прийшов новий комісар староства, молодий ще вдовець і батько одної дитини. Чоловік був гладкий і маючий (про його маєток мала інтелігенція міста Б. дуже докладні вісті), отже, не диво, що для не одної невибагливої панни був дуже добрим женихом. А вже практичні матері і батьки, що мали доньки, а не мали для них посагів, незвичайно радо бачили пана комісара Вендера у себе.
Бендер, як світовий чоловік, поскладав усім визначним людям міста Б. візити і, розглянувшись у місті, вибрав собі доми, в яких почав частіше бувати. Пан секретар, батько Стасі, був такий щасливий, що Бендер найліпше вподобав собі його родину і відвідував його дуже часто. І не треба було довго ждати, аби пішов поговір, який показувався щораз більше оправданим, що Бендер думає брати Стасю за жінку. Казали: Бендер сам багатий, отже, посагу тепер не шукає, лише жінки; а в секретаря дітей аж шестеро, довгів по уха, отже, то для нього правдиве щастя дістати такого зятя. Пішла навіть чутка, ширена вірителями секретаря, що Бендер обіцяв заплатити деякі довги за свого будучого тестя. Всі завидували секретареві такого щастя. Чутки ті мали справді дійсну підставу, бо геть стало всім відомо, що Бендер освідчився панні Стасі і родичам її — і його прийняли.
Коли про те перевідала стара Мадярка, сама не знала, що про те все думати. Комісар не подобався їй, але й вона чула, що в нього велике мешкання, уряджене зовсім по-пан-ськи (цілу каменичку над ставом наймив собі), що він великий багач, при тім чоловік не старий і не поганий, паннам іще надскакує як кавалер, і всім подобається. Старалася розвідати про нього дещо ближче, і не могла, бо прийшов із далеких сторін; чула лише, що з першою жінкою мав дуже зле обходитися.
— Що ж ви, панно Стасю, задумуєте робити? — спитала вона дівчину на самоті.
— Піду за Вендера,— відповіла Стася досить невесело.
— А Вронського вже забули?
— Не забула, але тато і мама дораджують мені більше комісара.
— А ви що на то? — питала старушка з легким докором.
— Якби моя воля, я не йшла би за нього, хоч я не можу йому нічого закинути. Але — самі знаєте — у нас дома біда, довги. Батько думає, що Бендер поможе йому видобутися троха з довгів. Вронський того не міг би.
А Мадярка того слухала, мовчала хвилинку, а далі припала до панни:
— Паннунцю моя солоденька! — каже.— Не йдіть ви за того Вендера! Він першу жінку замучив! Його очі мені не подобаються...
Стася усміхнулася і відповіла:
— То неправда; я ліпше знаю. З заздрості такі чутки про нього пустили.
— Що ж на то Вронський скаже? — допитувалася Мадярка.— Так не годиться, панно Стасю; за то вас не можу похвалити...
Стася мовчала довгу хвилю, поки вкінці тихо відповіла:
— Мушу! розумієте: мушу! Впрочім, Вронський ще й досі не просив родичів о мою руку.
Мадярка похитала сумно головою і вже більше не допитувалася її. Потішалася тим, що чей за Вендером буде Стася також добре жити; буде справді пані на ціле місто. Але в душі чула таки жаль до цілої родини секретаря і, щоб не дивитися на приготовления до весілля, вимовилася ослабленням та перенеслася до своєї хати.
Під час шлюбу Стасі з Вендером Мадярка стояла, святочно одягнена, близько престола і плакала; люди думали, що то сльози радості... По шлюбі, хотя й жінка секретаря просила її прийти на весілля, Мадярка пішла просто до своєї хати і у секретаря не показувалася зо дві неділі.
Коли по якімсь часі освоїлася з сим випадком, зараз пішла відвідати свою "доню". Вибрала час, коли комісар був в уряді, і прийшла до Стасі.
— Як же вам, панно Стасю, поводиться? — спитала її, забувши, що Стася вже жінка.
Пані комісарова усміхнулася.
— Добре! — каже.
— Ну, то дякувати богу! — зітхнула стара.— А можна би мені оглянути ваше господарство? — спитала ще, щоб не сказати виразно, що лише по се й прийшла.
— Чому ж би ні? —відповіла комісарова.— Ходіть огляньте!
Мадярка оглянула всі пишні кімнати Стасі, придивилася всім меблям і урядженню кухні, кинула оком на Венде-рового сина, що їй цілком не подобався — якийсь такий никлий був, примховатий і зовсім негарний,— і на молоду гарну покоївку, яка чудувалася, звідки та стара баба має таку ласку в її пані,— а вкінці ще раз спиталася в пані комісарової:
— Отже, вам добре, Стасю?
Стася виглядала зовсім вдоволена і на знак свого добро-биту обдарувала Мадярку цілою п'яткою, як казала: маленьким подарунком за її великі заходи.
— Пан Бендер не буде чей на мене гніватися, коли я вас часом відвідаю? — спитала ще Мадярка на відході.
— Не бійтеся, можете прийти,— відповіла Вендерова.
Наочні обзорини гаразду Стасі успокоїли значно старуш-ку. Того дня, бувши в церкві, вона у своїх молитвах кілька разів згадувала Стасю та просила бога о щастя для неї. Що в її молитви ні з того ні з сього вмішався і Вронський, того вона і не запримітила; пожалувала його, згадала, що таки воліла би його бачити мужем Стасі, а не Вендера, а вкінці помолилася і за його добре поводження.
Кілька місяців не доводилося Мадярці чути нічого злого з дому Вендера. Одно лиш замітила, що від якогось часу він досить часто заходив на пиво до реставрації і там із товаришами просиджував не раз до пізньої ночі. І в карти грав також, не високо, вправді, але грав. Се вже не подобалося Мадярці, хоч вона не відважилася сказати Стасі про се свою думку.
Нараз — як то в малім місті люди дізнаються навіть, що хто у себе варив,— дізналася Мадярка дуже немилу річ про Вендерів. Відійшла від них та гарна покоївка, а про причину її відходу люди оповідали собі дещо не без усміху і злоби. Дуже то вразило Мадярку, і вона, скоро се перевідала, зараз пішла відвідати Стасю. Застала її смутну, непривітну і не могла від неї самої нічого дізнатися...
Якось ту пригоду люди помалу забули і перестали собі острити зуби на її Стасі та на Вендері. Другої покоївки вже Бендери не брали, бо небавом мусили прийняти няньку до доньки Стасі. Мадярка не втерпіла, щоб не побачити дитини, яку бог дав її дорогій пестійці. Гарна була донечка, зовсім у маму вдалася.
Скоро тілько мати виздоровіла, Мадярка зараз зголосилася в неї. Так і так, каже, вона знає, що вже стара і нею хіба комини затикати, а не між люди її брати, але якби так Стася не гнівалася, то вона дуже радо прийшла би їй помагати, в чім тілько може. Все то господарство немале, двоє діточок у хаті, нянька завелика пані, аби хотіла пильнувати порядку, кухарці то вже таки зовсім не можна вірити, а Стася сама заделікатна, щоби могла за всім доглянути. Ніякої заплати Мадярка за се не хоче; горнятко кави і який куток до спання — їй більше не треба. Чи згода?
Пані комісарова згодилася на то дуже радо, тілько не знала, що скаже на се її чоловік. Спитала зараз при обіді чоловіка, той пристав — і Мадярка поселилася у Вендерів. В той час вона немов відмолодніла, немов сили прибуло їй вдвоє, так узялася до роботи. До кількох днів обігналася докладно з усім господарством і немов переняла на себе службу свого покійного чоловіка-поліцая, так дивилася на пальці і няньці, і кухарці, і всій прислузі, яка коли мала з Бендерами діло. Стала виручу вати пані комісарову так, що тій ледви яка легка робота й оставалася; в кімнатах було чистісінько, як у дзеркалі, а різні баняки, ринки і сковороди в кухні блистіли так, як би були нові. Нянька і кухарка аж чудувалися, де в тої старої береться стільки сили. Така вже стара, як той гриб зісохлий, а вириває їм роботу з рук, бо їй се і те не подобається; коли ж прийде вечір, то ще дітям і пісні співає або так весело приповідає, що тілько за боки берися, а вночі мов сама не спить,— аж із кухні зачує плач дитини і йде будити няньку, що спить мов забита і не почула би навіть гуку гармати, а не то плач малої дитини.
Обоє Бендери були дуже вдоволені із старої, але вона була рада лише Стасі, а Вендерові не дуже. Не лиш за прислугою слідила вона, але й за своїм паном; незамітно, вправ-ді, але уважно. І чим більше пізнавала його, тим більше не подобався він їй. Додому приходив Бендер хіба на обід правильно, на вечерю від якогось часу являвся дуже рідко. Цілі вечори проводив у домі Маєрової, вдови по уряднику, що мала дві гарні доньки. Мадярка небавом дізналася, що старшу з тих панні в, Гелєнку, Бендер полюбив, а що гірше — і вона в нім задурилася. Що так було, а не інакше, зміркувала і по пані комісаровій, котра — як давніше була весела і здорова, так тепер зробилася мовчалива і змарніла.
— Не чували ви, бабусю, що Вронський поробляє? — спитала раз вечором Стася Мадярку зовсім для неї несподівано.
— Ні, не чувала. Або що?
— Та ніщо! Отак прийшло мені на думку.
"Знаю я вже, чому тобі Вронський прийшов на думку",— подумала собі Мадярка, але нічого не сказала. Хвилинку обі мовчали.
— Може би, ви, бабусю, пішли до Маєрової,— почала Стася знову,— і попросили мого чоловіка, щоби прийшов додому. Він там певно буде.
— Добре, я піду! — відповіла старушка прибитим голосом.
І пішла. Ще з сіней дому Маєрової почула голосні сміхи в кімнаті. Переказала комісарові через наймичку, щоби вертав додому. Комісар вийшов без капелюха в сіни.
— Що там таке сталося? — питається Мадярки.
— Та нічого такого. Пані просять.
— Ну-ну, я прийду! — Пішов і замкнув за собою двері.
Але минула година одна і друга, він не приходив. Стася розплакалася, як дитина.
Вже північ була, як Бендер вернув до хати. Мадярка пильнувала молодшої дитини, що чогось нездужала; інші слуги спали.
— Чому ж ти не спиш, тілько на ліжку куняєш? — зачула Мадярка Вендерів голос у сусідній кімнаті. Очевидно, Бендер говорив до жінки.
— Не можу,— відповіла Стася тихо.
— Пощо ти посилала по мене? — питає він дальше роздражненим голосом.
— Хотіла, аби ти був дома. Я тебе так рідко видаю, мов чужого.
— Чому ж не спиш? Пощо ждеш? Отеє вичікування так мені вже надоїло, що через те саме я втікаю з дому. В тобі життя нема!
— І не може бути! — замітила жінка тихо.
— Чому не може бути?!—трохи не скрикнув Бендер.
— Тихо будь, іще хто почує... Чого ти в Маєрової шукаєш? Чи тобі там приємніше, як дома?
— Я оженився не на те, аби бути невільником твоїм! Не дам собі своєї волі обмежувати.
— І дивуєшся потім, що в мені життя нема, що я сумна... Дитина хора, а ти поза домом...
Стася заплакала гірко. Почувши плач, Мадярка аж зірвалася з місця.