорода
Це все? Чи, може, щ е
язик свербить? Тоді, будь ласка, вийте
і скальтеся, зубами ляскайте,
як ті вовки голодні,— нас ніяк це
розчулити не може!
Потвора
Боїмось,
що знов ти нас не зрозумів. Нічого ж
не хочемо від тебе. Тільки: будь
таким, як був,— п'ять літ тому чи десять,—
не відрікайсь старого! Це ж краса —
хоч би й оте твоє...
Пастух
"Казала травка..."?
Потвора
Та от якраз...
У дикім вихорі у ненаситно-блискучім танці влітають Джміль
і Метелик.
[Джміль і Метелик]
На медок лечу —
дзінь! цок!
Чаркою бренчу —
дзінь! цок!
З вами чок! з ними чок!
В легкім танці закручуся,
я метеличок,
я метеличок.
Мужиче життя —
фе! бриль!
Ні сну, ні пиття —
фе! бриль!
Де тарель, де таріль —
Джміль за всіх там соки тягне —
dansons un quadrille! 1
Dansons un quadrille!
Свій народ в краю —
цок! брязь! —
кров'ю напою —
цок! брязь! —
Як не князь — в лице грязь —
з канчуками скрізь полюю
над Європою,
за Європою.
Потвора
(до Сковороди)
...релігія й канчук,
релігія й канчук — що може бути
солодшого!
Джміль і Метелик
1 Танцюймо кадриль! (франц.) — Ред.
З* 67
Жніте, женчики,—
бо! вб'ю!
Тень, поденчики,—
бо! вб'ю!
Ви ж, отці,— жніть кінці —
моліть бога, лепечіте,
чорні ченчики,
чорні ченчики.
Жить нам без раба —
ой! жаль!
Хоч нас він руба —
ой! жаль!
Хоч на те — ще й змете,
ще й на камінь кине-змеле
панство золоте,
панство золоте.
Гей, панове, грай —
дзінь! цок!
Вже прийшов нам край —
дзінь! цок!
З вами чок! З ними чок!
Хоч посліднє погуляєм,
як метеличок,
як метеличок.
Всі плещуть у долоні. Ноги ніяк їм не стоять на місці, бо й справ-
ді ж як це чудесно виходить:
Dansons un quadrille!
Dansons un quadrille!
Сковорода
Дурієте! Але
до чого тут моє: "Казала травка..."?
Метелик
Ой упаду: втомилась я. Пробачте, пане філософе, ми з вами
ще не вітались.
(І зараз же до нього повертається спиною.)
Джміль
(до своїх)
Ви розумієте, панове? На нашій путі якась була постала
перепона, і ми, поки карета об'їздила...
Осел і Пастух
Що? Забігли, мо' в сад? Упали в траву? Ах, вічно ця
травка!..
Метелик
А ви звідки знаєте?
Хо-хо!
Dansons un quadrille!
Dansons un quadrille!
Потвора
A що ж. І добре робите.
Передчуття кінця і смерті владно
диктує нам: шукаймо насолод,
переживань, безумств і чаду! Запах
трухляччини найкращий над усі —
тож запах цей вдихаймо. Скрізь! У всьому!
А не лише в коханні.
(Підкреслено, до Сковороди.)
Отже. Ми.
Той трухлий дух зачувши коло себе,
не можемо не танцювать! Ану,
Метелику, почнім. Зробімо ласку
філософу — і власний твір його,—
як на столі анатомічнім,— в танці
розгляньмо тут.
Метелик
( танцює )
Казала травка
я тільки травка
а що ж зроблю я
коли все кров
Всі
Казало сонце
дивись на сонце
мільярди в землю
від нього струн
В нім кожна квітка
і кожна...
Потвора
Чи пізнаєш своє
писаннячко? Тут в с е ж сюди улізе:
нероблення і пантеїзм, печаль
космічності і страх перед війною.
А головне, що так і чується:
сам бог держить закони на долоні,
і всесвіт наш — найкращий із світів.
Ти не схибнув: такого нам і треба.
Сковорода
Замовкнете?
Потвора
Чого б же нам мовчать?
Ми знаємо, що нам потрібна сила
й що т и для нас... ну, як би тут сказать?..
Всі
(з новим сарказмом)
В нім кожна квітка
і кожна скеля
і кожна рана
і кожна смерть
одно одвеснить
друге веслує
А все як в морі
прибій-бій
Потвора
Ну що, скажіть, хіба це не блискуче
поєднання революційності
у вислові — з релігією серця
чи мрійництвом, що їх ми сіємо
по всіх кутках та суточках з метою
перехитрить голодні вибухи
і зрушення голоти! Що ж, осанна
премудрому! Та уклонімося ж
пророкові,— признаймося до нього
як до співця найтонших відчувань,
туманності, самотності й печалі:
таким тебе ми визнаєм, таким
бажаємо тебе і прагнем,— згода ж?!
Ну, ось моя рука,— чого ж мовчиш? —
чи, може, ждеш? Якраз нема ж мазила
у мене (глянь: сама лиш мідь), а то б
завдаточок як-га я тут відсипав
у золоті! Та не турбуйсь,— скажи,
чи згоден.
(До своїх.)
Слуго! Вже час нам їхати!
Всі
Ну ж! Скажи, скажи, не гайся,
підсолоди язик!
Слуга
(увіходить)
Коні, обпоєні горілкою, не стоять на місці, і всі карети
повалялись, побились.
Та не встиг слуга цих слів промовити, як у голову полетіла йому
книжка, а слідом за слугою кинулися собаки.
Всі
Добре, що втік, а то б... смерд проклятий!
Сковорода скипів. Але стримавсь поки що. Говорить спочатку
скороговіркою, як ясенок у бурю. Чимдалі ж голос його росте і сам
він випростується і рветься,—бурхає в просторах, мов буря над
непомітними внизу десь ясенами.
Сковорода
...Ну от. А ти ще думав з зажерами сумирно жити. А ти
вимріював, що з ними можна буде якось помиритись. Не-
мовби їх не знав. Не чув. Не розсотував, як ту ганчірку
драну. О! ти тільки попусти, послаб свою увагу — і вже...
Сторож надворі калатає.
...Ізнов. Пани.
Закріпостять. Ізнов, обжершись крові
народної: а кру! — закрукають:
а кров! а крів! — посиль сосальце! — виссем
і землю всю — і сіль, і мінерал —
приспівуйте, попи, хорал! — і люди
одурені погнуться.
Всі
( театралізуючи )
Гнуться...
Сковорода
Що?
Сміюся я! А хто ж їм каже гнутись,
коли самі того не хочуть? Встать
повинні всі і струсонуть панами!
Устать, звалить всі тами,— вщент! до дна! —
щоб аж луна, щоб аж луна світами,
турнувши трон, ламалася на ся,
глумилася...
Всі
Ви чуєте? — звалити
дворянство, [та] ще й трон цариці — га!
Ви чуєте?
Потвора
Чого ж кричать?! Філософ
перестудивсь — того й виказує
невстрійливе таке. Ось тихо! Годі!
Попробуєм ладком, уїдливо,
коханенько.
(До Сковороди.)
Хм. Хто їм каже гнутись?
Та сам же ти, що ткнув їм б і б л і ю,
спасибі, хха? — Та сам же ти, що м р і я в
наукою про щастя — тим глевким
"пізнай себе самого"... Що, піймався?
Тепер вже ти не викрутишся, ні!
Осли
Тепер вже ти не викрутишся!
Потвора
Згодься:
тепер тобі лишилося одне —
із нами йти в криву, в криваву,
але не так, як в У...
Собаки
(впадаючи в тон)
...ба ні, не так,
як в У — авву! ув Умані ж дворянства
погинуло! — загинуло, авву!
Та цитьте-бо, не вийте! Ніч. Тут же ось —
ще збудите...
Чернець на лаві й справді немовби ворухнувсь. Усі принишкли.
Та ні. Спить як убитий... І знову: одні в танець, другі в талакання
поміж собою, в залицяння. Тільки собаки не можуть заспокоїтись
ніяк. Вони спочатку тихо, а далі голосніше — попідіймали морди
й виють гойдаючись.
Собаки
Гойда, гойда, а в У-
мані біда! від кроводу, від даву —
а в Умані бунтує чернь, а в У-
мані тече! там злидарі злид'... ау —
а в Умані, авву (від даву), аву...
Тиша. А в тиші тій чути, як десь далеко теж собаки підскугилюють.
Пастушка
Ах?
Усі
Тс!..
(Один до одного шепочуть.)
Нарешті, діждали ми, нарешті! Чуєте? Ми ж не самі
тепер! Нарешті! Даваймо ж думать про одне, силою уяви
перенесімось в наше царство, побудемо в ньому, побачимо.
Ну?
(Збиваються докупи.)
Собаки
Гойда, гойда! А в Умані біда!..
І враз змінилось все.