Тут була яруга, так густо заросла молодняком, що на два кроки нічого не видно, її звали Циганською деброю. Пройшли так добрий кусень, поки не опинились на самому дні яруги. Туди ніхто не заходив.
— А тепер сідайте, та послухайте: запишіть мене ще раз до Бразілії!
— Як то ще раз? — Панок піднявся на дусі.
— Ану, бо я вже раз там був з вашої ласки. Не пам'ятаєте? Не пізнаєте? Та я Петро Рубаха, той самий... знаєте? Я прямісінько з Бразілії вертаю, і Рудольфа видів... але не цісаревича, а того вашого бразілій-ського Рудольфа, що вас сюди наслав на людську кару...
— Чоловіче, дайте мені спокій! Ідіть собі своєю дорогою, бо вас до суду подам...
— Ой, вже не подаси! Я вже так зроблю, що не подаси, паноньку, ласкавий! Видиш, злодюго, що ти з мене зробив? Жебрака! А я був ґазда, волоцюго! А я мав родину свою, мав жінку любу, діточок, а все те з'їла твоя Бразілія. Тепер зроблю з тобою останній рахунок.
Петро вхопив панка за комір і поставив на коліна. Сам став шукати чогось. Панок скористався з того і зірвався тікати, але не зробив і двох кроків, як був у руках Петра.
— Та тобі до чорта спішно? Добре! Спішімся й ми!
— Чоловіче, даруй мені життя! На, тут маєш п'ятдесят золотих, тут годинник золотий, візьми, а мене пусти! Знаєш, що гріхлюдей убивати! Великий гріх перед Богом, а на землі шибениця!..
Панок хотів бути поважним, хоч тремтів усім тілом.
— Твої гроші людською кривдою набуті, і я їх не хочу. А шкода, що ти собі скоріше не нагадав, що гріх людей убивати, бо був би-сь не убив стільки людей, що в твою петлю засилились. Тебе не гріх убити! А чому убивають скаженого пса? Аби людям не шкодив!
Тепер Петро одним розмахом засилив панкові на шию тугий шнурок;' що держав у руці, закинув кінець
на гілляку, і пан повис. Іще старався руками вхопитися за шнурок, але Петро притримав його руки. Панок здригнувся два-три рази і сконав. Петро скочив у кущі і вийняв з-поміж сухого листя клунок. Тут була гарна міщанська одежа. Скинув з себе лахи і поклав у ногах панка, а сам швидко переодягнувся. Вбрав білу чисту сорочку, сурдут, узув добрі чоботи, і палиця гарна знайшлася. Петро відірвав приправлену бороду, обтер лице і не той стаа Ті, що його нині рано бачили, тепер його не пізнали б.
— Так, так! — бурмотів Петро сам до себе.— Петро Рубаха пропав, він зробив свій останній порахунок... Настину обітницю виконав... Тепер буду жити як Петро Сорока. Капітан дав мені письмо, що я моряк російського корабля, по дорозі заробив трохи гроша! Гайда в дорогу до Одеси!
З лісу вийшов порядно одягнений, не старий ще міщанин чи ремісник і пішов поволі до містечка, де була залізниця.
Іванівський пан улаштував у своєму лісі полювання. Пси стали страшно гавкотіти в Циганській дебрі.
— Певно, дика присіли! — сказали мисливці і побігли туди.
Пси шарпали лахи з чоловіка, який висів на дереві. Ворони видзьобали йому очі і лице. Лише по одежі пізнали, що це той панок, що записував до Бразілії. Одежина на ньому зігнила. В кишені знайшли надгнилу п'ятдесятку в гаманці та й золотий годинник, що перестав іти.
Чи Петро Сорока доїхав до Одеси, де на російському кораблі мав стати за сокирника? Але людям у Мо-хнатівці та і по сусідніх селах відпала "х*"та шукати щастя в Бразілії.