Двоє прибульців — один у військовому, другий у цивільному — сиділи в кріслах біля столу і, як по команді, повернули голови, пильно дивлячись на Девіда. Ге-нерал з одутлим обличчям стояв біля вікна, то поглядаючи на два дзьобасті крани, що застигли біля причалу, то позираючи на боса.
Привітавшись порухом голови, бос відсунув од себе газету:
— Я так і знав, що будуть неприємності…
— Що сталося? — стурбовано запитав Девід, підходячи до столу.
— Почитайте, що ця ваша лаборантка накоїла… Недаремне секретна служба…
"Нарешті! — подумав Девід, узявши газету. — Нарешті Віра дала про себе знати!"
На першій сторінці палахкотів надрукований червоним заголовок: "Супербомба в расистів Південної Ре-спубліки!"
Девід неквапно сів у крісло, поклав ногу на ногу і почав читати, удаючи з себе спокійну людину.
Бос вийняв з коробки сигару, малесенькими ножицями надрізав її й запалив. Той, що в цивільному, роз-клав на столику свою апаратуру — портативний магнітофон і два фотоапарати. Військовий, не діждавшись за-прошення, простягнув руку до коробки з сигарами, намацав одну, але ножицями не скористався — відкусив кінчик, наче бритвою відтяв. Бос вишкірився й подав йому запальничку.
А Девід читав, і жоден м’яз не ворухнувся на його лиці.
"Ми зустрілися з Вірою в кабінеті головного лікаря. Небезпека для її зору вже минула. Я задав їй лише одне запитання:
— Що бачили ваші очі на тому острові, від чого мало не осліпли?
Віра спохмурніла, злякано озирнулася навколо. Лікар, лагідно усміхнувшись, нагадав, що вона перебуває не в Південній Республіці і може говорити вільно.
Дівчина, зрештою, опанувала себе і розповіла вражаючі речі. Так званий дослідницький центр на острові Сирен — це замаскована військова база, де в умовах найсуворішої секретності відомий фізик Девід Кінг ство-рює для Південної Республіки бомбу страхітливої руйнівної сили. Нещодавно була випробувана маленька мо-дель цієї супербомби. Гора, на якій поставили мініатюрний пристрій, зникла за кілька секунд, наче її там і не було. Після випробування лабораторія професора Девіда Кінга повинна розпочати виробництво бомби запроектованої потужності. В матеріалах і устаткуванні на острові нестачі немає — все доставляється на першу вимогу Кінга як морським, так і повітряним шляхом.
На запитання, що саме трапилося з нею, Віра сказала, що зайшла в небезпечну зону випадково, бо зовсім не сподівалася, що буде такий катаклізм; від епіцентра вибуху вона перебувала щонайменше як за кілометр… Які ж нові фізичні явища відкрив професор Кінг? Віра розповіла, що робота в лабораторії організована так, що кожен виконує лише певні операції, які не дають ніякого уявлення про загальну картину. До того ж секретна служба тримає під пильним наглядом кожен крок не лише наукового персоналу, а й усіх робітників, навіть тих, що на підсобних роботах.
З усього, що розповіла Віра, стає цілком ясно, що уряд Південної Республіки знехтував міжнародну уго-ду про повне роззброєння і таємно нарощує воєнний потенціал".
Дочитавши, Девід мовчки поклав газету на стіл. Бос підвів зіжмакане обличчя і, ледве стримуючи роз-дратування, спитав:
— Що ви на це скажете?
Девід пройшовся по кабінету. Вівчарка наставила вуха і повела за ним очима, звісивши червоного язика.
— Що ж тут можна сказати? — нарешті обізвався Девід. — Дурне дівчисько.
Бос простяг руку з сигарою до попільниці, але попіл упав на стіл.
— А ви за неї ручилися, Девіде. І скромна, й тиха — справжня тобі овечечка. А вона, бач, що намекала!
— Ви вважаєте, що можуть бути неприємності?
Бос промовчав, за нього докинув генерал:
— Ого! Ще й які!
— Але це ж… — Девід поглянув на незнайомців, що уважно стежили за ним.— Це ж несерйозна балака-нина молодої дівчини. Дивно, що така солідна газета…
— Правильно, — підхопив бос. — Несерйозні, безпідставні закиди. І їх треба спростувати, просто висмі-яти. Це ось кореспондент радіо… — бос підсунув до себе візитну картку, — і нашої найбільшої газети…
Цивільний підвівся з крісла й подав ученому руку:
— Фоксі. Я хотів би поставити вам кілька запитань.
Девід кивнув головою, Фоксі тієї ж миті клацнув умикачем і підніс на рівень обличчя мікрофона.
— Ми на острові Сирен, де, як твердить "Ауе таймс", відкрито філію пекла, пробачте, лабораторію по випуску якихось супербомб, що здатні знищувати цілі континенти. Біля нашого мікрофона вчений-фізик доктор Девід Кінг. Скажіть, будь ласка, які дослідження провадяться тут під вашим керівництвом?
— Усім відомо, — почав Девід, прокашлявшись, — ще розвиток сучасної цивілізації серйозно гальму-ється енергетичними ресурсами. їхнє скорочення продовжує збільшуватись. Перед нами постала проблема но-вих джерел енергії. Саме цю проблему і розробляє наша лабораторія.
— А що то за страхітливий "катаклізм", який так нажахав бідолашну дівчину?
— Було проведено пробне вивільнення нового виду енергії. Саме випробування пройшло без похибок, і ми дуже шкодуємо, що лаборантка Віра зазнала травми. Але при наукових дослідженнях трапляються й трагіч-ні випадки.
— До речі, ця лаборантка — гарна дівчина?
— Я зовсім не маю часу розглядатись на дівчат.
— До того ж ви, певне, ще й одружений?
— Так.
— А як ваша дружина ставилась до Віри? Чи не ревнувала?
— Не знаю, праця не дає мені можливості провадити такі спостереження.
— А що ви скажете про страхи щодо супербомби?
На високому чолі у Девіда зібралися зморшки.
— Побоювання може викликати всяка енергія… Небезпека загрожувала навіть при винайденні сірників, адже за теорією ймовірності сірниками можна запалити увесь світ!
— Дотепно сказано! Отже, і ваші "сірники" не більш небезпечні…
— До того ж ми вийшли з дитячого віку і вже не граємося з вогнем.
— Авжеж, ви маєте цілковиту рацію.
Девід усміхнувся:
— Мати рацію — замало. Треба ще мати її і не передчасно і не запізно.
— Слушно сказано!
— У вас будуть ще якісь запитання? Бо я хотів трохи попляжитись.
— Здається, все. Дякую.
Кореспондент вимкнув магнітофона, швидко вхопив фотоапарат, зробив кілька знімків.
Бос викликав охоронця і наказав провести кореспондента до бару.
— А що ви скажете нам? — з притиском промовив, обіпершись обома ліктями об стіл. Помітивши запит-ливий погляд ученого, кивнув: — Познайомтеся. Це радник прем’єр-міністра з питань оборони.
Військовий потиснув Девіду руку й похмуро промовив:
— Ситуація гіршає з кожним днем. Нам відомо, що готуються нові виступи преси, запити в парламентах і т.д. Я вже не кажу, який галас долинає з комуністичних країн.
— О, їм тільки попади на зуби!.. — обізвався генерал, все ще не відходячи од вікна.
— Я розумію, — спокійно сказав Девід. — Може, уряд вирішив згорнути програму?
— Ні в якому разі! — Радник засовався в кріслі. — Мільярдні витрати зобов’язують…
— Чудово. Тоді ми повинні подвоїти свої зусилля, перевести програму на інтенсивний режим. — Девід заходив по кабінету, а вівчарка водила за ним очима. — Треба негайно розширити деякі виробничі потужності…
Коли він закінчив стислий, але досить детальний виклад своїх пропозицій, бос підвівся з-за столу й поти-снув йому руку.
— Саме цього ми й очікували від вас.
— Можете розраховувати на цілковиту підтримку уряду, — додав радник прем’єр-міністра. Похмурість уже зійшла з його лиця, очі поблискували вдоволенням. — Додаткові асигнування будуть виділені на першу вашу вимогу.
Девід Кінг окинув їх обох вдячним поглядом;
— Спасибі, джентльмени.
Бос розвів свої ручища і вишкірився, показуючи металеві зуби:
— Ми працюємо заради майбутнього!
"Ти-то дбаєш тільки про свої сейфи, — подумав Девід, — щоб наповнити їх ще більше". Уголос промовив:
— Авжеж, в ім’я майбутнього.
На цьому вони й розстались.
Коли Девід наближався до свого котеджу, зелена комаха вертольота з гуркотом і дзижчанням знялася в небо й невдовзі зникла з очей.
III. ТЕРЕЗА
Нервовим рухом Тереза вимкнула приймача, важко опустилася в крісло й закрила долонями обличчя, ні-би вранішнє сонце, що виповняло помешкання, різало їй очі.
Ось-ось мав прийти Девід на другий сніданок, вона нічого не зготувала, навіть кави, і зовсім не думала про це. Сиділа згорблена, мов закам’яніла, ледве стримуючи ридання. Пекучий клубок підкочувався їй до горла, і вона конвульсивно хапала ротом повітря, щоб не задихнутися. Підійшла до рояля, сіла, але навіть кришки не піднімала — обіперлась на неї ліктями, обхопила голову долонями. Чула, як зайшов Девід, але не ворухнулася. Певне, здивований її станом, чоловік деякий час мовчав, потім поклав їй долоню на плече:
— Террі, що сталося? Ну ж бо, Террі…
Відкинула його руку, схопилася й заходила по кімнаті. Золотисті пасма підскакували на плечах.
— Ганьба, яка ганьба…
Тепер уже дала волю сльозам, вони зблискували на віях і падали на щоки.
— Заради бога, що сталося?
В голосі Девіда вже чулося роздратування.
— А ти й не знаєш? — Тереза стріпнула головою і подивилась йому в вічі. Девід мимоволі усміхнувся: розтріпана, заплакана, вона здавалась особливо красивою. — Якби ти почув, то було б не до сміху…
— Що?
— Своє інтерв’ю!
Тепер уже Девід і справді розсміявся.
— Які дурниці! І ти отак… розкисла?
— Там такі непристойні натяки… Лаборантка закохана в професора…
— Невже ревнуєш?
— Коли б не знала Віру, яка вона скромна дівчина…
— А мене?
— І тебе… Хіба ж я не відчуваю…
— То чого ж ти впадаєш в істерику?
— Гидко. На весь світ обкидають грязюкою, а надто Віру. Гангстери, просто гангстери!
— Я відчував, куди він хилить, але не надав цьому значення. Все це — і дурниці, і дрібниці. Головне — виготовлення моїх пірамід іде повним ходом!
Террі поглянула на нього розширеними, блискучими від сліз очима, наче впізнавала, наче хотіла зазир-нути йому глибоко в душу. "Виготовлення пірамід — повним ходом,— крутилося їй в голові.— Невже він ма-ньяк? Ні честі, ні совісті… Вибухові піраміди — ось головне. Коли ж ти втратив свої благородні ідеали, свої голубі мрії? Нічого не видно в його очах — ні мук совісті, ні сумніву, ні вагання. Порожньо".
Відвернулася й пішла до вікна, в якому колихався океан.
— Що з тобою, Террі?
Вона мовчала. Девід підійшов і лагідно поклав їй руку на плече:
— Ну, знаєш, так ми ні до чого не домовимось.
Вона ще деякий час мовчки дивилась у вікно, зрештою сказала:
— Невже тобі нічого не говорить серце?
— Серце, серце… — Девід почав ходити з кутка в куток, то розмахуючи руками, то закладаючи їх за спину.