Мов не себе побачила в дзеркалі, а якусь іншу жінку.
Пшерембський кілька днів не показувався їй. Або не мав часу, або зумисне лишив її в спокою.
Радо привітали на Січі князя Богдана Ружинського. Не новачок він був тутечки. Ще юнаком побував він на Січі й тоді вже був кілька разів курінним отаманом та із кошовим князем Дмитром Вишневецьким ходив у походи на татар. Щойно за рік перед геройською смертю козака Байди кинув він Січ, оженився й осів у своїх добрах на Волині.
Багато товаришів застав князь Богданко на Січі. Ба не тільки тог* ришів, застав і свого побратима Опанаса Покотила.
Цей на вістку, що князь Богданко вернув на Січ, прибіг заразісь* вітати побратима.
— А, вітай, вітай, Богданку, як ти є, то вже наша Січ-мати наново оживе. А то по смерті Свірговського дуже вже підупало життя на Січі. Та тепер, як ти є, наново зашумить козацтво, загримить козацька слава,— говорив Опанас на радощах.
Зрадів і князь Богданко, що застав свого побратима в живих Привіталися щиро, сердечно, а потім князь Богданко каже:
— Не сам я, Опанасе, прибув на Січ, а з дружиною, зі мною біля сотні завзятців.
— Чув .я, чув,— говорить Опанас,— ти вже й татарських бранців і добичу привіз туди! Славно! Я ж кажу; що з твоїм приходом наново оживе слава Запоріжжя.
Втішно та радісно вітав князя Богданка й кошовий Клим Сокольський, що був родом із сусідньої для Волині Галицької землі, теж давній друг князя Ружинського:
— Уже сама твоя поява на Січі, Богданку, багато значить, та ще ти й товариство привів добірне та добре оружне.
— Це ще не все,— говорив князь Богданко.— За кілька днів прибуде тут мій сотник Шах із ще більшою дружиною та з запасом оружжя, будуть і пушки.
— Славно, славно,— радів кошовий Сокольський,— будем чайки будувати та й у похід рихтувати. Вернуть на Січ часи Байди.
П'ятого дня по приході на Січ князя Богданка Ружинського прибув і його сотник Шах із відділом у 300 людей та з п'ятьма новими пушками.
На Січі закипіло новим*життям.
Ні про що тепер там не говорили — тільки про новий похід на бусур-. мана. Добуде козацтво січове слави, добичі добуде.
А одного ранку з січового майдану понісся голос литаврів. Це сам кошовий на раду скликав.
І лавами сунуло козацтво січове на січозий майдан. Всі цікаві, чого це скликають товариство? Найпевніше, що до походу на бусурманів готуватиметься січове братство.
А там, на майдані, вже вся старшина, отаман кошовий із високою комишиною посередині. Біля нього військовий писар, суддя і осавул.
у у А. Лотоцький "Кужіль і меч" 241
Сходиться, збігається товариство так, у чому хто був, у чому застав його гук литаврів: цей у кунтущі й при зброї, а цей тільки в сорочці, а той і без сорочки, так, як на сонці вигрівався.
Сходиться, збирається товариство та підковою кругом старшини стає.
І бачить батько кошовий, що вже доволі січового братства насходилося, що вже небагато з січовиків хибує, й дає знак, що говорити хоче.
— Дозвольте, панове товариство, січове лицарство славне, слово до вас держати,— починає кошовий, на три боки товариству січовому кланяючись.
— Говори, говори, батьку кошовий! Просимо, просимо,— загуло козацтво довкруги.
І починає батько кошовий:
— Славне товариство січове, лицарство християнське! На важну раду скликав я вас. По звичаю, що нам діяти, пораду дайте. Більш року вже минає, як ми в похід рушали під проводом Івана Свірговсько-го, бусурманів били, побивали, турецькі залоги в Тулині, Білгороді та в Браїлові в пень рубали. І рік уже минає, як отаман Свірговський лицарською головою наложив. Славне товариство січове, чи ж годиться нам ось тут по куренях на Січі час марнувати, чи ж достойно нашим шаблям і мушкетам та самопалам ржавіти, чи ж не слід нам піти на бусурмана? Багато, багато там християнських невольників стогне, багато хрещеного народу пропадає,— чи ж не годиться нам, воїнству християнському, визволити братів і сестер у Христі з неволі бусурманської. А я маю ще до цього й певні вісті, що татарва готовить на цей рік похід на Україну, щоб там багатої здобичі награбувати, бранців і бранок нових набрати.
І загуло, загриміло товариство січове:
— Треба, треба нам у похід готовитися, в похід рушати! Не годиться нам на Січі байдики збивати, не слід козацьким шаблям і мушкетам ржавіти давати! У похід, у похід, християн із бусурманської неволі визволяти, у похід по славу, по добичу!
Шуміло, гуділо товариство, а як уже трохи вспокоїлося, став знову кошовий отаман говорити:
— Панове товариство, лицарі січові! Тепер треба порішити н^м важке питання — кому вести січове лицарство на бусурмана? Чимало між нами є хоробрих лицарів, чимало здатних на отаманів похідних, та, на мою думку, найкраще надається козак Богданко. Яка ваша думка й яка воля ваша, товариство славне?
— Богданко, Богданко хай буде отаманом,— загуло кругом товариство в один голос. Полетіли козацькі шапки вгору.— Богданко, Богданко наш отаман, Богданко хай веде нас у похід!
— Коли так, то й гарно,— каже батько кошовий,— хай Богданко веде вас, товариство січове.
Кинулися за Богданком. Тут був і вже його нема. Знає козак
Богданко січові звичаї. Як тільки почув своє ймення, зараз вийшов із круга та й у свій курінь подався.
Пішов у курінь Богданків побратим Покотило, пішло з ним і інших кілька приятелів Богданкових.
— Ходімо, приведемо Богданка перед братство січове! Увійшли в курінь, а козак Богданко сидить на лаві, мов нічого
не відає, не знає...
— Ходи, брате Богданку,— каже Опанас,— отаманом хоче мати тебе товариство січове...
А козак Богданко буцімто нічого не знає:
— Мене отаманом? Чи ж нема в Січі кращих лицарів від мене? Не.гідний, не достойний я такої високої почесті! Є старші, досвідченіші від мене між лицарством січовим.
— Може, й є,— на це Опанас,— та воля така січового товариства, щоб ти вів його! Не слід противитися волі товариства!
— Не слід, не слід,— говорять інші козаки.
— Ні, не гідний я отаманувати, не здатний я на отамана!
— Видно, що здатний ти, коли товариство бажає тебе мати отаманом,— каже Опанас^
— Не піду я перед товариство,— наче борониться ще Богданко.
— Не підеш? А ось побачимо! Опанас йому в відповідь.— А нумо, братці, берімте його, впертюха, попід пахи та ведімо перед товариство. А щоб знав, як волю товариства шанувати, добре його по дорозі буханцями та штурханцями частуйте!
І схопили товариші козака Богданка попід пахи та й не ведуть, а несуть таки його на майдан. Він усе ще опирається їм, а вони його буханцями частують то в боки, то в спину. А вже найбільше частує його ними побратим Опанас, так по щирості:
— Іди, бісів сину, коли товариство зове тебе! Привели Богданка на майдан перед товариство:
— Ось вам, товариство славне, козак Богданко! Він опинається, не похочує, та не посміє опертися волі всього братства січового,— каже Опанас.
А кошовий отаман питає:
— Козаче Богдане Ружинський, усе братство січове хоче мати тебе отаманом —похідним, чи згоден ти з волею братства?
Тричі кланяється козак" Богданко кошовому отаманові й усій старшині січовій і по тричі в три сторони всенькому братству січовому:
— Не гідний, не достойний я, славне товариство, почесті такої, не здібний вести вас у похід. Є між вами чимало здібніших, достойніших від і^ене, молодого та недосвідченого! Я, товариство славне, домонтарем уже задовго був, лицарське ремесло,призабув.
— Не забув, не забув, песький сину,— гуде товариство.— Ти наш отаман, більш ніхто. Кажи, приймаєш чи ні?
І знову питає в нього кошовий:
— Удруге питаю тебе, козаче Богдане Ружинський, чи годишся бути отаманом похідним?
І знову кланяється козак Богданко старшині й братству січовому, й знову каже:
— Не гідний я й не здатний на отамана похідного.
— І гідний, і здібний ти! Веди нас на бусурмана!
— Утретє питаю тебе, чи приймаєшся отаманувати славному козацтву січовому, військові славному запорожському в поході на бусурмана?
— Коли така рішуча воля братства січового, лицарства славного християнського, то я корюся його волі й приймаю вибір на похідного отамана,— відповідає князь^ Богданко й тричі кланяється старшині, й тричі в три сторони — товариству січовому.
І говорить кошовий отаман Клим Сокольський:
— Козаче Богданку Ружинський, великою честю наділило тебе братство січове, але й обов'язки великі вложило на тебе. Які, знаєш гаразд сам, тож не буду пригадувати тобі. Веди ж славне лицарство січове в похід на бусурмана по славу й честь лицарську, хай тобі Всевишній допоможе багато бранців, невольників християнських визволити з бусурманської неволі та без втрат великих у славі та в честі, та ще й із добичею чималою в Січ-матір повернути.
— Як Бог милосердний допоможе, як Його свята воля така буде, то й вернемо, а буде Його свята воля, щоб ми згинули за віру християнську, то згинемо по-лицарськи,— сказав твердо похідний отаман Богданко Ружинський.
— Славно, славно! — загуло, загриміло товариство кругом.
Ці, що були найближче князя Богданка, підхопили його на руки та й понесли.
— До Гасан-Баші, до Гасан-Баші! — гриміло кругом.
І понесли князя Богданка на січовий базар за окопи, де були побудовані крамниці й шинки. Цей базар звали запорожці Гасан-Баша, або скорочено Шанбаш.
Сунуло все товариство за гуртом, що ніс князя Богданка.
Знає князь Богданко, чого товариство січове бажає:
— Гей, шинкарі, викочуйте бочки з медом та з горілкою,— крикнув князь Богданко,— хай січове братство перед походом погуляє собі, а то в поході ніколи буде! Викочуйте, я плачу!
І повикочували шинкарі повні бочки меду та горілки, повиносили закусок усяких чимало!
— їжте й пийте та веселіться, товариші! — каже князь Богданко Ружинський.— Це тільки сьогодні, бо завтра вже беремося до роботи, треба приготовити чайки: старі понаправляти й нові побудувати, треба самопали вичистити, шаблі погострити, куль і стрілива наготовити. Сьогодні веселість, забава, а завтра — забаві шабаш, завтра робота.
Гей, загуляло товариство! З'явились кобзарі й інші музики та стали пригравати запорожцям до танцю.
Дудонить запорожська земля під козацькими ногами, під підковами лискучими. Мають у повітрі вильоти кунтушів козацьких. Танцює козацтво!
— Давай меду, шинкарю! Горілки наливай! — чути заклики тут і там. Ходять повні михайлики поміж козацтвом, швидко випорожнюються, шинкарі не жалкують напитків, бо знають, що похідний отаман Богданко все заплатить, тільки порожні бочки відкладають до рахунку.
Одні п'ють і танцюють, а другі обступили кобзарів і слухають.