Розмову з нею завів, а наприкінці каже:
— Гарна й мудра ти дівчина! Заведи мене до хати твоїх батьків, я в вас ночуватиму.
Як усі перевезлися й пустилися в село, каже чорнява Калина до подруг:
— А що, не казала я, що це князь по Олю приїхав...
Оля не чула цього, бо повела князя до хати батьків своїх...
Князь мав їхати на другий день, та не поїхав... Ввечорі взяв участь у купальських ігрищах.
Увесь тиждень сидів у батьків Ольжиних, а вкінці сказав:
— Батьку, ненько, дайте мені вашу Ольгу за жінку! Уже знаете, хто я? Я київський князь — Ігор.
А старий Мирослав каже:
— Не сподівався й не мріяв я, княже, про таке щастя для нашої Олечки. Та коли, така воля Божа та твоя, ласкавий і могутній княже, то віддамо тобі її. Бери її, Олю нашу, та зроби її щасливою.
А мати плакала слізьми радости.
Так Ольга перевізниківна стала жінкою Ігоря, великого князя київського.