ти — і жовтобрюшка, і жовтобрюх, і жовтобрюїїх, і жовтобрушка;
для тих, хто каже, що бачить твоє жовте пузце,
ти — жовтопузик;
для тих, хто каже, що бачить твої жовті груди,
ти — і жовтогруНдка, і жовто грудок, і жовто грузда,
іжовторузка, і жовторуз, їжовторубок;
для тих, хто каже, що бачить тебе усю жовтою,
ти — і жовтурка, і жовтупька, і жовтушка, і жовтюшка, і жовтяк;
дехто називає тебе, яку бачить усю жовтою, інакше,
каже: цьопка жовтобурка, замість цьопка жовтобрушка;
а дехто просто називає тебе,
яку бачить усю жовтою, жовтоє потя;
взимку тебе часто можна побачити, як ти сидиш на землі,
ти — землянка,
ти — взимку птах землянка, а влітку
ти — птах гіллянка;
взимку тебе часто можна побачити, як ти сидиш на землі,
поміж стебел трави,
поміж соломинок,
на стерні у зжатому полі,
ти — і стренадка, і стренатка;
ти, як летиш, то не співаєш свою пісеньку, а свірчиш,
ти — свертушка;
ти співаєш найпершою з усіх пташок
найпершу весняну пісеньку,
ми чуємо твою найпершу весняну пісеньку
і знаємо, що скоро уже весна,
що треба нам ховати сани та
викочувати з возівні воза, тому
ти іще називаєшся беривіз;
ми чуємо твою найпершу весняну пісеньку
і знаємо, що скоро уже весна,
що треба нам ховати сани та
викочувати з возівні воза,
що треба нам, шмаровозам,
бо за довгу зиму вже й забули те робити, тому
ти іще називаєшся й смаровоз.
Вівсянко, вівсянко,
ти влітку живеш і у лісі,
ти влітку мостиш своє гніздо і на узліссі,
ти влітку виводиш своїх пташенят і в чагарниках,
твоє гніздо вистелене стеблинами трав і кінським волосом —
м'яко сидіти в ньому малим вівсеняткам!
Вівсянко, вівсянко,
ти не летиш на зиму у вирій,
ти перебираєшся ближче до людських осель,
ти приєднуєшся до гороб'ячої зграйки
і разом із горобцями розшукуєш собі поживу
біля доріг, на подвір'ях та навколо скирт;
ти перебираєшся ближче до людських осель,
щоб ми наприкінці зими почули твою пісеньку,
твою найпершу весняну пісеньку.
Вівсянко, вівсянко,
ти наприкінці зими,
коли іще у нас по Україні лежать сніги,
уже чуєш наближення весни
і звістуєш про те своєю пісенькою;
дехто вважає, що
твою найпершу весняну пісеньку
вперше чути в день Теплого Олекси.
Вівсянко, вівсянко,
ти в день Теплого Олекси
співаєш свою найпершу весняну пісеньку,
тож ми в цей день виходимо із хат на вулицю
і прислухаємося до навколишніх звуків,
чи не почуємо і найперший весняний звук —
твою найпершу весняну пісеньку,
а як почує хто, то усім сповіщає:
" Уже звеселилася вівсянка!"
Вівсянко, вівсянко,
ти найпершою із усіх птахів
іще на початку весни звеселяєшся,
ти найпершою подаєш весняні звуки,
ти найпершою співаєш найпершу весняну пісеньку;
ти співаєш, ти словами промовляєш:
"Телегіз, телегіз!
Покинь сани, візьми віз!" —
ми чуємо твою найпершу весняну пісеньку
і знаємо, що скоро вже весна,
що треба нам ховати сани
та викочувати з возівні воза;
ти співаєш, ти словами промовляєш:
"Шмаровіз, шмаровіз!
Покинь сани, бери візі" —
ми чуємо твою найпершу весняну пісеньку
і знаємо, що скоро вже весна,
що треба нам, шмаровозам, ховати сани
та викочувати з возівні воза,
та шмарувати колеса шмаровилом,
бо за довгу зиму вже й забули те робити,
ти співаєш, ти словами промовляєш:
"Покинь сани, бери віз!
Та й поїдем по рогіз!" —
ми чуємо твою найпершу весняну пісеньку
і знаємо, що скоро вже весна,
що треба нам ховати сани
та викочувати з возівні воза,
що треба нам запрягати вже воза
і їхати возом усюди, хоч і по рогіз;
ти співаєш, ти словами промовляєш:
"Кидай сани, бери віз!
Викинь шубу, з печі злізь!" —
ми чуємо твою найпершу весняну пісеньку
і знаємо, що скоро вже весна,
що треба нам ховати сани
та викочувати з возівні воза,
що треба нам міняти набридлий за довгу зиму
зимовий одяг на літній,
що треба нам виходити вже на вулицю працювати,
де буде влітку тепло, як біля печі взимку;
ти співаєш, ти словами промовляєш:
"Діду, діду!
Сій ячмінь!' —
ми чуємо твою найпершу весняну пісеньку
і знаємо, що скоро вже весна:
час готуватися до праці в полі,
час готуватися до сівби.
Вівсянко, вівсянко,
ти в день Теплого Олекси
найпершою із усіх птахів звеселяєшся,
ти співаєш свою найпершу весняну пісеньку,
дівчата дослухаються до твоєї веселої весняної пісеньки,
дівчата звеселяються від твоєї веселої весняної пісеньки
і від того дня, коли почують
твою веселу весняну пісеньку,
розпочинають співати веснянки —
веселими співами весну закликати.
Вівсянко, вівсянко,
будь пташкою, яка збирає насіння трав,
щоб ми знали, як тебе за це називати,
будь найжовтішою з усіх вівсянок,
щоб ми знали, як тебе за це називати,
щоб ти відрізнялася від інших вівсянок,
будь пташкою з жовтим брюшком,
щоб знали, як тебе називати й ті,
хто бачить твоє жовте брюшко,
будь пташкою з жовтим пузцем,
щоб знали, як тебе називати й ті,
хто бачить твоє жовте пузце,
будь пташкою з жовтими грудьми,
щоб знали, як тебе називати й ті,
хто бачить твої жовті груди,
будь пташкою, яка ніби уся жовта,
щоб знали, як тебе називати й ті,
хто бачить тебе усю жовтою,
будь пташкою, яку взимку часто можна побачити,
як ти сидиш на землі,
щоб ми знали, як тебе за це називати,
будь пташкою, яку взимку часто можна побачити,
як ти сидиш на землі
поміж стебел трави,
поміж соломинок,
на стерні у зжатому полі,
щоб ми знали, як тебе за це називати,
будь пташкою, яка не співає, як летить, а свірчить,
щоб ми знали, як тебе за це називати,
будь пташкою, яка співає найпершу весняну пісеньку,
у якій нам вчувається як ти словами промовляєш,
що треба нам ховати сани
та викочувати з возівні воза,
щоб ми знали, як тебе за це називати,
будь пташкою, яка співає найпершу весняну пісеньку,
у якій нам вчувається як ти словами промовляєш,
що треба нам ховати сани
та викочувати з возівні воза,
що треба нам, шмаровозам,
шмарувати колеса шмаровилом,
щоб ми знали, як тебе за це називати,
будь пташкою, яка влітку мостить гніздо десь у лісі,
гніздо вистеляє стеблинками трав і кінським волосом,
щоб м'яко було сидіти в ньому малим вівсеняткам,
будь пташкою, яка не летить на зиму у вирій,
а всю зиму літає у гороб'ячій зграйці,
щоб ми наприкінці зими почули твою пісеньку,
твою найпершу весняну пісеньку,
будь пташкою, яка наприкінці зими,
своєю найпершою весняною пісенькою
звістує про наближення весни,
будь пташкою, яка свою найпершу весняну пісеньку
вперше співає в день Теплого Олекси,
будь пташкою, що вперше по-весняному співає
в день Теплого Олекси,
щоб ми виходили в цей день прислухатися до твоєї пісеньки,
щоб ми виходили прислухатися, чи ти вже звеселилася,
будь пташкою,
що найпершою із усіх птахів звеселяється
яка найпершою співає свою весняну пісеньку,
у якій нам вчувається як ти словами промовляєш,
що треба нам ховати сани
та викочувати з возівні воза,
що треба нам, шмаровозам,
шмарувати колеса шмаровилом,
що треба нам запрягати воза
і їхати возом усюди, хоч і по рогіз,
що треба нам міняти набридлий за довгу зиму
зимовий одяг на літній,
що треба нам виходити вже на вулицю працювати,
де буде улітку тепло, як біля печі взимку,
що треба нам готуватися до пращ в полі,
готуватися до сівби,
будь пташкою, яка найпершою з усіх пташок звеселяється,
яка співає свою найпершу весняну пісеньку,
щоб дівчата дослухалися до твоєї веселої весняної пісеньки,
щоб дівчата звеселялися від твоєї веселої весняної пісеньки,
щоб дівчата від того дня
коли почують твою веселу весняну пісеньку,
розпочинали співати веснянки —
веселими співами весну закликали,
весну закликали веселими співами,
подібними до твоєї найпершої весняної пісеньки.
грудень 1994
СОЙКА:
ПТАХ, ЯКИЙ ВІДМИКАЄ ВИРІЙ
Сойко, сойко,
ти маєш гарне різнокольорове пір'я
ти аж сяєш своїм строкатим вбранням —
ти — і сойка, і сійка, і соя, і зґоя,
ти маєш гарне різнокольорове пір'я
воно у тебе де рудувате, де білувате, а де й рябе,
на крилах покрите смужками:
де чорне, де біле, де блакитне —
ти — і деряба, і дерябонька;
ти голосно кричиш, верещиш на весь ліс,
ти — еерещайка,
ти голосно кричиш,
вигукуєш на весь ліс своє "джер-джср" —
ти — і джеджора, і джойка, і джоя;
ти любиш клопотатися у лісі весь час:
розносиш у дзьобі жолуді і горіхи,
ховаєш їх у різних місцях,
схованки свої забуваєш,
а з них проростають молоді дерева,
ти отакою своєю поведінкою
схожа на клопітливу стареньку жінку —
ти — баНба.
Сойко, сойко,
ти розносиш у дзьобі насіння дерев,
сієш у лісі молоді дерева,
так було і спервовіку,
коли ти летіла із жолудем у дзьобі
та й упустила його на землю —
з того жолудя виросло найперше прадерево,
наше райське дерево.
Сойко, сойко,
ми кожного разу радіємо зустрічі з тобою у лісі,
ми милуємося твоїм гарним різнокольоровим пір'ям,
нам подобається і твій дж ер котли вий голос,
а іще, як бачимо тебе улітку, то примічаємо,
коли ти вмощуєшся на ночівлю, бо вже знаємо
Ь довголітніх спостережень за твоїм приготуванням до ночі:
якщо ти пізно вмощуєшся на ночівлю — буде тепла осінь,
якщо ти рано вмощуєшся на ночівлю — буде холодна осінь.
Сойко, сойко,
ти голосно кричиш, верещиш на весь ліс,
ти голосом своїм вирізняєшся з-поміж інших птахів,
тому й кажуть про тебе:
"Сойка голосніше за всіх кричить*;
ти голосно кричиш, верещиш на весь ліс,
ти голосом своїм вирізняєшся з-поміж інших птахів,
тож коли між людьми трапляється така ситуація,
як хтось надто голосно
доводить щось своєму співрозмовникові
і думає, шо тільки через те він в усьому й правий,
то тоді ті, хто слухає такого горланя,
пригадують тебе і кажуть:
"Сойка голосніше за всіх кричить,
та рідко права буває".
Сойко, сойко,
ти — ключниця від вирію,
ти золотими ключами відмикаєш вирій:
раніше ключі від вирію були у ворони,
та якось ворона прогнівила Бога
і з того часу ключі від вирію перейшли до тебе;
ти так турбуєшся про свій обов'язок,
що аж тричі на рік літаєш у вирій:
вперше, коли розквітає гречка і навколо все біло,
ти думаєш, що уже випав сніг, — і вилітаєш,
вдруге, коли достигають хліба і навколо все біло,
ти думаєш, що уже випав сніг, — і вилітаєш,
і втретє, коли й справді випадає сніг і навколо все біло,
ти вилітаєш;
ти поспішаєш, щоб не запізнитися відімкнути вирій,
щоб усі птахи:
і ті, хто раніше відлітає у вирій,
і ті, хто пізніше відлітає у вирій, —
не чекали перед замкненим вирієм
і щоб до Здвиження усі встигли відлетіти,
а якщо й затримаються відлітати дикі гуси,
а полетять аж після Здвиження, то
ти дочекаєшся їхнього відлету
і аж тоді замикаєш вирій і повертаєшся назад;
однак дехто гадає, шо й ти, сойко, летиш
насправді на зиму у вирій, але через те,
що після кожного дня перелету
ти повертаєшся назад,
нібито, щоб дізнатися, скільки уже пролетіла,
то ти так і не встигаєш долетіти до вирію,
бо поки ти літаєш туди й назад, випадає сніг, тому
ти й залишаєшся зимувати у нашому краю;
тільки через те, нібито,
ти й не потрапляєш до вирію, але ні,
ти й не збираєшся відлітати у вирій —
ти літаєш відмикати вирій для інших птахів!
Сойко, сойко,
будь птахом із гарним різнокольоровим пір'ям,
сяй нам своїм строкатим вбранням,
щоб ми знали, як тебе називати за твоє сяюче оперення,
будь птахом із гарним різнокольоровим пір'ям,
дивуй нас своїм пір'ям: де суцільно забарвленим, а де рябим,
щоб ми знали, як тебе називати за твою строкатість,
подавай свій голос, верещи на весь ліс,
щоб ми знали, як тебе називати за твоє верещання,
подавай свій голос, вигукуй на весь ліс своє "джер-джер'',
щоб ми знали, як тебе називати за твоє джеркотання,
рознось у дзьобі насіння дерев,
щоб ми тебе порівнювали із клопітливою старенькою жінкою
і подібно до неї тебе називали,
рознось у дзьобі насіння дерев,
щоб ми знали, що це ти сієш у лісі молоді дерева,
щоб ми знали, що й найперше прадерево,
наше райське дерево, ти посіяла,
живи у нашому лісі, щоб ми часто зустрічали тебе,
щоб ми спостерігали за твоїм приготуванням до ночі
та знали з того, якою —
чи теплою, чи холодною — буде наступна осінь,
щоб належно приготувалися до осені,
голосно кричи, верещи на весь ліс,
щоб ми мали з ким порівнювати тих.
хто надто голосно доводить щось своєму співрозмовникові,
вилітай, ключнице від вирію,
тричі на рік до вирію,
щоб вчасно відімкнути вирій для відлітаючих птахів,
щоб усі птахи встигли вилетіти у вирій:
і ті, хто раніше відлітає у вирій,
і ті, хто пізніше відлітає у вирій,
щоб усі птахи встигли вилетіти у вирій,
бо рай на нашій землі уже минувся,
бо рай квітучого літа уже минувся —
відмикай, ключнице від вирію,
золотими ключами вирій.
грудень 1994
РИБАЛОЧКА:
ПТАХ, ЯКИЙ МОРОЗИТЬ ВОДУ НА КРИГУ
Рибалочко, рибалочко,
ти — птах, який гарно забарвлений ясно-синім кольором,
ти —рибаіїлочка блакиШний,
ти сидиш над водою,
ти сидиш над водою на сухій вербовій гілці,
ти сидиш і не поворухнешся,
ти ловиш рибу — вичікуєш необачну верховодку,
яку ти хапаєш довгим дзьобом, пірнаючи у воду,
ти — і рибалка, і рибакочка;
ти сидиш над водою,
ти сидиш над водою і я сиджу над водою,
тільки твоє сідло над водою на сухій вербовій гілці,
а моє сідло над водою на зеленому бережку,
ти сидиш і не поворухнешся, і я сиджу і не поворухнуся,
ти ловиш рибу, і я ловлю рибу:
я-рибалка Васильок, а ти-рибалка Іванок,
ти — іваноїїк;
обидва ми рибалки,
обидва ми ловимо рибу в охотку,
тож ми обоє — спортивні рибалки:
ось, ти бачиш, я спіймав карасика і поклав у саж —
плетений із лози кошик для риби, опущений у воду,
ось, я бачу, й ти спіймав верховодку,
але тобі ії нікуди покласти, хіба що з'їсти,
але ти її не їси, а стрілою летиш понад водою
до своєї нори в глиняній кручі —
малих рибалченяток годувати,
тепер хто ти:
чи то спортивний рибалка,
чи то змагун у швидкості лету над водою,
чи то глядач, який голосними криками вітає змагуна;
поки я удруге закидаю свою вудку,
ти вже, чую, повертаєшся,
чую, бо ти голосно кричиш, летючи низько над водою,
чую, бо ти голосно дзвониш, роздзвонюєш усім рибалкам,
що ти уловив рибинку
(і як ти не боїшся усю рибу полякати своїм дзвінким криком
ти селишся біля води:
по крутих берегах річок і озер, струмків і ставків,
сам собі вириваєш довгу нору у крутому березі,
риєш цілий тиждень довгу нору у крутому березі,
щоб у тій норі влаштувати своє гніздо,
ти — наче дятел, що довбає собі дупло у стовбурі дерева,
щоб у тому дуплі влаштувати своє гніздо,
ти — плавневий ятел.
Рибалочко, рибалочко,
ти — синій-синісінький зверху, а черевце твоє рудувате,
ти — птах, який забарвлений у кольори відсутності:
шуліка — ворог твій — згори тебе не бачить, бо
ти синій, як плесо,
а верховодка, за якою ти полюєш, знизу тебе не бачить, бо
ти темний зі споду, наче листок на дереві,
ти — синій-синісінький зверху, а черевце твоє рудувате,
ти був би увесь ясно-синій, коли б ти не занурювався
по сто разів на день у воду,
та не синив, наче вузликом із синькою,
своєю ясно-синьою мастю воду.
ти — синевоІЇд.
Рибалочко, рибалочко,
ти занурюєшся по сто разів на день у воду,
ти не тільки синиш, наче вузликом із синькою,
своєю ясно-синьою мастю воду,
ти ше й холодиш, наче грудочкою криги,
своєю ясно-синьою мастю воду,
он, я бачу,
ти вилетів із води, куди пірнав за рибинкою,
знову усівся на сухій вербовій гілці
і стріпуєшся — трусишся від холодної води,
а не стріпуєшся — струшуєш воду із себе,
ти сам холодиш, наче грудочкою криги,
своєю ясно-синьою мастю воду
і сам мерзнеш від холодної води, аж синієш,
ти — морозюіїк.
Рибалочко, рибалочко,
ти занурюєшся по сто разів на день у воду
ти не тільки синиш, наче вузликом із синькою,
своєю ясно-синьою мастю воду,
ти не тільки холодиш, наче грудочкою криги,
своєю ясно-синьою мастю воду,
але іще ти перед відльотом у вирій
останній раз занурюєшся у воду,
і після твого останнього занурення вода замерзає,
ти — бодомороЇЇз,
після твого останнього занурення вода замерзає,
кригою прозорою, ясно-синьою покривається,
щоб рибинкам тепло було під кригою,
усю зиму від того дня річка буде покрита кригою,
аж поки навесні, на день Теплого Олекси,
не розіб'є кригу
щука хвостом.
Рибалочко, рибалочко,
будь птахом, який гарно забарвлений ясно-синім кольором,
будь птахом, який сидить над водою на сухій вербовій гілці
і не поворухнеться, бо ловить рибу,
будь птахом, який сидить над водою на сухій вербовій гілці
і не поворухнеться бо ловить рибу,
подібно до рибалки, який сидить над водою
на зеленому бережку і не поворухнеться, бо ловить рибу,
будь птахом, який селиться біля води
на крутих берегах річок і озер, струмків і ставків,
який сам собі вириває довгу нору у крутому березі,
подібно як дятел довбе собі дупло у стовбурі дерева,
будь птахом, який синій-синісінький зверху, а черевце рудувате,
пірнай по сто разів на день у воду за прудкою верховодкою,
сини своєю ясно-синьою мастю, наче вузликом із синькою, воду,
будь птахом, який, пірнає по сто разів на день у воду,
який стріпується — струшує воду із себе,
а ми, ті, хто бачить тебе, як ти стріпуєшся, думали, що то
ти трусишся від холодної води, яку ти сам холодиш,
наче грудочкою криги, своєю ясно-синьою мастю,
будь птахом, який пірнає по сто разів на день у воду
і не тільки синить, наче вузликом із синькою,
своєю ясно-синьою мастю воду,
який пірнає по сто разів на день у воду
і не тільки холодить, наче грудочкою криги,
своєю ясно-синьою мастю воду.
але який іще й перед відльотом у вирій
останній раз пірнає у воду
і за цим останнім зануренням у воду
заморожує воду на прозору, ясно-синю кригу,
щоб рибинкам тепло було під кригою;
пірнай, ясно-синя пташко,
пірнай, ясно-синя, наче грудочка криги, пташко, у воду,
заморожуй воду на прозору, ясно-синю кригу:
хай рибинкам тепло буде під кригою зимувати! —
щоб від того дня усю зиму річка замерзлою стояла
аж до весни, до дня Теплого Олекси,
поки не розіб'є кригу
щука хвостом!
січень 1995
ЗЕЛЕНЯК:
ПТАХ, ЯКИЙ ПРИКРАШАЄ ЗЕЛЕНУ НЕДІЛЮ
Зеленяче, зеленяче,
ти — пташка зеленого кольору,
ти — найзеленіша пташка
за всіх зелених пташок,
ти зеленим забарвленням свого пір'я себе називаєш:
ти — зеленяїк;
ти співаєш, ніби струмок із прозорою водою
по камінцях перебігає,
ти співаєш, як дзюркочеш,
ти співаєш,
ти голосом своїм себе називаєш:
ти — дзьоркаїїч;
ти співаєш, ніби дзвоником дзвониш,
ти співаєш,
ти голосом своїм себе називаєш;
ти —і дзвінок, і дзвоноОк, і дзвоОник,
ти — і дзвонеіїць, і дзвенкаїїч.
Зеленяче, зеленяче,
ти — найзеленіша пташка
за всіх зелених пташок,
ти — найзеленіша пташка
зеленого свята — Зеленої Неділі:
білий світ найзеленіший у Зелену Неділю,
літній ліс найзеленіший у Зелену Неділю,
вишневий садок найзеленіший у Зелену Неділю,
біла хатинка найзеленіша у Зелену Неділю,
світла світлиця найзеленіша у Зелену Неділю —
серед білого світу, найзеленішого того дня,
серед літнього лісу, найзеленішого того дня,
на зеленому дереві, найзеленішому того дня,
стоїть зелена церковця із трьома золотими хрестами,
там на зеленій дзвіниці зелений дзвін,
зелений дзвін зелено дзвонить,
зелене свято славить — Зелену Неділю.
Зеленяче, зеленяче,
серед білого світу, найзеленішого у Зелену Неділю,
серед літнього лісу, найзеленішого у Зелену Неділю,
серед вишневого садка, найзеленішого у Зелену Неділю,
у білій хатинці, заклечаній кленовим гіллям,
у світлій світлиці, замаєній чебрецем і м'ятою,
під білими рушниками, найзеленішими у Зелену Неділю,
що на них зеленою заполоччю вишито зелених пташок,
зелених пташок із розпростертими зеленими крильцями
(із розпростертими крильцями — щоб господарі веселі були
зелених пташок — зеленяків,
ти веселий сидиш —
ти сидиш за зеленим столом,
на якому смарагдовий камінь лежить,
світлу світлицю, затишну, як гніздечко,
світлу світлицю зеленим світлом осяює.
Зеленяче, зеленяче,
будь пташкою зеленого кольору,
будь найзеленішою пташкою за всіх зелених пташок,
співай так, ніби струмок із прозорою водою
по камінцях перебігає.
співай так, ніби дзвоником дзвониш,
серед білого світу, найзеленішого у Зелену Неділю,
серед літнього лісу, найзеленішого у Зелену Неділю,
серед вишневого садка, найзеленішого у Зелену Неділю,
у білій хатинці, заклечаній кленовим гіллям,
у світлій світлиці, замаєній чебрецем і м'ятою,
під білими рушниками, найзеленішими у Зелену Неділю,
що на них зеленою заполоччю вишито зелених пташок,
вишито зелених пташок — зеленяків,
сідай, весела пташко,
сідай за зеленим столом,
дивись на смарагдовий камінь серед столу,
найзеленіша пташко
зеленого свята — Зеленої Неділі.
лютий 1995
ЗОЛОТИЙ ЩУР:
ПТАХ, ЯКИЙ ЛЮБИТЬ БДЖІЛ
Щуре, золотий щуре,
ти — загадка про самого себе,
ти складаєш загадки про самого себе за ознакою:
той, хто голос подає —
дзвінке "рюкання*: кррю-кррю, —
ти — той, хто голосом своїм себе називає,
ти — той, хто і ц)р, і щурка, і щурок,
ти — той, хто і хпюрок, і ф'юрко, —
відгадкою таких загадок
ти — сам увесь;
ти складаєш загадку про самого себе за ознакою:
той, хто має красиве золоте забарвлення, тому
ти —той, хто не є воронкою —
бо ж та уся чорна! —
ти — той, хто за це називається красиворонок, —
відгадкою такої загадки
ти — сам увесь;
ти складаєш загадки про самого себе за ознакою:
той, хто любить бджіл,
ти — той, хто за це називається бджолоїдка,
ти — той, хто любить бджіл, але не є шпаком-
бо ж той увесь чорний! —
ти — той, хто за це називається бджільний шпак,
відгадкою таких загадок
ти — сам увесь;
ти складаєш загадку про самого себе за ознакою:
той, хто, кажуть, має неприємний дух,
той, хто, кажуть, неприємно тхне, як тхір,
ти — той, хто за це називається чх)р, —
відгадкою такоі загадки
ти — сам увесь.
Щуре, золотий щуре,
ти голос подаєш —
дзвінке "рюкання": кррю-кррю —
ти голосом своїм себе називаєш,
ти — гарна своїм голосом пташка,
яку хочеться довго слухати, —
так довго, аж поки не мине літо!
Щуре, золотий щуре,
ти маєш красиве золоте забарвлення
ти бачиш, як бджоли лазять до квітки, і
ти лазиш, наслідуючи бджіл, до квітки —
твоє гарне золоте забарвлення від квіткового пилку;
ти бачиш, як бджоли лазять до квітки, і
ти лазиш, наслідуючи бджіл, до квітки,
бджоли лазять до квітки по мед та пилок,
ти ж гадаєш, що
то їх барвисті пелюстки приваблюють, —
ти й собі нариваєш та обтулюєш себе
різного кольору пелюстками з різних квітів
крила обтулюєш пелюстками з волошки —
щоб були синіми,
груди обтулюєш пелюстками з цикорію —
щоб були блакитними,
лоб обтулюєш пелюстками з ромену —
щоб був білим.
горло обтулюєш пелюстками з купавки —
щоб було жовтим,
хвіст же обтулюєш зеленим листям —
щоб був зеленим,
та так і літаєш золотим і барвистим:
ти — гарна своїм пір'ям пташка,
на яку хочеться довго дивитися,
так довго, аж поки не мине літо!
Щуре, золотий щуре,
ти любиш бджіл —
ти високо літаєш,
ти високо літаєш, згори милуєшся пасікою,
ти й собі хотів би завести бджіл:
у глиняній вощаній кручі над річкою
ти риєш нору для свого гнізда —
здалеку помітний вхід до твоєї нірки,
що наче вічко у справжньому вулику;
ти любиш бджіл, але
ти їх не їси —
ти їх тільки ловиш,
ти їх носиш своїм діткам,
щоб показати своїм діткам-щуреняткам,
щоб вони змалечку знали бджіл,
а як виростуть великі, щоб пасічникували,
аби мати свій мед,
але пташенята твої — малі та нерозумні — думають,
що ці солодкі бджоли, це і є мед,
тому й поїдають іх залюбки —
вони — бджолоїдченятка,
малих іх так називають,
та як підростуть, то й більших,
а через них і тебе називають бджолоїдкою:
у людей батьки передають прізвища своїм дітям,
а у вас, у щурів, навпаки — діти передають батькам;
ти любиш бджіл, але
ти їх не їси —
ти їх тільки ловиш
та по одній заносиш до своєї нори,
щоб вони там жили, як у вулику,
але пташенята твої —
малі та нерозумні бджолоїдченятка —
думають, що то
ти носиш солодких бджіл їм їсти,
тому й поїдають їх залюбки слідком, так
ти за все літо й не розводиш бджіл —
по людських пасіках уже й мед видирають,
ти ж подовгу сидиш біля вічка, прислухаєшся,
чи гудуть твої бджоли, наче у справжньому вулику,
але ні, там тихо, тільки пташенятка-бджолоїдченятка
голос подають, нарешті вилітати збираються.
Щуре, золотий щуре,
ти, кажуть, маєш неприємний дух,
ти, кажуть, неприємно тхнеш, як тхір, —
і додумався ж хтось нюхати тебе,
ніби ти квітка, а не пташка,
хоч і обтулена з усіх боків квітковими пелюстками,
ніби ти іще й пахнути маєш, як кожна квітка,
пелюстками з якої ти обтулена,
ніби для тебе недостатньо бути пташкою
яскравою, як барвиста квітка, —
ти — не запашна квітка,
яку хочеться довго нюхати,
ти — гарна голосом пташка,
яку хочеться довго слухати,
так довго, аж поки не мине літо,
ти — не запашна квітка,
яку хочеться довго нюхати,
ти — гарна пір'ям пташка,
на яку хочеться довго дивитися,
так довго, аж поки не мине літо!
Щуре, золотий щуре,
ти і весь ваш цьоголітній виводок
погожої днини високо в небі над степом ширяєте:
творите своїм безнастанним ширянням височенне дерево,
сидите на невидимих від височини гілках золотим листям,
гойдаєтеся на невидимих від височини гілках туди-сюди,
голос ваш розмірений, що ви його подаєте
з небесних гілок височенного дерева,
далеко лунає —
затишно нам, хто чує ваш голос,
під отаким липневим деревом
із золотим листям.
Щуре, золотий щуре,
будь загадкою про самого себе за ознакою:
той, хто голос подає-дзвінке "рюкання": кррю-кррю, —
а ми за цей голос тебе називатимемо,
а ми за цими назвами тебе усього відгадуватимемо;
будь загадкою про самого себе за ознакою:
той, хто має красиве золоте забарвлення
а ми за цю красу тебе називатимемо,
а ми за цією назвою тебе усього відгадуватимемо;
будь загадкою про самого себе за ознакою:
той, хто любить бджіл,
а ми за цю твою прихильність тебе називатимемо,
а ми за цими назвами тебе усього відгадуватимемо;
будь загадкою про самого себе за ознакою:
той, хто, кажуть, має неприємний дух,
а ми за цю особливість тебе називатимемо,
а ми за цією назвою тебе усього відгадуватимемо —
будь золотим щуром!
червень 2001
ЗЕЛЕНИЙ ЩУР:
ПТАХ, ЯКИЙ ТАКОЖ ЛЮБИТЬ БДЖІЛ
Щуре, зелений щуре,
ти — загадка про самого себе,
ти складаєш загадки про самого себе за ознакою:
той, хто голос подає —
дзвінке "рюкання*: кррю-кррю, —
ти — той, хто голосом своїм себе називає,
ти — той, хто і ц>р, і щурка, і щурок,
ти — той, хто і хлюрок, і ф'юрко, —
відгадкою таких загадок
ти — сам увесь;
ти складаєш загадку про самого себе за ознакою:
той, хто має красиве зелене забарвлення, тому
ти —той, хто не є воронкою —
бо ж та уся чорна! —
ти — той, хто за це називається красиворонок, —
відгадкою такої загадки
ти — сам увесь;
ти складаєш загадки про самого себе за ознакою:
той, хто любить бджіл,
ти — той, хто за це називається бджолоїдка,
ти — той, хто любить бджіл, але не є шпаком-
бо ж той увесь чорний! —
ти — той, хто за це називається бджільний шпак, —
відгадкою таких загадок
ти — сам увесь;
ти складаєш загадку про самого себе за ознакою:
той, хто, кажуть, має неприємний дух,
той, хто, кажуть, неприємно тхне, як тхір,
ти — той, хто за це називається чх)р, —
відгадкою такоі загадки
ти — сам увесь.
Щуре, зелений шуре,
ти голос подаєш —
дзвінке "рюкання": кррю-кррю —
ти голосом своїм себе називаєш,
ти — гарна своїм голосом пташка,
яку хочеться довго слухати, —
так довго, аж поки не мине літо!
Щуре, зелений щуре,
ти маєш красиве зелене забарвлення,
ти бачиш, як бджоли лазять до квітки,
ти бачиш, як золотий щур лазить,
наслідуючи бджіл, до квітки, а тому має
гарне золоте забарвлення від квіткового пилку,
ти ж не лазиш до квітки, тому
ти не маєш гарного золотого забарвлення
від квіткового пилку;
ти бачиш, як бджоли лазять до квітки,
ти бачиш, як золотий щур лазить,
наслідуючи бджіл, до квітки,
бджоли лазять до квітки по мед та пилок,
золотий щур гадає,
що то бджіл барвисті пелюстки приваблюють, —
та й собі їх нариває та обтулює себе
різного кольору пелюстками з різних квітів,
ти ж не лазиш до квітки, тому
ти собі не нариваєш та не обтулюєш себе
різного кольору пелюстками з різних квітів:
крила не обтулюєш пелюстками з волошки,
щоб були синіми,
а обтулюєш листям, щоб були зеленими,
груди не обтулюєш пелюстками з цикорію,
щоб були блакитними,
а обтулюєш листям, щоб були зеленими,
лоб не обтулюєш пелюстками з ромену
щоб був білим,
а обтулюєш листям, щоб був зеленим,
хвіст також обтулюєш листям, щоб був зеленим,
і тільки горло обтулюєш пелюстками купавки,
щоб було жовтим,
отак і літаєш суціль зеленим:
ти—гарна своїм зеленим пір'ям пташка,
на яку хочеться довго дивитися,
так довго, аж поки не мине літо!
Щуре, зелений щуре,
ти любиш бджіл —
ти високо літаєш,
ти високо літаєш, згори милуєшся пасікою,
ти й собі хотів би завести бджіл:
у глиняній вощаній кручі над річкою
ти риєш нору для свого гнізда —
здалеку помітний вхід до твоєї нірки,
що наче вічко у справжньому вулику;
ти любиш бджіл, але
ти їх не їси —
ти їх тільки ловиш,
ти їх носиш своїм діткам,
щоб показати своїм діткам-щуреняткам,
щоб вони змалечку знали бджіл,
а як виростуть великі, щоб пасічникували,
аби мати свій мед,
але пташенята твої — малі та нерозумні — думають,
що ці солодкі бджоли, це і є мед
тому й поїдають їх залюбки —
вони — бджолоїдченятка,
малих їх так називають,
та як підростуть, то й більших,
а через них і тебе називають бджолоїдкою:
у людей батьки передають прізвища своїм дітям,
а у вас, у щурів, навпаки — діти передають батькам;
ти любиш бджіл, але
ти їх не їси —
ти їх тільки ловиш
та по одній заносиш до своєї нори,
щоб вони там жили, як у вулику,
але пташенята твої —
малі та нерозумні бджолоїдченятка —
думають, що то
ти носиш солодких бджіл їм їсти,
тому й поїдають їх залюбки слідком, так
ти за все літо й не розводиш бджіл —
по людських пасіках уже й мед видирають,
ти ж подовгу сидиш біля вічка, прислухаєшся,
чи гудуть твої бджоли, наче у справжньому вулику,
але ні, там тихо, тільки пташенятка-бджолоїдченятка
голос подають, нарешті вилітати збираються.
Щуре, зелений щуре,
ти, кажуть, маєш неприємний дух,
ти, кажуть, неприємно тхнеш, як тхір, —
і додумався ж хтось нюхати тебе,
ніби ти квітка, а не пташка,
хоч і обтулена з усіх боків
квітковими пелюстками та зеленими листками,
ніби ти іще й пахнути маєш, як кожна квітка,
пелюстками з якої ти обтулена,
листям з якої ти обтулена,
ніби для тебе недостатньо бути пташкою
яскравою, як барвиста квітка,
яскравою, як зелений листок, —
ти — не запашна квітка,
яку хочеться довго нюхати,
ти — гарна голосом пташка,
яку хочеться довго слухати,
так довго, аж поки не мине літо,
ти — не запашна квітка,
яку хочеться довго нюхати,
ти — гарна пір'ям пташка,
на яку хочеться довго дивитися,
так довго, аж поки не мине літо!
Щуре, зелений щуре,
ти і весь ваш цьоголітній виводок
погожої днини високо в небі над степом ширяєте:
творите своїм безнастанним ширянням височенне дерево,
сидите на невидимих від височини гілках із зеленим листям,
гойдаєтеся на невидимих від височини гілках туди-сюди,
голос ваш розмірений, що ви його подаєте
з небесних гілок височенного дерева,
далеко лунає —
затишно нам, хто чує ваш голос,
під отаким липневим деревом
із зеленим листям.
Щуре, зелений щуре,
будь загадкою про самого себе за ознакою:
той, хто голос подає — дзвінке "рюкання": кррю-кррю, —
а ми за цей голос тебе називатимемо,
а ми за цими назвами тебе усього відгадуватимемо;
будь загадкою про самого себе за ознакою:
той, хто має красиве зелене забарвлення
а ми за цю красу тебе називатимемо,
а ми за цією назвою тебе усього відгадуватимемо;
будь загадкою про самого себе за ознакою:
той, хто любить бджіл,
а ми за цю твою прихильність тебе називатимемо,
а ми за цими назвами тебе усього відгадуватимемо;
будь загадкою про самого себе за ознакою:
той, хто, кажуть, має неприємний дух,
а ми за цю особливість тебе називатимемо,
а ми за цією назвою тебе усього відгадуватимемо —
будь зеленим щуром!
червень 2001
БІЛА ЛЕЛЕКА:
ПТАХ, ЯКИЙ МАЄ ЧОРНИЙ ЗНАК НА БІЛОМУ
І
Лелеко, біла лелеко,
ти твориш загадку про саму себе,
ти твориш загадку про саму себе за ознакою:
та, хто є білим птахом із чорним знаком на білому, —
ти — білий птах,
ти — увесь білий птах
і лише кінці твоїх крил чорного кольору, але
ми, називаючи тебе, не погоджуємося із тим,
що кінці твоїх крил чорного кольору, тому
ми, називаючи тебе, переносимо чорний колір
подалі із твого тулуба, але неможливо
чорний колір зовсім змити із тебе, як водою,
словом, яким ми тебе називаємо, тому
ми, називаючи тебе, переносимо чорний колір
аж на твоє озаддя, ніби
твоє озаддя — гуз — чорне не лише тоді, коли
ти сидиш на гнізді, згорнувши крила, ніби
твоє озаддя — гуз — чорне не лише тоді, коли
ти ходиш у лузі, згорнувши крила,
але й тоді, коли
ти летиш над селом до гнізда, розпростерши крила,
але й тоді, коли
ти летиш над селом до річки, розпростерши крила,
ти — чорногуїїз,
а відгадкою такої загадки
ти — сама уся;
ти твориш загадку про саму себе за ознакою:
та, хто їсть жаб,
ти — жабоїїїд,
а відгадкою такої загадки
ти — сама уся;
ти, біла лелеко, іще так багато маєш різних імен, щоб
тебе називати, ніби в кожному селі в Україні, де
ти живеш у парі зі своїм лелечичем
та виводиш діток своїх, лелеченяток,
люди хочуть називати вас окремим ім'ям,
ніби в кожному селі в Україні, де
ти живеш у парі зі своїм лелечичем
та виводиш діток своїх, лелеченяток,
люди хочуть окремим ім'ям виділити
кожну із вас з-поміж інших лелек,
які живуть в інших селах по всій Україні,
як знайомих собі людей:
подекуди тебе, біла птахо, називають німецьким ім'ям,
ти — і оЇЇстер, і гастір, і гойрист, і гаМстер, і гаМстер,
а можливо,
ти — загадки про саму себе, в яких
загадки відомі — це слова, якими ми тебе називаємо,
відгадки відомі — це ти сама уся
але невідома нам сьогодні ознака,
на підставі якої створені ці загадки-слова,
ці загадки — твої ніби німецькі імена;
подекуди тебе, біла птахо, називають турецьким ім'ям,
ти —лелеїїка,
а можливо,
ти — загадка самої себе за ознакою:
та, хто має ім'я схоже до вигуку "еле-ле!".
яким діти дражнять інших дітей,
коли в них випадково стає помітним
те, що звичайно приховується у штанцях, —
відгадкою такої загадки
ти — сама уся,
та, хто відлітає до далекого краю-вираю восени,
і та, хто прилітає із далекого краю-вираю навесні,
та, кого ми не бачимо взимку,
і та, кого ми бачимо навесні,
та, кого ми бачимо навесні вперше;
подекуди тебе, біла птахо, називають угорським ім'ям:
ти — і гагуОв, і гогіОв,
а можливо,
ти — загадки про саму себе, в яких
загадки відомі — це слова, якими ми тебе називаємо,
відгадки відомі — це ти сама уся,
але невідома нам сьогодні ознака,
на підставі якої створені ці загадки-слова,
ці загадки — твої ніби угорські імена;
подекуди тебе, біла птахо, називають ім'ям,
що нагадує польське ім'я:
ти — і бацаїїн, і боцоіїк, і боПцок, і боцаїїн, і бойцюн,
і боцюїїн, і боїїцюра, і боцяОн, і боцьойк, і бочаїїн,
ти — і буЇЇзок, і бузян, і буїїзько,
і бузькоН, і б>т1?ьок, і бузьоЇЇк,
ти — і буОсань, і буОсее, і бу^сел, і буНсель, і б>Ясень,
і буЇЇсик, і буНсш, і будешь, і буНсіАь, І буСАЯ,
і буїїсок, і буНсол, і буІкька, і бурсько,
і буськоії, і буНсьок, і бусьоіїк, і бусьол,
ти — і буОцел, і буНциль, і буііцоль, і бучаіїк,
ти — і буіїшель.