Кассандра

Леся Українка

Сторінка 3 з 9
хотіла, власне...
тебе спитати... чи тобі до мислі
були дари на поминках у нас
по Гекторові?..

Долон

(трохи здивовано)

Так, я дуже вдячен
за ласку та за шану.

Кассандра

Чом же ти...
не взяв тепер того щита з собою?

Долон

А нащо був би щит?.. Чи ти на здогад,
пророчице?

Кассандра

(злякано)

Ні, ні, Долоне, ні!

Долон

(замислений)

Се правда, я піду в непевну путь...
та тільки щит розвідачу завада...
Я ж мушу крадькома зайти у табор
ахейський, поночі усе розвідать,
підслухати наради й повернутись
теж крадькома.

Поліксена

Прости, воно не личить
до справ громадських дівчині втручатись
але спитаю, нащо молодого
тебе старіші на таке обрали?

Долон

Бо молодий ходу звиннішу має,

(сміється)

і втікає швидше!

Кассандра

(впівголоса, до себе)
Як можна ще втекти!

Долон

Що ти сказала?

Кассандра мовчить.

Я знаю, я на те не заслужив,
щоб ти слова на мене витрачала...
а тільки я хотів... Ні, я не вартий...
Вітаю вас, царівни...

(Похиливши голову, налагоджується йти).

Кассандра

Постривай!
Що ти хотів?

Долон

Спитати...

Кассандра

А, спитати!
Ні, не питай, я не люблю питання.

Долон

То я таки піду...

Кассандра

Питай, питай,
я відповім.

Долон

Пророчице, скажи,
чи я верну живий з моєї справи?

Кассандра

Чого ти, власне, в мене се питаєш?
Питай в Гелена, та чи мало ж є
у нас у Трої віщунів?

Долон

Вже пізно
шукати їх тепер.

Кассандра

Та що ж тобі
з мого пророкування. Про Кассандру
лихая слава в Трої. Хто їй вірить?
Ніхто з людей.

Долон

Не знаю сам чому,
але мені бажалось би почути
на се відповідь, власне, від Кассандри.

Кассандра

Ти б їй повірив?

Долон

Може б, і повірив.

Кассандра

(гірко)

Та тільки "може"?

Долон

Я вразив тебе?

Кассандра

О ні, я звикла, що мені не вірять!

Долон

А все ж пророкування вислухають.

Кассандра

На жаль!

Долон

Я прагну вислухать його!

Кассандра

А якби часом я тобі сказала —
я не скажу, се тільки так, наприклад,—
щоб ти не йшов тепер на ті розвідки?
Чи ти б послухав?

Долон

Ні, скажу по правді,
не міг би я послухати тебе,
хоч би смерть видиму віщувала,
бо нечестю було б зректися потай
того, що сам же я піддав прилюдно,
на що пристав незмушений, по волі.

Кассандра

Та нащо знати, що тебе спіткає?

Долон

Так, я люблю дивитись долі в вічі.

Кассандра

О ні, Долоне, ти того не любиш,
ніколи не любив, даремне кажеш!
Ти ще дитина для таких очей!

Долон

Дитина? Я, царівно, повнолітній,
до ради вхожий і до війська здатний,
я не хлоп'я давно!

Кассандра

Але для того,
щоб знести долі погляд, повноліття
твого ще мало.

Долон

Бачу я, царівно,
що ти мені не хочеш відповісти,
і я даремне тільки гаю час,
а я його не маю вже багато.

Кассандра

(здригається при сих словах)

Хто се тобі сказав?

Долон

Ми призначили,
щоб я вернувся, поки зійде місяць.

Кассандра

Але ж тепера місяць рано сходить!

Долон

То ж, власне, я тому не маю часу,
здається, й так його не мало згаяв!

Поліксена

Пождав би ти безмісячної ночі.

Долон

Війна не жде, царівно, поки б ми
безмісячних ночей тих дожидали,
то, може б, місяць освітив руїну
святої Трої. Я піду, царівни.
Щасливі будьте!

(Іде до брами, не оглядаючись, і зникає в ній).

Кассандра мовчки махає йому вслід рукою, а як він виходить поза браму, вона припадає до плеча Поліксени і гірко ридає.

Поліксена

Та чого ж ти плачеш?

Кассандра

Се ж я востаннє говорила з ним!
Що ж я йому казала? Все холодні,
непривітні слова, як ті мечі
ворожії, що мають заколоти
єдиного, коханого Долона!..
Чом я не кинулась йому до ніг?
Чом не благала на богів Олімпських,
щоб він не йшов у ту лихую путь?
Чом не сказала: "Ох, не йди, загинеш!"
Чом я хоч поглядом не задержала?
Злякався б він очей тих зловорожих
і, може б... може б, він мені повірив,—
він сам казав,— та, може б, і послухав.
Дитина він перед очима долі,
не зважився б іти на їх огонь,
якби виразно бачив смерть видиму.
Ох, а тепер... Моє єдине щастя
конає там...

Поліксена

Кассандро! та вгамуйся!
Тож він живий! Чого ти так голосиш,
аж моторошно, справді. Не годиться,
ще хто почує! Нам додому час.

Кассандра

Нехай там чує цілий світ! Несила
мені мовчати... Ох, ти ще пізнаєш,
як тяжко найдорожчого втеряти!

Поліксена

Кассандро, годі! Що се ти говориш?
Ходім, тут темно, страшно, я боюся.
Вже пізно...

Кассандра

Пізно... хутко зійде місяць,
освітить поле... Мій Долон на полі
такий самотній, наче кипарис
на роздоріжжі... він такий хисткий,
він молоденький, ніжний — не до зброї,
до ліри, до кітари він удався,
до весняних пісень... Ох, що ж ті руки
порадять проти сих мечів важких,
що здійнялись над ним... Рятунку!

Поліксена

Слухай,
чи ти безумна? Тож збіжаться люди!
Готові ще й ахейці сполохнутисьі

Кассандра

Ахейці?.. Я замовкну... я не буду...
Довге мовчання.

(Кассандра тремтить всім тілом, спочатку щільно закриває лице покривалом і стоїть нерухомо, потім одкривається і пошепки говорить, стискаючи обидві руки Поліксені),

Ходім на браму... Ти ходи зо мною...
мені так страшно... я боюся долі...

Поліксена

Та як же підемо? На сходах темно.

Кассандра

Ох, ні, не досить темно, я все бачу.
(Простягає руки в простор).

Ох, Артемідо7, сестро Аполлона,
богине ясна, погаси свій світач
на сюю ніч, на сю єдину ніч!
Нехай коханці менше мрій зазнають,
вони щасливі й так! Невже для того,
щоб їм щасливим марилось любіше,
мені нещасній відбереш ти мрію,
остатню, розпачливу, тую мрію,
що є ще десь на світі мій коханий,
м і й, хоч несуджений, та мій єдиний!
Коли то правда, що говорять люди,
немов і ти зазнала раз кохання,
на ймення чистої любові тої,
благаю, зглянься!

Поліксена

(тремтить)

Годі, люба, годі!

Кассандра

(спиняється, потім говорить зміненим голосом)
Так, правда, годі, нащо сі благання?
Що зможуть проти долі всі боги?
Вони законам вічним підлягають
так, як і смертні,— сонце, місяць, зорі,
то світачі в великім храмі Мойри,
боги й богині тільки слуги в храмі,
всі владарки жорстокої раби.
Благати владарку — даремна праця,
вона не знає ні жалю, ні ласки,
вона глуха, сліпа, немов Хаос.
Рабів її благати — і даремне,
і низько, я рабинею рабів
не хочу бути!

Поліксена

Схаменись, нещасна!
В таку хвилину ти гнівиш богів?
Чи мало ще вони тебе карали
за се твоє зухвальство? Хочеш кари
ще більшої?

Кассандра

Якої ще? не може
рабиня долі, Артеміда тиха,
ні на хвилину запалить раніше,
ні погасити місяця на небі
проти того, як доля призначила
ще споконвіку. Не боюсь я кари!..
Ходім на браму!

Ідуть обидві по сходах на мур коло брами; тим часом, поки вони йдуть у темряві, тихо, на виноколі за муром небо починає злегка червоніти.

Поліксена

(стоячи на мурі над брамою)

Що се? там пожежа?
Долон ахейський табор запалив?

Кассандра

(теж над брамою)

Ні, ні... се не пожежа...

Поліксена

Що ж то?

Кассандра

Стій!
Мовчи!

Довга мовчанка.

Небо все яснішає, з-за виноколу показується повний місяць. Кассандра закриває лице щільно обома руками і стоїть мов скаменіла

Поліксена

(тулиться до Кассандри)

Ой, люба...

Кассандра

Я боюся долі...
вона так дивиться отим великим
та білим оком...

(Показує на місяць).

Ой, вона все бачить!
Ніде, ніде нема від неї схову!..
А я тепер не бачу! Де Долон?

Поліксена

Припав і лізе по валах помалу.

Обидві царівни стоять який час нерухомо, їх чорні постаті різко визначаються в місячнім світлі.

Поліксена

Тепер підвівсь... до табору пішов.

Кассандра

Ой лихо, йдуть!

Поліксена

Хто? де?

Кассандра

Он тії два.
Ідуть... ідуть...

Поліксена

Нічого, місяць скрився
за хмару, і Долон припав додолу.
Вони не бачать.

Кассандра

Але я, я бачу!
(Голосно кричить).

Долоне!

Поліксена

Божевільна! він почув!
схопився бігти! Вже за ним погнались...

К а с с а н д р а поривається кинутися з муру на поле, сестра утримує і бореться з нею.

Кассандра

Пусти мене... пусти мене... пусти!
Я мушу з ним... пусти мене!!

Поліксена

(щосили кричить)

Рятунку!
Гей, люди! слухайте сюди, стороже!

Прибігають вартові вояки і помагають Поліксені утримати Кассандру.

Кассандра

Лишіть мене! Його, його рятуйте!

1-й вартовий

Кого?

Кассандра

Долона! Там його мордують.

2-й вартовий

Де?

Кассандра

Там, у полі. Ой рятуйте, люди!
Скоріш біжіть!

1-й вартовий

Царівно, ми не можем,—
нас тільки двоє! У ворожий табор
побігли б ми хіба на повну згубу.

Кассандра

Та де ж ті всі троянці? поховались?
чи неживі? Гей! люди! люди! люди!!
Починають збігатись на майдан люди.

Поліксена

Вже люди йдуть.

Кассандра

Пустіть мене!

(Несамовито пручається, далі обкидається назад, знесилена боротьбою і розбита жахом).

Вже пізно!..

(брати Кассандри, надійшли з людьми і, взявши за руки, хотять звести Кассандру з брами)

Ходи додому, сестро!

Кассандра

(відпихає їх)

Гетьте, гетьте!
Се ви його убили!

(Раптом стишується і говорить зовсім убитим голосом).

Ні, се я...

(Покірно дає себе вести і йде, ледве переступаючи, так, що її більше несуть, ніж ведуть).

Місяць ховається за хмару, і темна купка людей, що веде Кассандру попід муром, ледве мріє, а далі зливається з глибокою тінню від храму.
V

Покій Кассандри. Нема нікого.

Деїфоб

(ввіходить)

Кассандро! сестро! де се ти? Рабині!

(Плеще в долоні і гукає).
Рабині, гей!

З сусіднього покою увіходить р а б и н я с т а р е н ь к а.

Рабиня

Що, владарю?

Деїфоб

Та що се,
невже моя сестра служниць не має,
що й не докличешся нікого?

Рабиня

Вжеж,
пророчиця рабинь всіх розпустила,
казала: годі вже тих царських звичок,
час привикати без рабинь до праці,
бо хутко здасться.

Деїфоб

От нові ще примхи!
А ти чия?

Рабиня

Царівни Поліксени.

Деїфоб

Ну, все одно, піди поклич сестру.

Рабиня

Котору? Поліксену?

Деїфоб

Ні, Кассандру,
та хутко.

Рабиня

(йде воркотячи)

Хутко! бач, який швидкий.
Старі вже ноги в мене, де тут хутко...

(На порозі).

Та он вона й сама... Царівно, швидше —
там братик дожидається...

(Виходить).

Кассандра

(з кужілкою за поясом і з веретеном іде, прядучи)

Вітаю.

Деїфоб

І що ти справді вигадала, сестро?
Рабинь всіх розпустила, а сама
кужілки з рук не випускаєш.

Кассандра

Брате,
воно завчасу краще привикати
до неминучого.

Деїфоб

Се рабська мова!
Царівна так би не сказала зроду.

Кассандра

А що ж казати?

Деїфоб

"Або царювати,
або загинути!"

Кассандра

Ми всі загинем,
та не царюючи.

Деїфоб

Дай спокій, сестро,
і не частуй мене пророкуванням.
Се чисте горе: брат — пророк, сестра —
пророчиця, нема де проступити
у власнім домі за віщунством рідних.
Ось ти взяла кужілку, се й гаразд,
казати правду, дівчині се личить
далеко краще, ніж пророча мова.
Отож пряди й не пророкуй.

Кассандра

Я, брате,
сама б радніша прясти білу вовну,
ніж віщувати всім нам чорну долю.

Деїфоб

Пряди, пряди — ниток багато білих
зарученій потрібно на весілля,
на шлюбні шати й на дари для гостей.

Кассандра

Се й ти вже, брате, бачу, у пророках,
та шкода, що не в пору й не до речі.

(Ображена одвертається).

Деїфоб

І в пору, і до речі.
1 2 3 4 5 6 7