Будь мечем моїм (збірка)

Олександр Олесь

Сторінка 5 з 5
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Ми стрілись, як два вітра…
Всміхнулися без слів
І любо понеслися
Над хвилями степів.

Схилялися нам трави,
Тремтів під нами став…
Ти весело горнулась,
Я міцно пригортав.

Зливалось твоє личко
З усмішками квіток,
І наші поцілунки
Спліталися в вінок.

І час настав розлуки…
І знов без дум і слів
Ми ще раз обнялися,
І кожний полетів.

1906

"НЕ ЦВІТУТЬ КВІТКИ ЗИМОЮ…"

Не цвітуть квітки зимою
І дерева не шумлять..
А обгорнені імлою,
Як мерці, вони стоять…

Як же ти, мій краю-квіте,
В час морозів вікових
Міг би квітнуть і шуміти
З-під наметів снігових?

Не кричать чайки зимою,
Не співають солов’ї…
Скуті кригою страшною,
Сплять озера і гаї.

Краю — чайко — соловію,
Як же міг би ти співать
І вперед іти в завію,
І других в дорогу звать?

Час мина… зима минає…
Все прокинеться від сну
І піснями привітає
Красне сонце і весну.

Як же ти, мій соловію,
Зможеш сонця не вітать?!
Як я можу, як я смію
В тебе, чулого, питать?

1909

"О ПРАВДА! МІЙ НАРОД СМІШНИЙ БЕЗКРАЄ…"

О правда! Мій народ смішний безкрає…
Сліпий, горбатий і чудний,
Він старцем з лірою блукає
І навіть — хто він,— він не знає,
Такий… безпам’ятний такий!..

Але я всім вселюдно признаюся:
Я — син його, я — старців син…
За руку, гляньте, з ним беруся
І завжди з ним іти клянуся
Кудись на гори із долин.

Брати! ваш глум і дикий сміх лунає!..
Людці!.. Ні, той навік ганебний син,
Хто п’є, і їсть, і в злоті сяє,-
А батько руку простягає
І на ніч спати йде під тин.

1907

"НА ЦВИНТАР СУМНО НЕ ІДІТЬ…"

На цвинтар сумно не ідіть,
В жалобі не ридайте…
Погляньте вгору на блакить
І в ній весну познайте.

Весна летить,
Весна шумить…
Розвійте чорні думи,
Ловіть весняні шуми.

Народ не вмер, народ живе,
Хвилює по Руїні,
І мова плеще і пливе
Річками по Вкраїні.

Вона жива!
Вона співа,-
Чого ж ви всі в задумі?
Кохайтесь в ріднім шумі.

Кохайтесь в шумі чарівнім,
Душею розцвітайте,
Несіть квітки й любистки в дім
І лави застеляйте.

Розвійте сум,
І пийте шум,
І ждіть ясної долі,
Що рве колосся в полі.

1909

"ДУША МОЯ — КРАЇНА ЖАЛЮ…"

Душа моя — країна Жалю…
На землю впавши, плаче він,
Як бідний раб серед руїн,
Живим оставлений для шалу…
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Все звірі знищили, розбили,-
Його ж не рушили й пустили.

1907

"ЯК ПРЕКРАСНА ЦАРІВНА У КАЗЦІ СТАРІЙ…"

Як прекрасна царівна у казці старій,
Заворожена відьмою злою,
Спить нетлінная роки в могилі сирій
І нетлінною сяє красою,-

Так і ти, Україно, лежиш у труні,
І заклята навік, і забута,
І за щось без жалю у кайдани страшні
Закула тебе мачуха люта.

Але явиться лицар колись молодий,
Вирве з рук тебе в мачухи злої,
І тебе поведе він у день золотий,
Як царівну, для долі ясної.

1908

"ХІБА НЕ БАЧИТЕ, ЩО НЕБО ГОЛУБІЄ…"

Хіба не бачите, що небо голубіє,
Що сонце ранками всміхається ніжніш,
Що вся земля в якімсь чеканні дивнім мліє,
І легше дихає, і дивиться ясніш.

Хіба не чуєте, про що вітри шепочуть
І як з зітханнями зливається їх сміх…
Хіба не чуєте, як голуби туркочуть,
Як краплі котяться і падають із стріх.

Хіба не вірите, що скоро день засвіте.
Що сонце наше вже з-за обрію встає,
Що хід його спинить ніщо не зможе в світі
І цвіту нашого ніщо вже не уб’є!

1908
1 2 3 4 5