Але де ти був стільки часу?
— На Старокиївській горі з одним… мм… спецом посидів.
— Цілу добу?
— Бог з тобою, з годину, не більше. А потім той спец загадково щез, як на кілька хвилин чомусь раптово потемніло у світі білому…
— З яким це ти… спецом сидів?
— А з тим… що по чортівні різній та бісах, — відповів я, знімаючи куртку та літнього кашкета. — Сам не відаю, де він узявся і чому підсів до мене на лавочку… Хоча загалом з ним було цікаво. Правда, він якийсь дивний… очі жовтющі… І мов би має здатність чужі думки читати.
Дружина глянула на мене, вражено глипнула й застигла з розкритим ротом і щось намагалася сказати, тикаючи пальцем на мою голову…
— Що з тобою?
— Це з тобою… що? — Нарешті дружина повернула собі дар мови. — Хто тебе так… обкарнав? Для чого?
— Що ти мелеш?
Я глянув у дзеркало в передпокої і не впізнав себе: з розкішної шевелюри, чубатої кучми моєї на голові — ані волосинки. Наче хто бритвою пройшовся.
— Н-не знав… Я не стригся. Навіть не думав про таке…
— Не стригся, а прийшов стриженим… Ти хоч думай, що говориш. Подивися ще раз на себе уважніше…
Я подивився. У дзеркалі моя голова блищала суцільною лисиною — як відполірована. Це ж треба?.. І хто ж це мене обчикрижив, яка нечиста сила? Та ще й так утнула, що я нічого й не відчув. Якщо тільки вона, нечиста сила, — є, в чому я все ще сумнівався.
І тільки-но я подумав, що все ще сумніваюся в наявності нечистої сили, як у глибині дзеркала, відразу ж за моїм відображенням, у ньому виник він — недавній мій співрозмовник по Старокиївській горі, астрофізик і водночас спец із чортівні… Привиджений, примарений чи… реальний? Виник, наче з глибини дзеркала вийшов. Із його задзеркалля. І став позад мого відображення у тім… віртуальному чи якому там світі?
І підморгнув мені прискаленим жовтим оком.
"Ідіот" — дорікнув я йому подумки, показуючи на свою обстрижену голову.
Він лише насмішкувато розвів руками. Мовляв, що вдієш, довелося, адже ти не віриш у чудо.
І — зник. Розтанув у своєму задзеркаллі, як наче його й не було.
— З ким ти подумки полемізував? — насторожено озвалася дружина. — Чи ж бува не із своїм відображенням у дзеркалі?
Замість відповіді я процитував їй рядок з "Повісті врем’яних літ":
— "Предивно бысть чюдо в Полотьскъ".
Процитував у Києві, в літо 2004-те.