Народний Малахій

Микола Куліш

Сторінка 10 з 10

Вона вже мертва... (До Малахія). Чуєтеї Це ж ви її довели... до смерті!

М а л а х і й

— Он краще ловіть молодика, бо він мочиться у море.

О л я

— Він остаточно збожеволів... Куди ж тепер, після голубих мрій? (Сама собі одповіла переконливо). Чого ж іще думаєш!.. Туди!.. Назад. На службу! (Дов'язалось хусткою й пішла, твердо ступаючи).

10

Ускочила А п о л і н а р а

з невеличкою скринькою, в яку запихала намисто, золоті обручки, шматок шовку тощо.

А п о л і н а р а

— Я вже яка, але ж не така, як оцей... (плюнула на Малахія й побігла).

М а л а х і й

— І плювали, і били його по ланитах. Тому він, узявши сурму золотую, подув у ню... (вийняв дудку) і заграв всесвітньої голубої симфонії (заграв на дудку). Я — всесвітній пастух. Пасу череди мої. Пасу, пасу та й заграю...

А г а п і я засвітил свічечку. М а л а х і й грав. Йому здавалося, що він справді творить якусь прекрасну голубу симфонію, не вважаючи на те, що дудка гугнявила і лунала диким дисонансом.

Завіса

4 5 6 7 8 9 10