Він там втратив своє здоров'я і силу. Був дуже немічний, не довиджував, приглух, у нього голова хиталась і тряслись руки. Не міг нічого робити і усю зиму пересиджував за піччю у курені, а літом грівся на сонці, але на Січі дуже шанували старих людей, не жалували хліба-солі і слухали їх мудрої ради.
Сагайдачний заходив до нього вечорами та випитував про Варну. Нетопа побував там довший час і знав її добре; знав він і стан Варнянської фортеці.
Вона славилась своєю недоступністю.
Дід виложив свій погляд, що Варну можна взяти лише, як здобудеться фортецю, а до неї можна добратися лише від річки, яка пливе попід сам мур, дуже високий і грубий. Гарматою його не розіб'єш, а на нього хіба драбиною дістанешся.
Зараз під самим муром стоять будівлі, сюди замикають на ніч невольників, пригнаних з роботи. Мур такий грубий, що по ньому перейде двоє, а то і троє людей. Йдучи муром, приходиться до дверей башти, що стоїть над воротами фортеці. У тій башті стоїть замкова сторожа, з яничарів. Відсіля виходять вартові, і там держать ключі від воріт. Ворота засуваються великим дубовим засувом, що входить глибоко в мур.
Іншого входу і виходу нема, є хіба, може, яким підземним льохом, та він цього не знає.
Коли б так повелось взяти сторожу, щоб не розбіглася і не затривожила війська, що стоїть в замку, то можна, забравши ключі, відчинити ворота і впустити через них козаків, тоді було б гаразд.
Сагайдачному тепер стало все ясно. Треба лише подумати, як це все зробити.
ІІ
За час, коли відомо стало, що піде похід на Варну, заборонив кошовий кому-небудь з Січі виходити. Обставлено сторожею проходи; а сторожа мала право кожного застрелити, хто би хотів переплисти за річку. Треба було держати все в тайні, щоб ворог про те не дізнався, бо тоді усе пішло б внівець. По степу під той час ганялись менші купи татар, котрі слідили пильно за тим, що на Січі робиться.
День походу проголошено попереднього дня. Шістдесят п'ять байдаків, навантажених усяким добром, харчами і всякими воєнними припасами, стояло на припоні на Дніпрі. Крім того, було багато порожніх суден на всяку потребу. У цей похід йшло дві тисячі вибраного лицарства.
Раненько того дня відслужив січовий піп службу божу, ходив відтак і благословив військо хрестом та кропив свяченою водою на щасливу дорогу.
Мов духи, виходило козацтво з січових воріт і сідало на байдаки. Уся Січ вилягла на валі і прощалася з відпливаючими, викидаючи вгору шапками.
Повідпинали байдаки і вдарили веслами. Попереду помчали два невеличкі човни, котрі мали розглядати річку. За ними у віддалі плив байдак отамана під малиновим стягом. Тут був і Сагайдачний з Марком і Антошком, котрий від свого пана не відступав.
Отаман Жук зняв шапку і перехрестився на січову церкву, другі зробили те саме. У Сагайдачного забилось сильніше серце. Це його перший морський похід. Він горів з нетерпячки побачити те все, переконатися наглядно, чи його зусилля покажуться корисними.
— Благослови, Боже, в щасливу дорогу на лицарське жниво, і дай, Боже, щасливо повернутися! — молився Жук.
До лиману мали заплисти вночі. Там стояла турецька залога з гарматами, котра мала не допустити козаків на море. Наближаючись до лиману, козацький флот розділився і плив двома шнурками, судно за судном попід береги. Під ніч сходились і пливли серединою. Прикази отамана розвозили розсильні малими човнами.
Наприкінці отаманського судна стояла бочка, у якій держали козаки півня. Він мав їм звіщати день і був у великій пошані. Тут, на отаманському судні, був ще і секстант — голка, бо без цього не можна на море пускатися. Сагайдачний говорив до Жука:
— Чи ти, товаришу, знаєш Варну?
— Я там ще не був. Коли її здобудемо, тоді і пізнаю.
— Так ти послухай мене і поглянь, чого я в школі про Варну навчився і чого від людей довідався.
Сагайдачний розложив кусок паперу з рисунком і, показуючи пальцем, так пояснював:
— На Чорне море ти краще дорогу знаєш, бо ти перепливав його не раз. Будеш і се знати, кудою плисти під береги Болгарії. Ось тут — гирло Дунаю, з його семи рукавами, а тут лежить Варна, як кажуть бувальці, славна неприступна турецька фортеця. Перед нею — морська пристань, де стоять турецькі галери і байдаки. Ось тут замок. Нам поперед усього треба його здобувати, та він, як бачиш, подальше від моря. Попри його впливає до моря невеличка річка Девна. Пливе попід сам мур. На цей мур дістанемось нашими мотузяними драбинами, дістанемось з байдаків, якими треба вночі непомітно підплисти в річку. Цього муру дерев'яними драбинами не візьмеш, бо нема берега і нема на чім їх поставити. Дерев'яні драбини держаться в долині, наші мотузяні держаться гаками на горі. Тепер ти, отамане, розпоряди і прикажи, що кому треба робити.
— На те ще буде час, коли ми туркам попід Очаків на море перекрадемось. Там чатують турки днем і вночі; ціла штука в тому, щоби турецьких сторожних собак перехитрити...
Як доплили до лиману, сховалися в прибережних комишах, дожидаючи ночі. Тоді рушили тихесенько попри Очаків. Треба було плисти так тихесенько, щоб навіть веслом по воді не плеснути, бо від того усе залежало, щоб в Очаківській фортеці ніхто їх не помітив. Перепливали так цілу ніч, поки усі байдаки не переплили. В очаківській фортеці блимало світло.
Коли стало заноситися на світ, усі байдаки були вже на повному морі. Усі хрестилися і дякували Богу. Залунали по байдаках козацька пісня, забриніла бандура.
Взялася напрочуд гарна днина. Від сходу зарожевіло небо, а далі ціле запалало. Мільйони огняних стріл височіли з моря вгору, і випливло велике червоне сонце, котре підносилося щораз вище і вище і заясніло такою ясністю, що аж сліпило очі. Байдаки зібрались вкупу довкруги отаманського судна. Отаман зняв шапку і став голосно відмовляти молитву. Він тепер був і духовником запорозькій братії. По козацькому звичаю, то коли по морю прийшла скрутна година, козаки навіть сповідалися перед отаманом.
Потім запалили по байдаках огні на широких кам'яних плитах. Над огнями позавішували казани на триніжках. Воду возили з собою бочками. Усі байдаки були пообшивані очеретом, щоб не потонути, коли б у байдаки багато води набралось.
Поживилися і попливли далі. Байдаки згуртувались в чотири лави. Довкруги цілого флоту пливли таким півколесом малі прудкі човни.
— Тепер маємо свобідну голову і можна зараз цілу річ добре спокійно обміркувати, — каже Жук, — покажи мені ще раз сей папірець, бо я тебе лише одним ухом слухав. У мене була інша турбота на голові. — Він став придивлятися нарисові ситуації і поводив по ньому пальцем.
— Як же ти думаєш, Петре?
— На мою думку, нам би підождати на морі, щоб нікому не лізти в очі, або ховатися десь під болгарським берегом і підождати до ночі. Відтак поплисти під Варну до пристані і запалити турецькі судна. Від цього ціла Варна заворушиться. Дамо їм трохи роботи і відвернемо увагу від того, що я маю зробити. Я запливу у Девну під замок, його треба буде вмить здобути, там, либонь, сидить уся варнянська залога. Там сидять узаперті християнські невольники. Туди заганяють у спокійний час і тих невольників, що по галерах мучаться. Тут ховається турецька каса, і вся гармата, та багато воєнного добра. Коли б тобі, отамане, яка гармата в руки попала, то бери її без лафети. Це забирає багато місця на судні; а лафету то ми собі у Січі доробимо. Добре було б захопити кілька менших суден, таких, щоб у Дніпро перевести можна. А як на замку покажеться огонь, так знай, що ми замок взяли і підпалили.
Марко, слухаючи це, дивився на свого побратима з подивом. У своїй уяві він бачив зараз того малого Петруся з Кульчиць, коли разом на оболоні пасли товар. Як воно гарно сталося, що такий талант не змарнувався серед сірої селянської маси в буденщині під солом'яною стріхою або між книжками та паперами.
Між козацтвом було весело. Море було спокійне, сонце світило ясне, не стрічаючи по своїй дорозі ні одної хмари.
По чистому рівному морському плесі лунала козацька пісня.
Не було поки що ніякої небезпеки. Ніде ні сліду ворожого судна. Байдаки держалися берега на таку віддаль, щоб їх з берега не можна було помітити.
Минули Хаджі-бея і наблизилися до гирла Дунаю. Тепер треба було поводитись обережно, бо туди могли швендятись рибальські судна, а між ними і турецькі. Відразу замовкла пісня.
Задержалися тут у комишах і чекали ночі.
Сагайдачний зараз відділив свої судна, щоб у слушний час відплисти на своє місце.
З того, що кілька днів була гарна погода і сонце нагрівало, назбиралося під вечір у повітрі багато пари, яка затягла туманом і море, і його берег.
Це було якраз на руку козакам, бо могли непомітно плисти. Жук розвинув свої судна в довгу лаву і, коли настала темна ніч, підплив до пристані.
Розвідчі човни закралися передом до пристані всередину і донесли отаманові, що там стоїть багато турецьких галер і суден, на яких не чутно ніякого гамору. Значить, що там не прочувають небезпеки, стоять на якорях, а людей там дуже мало.
Сама добра пора зачинати. Байдаки окружали цілу пристань, особливо від Царгорода, щоб туди ніяке судно не перекралося. Другі байдаки запливли у пристань.
На них заблищали іскорки від кресива, яких прислоняли до пристані полою, і смоляні галушки посипались на помости турецьких суден. За хвилю почулося в різних місцях тріскання лускаючих куль, куски гарячої смоли розліталися по смоленім помості. За часок усе те спалахнуло ясним полум'ям, судна зачали горіти. Від них займалися й ті, що не досягла їх смоляна куля. В цілій пристані постав великий пожар. Тоді козацькі судна повтікали на море і стали поруч других у колесі.
Ціла Варна заворушилась. Турки з великим криком поспішали до пристані. Усе кинулось рятувати. Моряки вскакували на судна, які ще були цілі, і поспішали ви-дістатися з вогню на море. Та тут натрапили на ланцюг козацьких суден, козаки зачіпали втікаючих гаками, вскакували на судна і вибивали усіх впень, а судно —забирали. Тепер турки догадалися, хто їм запалив флот.
А тим часом Сагайдачний, ще поки у пристані вчинився пожар, заплив зі своїми суднами у лиман Девни і поплив горі річкою. Звідсіля побачив він, яке пекло зчинилося у пристані. Сагайдачний підплив аж під мур замку.