Котра й стала йому зразковою жоною. Як і прикладом для всіх наступних поколінь представницею кращої половини роду людського.
Але про Єву, що з ребра, трохи згодом, а зараз про ту…
Що зліплена була з кращої, буцімто, глини. І це так, бо як тепер достеменно відомо, всі представниці найкращої половини роду людського безперечно походять лише з кращої— щонайкращої глини (жаль тільки, що деякі з них про це чомусь забувають), від добропорядної та цнотливої Єви вони, а не від якоїсь там неврівноваженої — чи не буйної — Ліліт, нічної птиці — гм-гм…
2. ЩО З Т0Г0, Щ0 САТАНА — ЯК ВИЯВИТЬСЯ, ТАКИ САТАНА! — СТВОРИВ ЇЇ НАЙЧАРІВНІШОЮ І НАЙ-НАЙСЕКСУАЛЬНІШОЮ…
Наздогнати крилатим янголам збіглу жону Адама, хоч вона й дременула аж— аж, таки вдалося, але…
Але втікачка категорично відмовилася повертатися до мужа свого, (і в кого тільки вона цього навчилася, будучи першою в світі жоною?)
— Не повернуся, хоч ріжте мене! Хоч розпинайте! Дарма летіли за мною та крила свої били.
— Навіть у рай не повернешся? — вкрай були спантеличені захекані янголи. — В самий Едем квітучий і безтурботний?
— Навіть у рай! У квітучий і безтурботний рай, бо з глиняним чоловіком мені і рай не рай.
— Ой, не дурій, жіночко, — вдалися до погроз янголи, — дізнається про твій… е-е… вибрики Господь — перепаде тобі. Ще й на нас його гнів з-за тебе окошиться. Адам тобі самим Богом даний, а ти… Ти драла. Ганьба!
— Треба буде — сама собі судженого виберу.
— Ой, повертай краще голоблі. Тим паче, ні з якою грішною землею рай і порівнювати не можна.
— Це як для кого. Для мене з милим-любим рай і на грішній землі рай!
— Що ти мелеш, нерозумна жінко?!. Схаменися й повертайся в рай, де не життя, а — мед!
— Не повернуся! І ви мені не укажчики! Сама собі раду дам! Може я етану… стану отією самою… Демоницею!
— Свят, свят! Людську породу поміняти на гемонську? Що речуть твої грішні уста?
— Що чули. Іду спокушувати чоловіків, заявляючись їм в най-най-звабливішому вигляді. О… Ото буде житуха! А з нудним Адамом хіба то життя? Так, суцільне нидіння в нудному раю. Та й що це за рай, як у ньому згрішити ні з ким не можна — нащо мені, жінці, така благодать?!. Та ще огороджена парканом. Сидіти як у заперті? А я птиця вільна — де схочу там і літаю. З ким хочу, з тим і люблюся. І грішу від душі.
Янголам довелося ні з чим повертатися до раю — не зуміли вони вкоськати першу жінку, яка забагла волі.
Не на ту напали!
Досі дивно— предивно: як вона, перша жінка, буцімто створена самим Господом і поселена в Едемі та раптом проміняла його на грішну землю? Та ще й здійняла бунт. До гріхопадіння. Коли ні їй, ні чоловіку її ще не були відомі добро і зло.
— От і виходить мовби неув’язочка. Не знаючи, що таке добро і зло, як можна повстати проти райського життя? Та ще не знаючи іншого взагалі життя. (От і спробуй цим жіночкам звідтоді догодити — ти їй рай, а вона драла! Давай їй грішну землю!)
А все тому, розповідають нам інші апокрифи, що були популярні ще в ранньому Середньовіччі, що причину падіння Ліліт та перетворення її з людини (кращої представниці кращої половини роду людського) у демоницю (демонське кодло), можна пояснити лише одним: насправді Ліліт була створена не Богом.
Зовсім не Богом, а… Сатаною, якому Господь, не маючи вільного часу необачно доручив се діло — створити Адамові[40] жону. Адам тоді тиняючись раєм, тільки й пхикав: хочу жону! Хочу жону! У кожного звіра пара є, а я ж людина.
Сатана — а він тоді був ще зразковим янголом — чи не архангелом, котрий визнавав Бога, — і створив. Знав Господь кому доручати таке архіважливе діло!
Так ось той Сатана, що згодом став вічним противником Господа та падшим янголом і створив Ліліт — на горе Адамові. Я і пізнішим людям. І в першу чергу, звісно, всім наступним чоловікам (От кому ми, чоловіки, повинні дякувати!)
А створив Сатана Ліліт в образі найпрекраснішому. Ліліт була красунею з красунь. Та що з того, як Адам, не маючи з ким її порівняти за відсутністю інших дів, — не вважав її такою, бо й не розбирався в жіночій красі — справді глиняній, що з нього візьмеш!
А Сатана її створив, повторюємо, найчарівнішою і найспокусливішою, як би ми сьогодні сказали — сексапільною чи що. В крайньому разі зело сексуальною. (Прямо секс-зіркою). Але, кого в раю вона могла спокушати? Того флегматика, глиняного Адама?
Все б нічого, так душею та краля-красулечка, ліпота до того небачена на ймення Ліліт, була подібна до свого творця Сатани… Ой, ой, не робіть передчасних висновків та ще на все жіноцтво, шановні добродії новітні Адами — ще не все втрачено. Тому й драла дала з раю, що душу мала… гм-гм… від самого Сатани, і була вона не лише красунею, а в до безміру недоброю, підступною, злою й жорстокою — як і її творець, адже як і Адам, Ліліт не була народженою, а була створеною. А це велика різниця, добродії і товаришочки!
Ось звідтоді, кажуть, на землі живуть два типи людей: злі та жорстокі і взагалі, не добрі (це діти, онуки і правнуки і далекі пра-пра-пра… Ліліт, сатанинського чарівного створіння) і добрі та милосердні — діти, онуки, правнуки і взагалі пра-пра-пра… Єви, творіння Божого.
А щодо Ліліт, то вона, як задерши спідниченьку, дала драла з раю коли і самі янголи не змогли її повернути від Червоного моря, Господу Богу нічого не залишилося робити, як створювати Адамові нову жону. І тепер вже Самому, не довіряючи се відповідальне діло нікому, тим більше Сатані.
Ось тоді на світ білий і вигулькнула Єва. Вирішивши нарешті ліквідувати свою промашку в створенні жони для Адама, Господь, закачавши рукава, енергійно взявся за діло. І створив подругу Адамові не як Сатана з глини свою Ліліт, а з Адамового ребра. Щоб міцніше її прив’язати до мужа свого. І це йому, як час покаже, нарешті вдалося, і вдалося просто таки блискуче!
І сталося це, як згодом казатимуть, за часів Адама. Себто дуже давно, у дуже віддалені часи.
3. ДРУГА СПРОБА ОЖЕНИТИ АДАМ НАРЕШТІ ВДАЛА, ХОЧ І ЗАКІНЧИЛАСЯ ФІАСКО — ГРІХОПАДІННЯМ МОЛОДИХ ТА ВИГНАННЯМ З РАЮ ВТРИШИЯ!
І сказав Господь Бог: "Не добре, щоб бути чоловіку самотнім. Створю йому поміч, подібну до нього…"
І вчинив Господь Бог, що на Адама спав міцний сон і заснув він. І Він узяв одне з ребер його (як саме ліпив Сатана свою Ліліт, в Біблії про те анічичирк), і тілом закрив його місце. І перетворив Господь Бог те ребро, що взяв із Адама, на жінку і привів її до Адама, і промовив Адам: "Оце тепер вона кість від костей моїх, і тіло від тіла мого. Вона чоловіковою буде зватися, бо взята вона з чоловіка. Покине тому чоловік свого батька та матір свою (от що таке запопасти справжню жінку, з власного ребра, а не з якоїсь там річкової глини) та й пристане до жінки своєї, і стануть вони одним тілом". І були вони нагі обоє, Адам та жінка його, і вони не соромилися.
Отож, насадив Господь Бог рай у Едемі, на сході, і там осадив людину, що її Він створив, і Господь Бог зростив із землі кожне дерево, принадне на вигляд і на їжу смачне, і дерево життя посеред раю і дерево пізнання добра і зла.
І наказав Господь Бог Адамові, кажучи: "Із кожного дерева з Раю ти можеш їсти. Але з дерева знання добра і зла — не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього напевне помреш".
І були вони нагі обоє, Адам та жінка його вони й не соромились. Райське, одне слово, життя випало чоловікові. Жити б та Богу дякувати і всі його настанови виконувати. Нам би таке.
Але… Але змій був хитріший над усю польову звірину, яку Господь Бог учинив.
… І сказав змій до жінки: "Умерти — не вмреш!.. Ваші очі розкриються і станете ви немов Боги, знаючі добро і зло".
І спокусив змій Єву (чи вона недалеко вродилася від Ліліт?) і вона "взяла з його плоду, та й з’їла, і разом дала теж чоловікові своєму (грішить — так грішить разом!) і він з’їв. І розкрилися очі в обох них, і зшили вони фігові листя (сором пізнали) і зробили опасни собі".
Як дізнався Господь Бог то сказав: "Що ж це ти наробила?"
А жінка сказала: "Змій спокусив мене і я з’їла".
І прокляв тоді Бог змія — "над усю худобу, і над усю звірину польову. На своїм череві будеш ти повзати, і порох їстимеш у всі дні свого життя!"
… До жінки промовив:
"Помножуючи помножу терзання твої та болі вагітності твоєї. Ти в муках родитимеш діти, і до мужа твого пожадання твоє, — а він панувати буде над тобою".
І до Адама сказав Він:
"Ти в скорботі будеш їсти від неї (землі) всі дні свого життя. Тернину і осот вона буде родити тобі, і ти будеш їсти траву польову (ну і натворила ж Єва!). У поті свого лиця ти їстимеш хліб, аж допоки не вернеш у землю, бо з неї ти взятий. Бо ти порох, і до пороху вернешся".
"І назвав Адам ім’я тій жінці: Єва (себто життя, жива), бо вона була мати всього живого, і зробив Господь Бог Адамові та жінці його одежу шкуряну — і зодягнув їх".
Місце Ліліт у раю зайняла Єва (хоч і не надовго), зайняла його на всіх законних підставах, ставши і господинею, і вірною йому, як мужу своєму.
І зажив Адам у раю з новою жоною як… у раю. І став він забувати свою першу примхливо— вередливу жону, що так брутально кинула його.
І все було б добре, якби не трапилося вже згадуваного гріхопадіння.
І сказав Господь Бог: "Ось став чоловік, немов один з нас, щоб знати добро і зло. А тепер, куди б не простяг він свою руку і не взяв з дерева життя і щоб він не з’їв — і не жив повік віку. І вивів його Господь Бог із Еденівського раю, щоб побрати землю, з якої узятий був. І вигнав Господь Бог Адама". А на схід від Еденського раю поставив Херувима полум’яного, меча який обертався навколо, щоб стерегти дорогу до дерева життя".
І соромно та ніяково стало добрій — майже зразковій Єві, що вона не послухавши Бога, вчинила таке, послухавши змія.
Ще й Адама намовила згризти те солодка яблуко з дерева пізнання, занапастила й чоловіка.
І вирішили вони тоді покаятись і провини свої великі спокутувати. І робили те не день і не два. (Як у приказці: є каяття та нема вороття).
З "Книги про Адама" єпископа Аракела Сюнецті виходить, що нібито Адам і Єва після вигнання з раю дали обітницю стояти нарізно з жоною 40 чи 37 днів у ріках Тигр (або Йордань). В раю вони буцімто до гріхопадіння жили окремо: Адам серед тварин-самців, а Єва серед тварин-самок — таке значить, утнули!
Але окремо жили, у водах нарізно стояли, а сина Авеля Єва народила таки — чи не стояли виходить у ріках різних, не жили в різних куточках раю, а більше всього що в однім якімсь, вельми затишному місці.
Так закінчилася перша сімейна драма людства.