фантазії — як вони мене сп'яняють... Ну що ж, швидше
йди і приведи мені тих чужоземців.
Вахтанг
Хоч так, куме, сядь, хоч так сядь, а все сядь.
Огенія
(вертаючись од дверей)
Пастух виходить, але тим часом хор промовляє (декла-
муючи): "Темні, темні морськії скелі, що з'єднуєте води
двох морів, скелі, через які пливла колись із Аргоса в не-
гостинні води замучена оводнем Іо".
Пані
Ну да! Вона з Евріпіда мені тут грає. До речі, пане Фігель,
ви ніколи не бачили, як я сама виступаю в своєму театрі?
Ах, як це прекрасно у мене виходить! Та ви ще й досі там
дудукаєте?
Вахтанг
Всяка птичка своїм носиком живе...
Пані
(впадає в псевдокласичний тон)
(Хто вони? Можливо, ті, що залишили багатий на воду, по-
рослий очеретом Еврот?
(Встає.)
Огенія
Чи не припливли вони на своєму кораблі, розсікаючи мор-
ські хвилі подвійним рядом соснових весел... (До гайдука.)
Ну як там далі?
Пані
Як удалось їм пройти побіля буряних берегів царства Фі-
нея, попід морським берегом, що не має гавані, переплисти
кипуче море, де водять танки п'ятдесят дів-нереїд?.. О, як-
би згідно з бажанням нашої владарки та привело сюди
випадком любу дочку Леди, Єлену, на путі її з-під Трої...
Козачок
...щоб наша владарка окропила їй голову жертовною водою.
Пані
...щоб вона умерла з перерізаним горлом, од її руки по-
Огенія
О, як радісно забилося б наше серце, коли б ви нам сказа-
ли, що із Греччини приїхав моряк зняти з нас кайдани
печального рабства...
Пані
Та ось і він іде,— тихше! замовкніть!
Гайдук
(увіходить)
В той час, як ми тут гралися, зайшов
ізбоку князь Херехевлідзе...
Пані
Що?
Ну, швидше ж бо кажи!
145
Гайдук
І всі підводи
з отим добром, що ми нагарбали,
одбив...
Фігель
Одбив?!
Пані
Клянись, що це мені
причулось.
Як?! Усе добро, всі фури?
Мерзотнику! Ти надто вже язик
розперезав. Ану, посмій іще раз
промовити...
О боже! То ж срібло
на перших двох возах було, тканини
на третьому, єдваби...
Фігель
І моїх
загинуло ж два вози!
Пані
Пане Фігель,
із милості як живете — живіть,
а до мого вам зась.
Фігель
Не подарую!
Мені — моє! Чи, мо', ти думаєш,
я п'яний? Ні!
Вахтанг
Бугай реве, ведмідь
реве, а хто кого дере — сам чорт
не розбере...
Гайдуки
А наше ж як,— пропало?
Чого ж ми йшли? Еж ми наймалися,
що будуть нам і жупани, і гроші.
Пані
Ану мовчіть! Та як ви смієте?!
Та я вас тут усіх!
Фігель
Усіх! Ану —
співати!
Пані
Так!
Огенія
А в п'ятницю усім
наздибочках ходити.
Пані
Так!
Огенія
Пані
Ну так. ну так, вже ж годі!
Ой!
(Хижо оглядається.)
Пожежа?
(Махає на Вахтанга.)
Це знов горить?
(Закриває рукою очі.)
Щоб не було його.
Гайдуки починають ловити Вахтанга.
В а х т а н г
Пожежа знов як той цвітин. Нагронджив —
а дзуськи, догадайсь.
Нарешті його виганяють. Галас утихав, тільки Фігель усе ще стоїть
перед дверима і гавкав услід.
Ой цюцінько!
Старайся ж бо.
(До всіх.)
Ну ж, гавкайте усі!
[1933]
У ЯРУ
Там бруд, там гидь. Там пута.
Країни мозок, як ведмідь.
Самоотрута?
їдь'?
Пусте! —
То ж Малоросія росте,
мов ніс у чортової відьми.
Яр. Риштування, немов у цирку. На помості крісла, стільці. Увіхо-
дять слуги з ліхтарями, присвічують.
M а с о н
Ну, ось ми й тут. Ласкаво прошу. Пані
і панночка — у центрі? — S'il vous plaît!
А пан Дибуль (Та присвітіть же, слуги!
просить, чи що?!) Дибуль, найстарший наш,
возляже тут, у кріслі. Фігель — поруч?
Ну, s'il vous plaît!
Фігель сказати хоче щось (ххі?). "Та добре вже, добре!" —всі на
нього рукою. Слуги підносять солодощі. Настрій. Чи то місяць
зійшов? Ні, на скелі Амура і Псіхеї ліхтар засвітився. Правда,
прекрасно?
Дибуль
Ох, як же я втомивсь!
Цей парк такий глухий, і так до грота
нерівно йти, що я...
Пані
1 Отрута (дісл.).-Ред.
Стидайся, фе!
Тут романтизм, тут містпка. Ренато,
хіба не так?
Maman! я вся тремчу.
Це ж наче сон!
M а с о її
Подобалось?
Рената
Чудово!
Ці ліхтарі, ця ніч...
Пані
Ренатонько,
а шум води, а лоскіт серця,— небо,
як гобелен! А тіні, ті...
M а с о н
(наспівуючи)
І вам
подобалось? О, s'il vous plaît! — я радий,
ну, s'il vous plaît!
Другий ліхтар десь засвітився. Фігель хоче сказати щось (ххі?).
"Та добре вже, добре!" — всі на нього руками. У відповідь — без-
гучний хіхот.
Дибуль
Що містика — це так.
А все-таки...
(Озирається.)
Жінки
Ну що?
Д и б у л ь
Та якось страшно
у цім яру. Нащо відходити
далеко так від дому? Можна ж грати
містерію і в хаті.
Пані
(сплескує руками)
Лелечко,
він боягуз!
Аж тут — гомін... Слуга зірвався і побіг.
150
Д и б у л ь
Не боягуз, а тільки...
(Прислухається. Постріл. Дибуль хапається за серце.)
Я так і знаві Нехай нас Залізняк
поріже тут — цього ще не хватало?
Масон рукою гнівно — другий слуга зірвавсь, побіг.
Панночка
МатапІ Боюсь! Матап! Невже...
(До Фігеля.)
Скажіть
хоч ви йому, що це неправда.
Ф і г е л ь
(заїкуючись)
П'правда.
Я вччора (ххі?), я вччора сам й'ого
як п'полоснув — так г'голова й сс'котилась...
Масон
От бачите? а ви переполох
ударили. Не бійтесь. Гайдамака
давно в тюрмі, в Печерській лаврі. Тут?
тут варта скрізь, тут нічого боятись.
Ф і г е л ь
...так г'голова й сс'котилась...
Слуга
Прибули:
із Києва...
Масон
Ну, бачте ж?
Слуга
...пан Кизячко
з родиною і обер-офіцер
з Китаєва.
Масон
Проси.
(Іде назустріч.)
А! дуже радий,
я ддуже ра'... Давно, давно пора
в одну сім'ю дворянам об'єднатись.
Тяжкі часи переживаємо,
а уявіть — ми навіть незнайомі.
К и з я ч к о
Та якось так все...
Обер-офіцер
Да! да! да!
Масон
Ходім,
представлю вас. Шановний пан Кизячко...
К и з я ч к о
( з жахом )
Ну що ви, що? Тепер я: Ки-зяч-коф.
Масон
(продовжує)
Столичний гість...
Панночка
Ах!
Обер-офіцер
(розшаркується)
Бо! (16! (16!
Масон
...шановний пан Дибуль, найстарший наш
з-поміж дворян (ще бив Мазепу й Карла
з царем Петром). Ласкава пані...
Фігель
Д'буль?
Масон
...і панночка. Пан Фігель.
Ф і г е л ь
Х-хі?
Масон
Сідайте.
Ви — тут, а ви ось там. (Та присвітіть,
кому кажу?!)
Гомін.
А це там що?
Слуга
(увіходить)
Селяни
хвилюються.
Дибуль
(тривожно)
Які селяни? Знов?
Панночка
(схоплюється)
Стрілятимуть?
Масон
Та заспокойтесь. Люди
містерію заграють нам. На те
й закликав їх.
Пані Кизячко
(без краю захоплюючись)
То це щось грандіозне?
Чудесно як: селяни...
Обер-офіцер
(голосом свійської качки)
Да! да! да!
Як ще я йшов сюди, вони гарчали
і кидались. Та я в їх вистрілив
і одного, здається, ранив...
Ди бул ь
( радісно)
Боже!
Виходить: в и стріляли?
Пані
(до обер-офіцера)
Й кров пішла?
Містерія — вже почалась.
Говорить так, немовби по довгих сильних молитвах нарешті вона
таки дістала милість неба. Повторює трохи тихіше, але з само-
стражданням: містері-я. Обер-офіцер розглядає пістоля й задоволе-
но хихоче.
Тут саме на екрані всесвіту пролітають усміхнені птиці. Куди —
хто їх знає? Усміхнені птиці.
Масон
Панове!
Погідна ніч, і настрій б,— то що ж,
почнем?
Рукою, мов перевернутим веслом в повітрі,— слуги вино налива-
ють. Слуги спускають полотнища. Тепер уже під стелею ліхтарі —
тут, там. Правда, прекрасно? Рукою мов м'яч сердито кинув,— слу-
ги геть собі виходять.
Рената
Казало сонце
дивись на сонце
мільярди в землю
од нього струн.
Масон
Улюблені мої преславні гості!
Позвав я вас на те, щоб бачить вас.
Позвав я вас на те, щоб шанувати.
Дворянства цвіт! Піднімем келихи
за цюю ніч! Це ж радість: об'єднатись
в одну сім'ю шляхетную.
П'ють.
Скажу:
ми сходимось не вперше. Лиш: ніколи
не думали, що єсть потреба й нам
збиратися. Зломити гайдамацтво —
це ще не все. Панове! Єсть таке.
про що кричать потрібно. І — що дивно! —
оте страшне — у нас. Під боком. Тут.
Усі переглядаються.
Улюблені мої преславні гості!
Ви знаєте, про що я вам кажу.
Ви знаєте, кого на думці маю.
Сковороду — ненависного всім
єретика і вольнодумця!..
К и з я ч к о
Дивно.
Сковороду? Невже б то...
Пані й Дибуль
(поміж себе)
Він ще сумнівається. Зразу видно: малоросійський дво-
рянин.
Обер-офіцер
Еж дід його, коли ви, може, знаєте...
Обоє сміються.
Рената
Maman! Сковорода — це той колишній мій навчитель, що
ти його на кухню одсилала?
Пані
...нарешті він попався — слава богу!
Обер-офіцер
(на а)
Da! da! da!
Філософа цього нам треба з'їсти.
Дибуль
Пригадуєте? (Жест.) Стаття Петра Первого "О ворах, мис-
лящих на государево здоров'є і хотящих Московським госу-
дарством завладєті і государем биті". Ну, до чого ж гарно
сказано — ах ти ж, боже мій!
К И 3 я ч к о
Сковорода? Невже Сковорода? Ні, цього не можу припу-
стити.
(Дивиться на всіх, бажаючи вловити настрій. Раптом ви-
бухає сміхом.)
Хха! Люблю такі моменти!
(Торжествуюче обводить всіх поглядом.)
Дід мій, коли, може, знаєте...
M а с о н
(тоном незаперечливості)
Ну, s'il vous plaît:
хіба клубок повстань з його думками
не одного й того ж коріння? Що —
скажіть мені — несе його сатира?
Що душу нам руйнує, як не сміх,
колючий сміх, їдкий, сковородиний?
А утопізм?! А обличенство?! Грім
діалогів?! Огонь?! — і тут же спокій —
отой важкий, який межує з тим,
що ми звемо: неістовство. Доволі!
Отмщеніє філософу! За те:
що рококо посмів поцюкать; нігтем
насмілився нам совість пописать;
величний вік Мінерви-Катерини
нам знизити домудрувався. Так!
Отмщеніє, отмщеніє.
К и з я ч к о
(з жіночою цікавістю)
Ну й що ж ви
з ним хочете зробить?
M а с о н
А що ж зробить,—
скажіте ви. Та прошу! — коли людина
не визнає аніякісіньких
обов'язків щодо монарха! — що це:
прихитрення чи несвідомість? Дур
чи то удар,— прихований, сокритий?
Коли люди' (на' що казать про те,
що вже давно відомо всім!), людина
не хоче знать ані сім'ї, землі,
ні власності,— це що, питаю, що це,
як не комиз — затятий, ручий? Ххе!
Ковпак на вас надіть він хоче! Церква? —
йому пусте. Мораль? — сміється він
із нашої моралі! (Десь мужичу,
видно, найшов.) Ні академія,
ні світський чин, духовний сан, ні військо,
торгівля, честь, ні царський двір — ніщо,
ніщо його привабити не може!
Це: гордівник, свободолюб, мудрак,
що хоче світ перевернуть, а з світом
і нас усіх!
Тут саме пролітають вгорі на екрані всесвіту пташки і усміхаються.
Так що ж ми: будем ждать,
поки він нас і справді не підломить,
з'єднавшися з селянством, як Джон Болл
ув Англії? Чи, може: будем падать
і одступать перед отим Грицьком,
що всіх він нас ненавидить і ганить
як ворогів, як супротивників
своїх на цім на безконечнім герці?
Таж ми (чи так?) дворянство, сіль землі.
Таж ми (чи так?) сучасники барокко.—
Препишного, непогрішимого,
лінивого, як те й сам бог дозволив!
...Земля, раби, вино і містика —
оце все те, чим живемо.