2-й чоловік. Він тобі і знахар, і ворожбит, і коновал, і все на світі!.. Піди до судді, він там аблакатує; на сходці скаже слово, та ще як з івангеля додасть, так всі і замовкнуть, неначе їм роти позашпарувало; увійдеш у церкву — і там він старший навіть від попа: усім дякам порядок дає! І старшина у нього під п'ятою, і становий під пахвою… Я чув, як він казав старшині, що воля, каже, простому чоловікові не потрібна, вона йому горе; він, каже, не вміє нею користуватись. Клітка йому потрібна! Та ярмо!.. Коли ти, каже, бажаєш добра темному людові, то держи його в удилах, як коня!
1-й чоловік. А може, воно й справді так треба?
2-й чоловік (гарячиться). Брехня! Як то можна?
1-й чоловік (помовчав). Павук, одно слово — павук!..
2-й чоловік. А як ловко те павутиння розкида, так навдивовижу. "Я,— каже,— перший зарятую чоловіка при нужді, я не дожидатиму, доки-то він ще насміє до мене прийти та вклонитись… Бо інший,— каже,— є такий гордий, що він охітніше помре з голоду або удавиться, ніж попросить!" Та, кажу, ще аж тричі перехреститься, та ще таким великим хрестом,-от єй-богу! "Як тілько,— каже,— почую, що такому гордому пригода трапилась, мерщій сам біжу до нього і благаю, і вклонюсь, щоб прийняв від мене поміч!.."
1-й чоловік. Мудра голова!
2-й чоловік. "А як,— каже,— зарятую я його раз, то вже він удвоє повинен мені віддячити!.." І зараз додасть щось з івангеля: "Воздай,— каже,— десятерицею!"
1-й чоловік. Цебто у івангелі так стоїть?
1-й чоловік. А хто його зна, чи стоїть воно там, чи ні?
2-й чоловік. Звісно, ми сліпий народ, не грамотії.
1-й чоловік. Я йому винен три двадцять!.. Завтра віднесу, хай йому враг з його грішми! Вже вдруге мене не пійма: одне через те, що я горілки не вживаю, а друге…
2-й чоловік. І Мартин Хандоля горілки не вживав, а як піймався у лапи глитаєві, розпився і звівся ні на що! Жінка з дітьми пішла у найми, а він був у шинкаря за попихача, з десятої чарки, доки й дуба не дав! Лікар як полосував, то сказав, що горілка у ньому зайнялась!..
ЯВА 2
Ті ж і 3-й чоловік.
3-й чоловік. Ану, рушаймо додому!
2-й чоловік (піднявся). Чого там так довго барився?
3-й чоловік. Та там докосив Бичкові просо!
2-й чоловік. А ти багато йому винен?
3-й чоловік. А не питай! Достанеться батьківщина і дітям, і внукам!
1-й чоловік (піднявся). Ні, мене не пійма вже вдруге!..
Пішли.
ЯВА З
Дівчата, ідучи з поля, співають; у всіх граблі за плечима, у іншої торбина у руці, у другої рядно на плечі, деякі позаквітчувані польовими цвітками.
Над моїми воротами
Чорна хмара стала,
А на мене, молодую,-
Поговір і слава.
А я тую чорну хмару
Рукавцем розмаю:
Перебула поговори,
Перебуду й славу.
Тече річка невеличка
З холодного краю,
Нема мого миленького
З-за річки Дунаю.
Росло-росло та й пожовкло
Десь мойого миленького.
За Дунаєм вбито.
Тече річка невеличка,
Бережечки зносе,
Молодая дівчинонька
За милим голосе.
Тече річка невеличка,
Та не висихає,
Не покине козак дівку,
Що вірно кохає!
Проходять.
ЯВА 4
Стеха.
Стеха (вийшла і озирається, підійшла до криниці й зупинилась). Тут, тут його дожидатиму!.. Він скоро повинен бути: чула я сама, як розказував якийсь прохожий чоловік, що обминув Андрія по цей бік Миргорода… Чого ж він іде до нас? Мало ще горя додав, так хоче у вічі посміятись! Тут тебе дожидатиму! Не допущу тебе до Олени, ні!.. Своїми старими руками видеру тобі із лоба очі, ізгризу твої руки, тіло твоє ізшматую, стопчу ногами! (Побачила, що хтось іде, пригорнулась до хреста).
ЯВА 5
Виходить молодиця, у неї на одній руці дитина, на плечах клунок і колиска, другою рукою веде малого хлопця, позад її дівчина год дев'яти волоче граблі.
1-а молодиця (озирнулась на дівчину). Знов волочиш граблі? Кажу тобі: візьми на плечі, бо зуб'я поламаєш! (До хлопчини). Та не спиняйся-бо, Степане, йди швидше. Ондечки й хата наша… он череда вже йде до ставу… Прийдем додому, здоїмо корівку, дам вам молочка.
2-а молодиця гука за лаштунками: "Свахо Галько! Та підождіть-бо, чого ви так поспішаєте?"
1-а молодиця. Еге, добре вам, що у вас є кому за худобою доглянути, а мені ж то треба ще проти череди йти, і овечат одбити з отари, і каченят із ставу пригнати.
2-а молодиця (вийшла вже на кін, теж з клунком, торбиною і граблями). А чоловік що робитиме?
1-а молодиця (регоче). Е, дайте покій з моїм слинявим!.. Йому аби б тільки до хати доплентатись, то зараз і заляже спати, мов ведмідь у берлозі, і вечеряти його не добудишся.
2-а молодиця. А у мене чоловік за всім пеклується: я прийду додому, сяду на лаві, отак руки згорну і за холодну воду не візьмусь!..
1-а молодиця (регоче). Кому яке щастя!
2-а молодиця (сміється). Нехай господарює, а я буду панувати. (Побачила Стеху). Дивіться-дивіться, свахо, ондечки хтось стоїть. А хто то? (Мовчить).
1-а молодиця (пізнала Стеху). Та хай лихе! Хіба не пізнаєте хто? (До дівчини). Не дивись, Яринко, на неї, бо гріх!
2-а молодиця (регоче). Перекупка, що торгує дочкою? Ач, яким гарним платком закуталась!..
1-а молодиця. Він їй дешево достався!.. Зовсім би пані, та шкода — хвіст замараний!.. (До дівчини). Не дивись-бо, кажу, на неї, бо битиму!
2-а молодиця. Хто б мене продав, якби я сама не схотіла? А так вже: яка мати, така й дочка!
1-а молодиця. Яке сім'ячко, таке й зіллячко!.. (Глянула на село). Ондечки й корівка наша як біжить до хати. Маню, маню, маню!.. (Пішла).
Стеха (одна). Яке сім'ячко, таке й зіллячко!.. Кленіть, ганьте, паскудьте!.. Ох, люди, люди… У звіра лютого швидше з'явиться жаль, у гадини холодної більше знайдеться тепла у серцеві, ніж у вас!.. Дітям забороняють дивитись на мене! Гріх, гріх! І душу живу гріх згубити, і жити гріх!
ЯВА 6
За лаштунками гомін, регіт, свист — звісно, як парубки йдуть! Далі виходять на кін.
Один з парубків. Ану, затинай "Дуба". Чи дотанцюю до села? (Починають пісню, один парубок приговорює, а другий танцює, гурт тільки приспівуй! "Ой дуб-дуба-дуба-дуба!")
Ой дуб-дуба-дуба-дуба,
Дівчино моя люба,
Набрехали на мене,
Що я ходив до тебе;
Черевички купував,
Хвиги-миги дарував,
Стрічки прості і шовкові
І чоботи сап'янові.
А на чоботях підкови;
Хустку гарну, хвартушину,
І спідницю, й корсетину;
І намисто, і каблучку
На біленьку твою ручку.
Який батько, такий син —
Виносили з діжки сир:
До рябої кобили
На зальоти ходили.
Попід тином коло саду
Біжить дівка з винограду,
А за нею її мати
Біжить доньку переймати.
"Вернись,— кажу,— чи ти чуєш?
Куда ти так чимчикуєш?"
"На вулицю, моя мати,
З парубками жартувати".
Танцювала, дріботіла,
Доки спати не схотіла.
Прокинулась та по хаті
Пішла знову танцювати…:
І ногами вибивала,
І словами примовляла:
"Сюди, сюди, паруб'ята,
В мене хусточка квітчата
І спідниця із китайки,
Хвартушина з каламайки!
По базару я ходила,
Черевички там купила…
Хлопці, хлопці, всі до мене,
Чорні бровенята в мене…"
Ой дуб-дуба-дуба-дуба! і т. д.
Проходять.
Стеха (одна). Співайте, танцюйте, щоб живіт обдурить, бо дома злидні чекають!.. Повечеряєте хліба з водою та води з хлібом, подякуєте господеві "за його щедру милость до нас!", і вийдете на вулицю, і знов заспіваєте, і загукаєте, і злидні забудуться. Живучий люд, живуча молода сила: хліб та вода — от і вся їда! Завтра знов за тяжку працю: на гаряче сонце, на спеку, спину гнути, ніженьки томити, рученьки мозолити, кривавим потом умиватися!.. Веселе життя!.. (Задумалася). Багато людей родяться і помирають у нужді та в злиднях, а й не нарікають на свою долю, тілько я, грішниця, не стерпіла забарної голодної смерті, тілько я злякалась убожества і задумала підвести на гріх рідну свою дитину!.. Дочка збожеволіла, а я, мов неприкаяна, тиняюсь, мов звір, визираю Андрія, щоб помститись на йому за мою Олену!.. Проклятий Андрію, пекельна душа!.. Через тебе і я загибати мушу!.. О боженьку мій милий, покарай же мене, покарай!.. (Падає перед хрестом).
Чути за лаштунками пісню.
(Пізнала голос Андрія і мов збожеволіла). Що я чую? Його голос! Співає, радіє, що смерть з собою несе!.. О боже, дай мені сили розшматувати ту гадину!..
ЯВА 7
Андрій (співа за лаштунками і вже укінці виходить на кін.)
Щука-риба в морі
Гуляє доволі,
А удовин син хороший,
Та нема ж йому волі.
Тілько ж йому волі,
Що в чистому полі
Осідлає кониченька
Та гуляє доволі.
Гуляє-гуляє,
Ніхто не спиняє,
Та тілько ж йому сивий соколонько
Над головонькой літає.
"Сивий соколоньку,
Ти високо літаєш,
Чи далеко мого сина
В ватазі видаєш?"
"Твій син на могилі
Коня попасає,
Та тілько ж йому сивий соколонько
У головоньці ськає!"
Виходить Андрій, одягнений по-дорожньому, з клунком за плечима і з палицею.
Андрій (зняв шапку). Слава тобі, милосердному, що довів мене благополучно до рідного села! (Приглядається). Щось стоїть!.. Невже Олена? Я писав їй, щоб у суботу мене сподівалась! Олено, ти?
Стеха (підходить до нього). Ні, це я, мій любий зяте!
Андрій (зрадів). Здрастуйте, паніматусю! А чому ж Олена не вийшла? Може, хвора, заслабла? (Хоче поцілувати її руку).
Стеха (відпихає його). Геть, іроде!
Андрій. Паніматко, що це з вами? Кажіть, кажіть: у вас щось страшне на думці?..
Стеха (стовбеніє). Ні, це не Андрій, це мана!..
Андрій. Бог з вами, паніматусю! Придивіться до мене, хіба ж я так дуже змарнів, що не пізнаєте?.. Та і як не змарніти? Тяжка робота, аж заслаб був; і таки за Оленкою дуже скучив: здається, що, якби мав силу, вітром би летів! Я й не знаю, що зо мною буде, як побачу свою вірную, свою любую дружину! Ходім, мамо, швидше додому, серце поривається і як не вискочить з грудей!.. Що, дуже зраділа Оленка, як прочитала лист від мене? То я, мамо, сам писав, мене, спасибі, мій хазяїн навчив добре грамоти: я й перш трохи знав, а тепер можу написати у книгу усе, що є в хазяйстві, і на щотах добре знаю лік. Та що це з вами, паніматко?.
Стеха (мов збожеволіла). Одурено нас, обморочено!.. Пропащі, пропащі… (Біжить від нього).
Андрій (дивується). Що таке?! Кого обморочено? Хто пропащий? Побігла… Куди ж це вона? Треба додому швидше, чи не трапилось чого з Оленою! (Швидко пішов у село).
ОДМІНА ДРУГА
Хата Бичка. Велика кімната, як у панських будинках, дерев'яні дзиглики, стіл, покритий килимовою скатеркою, у кутку божниця і дві лампадки горять.
ЯВА 1
Бичок (ходить по хаті).