Орішевський
Бач, сталося... Але ти заспокойся,
Мій брате...
Наливайко (опритомнюючи поволі).
Заспокоїтись?.. мені?!
Так, заспокоюсь я, але не тут,
А там!..
(Махає рукою на північ. Озирається по всіх
і опановує себе).
Даруй, Семене, я не хтів...
Вістовець
Нічого, мій гетьмане: лихо те,
Що я приніс, і мертвого запалить.
Наливайко
Спасибі, брате!..
(Хапається за голову).
Тату... тату мій,
Єдиний, дорогий!..
(Падає на місце, де сидів перед цим і гірко ридає).
А я... а я...
Тут бенкетую... Гріх і кара разом...
(Підводить голову).
О, проклятий магнате!..
(Схопившись на бистрі ноги).
Ні, стривай!..
Не ронить Наливайко сліз дарма...
Мої нетяги любі...
Козаки
— Ми з тобою,
Гетьмане любий наш!..— Хоч і на пекло,
Не то, що на магнатів!..
Наливайко
Так... спасибі!..
На коні ж, любі!..
(Хоче йти).
Орішевський
Постривай... А з цими
Як буде?
(Показує на невольників).
Наливайко (махнувши рукою).
Ти зостанься тут... Чини
Що хочеш з ними...
(Погляд його падає на турків).
А оцих... оцих
Панів поганих бусурменських — всіх
На шибеницю,— теж магнати!..
Орішевський
Добре,
Все буде зроблено.
Турки (падають навколішки, благаючи).
О, змилосердься!..
Наливайко (показує на невольників).
Благайте їх, а не мене! Мене
Благатимуть панове інші. Годі!
На коні, браття!
(Бистро виходить. За ним Мамай і козаки).
Пазина (підводиться, розрадувана).
Сталося нарешті:
Жаданий вдарив грім, і степ страшний
На ворога повіє ураганом!..
ДІЯ ДРУГА
Велика їдальня в магнатському домі Оборських. Стіни увішано оленячими рогами, зброєю тощо. В передній стіні— вхідні двері; в лівій двері в інші покої; в правій — двоє великих вікон. Ліворуч — великий комин, праворуч — величезний креденець. Вечір. Полум'я з комину осяває темну фігуру Пазини, що сидить, спершись ліктями в коліна й підперши руками голову, перед комином. По підняттю завіси, по павзі, входить старий дворецький Михаль з свічкою в руках.
Михаль
(помітивши Пазину, піднімає свічку й оглядає Пазинину постать).
Пазино, ти?..
Пазина
(буркнувши, не рухаючись).
Та бачиш же.
Михаль
(ставить свічку на столі, підставляє стільця,
збираючись засвітити свічки в мелюзині
з позлотистих оленячих рогів, що спускається над столом в стелі).
Вже час
Світити: пані наказала вже
Зібратись швачкам...
Пазина
(випростуючись).
Постривай... Послав?
Михаль
(озирнувшись на двері до покоїв),
Авжеж... Вже досі там.
Пазина
Спасибі. Але...
Слуга той... певний?.. Може, він...
Михаль
(сміється).
Вони,
Голубонько, тепера певні всі:
Відколи став під Баром Наливайко,
По два, по три зникає їх із двору
Щодня... чи пак щоночі. Лихо в тім
Лише, що вже назад і не чекай
Його з конем.
Пазина
(заспокоєна, знов схиляється в задумі).
Та байдуже мені,
Аби листа гетьманові до рук
Подав.
Михаль
(лізе на стільця й засвічує свічку).
Подасть, не бійсь. Чи певна ж ти
В тому, що написала?
Пазина
Тобто?
Михаль (тихо).
В тім,
Що у панянці нашій ти дочку
Свою пізнала.
Пазина
Не турбуйсь — пізнала.
Михаль
Та як?
Пазина
На лівім рамені малі
Два знаки є у неї змалку ще:
Колись об пліт поранилась була.
А друге, що покійний пан Оборський,-
Сама ж про те розповідає пані,-
Вертаючись з невдалої погоні
За ординським чамбулом, підобрав
Дитя за нашим хутором у лісі.
А третє ще: вона у батька вся.
Михаль (злазить з стільця).
Та чом же не признаєшся до неї?
Пазина
Не час іще... Стару вона так любить,
Як матір рідну... А крім того, й те,
Що з неї зроблено тут католичку...
Михаль
Ну, й дочекаєшся, поки побравшись
З коронним гетьманом Жолкєвським, панна
Чкурне звідсіль аж до Варшави.
Пазина (б'є кулаком по коліні).
Ні,
Цього не станеться!
Михаль
Чому?
Пазина
Коли ж
Це станеться, то я скажу тоді,
Що Наливайко — це останній дурень.
Ти розумієш?
Михаль
Так!.. Я розумію:
Піймавши пташку в руки, Северин
Тим самим і Жолкєвського до рук
Любенько прибере... Ха-ха-ха! Мудро!
А ти — з дочкою будеш...
Пазина
Ти не знаєш,
Чого чернець отой прибув із Бару?
Михаль
Чому не знаю? Знаю. Пані каже,
Що він вінчати буде молодих,
А я гадаю: носом він почув,
Що в Бар ось-ось ускочить Наливайко,
І піп заздалегідь утік сюди.
Пазина
Можливо, й це... Але тут ще щось єсть.
Щось до Касильди горнеться він дуже...
Не знаєш: він раніш її не бачив?
Михаль
Як пак не бачив! Це ж її навчитель
Ще із Варшави...
Пазина
Так?.. Хм... ну, цей навчить!
(Дослухається).
Іде хтось...
Михаль
(відставляє стільця до стіни).
Мабуть, пані та дівчата.
Ну, я піду... Пазино, на добраніч!..
(Іде до вхідних дверей).
Оборська
(входить; за нею кілька челядок із шитвом
у руках).
Це ти, Михалю?.. Постривай... Ну, що
Там чути в тебе?
Михаль (вклоняючись)
Втішного нічого,
Ясновельможна пані. У дворі,
Як тільки з військом рушили до Бару
Лабендзі, лицарі преславні...
Оборська (зітхнувши).
Ох,
Мої зяті кохані!..
Михаль
Челядь клята
Один по одному зникають з двору...
Оборська
Куди ж вони?
Михаль
Хіба про це хто скаже!
Нікуди більш — до Наливайка в табір.
Оборська (в гніві).
Невдячні пси! За панські добродійства,
За те, що з ласки ми їм даємо
Для кожного і працю, і поживу,
Вони при всякій нагоді ладні
Лайдацьку руку зняти на панів...
Перекажи, Михалю, там в дворі,
Що милосердя тим, хто втік, не буде,
Що їх назад в кайданах приведуть...
Для того ж, щоб була наука іншим,
Утікачам звелю я повтинати
Носи і вуха,— чув?
Михаль (вклоняється).
Перекажу,
Ясновельможна пані. Вже немало
І так їх є, безвухих та безносих,
Але не каються. Ну, що ж, нехай
Іще побачать панську ласку, дурні!
Оборська
Авжеж, авжеж... Іди й пильнуй там добре.
Михаль, вклонившись, виходить.
А ви чого ж це стоїте?.. Сідайте
І за роботу!..
Дівчата сідають і починають шити, мережити, гаптувати.
Ох, не в добрий час
Розпочали ми справу з шлюбом цим!..
(Сідає й починає щось шити).
Пазина (не рухаючись).
Так нагло степ загомонів...
Оборська
Де нагло!..
Часу не мало вже сплило відтоді,
Як Калиновського спалив дощенту
Харциз той проклятий, що звуть його
Гетьманом Наливайком. Всі у них,
Хто лиш збере ватагу розбишак,
Гетьманами себе взивають...
Пазина
Звичай
У них такий.
Оборська
Ох-ох... Пан Калиновський
Утік собі здоров аж до Варшави,
А Наливайко розгромив під Луцьком
Панів, які йому не завинили,
А з'їхались на рочки судові,
І добра їх пожакував... А далі,
Як тигрус, кинувся уже на всіх:
Побив Семашків, Потія, Терлецьких
Під Пинськом, бивсь в Копилові, під Слуцьком
І опинився в Могилеві... Звідти
Загрожував, що виб'є панство впень,
Зруйнує геть Варшаву й навіть Краків,
Не боячись ні короля, ні Бога...
Князь Радзивілл прогнав його звідтіль —
Погнав сюди, на лихо наше й згубу,
А сам вернувся до Литви. Щоправда,
Король наш найясніший вже послав
Одкликати з Семигороду військо
Кварцяне і коронного гетьмана
Жолкєвського, що незабаром стане
Моїм, вже третім, зятем... Ось-ось-ось
Прибути має з військом, та чи встигне?
Харциз уже націлився на Бар.
Коли зяті мої не оборонять
Від нього міста — край тоді всьому...
Входить Касильда. Пазина, почувши її ходу, випростовується
на стільці й далі не зводить з неї очей.
Касильда
(почувши останні слова, підходить до пані
Оборської й, ніжно обіймаючи її, притуляється
личком до її обличчя).
Спокою, мамо-серденько, спокою!
Заступниця у нас Святая Діва:
Ми під її пречистим омофором,
І жадне лихо не спаде на нас.
(Сідає коло Оборської).
Оборська
Спасибі, серденько... але — вже впало!..
(В безсиллі спускає руки з шитвом).
Несила, ні... І руки — мов чужі,
А в голові — татарська веремія,
І тріщать від дум лихих, тривожних скроні
Ах, Наливайко той... ті гультяї!
Немає впину їм. Мов духи степу,
Злучившися в один нестримний буревій,
Вони метуть усе, що на путі
Своїй зустрінуть. Де пройшли вони —
Руїна там і чорнії пожари.
Челядки непомітно перезираються, посміхаючись.
Касильда
(в задумі).
Так, так... Страшне воно, те степове
Лицарство... подих степу той могутній...
І славен буде вічно той, хто спинить
І хто навік його розвіє...
Оборська (обурено).
Що?!
Чи не гультяйство степове зовеш
Лицарством ти,— оте ледаче бидло —
Броварників та винників дурних,
Що на здобичництво лихе, хижацьке
Зміняли тиху працю на панів,
Своїх добродіїв і милостивців?..
Чи орди будників страшні і чорні
В лицарство славне ти пошила, доню?
Касильда
Але ж там Наливайко Северин
І Лобода Грицько з січовиками,
А лицарів таких не густо, кажуть,
І в цілій Речі Посполитій навіть...
Оборська (сплеснувши руками).
О, Єзус-Маріє!.. Та звідкіля
Про це ти знаєш? Хто тобі сказав?
Касильда
О, мамочко, не треба хвилюватись,
Бо хто ж про це не відає?.. Вся челядь
У нас самих про це лише шепоче...
Челядки знову перезираються й ще нижче спускають голови над роботою.
Оборська (злякано).
О, Боже мій! Я так і прочувала...
(Схаменувшись).
Дівчата, геть ідіть... лишіть роботу:
Вже досить на сьогодні... Та глядіть —
Дурниць не переказуйте там всяких
Поміж собою й другими також!..
Дівчата лишають шитво, вклоняються й виходять.
Ох, небезпечна річ розмови ці
Й таємні шепоти поміж цим бидлом.
У мене вже і серце не на місці...
(Бере роботу).
Як тільки чутка піде десь про те
Страшке гультяйство степове,— дивись
І в дворищі вже іншим духом віє,
А хлопи кляті дивляться на тебе
Вовками з хмизу... Дяка Господеві,
Що хоч зятів потужних маю близько,
А то б не бачити ні послухання,
Ні жодного одбутку з харцизяк.
Самим до плуга стати довелось би
І попрощатися з усім навіки!
Забуть медову й іншую данину,
І поволовщину, й уходи рибні,
І покуховщину, й торгове мито,-
Та це ж і світові прийшов би край,
Коли б та пан гербований позбувся
Слухнянства хлопського!..
(До Касильди).
А ти — лицарство...
Харцизтво це, сваволя степова,
А Наливайко твій... та й Лобода
Здобичники і гайдабури — от що!
Касильда (посміхаючись).
Чому ж вони мої?
Оборська
А як же ні?
Адже ж твоє до них так лине серце —
До лицарів отих, степовиків...
Касильда (сміється).
Чому і ні? Всі кажуть: Наливайко —
Шляхетний красень, лицар і з гонором,
Ще молодий, високої освіти,
А брат його — духовником у князя
Острозького...
В дверях до покоїв стає непомітно фігура Ігнотуса й дослухається до розмови.
Оборська
Жартуєш, доню, ти,
Чи кажеш це поважно — я не знаю...
Але тобі тепер, як нареченій
Коронного гетьмана, не годиться
Такі думки в своїй голівці мати,
Тим паче ще й при людях говорити.
Касильда (переставши сміятись).
Даруй, мамунцю, я дурна, негарна...
Не мене іноді немов находить...
А що — сама того гаразд не знаю...
Тих розбишак ненавиджу всім серцем
За те, що віру католицьку нашу
Безбожно топчуть, слуг її святих,
Її святині топлять у крові
І димом геть пускають в небуття.
Ненавиджу я їх і проклинаю,
Але...