Вона що, ворожка?
О л е н к а (схвильовано). Ти поранений? Тобi боляче?
К р а в ц о в. Дрiбницi.
О л е н к а. Давай я тебе лiкуватиму. Баба — комкора, а я — тебе.
К р а в ц о в. Мене лiкувати? Я хоч i сьогоднi в бiй!
О л е н к а. Лоша.
К р а в ц о в. Що?!
О л е н к а. Я тебе називатиму лошам.
К р а в ц о в. Легше, громадяночко. А то попрошу звiдси.
О л е н к а. Мене з моєї хати?
К р а в ц о в. Час воєнний — i ця хата мобiлiзована! Ви що, куркулi? Двi хати маєте.
О л е н к а. Це-мiй палац! А то — хата.
К р а в ц о в (оглядає хату, усмiхнувся). Палац! А живете де?
О л е н к а. День — у палацi, а день — у хатi.
К р а в ц о в. Прийдуть нiмцi i хату i палац спалять.
О л е н к а. Не вiдступайте — не прийдуть!
К р а в ц о в. Про Кутузова чула? Отак i ми.
О л е н к а. Аж до Москви.
К р а в ц о в. Вiйськова таємниця.
О л е н к а. А ти герой! Поранений i не признався.
К р а в ц о в. У нашiй частинi всi герої.
О л е н к а. А як називається ваша частина?
К р а в ц о в (подумав). Енська.
О л е н к а. Енська? Назва якась дивна. Будемо вечеряти.
К р а в ц о в. Я не голодний.
О л е н к а. Так i повiрю. (Подає на стiл хлiб, молоко). Хочеш борщу?
К р а в ц о в. Хто ж вечеря борщ?
О л е н к а. Сало є. (Подає на стiл). А що ти любиш?
К р а в ц о в. Солдат любить добавку.
О л е н к а. З'їж це, добавлю. Як тебе звати?
К р а в ц о в. А яке iм'я тобi подобається?
О л е н к а (подумала). Максим!
К р а в ц о в. Називай Максимом. Я теж хочу мати кiлька iмен.
О л е н к а. Сiдай вечеряти, Максиме, i я з тобою.
Сiдають за стiл.
К р а в ц о в. Стiл якийсь чудернацький.
О л е н к а. Я погано знала геометрiю, i тато менi зробив стiл трикутником. Як наочне приладдя до теореми Пiфагора.
К р а в ц о в. Дивний батько!
О л е н к а. Увесь в мене.
К р а в ц о в. I малювати вiн навчив?
О л е н к а. Вiн у мене i столяр, i маляр.
К р а в ц о в. Я теж столярую. Стiл собi зробив, шафу.
О л е н к а. Хвастаєш!
К р а в ц о в. Колись поїдемо пiсля вiйни до мене, побачиш.
О л е н к а. Оце тiльки про те й думаю, як до тебе приїхати. Справдi сьогоднi твiй день народження? Може...
К р а в ц о в. Нi, не збрехав — сьогоднi стукне дев'ятнадцять! Пiде двадцятий. Летять роки!
О л е н к а. То будемо справляти день народження. Тiльки випивки у мене немає.
К р а в ц о в.У мене є трохи розведеного спирту. Але взнає капiтан — уб'є на мiсцi!
О л е н к а. Ти любиш випити?
К р а в ц о в. Нi.
О л е н к а. А я раз була п'яна, на випускному...
К р а в ц о в. Що ж ти робила п'яною?
О л е н к а. Цiлувалася з хлопцями... (Пауза, всмiхнулася). В записках. Гра така є. А ти пам'ятаєш випускний?
Хата затемнюється. На
авансцену виходить Скирда, назустрiч — Вiчний.
В i ч н и й. Рядовий Вiчний за вашим наказом прибув!,
С к й р д а. Поранений?
В i ч н и й. Майже нi, товаришу капiтан!
Пауза.
С к и р д а. Завдання.
В i ч н и й. Слухаю, товаришу капiтан!
С к и р д а. Ручний кулемет, побiльше дискiв — i на дорогу, де мiсток. Знаєш?
В i ч н и й. Примiтив.
С к и р д а. Поки не вiдiйдемо, тримайся!
В i ч н и й. Єсть! (Пауза),
С к и р д а. Можеш не повернутися. (Пауза). Солдатську книжку! (Довга пауза). Дiти є?
В i ч н и й. Двоє. (Подає книжку). Хлопчики.
С к и р д а (не бере). Пошлю iншого.
В i ч н и й. Вiзьмiть!
С к и р д а. Подумав?
В i ч н й й. Вiйна!.. Що ж тут думати...
С к и р д а (бере книжку). Одному важко буде. Вiзьми з собою Кравцова.
В i ч н и й. Я сам!
С к и р д а. Кравцов не боягуз!
В i ч н и й. Знаю. Але вiн молодий, йому ще жити... Пiду, товаришу капiтан. (Виходить).
С к и р д а. Вiйна священна, i солдати святi!
Висвiтлюється хата. За столом Оленка, Кравцов. На столi горить свiчка.
О л е н к а. На випускному я танцювала, танцювала! (Дивиться на Кравцова). Давай потанцюємо, Кравцов!
К р а в ц о в. Без музики?
О л е н к а. Згадаємо ту, що на випускному.
Виходить iз-за столу. Кравцов несмiливо торкнувся стану Оленки, повiльно танцюють, а десь далеко народжуються звуки вальсу. Кравцов нахиляється, мов хоче поцiлувати Оленку, дiвчина вiдсторонюється, обоє зупинилися. Мовчать.
К р а в ц о в. Закiнчиться вiйна — зустрiнемося. Побачиш, приїду!
О л е н к а (посмiхнулася). Квитка не дiстанеш.
К р а в ц о в. А я не поїздом.
О л е н к а. Лiтаком?
К р а в ц о в. Я приїду до тебе... (Зупинився, потiм глянув на голубих оленiв). Ось на них, на голубих оленях! В заметiль таку, що тiльки в нас буває, — непроглядну, як бiлий дим. На голубих оленях! Вони мчатимуть, як ось цi... Вiтром мчатимуть!
О л е н к а. Голубих оленiв не буває, я їх придумала.
К р а в ц о в. Раз ти придумала, то вони є! I я їх знайду! Приїду i скажу: Їлонко, Роксолано, Жанно д'Арк, поїхали!..
О л е н к а. Куди?!
К р а в ц о в. Свiт дивитися! Я тобi покажу такi дивовижнi краї!
О л е н к а. А ти їх бачив?
К р а в ц о в. Снилось або уявляв! Може, поїдемо в чужi землi допомагати революцiю робити?
Ол е н к а. Не боїшся?
К р а в ц о в. Я... Та от завтра бiй, i я пiду! Хай уб'ють, не боюся!
О л е н к а (тихо). А хто до мене приїде?
К р а в ц о в (подумав). Нi. Я виживу! Щоб до тебе повернутися!
О л е н к а. Виживи, Кравцов!
Пауза. Заходить Ковалиха, пильно подивилА с я на них.
К о в а л и х а (до Оленки). Пора спати. До сусiдiв iди.
О л е н к а (пiдвелА с я). Iду...
К р а в ц о в (теж пiдвiвся, до Оленки). Ми завтра переходимо на інші позицiї.
О л е н к а. До побачення... (Виходить).
К о в а л и х а. "На iншi позицiї" — командир... Лягай спати!
К р а в ц о в. Я на посту.
К о в а л и х а. Спи — не вкрадуть. (Виходить. З порога). Свічку загаси, коли лягатимеш, а то ще пожару наробиш.
К р а в ц о в (ходить по кiмнатi). Я найду її пiсля вiйни! Знайду!.. А може, я їй не сподобався? Я ж некрасивий. Бач, лошам мене обiзвала. Може, я й схожий на лоша. Стрижений. Нiчого! За вiйну я ще таке волосся вiдпущу! (Пауза), До сусiдiв пiшла... Де тi сусiди? Де її знайти?
Непомiтно для Кравцова заходить Оленка.
Ол е н к а. Я тут...
Кравцов пiдбiгає до неї, хоче обняти — i не смiє, опускає руки.
О л е н к а. Не хочеться спати.
Помовчали.
К р а в ц о в. Їлонка... А завтра будеш Жанна. Дивна ти... Придумала — кожен день нове iм'я!..
О л е н к а. А квiти ж мають по кiлька назв. Є така квiтка. Любка дволиста, а ще вона називається нiчниця, нiчна фiалка, I ще вона має назву, знаєш яку? (Пауза). Люби-мене-не-покинь...
Обоє знiяковiли, мовчать. Чути вальс.
Затемнення.
На авансцену виходять Ковалиха i Скирда.
К о в а л и х а. Лiкаря немає... Таке у вас вiйсько!
С к и р д а. З оточення виходимо.
К о в а л и х а. Довоювалися.
С к и р д а. Як пораненi?
К о в а л и х а. Чоловiк тридцять треба тут лишити.
С к и р д а. Ранком нiмцi увiйдуть.
К о в а л и х а. Люди розберуть, приховають.
С к и р д а. Спасибi.
К о в а л и х а. Розпорядися, щоб зброю i що положено забрали у них.
С к и р д а. Єсть!
К о в а л и х а. Спирту дiстань. Рани нiчим промивати.
С к и р д а. Немає.
К о в а л и х а. А ти дiстань! Треба!
С к и р д а. Єсть!
Розходяться в рiзнi боки. В тишi десь здалеку чути поодинокi пострiли, короткi черги i звуки вальсу. Перемiна свiтла.
На тапчанi сидить Ковалиха, в руках-зiм'яте полотно з червоними квiтами, обличчя наче закам'янiло, стало ще суворiшим. На столi горить свiчка. Заходить Скирда. Пауза.
С к и р д а. Спасибi. I вiд командира корпусу подяка. (Пауза). Не журiться. Ми ще повернемось!..
Пауза.
К о в а л и х а. Вам, командирам, матерi вiддали дiтей своїх, дiтей довiрили... А ви втiкаєте, i їх втiкачами зробили. Втiкачами i... (Пауза). Насмiявся ваш солдатик... над онукою. Над Оленкою насмiявся.
Скирда (його аж хитнуло вiд несподiванки). Брехня.
К о в а л и х а (пiдняла на Скирду важкий погляд). Я багато прожила... для такої брехнi.
С к и р д а. Хто? (Не то запитав, не то вiдповiв). Кравцов... (Пауза). Де Оленка?
К о в а л и х а. Не знаю, куди понесла свiй сором.
С к и р д а (хрипло). Трибунал!..
К о в а л и х а. Її батько в першi днi загинув... Я не сказала, душу її берегла. (ПiдвелА с я). Вам би трибунал! Щоб матерi судили...
Пауза.
Скирда ступив до Ковалихи.
Чого печеш очима, скажений!
С к и р д а (якимось чужим голосом). Я сам... Без трибуналу... Сам!.. (Виходить).
Пауза.
К о в а л и х а. Скажений... (Виходить за ним).
Через деякий час в хату вбiгає Кравцов, видно, вкрай схвильований. Зупинився. Швидкий погляд, наче щось шукає... Схопив вiдерце з фарбою, пензель i великими лiтерами написав на стiнi: "Кохаю... Чекай! Кравцов". Ще раз оглянув, нiби хотiв на все життя запам'ятати палац Оленки, — i вибiг.
Сцена темнiє.
Десь далеко кулеметна черга. Вибухи. Iде бiй. Розпанахав темряву крик Скирди: "Мовча-а-ать!!!" Освiтлюється авансцена. На вiддалi стоять один проти одного Скирда i Кравцов. Кравцов з гвинтiвкою за плечима. Зблiдле, аж крейдяне обличчя, згорблений, наче старий... Скирда впився в нього поглядом. Довга, занадто довга для них обох хвилина. Скирда повiльно виймає з кобури наган... Кравцов знiмає з плеча гвинтiвку, обережно, нiби вона зi скла, кладе її на землю, зняв пiлотку, затис її в руцi i виструнчився. Скирда пiдняв руку з наганом. Мiж ними вже стала смерть. Цiєї хвилини заходить Вiчний. Тримаючи за дуло, тягне ручний кулемет, зупинився... повiв поглядом на Скирду, Кравцова, потiм зробив два кроки, наче п'яний, i впав мiж ними...
Затемнення.
Десь покотився бiй i затих... Поволi, наче входить свiтанок, освiтлюється хата. Оленка стоїть бiля вiкна, опустила голову. Ковалиха сидить на канапi, дивиться на неї.
К о в а л и х а (тихо). Збезчестити себе у вiсiмнадцять лiт...
О л е н к а. ...Вже казала тобi. Я кохаю його! (Пауза. Глянула бабi в очi). Чуєш, бабо, кохаю! (Пауза). I вiн... (Жест у бiк слiв, написаних Кравцовим).
К о в а л и х а. Три слова. Залишилися тiльки слова...
КАРТИНА ДРУГА
Хата. За столом лейтенант Чорний. Молодий чубатий красень. На столi, поверх розкиданих паперiв, лежить пiстолет. По другiй бiк столу стоїть Оленка, її важко впiзнати. Великi чоботи, подертий кожушок, пов'язана вовняною хусткою. Видно, дуже стомлена. Лейтенант спiдлоба дуже суворо, на його погляд, дивиться на дiвчину. Пауза.
Ч о р н и й. Почнемо спочатку?
О л е н к а. Як хочете.
Ч о р н и й. Будеш правду говорити?
О л е н к а. Буду.
Ч о р н и й. Не казки розповiдати, а правду!
О л е н к а.