Та я вже, сину, їв...
С т о н о ж к а. Ага, ото й добре...
П а н ь к о (наливши Стоножці). Хазяїну! Пожалуста...
С т о н о ж к а. Нашому брату й не годилось би тепер пити, та вже нехай нам Радянська влада простить...
П а н ь к о. Саме тепер треба пити... Чому? А тому, що в самогоні хліб є, так би мовити, — сила, а ми без хліба... Сьорбаніть, дядьку Мусію!
К о п и с т к а (повагавшись, взяв чарку, вихилив, сполоскав зуби). І не пив би, дак через зуби... Крутять і крутять, немов у них контра завелась...
Г а н н а. А за монашками хто брався бігти?
К о п и с т к а (мов не до нього було сказано). Гм... ми випили, а за діда забули...
С т о н о ж к а. Та той... Вони он закуняли.
К о п и с т к а. Не годиться так... А знаєте, що я надумав?.. Як був я в городі, то бачив, як ушановували трудових героїв... Ой ловко вийшло! Предсідатель таке слово сказав, що аж-аж... Каже: спасибі, товариші, що потрудилися для Совіцької власті. Скільки віку, каже, вона вас не забуде.
С т о н о ж к а. А хто ж вони за люди, оті герої?
К о п и с т к а. Думаєш, пани? Наш брат, трудовий елі-мент!.. Один дідок був з робочих — так його на руках гойдали... їй-бо! Щоб не пити оце по-дурному, даваймо діда Юхима вшануємо? Га?
П а н ь к о. А це — кумедія буде. Дайош!.. Гей, діду!
К о п и с т к а й С т о н о ж к а (до діда): — Діду Юхиме!
— Тату!
Д і д Ю х и м. Га-га!
К о п и с т к а. Просимо до столу, як трудового елімента...
Г а н н а. Люди просять на чарку горілки...
К о п и с т к а. Жаль, нема музики, а то б зараз ушкварили дідові "Інтернаціонала"... (Наливши чарки, подав одну дідові). Ну, брати-товариші, й ви, Тарасовичу! Поздоровляю вас, Юхиме Тарасовичу, як трудового героя, од щирого серця... Спасибі, що потрудилися за свій довгий вік, бо Совіцька власть... От не вмію як слід балакати...
П а н ь к о засміявся.
— Ану, П а н ь к о, ти!..
П а н ь к о в регіт.
— Гех, якби ж то я вмів говорити! Я тоді б сказав таке, що попадали б усі буржуї у світі... а Дід Юхим возрадовався б...
П а н ь к о. Ану, дядьку Мусію! їй-бо, йтересно...
К о п и с т к а. Граждани буржуї! — сказав би... — Шапки скиньте перед дідом, чолом йому бийте, таку вашу маму... Він вам землю орав? Орав... Овець випасав? Випасав. А скільки солі виволочив?.. Сто літ робив? А що собі придбав? Горб на спину, та ціпок у руки, та ще денікінських шомполів у спину... Ех ви!.. А ще вчені... Та що там казати! Вра — і більш нічого!..
П а н ь к о (аж зайшовся). Вра-а!..
Д і д Ю х и м. Оце мені нагадало, як колись ми генерала Гурка на вра брали... Ще за турецької війни...
П а н ь к о. Ану, діду, ану?
Д і д Ю х и м. Стоїмо ми раз, да... (Звівся на ноги). Коли під'їздить отак (показав у вікно на стіжок соломи) як до соломи... "Здорові, дєті мої, орли!" (По цім слові покивав головою і урочисто додав). Та й заплакав...
П а н ь к о (так і розлігся). Заплакав? Ха-ха-ха... А Скобильова генерала ви, діду, бачили?..
Д і д Ю х и м. Аякже... Видав і Скобильова. Дісьвительно, під'їздить отак як... до соломи... "Здорові, дєті мої, говорить, орли!" (знову суворо, врочисто). Та й заплакав... (А в самого аж сльози). На вра взяли, як оце ви мене... Спасибі вам...
К о п и с т к а. Грай, музико, "Інтернаціонал"!.. Жаль, що немає моєї Параски... Хіба побігти?..
П а н ь к о. Куди?
К о п и с т к а. По жінку...
П а н ь к о. Плюньте на жінку... Хто тепер з таким барахлом возиться? Моди нема. Тепер яку попав, та й жінка. Правду кажу?
К о п и с т к а. Ні, братику, це не так. Це ти, не во гнів будь сказано, трошки брешеш...
П а н ь к о. Я брешу?..
К о п и с т к а. Бо чоловік не півень, і обратно ж: без жінки, як без хати.
П а н ь к о. Дурниці! Ви докажіть, що це іменно так.
К о п и с т к а. Та хоч би й я з Параскою...
Г а н н а. Годі вже — з Параскою!..
К о п и с т к а. Тридцять годочків, як один, вижили. А бувало всього. Бувало, й нап'єшся отак та прителіпаєш-ся додому без розуму... Прокинешся вранці — у кишені вітер, у голові ковалі. То вона: "Що, п'янюго, голова болить?" — "Болить, Парасю, ой як болить..." Одчине скриню, витягне шкалика: "Сідай, ка, п'янюго, та випий із жінкою". Сіли, випили, закусили...
П а н ь к о. Це не доказ і не йтересно... Гех, як був я у повстанцях! От де було, да... І обще йтересно було. Не то що тепер: хліб повивозили, голод... Вип'ємо!
К о п и с т к а. Підожди... Бо було ще й гірше: не то що хліба, — кізяка, щоб витопити, не було. А надворі б є, мете, ще й до того ніякої тобі Совіцької власті не було. То вона: "Знаєш, ка, старий, що я надумала?" А що, кажу? "Продамо хату?" То й продамо, кажу... Що ви думаєте — продали хату! Ну там сіли, випили, закусили, а тоді як пішли у найми, як пішли... І де вже ми з нею не служили...
П а н ь к о. Не йтересно!
К о п и с т к а. Підожди! Засадили мене в тюрму за те, що панську економію палили. Сидю у віконця та й кукую. Коли трах-тара-рах — жінку приводять... Побачила мене, гукає...
5
Аж тут увійшла П а р а с к а:
— Ось де він сидить, руда сатана!
К о п и с т к а. Парасю!
П а р а с к а. Йди, п'янюго, додому!
Д і д Ю х и м. Ага, впіймавсь?.. Хрестись мерщій та читай — да воскресне бог...
К о п и с т к а. Ось вона, моє ладо. Парасю!.. (Шуткуючи обняв її).
П а р а с к а. Одчепись, нечиста сило!.. Мусію! Та хіба на людях так годиться?
Поцілував.
Хай ти сказишся... Та пусти!
К о п и с т к а. Парасю! Подивись мені у вічі... не так!..
П а р а с к а. Додому йди, нечиста сило!.. Ти ж слово давав не баритись...
К о п и с т к а. Та нема ж у нас дому. Ні хати, ні худоби... Клопіт нам який, чи що?
П а р а с к а. Авжеж, клопіт!.. Гуляєш, а там он монашки по хатах, як ті ворони на хугу...
К о п и с т к а. Знаю! Зараз побіжу. Ось тільки випий чарочку, ладо моє...
П а н ь к о. Випий, тітко, слиш?
Г а н н а. Та випий, свахо, коли чоловіки просять!
Д і д Ю х и м (до Копистки). Та кресни її кулаком раз! А то припадає, як півень до курки...
К о п и с т к а. Ви не дивуйте, що вона зверху сердита... Всередині ж серце у неї — дак істинно пуховая по-душенька... Та що там казати! Випий, зіронько!.. Та випий, ну тебе к лихій матері!
П а р а с к а. От сатана, таки спокусив. Ну, за ваше всіх здоровлячко!.. І за твоє, моє ладо коханеє!
К о п и с т к а. Ура-вра!.. А слухай, Парасю, що я надумав...
П а р а с к а. А що, старий?
К о п и с т к а. Живем ми до которого часу благополучно, а що далі з нами буде, то й ти, мабуть, не знаєш...
П а р а с к а. Пхи, голоду не бачили?
К о п и с т к а. Тр-р-р, старенька... Підемо в город та на патрет ізнімемось!..
Г а н н а. І куди вам, мурим, та на патрет!
П а р а с к а. А що ж!.. І підем!.. Шкоди од цього людям не буде.
К о п и с т к а. Трах-тара-рах, резолюцію прийнятої
6
Припадаючи на ліву ногу, ввійшла О р и н а — старчиха.
Стала у порога.
— Здрастуйте-е!
К о п и с т к а. Здрастуй, мамашо!
О р и н а. З п'ятінкою вас усіх святою... Бачте, — по миру побираюся... До кого не прийду — гонять, лають... Такий голод. Голод-голод...
П а н ь К о. Голод скрізь, бабо.
О р и н а. То я оце й подумала: завітаю до комітетських. Хоть самі вони без хліба, дак хоть тепле слово скажуть...
С т о н о ж к а. Чи не зосталось там капусти?
Г а н н а (тільки пальцями хруснула). Нема.
К о п и с т к а. Ну, то хоть випий, мамашо!..
О р и н а (випила). Хай же вам, мій таточку, боженька за це та ласку духу свого пошле!
К о п и с т к а. От якби він замість духу та лантушок борошна кинув! А духом ми вже давно живем, мамашо.
Г а н н а. А то правда, Орино, що тя, кажуть, кота зварила?..
К о п и с т к а (аж рукою замахнувся на Ганну). А ще про що спитай! Ну й кручена...
С т о н о ж к а. Ганно!
Д і д Ю х и м. Та вдар її, Йване!..
О р и н а (заплакала). Коли ж п'ятеро, вірите... Од першої пречисти без хліба... А тут і Оленка померла. Люди присікались — якби, кажуть, рідну доньку, то не поховала б без батюшки... А я, от побий мене боженька, таточку, не чужа Оленці... Аж тепер признаюся: у житі родила, принесла й сама собі підкинула.
П а н ь к о (кулаком об стіл). Не йтересно! Годі!.. Набридло мені усе це... Щодня у сільраді: той помер, той помирає, а той пухне... Дурні ми були, що хліб дали вивезти!.. Ходили, шукали, трусили, а що нам за це?.. І обще революція не йтересна стала, от!..
Повів П а н ь к о оком, випитуючи кожного приховану думку.
Похнюпились усі, мовчали. Тільки в Мусія губи аж бриніли, от-от щось скаже.
Засміявся П а н ь к о:
— Ну, це я шуткома... Вип'ємо, дядю Мусію! Вип'ємо, та розкажіть такого, щоб за пупа взяло!..
7
Ніхто й не помітив, як у хату ввійшов С е р ь о г а С м и к, голова сільради.
Почув він П а н ь к о в у мову.
— Ну, коли вже П а н ь к ові захотілось такого, щоб за пупа взяло, то я розкажу...
П а н ь ко. Це ти, Серього?
С м и к. Ні, не я...
К о п и с т к а. А ми оце трошки...
С м и к. Бачу... Так хочеш такого, щоб за пупа взяло?
П а н ь к о (зніяковів). Та то я так... Згадалось, як у повстанцях, да... Один чудій розказував... Кишки рвали...
С м и к. Я кращої розкажу... Такої, що й пупа порвеш. Хочеш?
П а н ь к о. Дайош!.. Тільки ти випий... І щоб було йтересно...
С м и к. А слухай!.. Сьогодні я довідавсь, що Гнат Г и р я млинового продкомові не платив. Був агент у волості й казав, немов у Гирі є посвідчення з печаткою й підписами од нашої сільради, що його млин ціле літо не молов...
К о п и с т к а. Гирин млин? Та він ще й тепер меле...
С м и к. То оце я й питаю секретаря, молов чи не молов Гирин млин?
П а н ь к о прикипів до лави. Хотілося встати. Не зміг.
— Хіба вже за пупа взяло?
П а н ь к о. Дурниці!.. Це на мене поговори... Це брехня! Ти докажи, а не так...
С м и к. Як?
П а н ь к о. Не такечки, як...
С м и к. Ну як?
П а н ь к о. Як той... як його.
С м и к (важко підійшов до Панька). Ти посвідчення писав?
П а н ь к о. Яке посвідчення?
С м и к. Посвідчення Гирі, що його млин ціле літо не молов?
П а н ь к о. А чорт його зна! Може й писав... Бо в мене вже нерви в голові заплутались од такої роботи, що зраня й до ночі сидиш у Раді та пишеш статистику...
С м и к (важко вгруз руками в стіл). Ти не викручуйсь... от... Посвідчення ти написав за три фунти кримського табаку... Звільнив Гирю з черги в підводи, бо віявся за його дочкою... і продавав наше більшовицьке движення.
П а н ь к о.