Туди ж, воювати лiзуть!..
Л у н д и ш е в. Та що ви! Дай-то бог! Як же, говорять, пiд Кам'яно-Черновською цiлий наш кавалерiйський корпус розбито?
П о р у ч и к. Та хто ж це говорить! Їхнi ж пiдпiльнi агiтатори. Думаєте, їх мало? Скрiзь нишпорять. Цим тiльки i беруть, щоб ворожий тил розкладати. Та от i сьогоднi... (озираючись i притишуючи голос) одержано секретне повiдомлення, що приїжджає їхня пiдпiльниця — шпигунка. З харкiвським поїздом.
Л у н д и ш е в. Та що ви кажете? Значить, ви за нею? Полювання?
П о р у ч и к. Ще б пак! Звiр вiдмiтний.
Л у н д и ш е в. А як же ви її пiзнаєте? Вона ж, певно, пiд гримом — iнкогнiто?
П о р у ч и к. Та ось я чекаю iнструкцiй. (Дивиться на годинника). Поки що вiдоме лише прiзвище.
Л у н д и ш е в. А чого ж вам бiльше?
П о р у ч и к. Ну, то цього якраз дуже мало. Що ж ви думаєте, в неї один паспорт?
Л у н д и ш е в. Напевно, єврейка?
П о р у ч и к. Нi, уявiть собi, росiянка. Якась Зван-цева.
Юркевич, який прислухався, випускає, зляканий, склянку.
V
Дзвiнки. Входить поспiшно Карфункель. За ним носильник. Поручик ходить по кiмнатi.
Н о с и л ь н и к (до Лундишева). Готово, ваше сiя-тельство. Здав.
Л у н д и ш е в (схоплюється). Ага, чудово, чудово!
Н о с и л ь н и к. Не звольте турбуватись. Поїзд запiзнюється на тридцять п'ять хвилин. Я зайду через двадцять хвилин. (Виходить).
Ю р к е в и ч (пiдводиться схвильований). Який жах! Лiда... Лiда... Що ж робити? Як застерегти її вiд цiєї небезпеки?
К а р ф у н к е л ь (до Юркевича). Тридцять п'ять хвилин! Я не можу загубiль пiвгодини через ваше безладдя. Це неподобство, нечувано, чортзна-що!
Ю р к е в и ч (не слухаючи). Поїзд запiзнюється. На тридцять п'ять хвилин. Значить... значить, є ще час. Але що придумати, що зробити?
К а р ф у н к е л ь. Тридцять п'ять хвилин! Я буду скаржитися. Зальбадерей! Я вимагаль!
Ю р к е в и ч. Та чого ви до мене причепилися! Що я — начальник станцiї? Я такий самий пасажир, як i ви.
Знову гугнить телефон. Тривожнi дзвiнки.
К а р ф у н к е л ь. Найн, не такий. Я мусиль, iх золь — я мусиль бути тринадцятого числа в Гейдельберг!
Ю р к е в и ч. Ну, що ж, на те ви майстер часу — зробiть, щоб це було так.
К а р ф у н к е л ь. Зальбадерей!
Л у н д и ш е в. Чуєте, чуєте, знову! Та спитайте ж їх — у чому справа, поручику!
П о р у ч и к. Та годi-бо, граф, як вам не соромно! Ви лише сiєте панiку. (Спiшно виходить).
Л у н д и ш е в. Так, добре тобi панiку. Тобi б лише пульси та дiвчата. Стривайте! Поручику! (Бiжить за ним).
К а р ф у н к е л ь. Мене не смiють затримуваль! Тридцять п'ять хвилин! Га! Я не можу загубиль пiвгодини. Я дам сто, п'ятсот доларiв за цi пiвгодини. Щоб поїзд приходиль вчасно. (Виходить).
Ю р к е в и ч. А я б вiддав усе, щоб вiн не прийшов зовсiм. Але що ж робити? Як її врятувати? Надiслати телеграму? Але куди, кому? Яка жахлива мука! Справдi, цей проклятий годинникар приносить менi нещастя...
VI
Входить з пляшкою i склянкою в руках шофер Таратута. Вiн у шкiряному костюмi, з окулярами на шкiрянiй шапцi. Ставить пляшку на стiл i сiдає.
Т а р а т у т а. Ех, жаль, на коньяк не вистачило монети. Доведеться цю кислятину пити. (Наливає в чарку). Войдiтє. (П'є). Брр... (Помiчає Юркевича i схоплюється). Кого я бачу! Товаришу Юркевич! Ваше благородiє! Ось де довелося побачитись!
Ю р к е в и ч. Таратуто! Ти звiдки взявся? Та хiба ти не на фронтi?
Т а р а т у т а. Ба, згадали! Я вже пiвроку вiльний козак, ха-ха! Шофер, куродав i — гони монету. Життя — що нада! Ситий, п'яний i нiс у тютюнi. Кожного дня товарообман, продаю гас, купляю масло, давлю собак, курей, гусей i все на свiтi. Мене так i звуть: Таратута — куряча смерть. Ха-ха-ха! Сьогоднi тут, а за пiвгодини — шукай вiтра в полi. Щодня нова дєвочка!
Ю р к е в и ч. Стривай, стривай — яка думка! Слухай, Таратуто, чи можеш ти менi допомогти?
Т а р а т у т а. Вам? Масла, сала, дєвочку, курку — все на свiтi! Хiба я забув, як ви мене в окопах виручали!
Ю р к е в и ч. Яка слiдуюча станцiя на Харкiв?
Т а р а т у т а. На Харкiв? Чабани.
Ю р к е в и ч. А скiльки верст?
Т а р а т у т а. Двадцять три.
Ю р к е в и ч. Двадцять три! Врятована! Слухай, Таратуто. Бачиш цей золотий годинник? Вiн коштував пiвтораста карбованцiв. Я дам тобi цей годинник, якщо ти за двадцять хвилин домчиш мене на Чабани — ранiш, нiж прийде туди харкiвський поїзд. Згода?
Т а р а т у т а. Та конєшно ж, тiльки навiщо це вам?
Ю р к е в и ч. Ах, та скорiш, Таратуто! Справа йде про життя — чуєш, про людське життя! Я мушу знайти на цьому поїздi одну мою знайому i попередити, щоб вона не їхала сюди. (Бере його за руку i озирається). За нею полюють жандарми. Розумiєш, її схоплять, як тiльки вона...
Т а р а т у т а (у захватi). Поїхали. За п'ятнадцять хвилин домчу. Тiльки навiщо менi ваш годинник? Я його однаково проп'ю, i все на свiтi. Адже ж менi час не потрiбний.
Ю р к е в и ч. Мерщiй, мерщiй, Таратуто!
Т а р а т у т а. Дасте пляшку коньяку — i квит. А час — я його давно загубив, i все на свiтi. Ще там, на фронтi.
Ю р к е в и ч. Ну, от i чудово! Мерщiй же в путь, Таратуто!
Т а р а т у т а (схоплюється). Тiльки змiню покришку — i в путь. Чекайте на мене тут.
VII
Цiєї хвилини за дверима чути галас, i в кiмнату вдираються чотири жiнки. У трьох з них в руках задавленi кури, а в четвертої задавлений кiт. Побачивши Таратуту, одразу здiймають страшний галас.
П е р ш а. А, осьдечки вiн, куродав, окаянна душа, куряча смерть!
Ю р к е в и ч (злякано). Що таке? Чого їм треба?
Д р у г а. Задавив — та й гадки не має! Ти що це, кожен день наших курей давитимеш, магомет?
Ч е т в е р т а. Ти нащо, душогуб, кота задавив?
Ю р к е в и ч. Та йди ж бо мерщiй, Таратуто, спiзнишся!
П е р ш а. А яку ж курку задавив, проклятий — зозулясту, красунечку, щодня неслася, з рук їла! Пропаду на тебе нема, анахвемо!
Т а р а т у т а. Брись! Пiшли геть! Забирайтеся!
Д р у г а. А, тепер — забирайтеся! Нi, дзуськи, голубчику, годi!
Т р е т я. Ми, тебе, iрода, так не випустимо!
Ю р к е в и ч. Ради бога, мерщiй, Таратуто, кожна хвилина дорога!
Д р у г а. Та я за свою чубату й тисячi не вiзьму! Я тебе по судах затягаю, бiльшовик, куродав безбожнийi
Т р е т я. Та я за свого пiвня горло тобi перерву!
Т а р а т у т а. Геть пiшли, негiдницi! Я вас самих подавлю, сороки мокрохвостi. Всiх розмiняю, баби, курячий народ!
В с i. А, ти ще лаятись? Берiть його, тiточки, за боки, тягнiть до жандарма!
Галас. Наступають на Таратуту.
Ю р к е в и ч. Мерщiй, мерщiй, Таратуто! Все пропало.
Т а р а т у т а. Брись, окаяннi! (Вiдступає до дверей). Дайте їм по керенцi, ваше благородiє, — у мене немає.
Вiдштовхує баб i зникає. Тi наступають на Юркевича.
Ю р к е в и ч (виймає гаманець}. Нате! Нате i забирайтеся!
П е р ш а. Це за зозулясту — керенку! Та я самих яєчок...
Д р у г а. Та я за свою чубату й тисячi не вiзьму!
Т р е т я. Та я за свого пiвня!..
Ч е т в е р т а. Та такого кота в цiлому городi не було — тiльки що не говорив, сердешний!
З криком тiснять Юркевича.
Ю р к е в и ч (у розпачi шпурляє направо i налiво керенки). Нате! Нате ще! Нате!
Баби хапають грошi, але продовжують з галасом наступати.
Ю р к е в и ч. Та не налазьте! Геть! Це вже справдi якийсь тiсний час. Нате! Нате ще i забирайтеся геть! (Кидає грошi на пiдлогу).
Бiйка, галас. Баби хапають грошi i виходять, лаючись.
Ю р к е в и ч (стоїть сам, важко дихаючи, розпатланий, пом'ятий). Що це за день! Лiда, жандарми, Таратута, задавленi кури, коти... I коли дорога кожна хвилина, коли треба мчати щодуху, щоб урятувати мою Лiду, — знову чорт кидає курей пiд мої колеса! Знову курка на моїй дорозi!
VIII
Вертається поручик з другим офiцером — полковником, за ними Лундишев i Карфункель. Полковник пiдозрiливе оглядається.
Л у н д и ш е в. Нарештi ми про все дiзнаємось. Мiй полковнику, з'ясуйте ж нам кiнець кiнцем, в чому рiч? Що значить ця тривога? Чи буде сьогоднi поїзд на Шепетiвку?
Ю р к е в и ч (дивиться на годинник). Ще п'ять хвилин. I де вiн пропав, каналiя?..
К а р ф у н к е л ь. Я, я — нах Шепетофка. Я не можу чекаль! (Виймає з кишенi ще одного годинника i накручує). Зальбадерей!
П о л к о в н и к. Пробачте, граф, я не маю змоги! Зараз не такий час. (Вiдводить поручика на авансцену). Кепськi новини. Пiд Дмитрiвськом наших розбито. Пiд Бiлгородкою — прорив. Але не в цьому справа. (Озирається на Юркевича). Зараз приїде ця бiльшовичка, шпигунка. Треба й негайно лiквiдувати.
П о р у ч и к. Слухаю, пане полковнику!
П о л к о в н и к. У неї важливi вiдомостi про наше розташування, про плани бiльшовикiв.
Ю р к е в и ч (нервово ходить по кiмнатi, дивиться на годинник). I де вiн пропав? Пройшло вже сiм хвилин. Що робити? Пiти туди — розминешся. Зараз буде поїзд.
К а р ф у н к е л ь (дивиться на годинник). Пройшло тiльки сiм хвилин. Коли ж буде поїзд? Що робити? Зальбадерей!
Ю р к е в и ч (пiдходить до Карфункеля i хапає його за руку). Ви ж майстер часу — ви знаєте його закони. Зробiть, щоб вiн зупинився хоч на двадцять, хоч на десять хвилин. Щоб не прийшов цей поїзд, який везе менi муку i смерть.
К а р ф у н к е л ь. Зальбадерей! Що таке час? Для вас вiн iде занадто швидко, для мене, навпаки, дуже поволi. Такий час — тiльки наше почуття. Його взагалi немає.
Ю р к е в и ч. То хiба є iнший час?
К а р ф у н к е л ь. Так, є — i я його знаю. Справжнiй час, якого люди не помiчають, бо не знають, як його рахуваль. Знаю тiльки я, Тобiас Карфункель, i я зроблю свiй годинник, що покаже не той час, який нам здається, а той, що є насправдi. Ха! Дi ур дер варгафтiгер цайт.
Ю р к е в и ч. Ви божевiльний! Можна з'їхати з глузду, слухаючи вашi химери.
К а р ф у н к е л ь. З'їхати з глузду? Зальбадерей! Для майстер не потрiбний ваш глузд — вiн слухає свiй генiй.
П о р у ч и к. Але як її пiзнати, пане полковнику?
П о л к о в н и к. В тiм-то й штука. Бачите цього цивiльного в сiрому капелюсi? Його прiзвище Юркевич. У мене є вiдомостi, що вона йому писала. Треба його обшукати i примусити... Ви розумiєте?
П о р у ч и к. Ага, розумiю: полювання на живу принаду.
П о л к о в н и к. От-от!
Ю р к е в и ч (дивиться на годинник). Ще двi хвилини! Нi, це неможливо! Краще пiду туди...
Iде до дверей. Полковник заступає йому дорогу.
П о л к о в н и к.