На прохання Гната Платоновича хлопчика назвали Платоном, а дівчинку Оленкою. Увесь клопіт з догляду і вихованню дітей Анфіса взяла на себе, чоловіка ж залучала у крайніх випадках: нехай будує кар'єру.
Сім років знадобилося Ковальову, щоб оснастити більшість наявних верстатів автооператорами і обплутати їх конвеєрами. Загалом виготовили кілька тисяч тон ливарного обладнання і усякої механізації. Завод вийшов на проектну потужність, Міністерство забрало Олега Михайловича до Москви, і посада головного інженера стала вакантною. Його оклад сягав трьохсот п'ятдесяти карбованців, плюс численні премії; у його розпорядженні перебувала службова Волга М-21.
— Пашо, ти ж розумієш, що з суворою доганою у карточці, як би ти не пнувся і чого б не досягнув, головним інженером тебе не пропустять. Добре, що сумлінно виконуєш партійне доручення пропагандиста, але, попри все, догану мусиш зняти. Це ж треба додуматись до такого формулювання: "за політичну незрілість, що проявилася у провозі антирадянської літератури і розповсюдженні її серед громадян"! Насправді за таке мали б засудити до таборів, а не догану оголошувати. Я ж тебе знаю, ти ніякий не антисоветчик, — порадив Павлові завідувач оргвідділом міськкому партії, шкільний однокласник Вітя Поліщук.
Сам Павло не квапився до покаяння: не хотілося поставати перед однопартійцями і виправдовуватись за діла давно минулих днів. "Комуніст без догани — це як офіцер без погонів", — заспокоював його тато. Павло сумлінно вів заняття у системі партійного навчання, і партком визнав його найкращим пропагандистом заводу. Напередодні від'їзду Ковальова до Москви Павло написав покаянну заяву, яку спершу мали розглянути заводські партійні збори, а потім бюро міськкому партії.
Перед ним слухалася персональна справа інженера Байбака, який в обхід порядку, хитрою оборудкою придбав автомобіль. Автомобілі у вільний продаж не надходили, натомість виділялися підприємствам за рознарядкою: одна машина ("Москвич" або "Жигулі") на тисячу працюючих, тобто три штуки на рік на увесь трудовий колектив заводу. Кому ж саме з наявних передовиків виробництва надати право на купівлю, вирішувало начальство, і непримітному інженеру сподіватися на таке високе визнання заслуг було безглуздо. Якраз вийшла Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР, спрямована на зацікавлення колгоспників у підвищенні врожаїв цукрового буряка. На село було спрямовано тисячі автомобілів в обмін на цукор, який видали трударям в рахунок заробітної плати. Інженер Байбак зняв з книжки п'ять тисяч рублів, збережених від продажу материної хати, купив у сільських родичів три тони цукру і виміняв за нього новенький темно-синій автомобіль ВАЗ-2101. Партійці не вбачали у тих діях якогось криміналу, їх більше зачепило питання, звідки у Байбака такі гроші. Підштовхнути їх на правильне рішення взявся присутній на зборах інструктор міськкому.
— Хтось може подумати: а в чому полягає провина комуніста, якщо куплений цукор вн здав державі? Насправді автомобіль не потрапив до рук механізатора чи рільника, тож задум партії стосовно спонукання їх до більш напруженої праці не спрацював. Тобто, в цьому конкретному випадку приросту урожаю не відбулося. А якщо всі автомобілі розійдуться у подібний спосіб, то що станеться взагалі з виконанням Продовольчої програми Партії і Уряду? Ось у чому полягає шкода, яку комуніст Байбак і йому подібні наносять соціалістичній економіці.
В словах інструктора пролунала правда, і партійці проголосували за виключення Байбака з партії, як того, до речі, вимагала прокуратура.
Відігравшись на Байбаку, до Шелестовича комуністи поставились поблажливіше.
— Скажи чесно, Павле Гнатовичу, може, ти поп'яні натворив тії безрозсудства? — по-батьківськи підказав виправдання комірник Олександр Пимонович, ветеран війни з чотирма рядами орденських колодок на кітелі.
— Ви мене колись нетверезим бачили? — обурився Павло, який не хотів, щоб йому ще зловживання алкоголем "пришили", і вчергове розповів історію, як він, по молодості, піддався західній пропаганді.
— Про що тут сперечатися? Достойна людина Павло Гнатович, і з нього вийде найкращий головний інженер. Як кажуть: правда не в тому, що согрішив, а в тому, що покаявся. Знімаймо догану, та й усе тут! — рішуче вигукнув токар Козловський, якого Павло на вищу зарплату перетягнув з "Мехзаводу", і зібрання одностайно його підтримало.
Розділ VIII. Не стало тата
Попри всі блага впорядкованої квартири і добрі стосунки з невісткою й сином, думка про свою власну женщину не покидала Гната Платоновича. Йому хотілося, щоб завжди хтось був поряд, і він бідкався на це у листах до родичів. Першим відгукнувся брат Тарас, який після уходу з життя дружини Стеші, неприкаяно тинявся поміж Одесою і Цюрківцями. Продавши Стешину квартиру в Одесі, він купив хату у Джулинці, потім перебрався до села Шумилівка на протилежному від Цюрківців березі Бугу. Коли ж, нарешті, йому трапилась підходяща хатинка у рідному селі, воно виявилося зовсім не таким, яким він пам'ятав з дитинства, і поколовши дрова та потаскавши з колодязя воду, він приїхав до Конотопу подивитися, чи не краще йому буде з братом. Пожив з місяць і поїхав в Іллічівськ до дочки Наді. Потім до Гната Платоновича завітала старша сестра Ониська. Свого Євтуха вона поховала і вже забула; продала його хату і останні роки кочувала поміж чотирьох доньок. Виняньчила сімох внуків і стала непотрібною. До Конотопу вона прибула напередодні Нового року, але через три дні, вискочивши вранці простоволосою до баку зі сміттям, застудилася, захворіла на грип і померла.
Опісля Ониськи у Конотопі з'явилася молодша сестра Тетяна. Вона також виняньчила двох онуків у Подольську і вирішила остаточно перебратися до брата за умови, якщо він відокремиться від сина. Розміном чотирикімнатної квартири на дві двокімнатні зайнялася Анфіса, і за два місяці вони роз'їхались. Старі залишилися ближче до центру, а Павло з Анфісою і дітьми перебралися в район автостанції. Та невдовзі Тетяна Платонівна скучила за онуками, а дочка Ярослава скучила за нею. Одного літнього дня вона нагрянула до Конотопу, і, спакувавши поспіхом речі, без недомовок забрала матір назад до Подольська.
Після всіх Павло відновив пошук сумлінної доглядальниці. Він пропонував кандидаткам заробітну плату, дармове житло і харчування, але це нікого не спокушало: всіх цікавила квартира. Гнат Платонович же помирати не збирався, а квартиру планував заповісти молодшому сину Артему. Час плинув, він слабшав і вже не виходив на балкон, а здебільше перебував у ліжку, страждаючи від безпомічності і самотності. Анфіса вже геть зашилася, бігаючи поміж квартирами, садочками і поліклінікою, коли добрі люди познайомили Гната Платоновича з Надією Омелянівною. Вона була старшою за нього на три роки і мала репутацією працьовитої і чесної хатньої робітниці. Вона не претендувала на всю квартиру і погодилася на половину. Вони оформили офіційний шлюб, Гнат Платонович склав належний заповіт, і Надія Омелянівна узялася до роботи. Жили у злагоді і мали одне-єдине досадне непорозуміння: будь-які страви жінка готувала на салі, а він призвичаївся до олії. Поступово їх стосунки поглиблювались. Гнат Платонович виклопотав Надії Омелянівні статус дружини інваліда ВВВ, щоб, овдовівши, вона довічно отримувала його пенсію. Коли ж вона забажала, щоб діти ставилися до неї як до матері, він умовив Павла з Анфісою їздити до її племінника у Козацьке копати картоплю. Павло навіть запідозрив, що доглядальниця задумала їх всиновити. Він провідував старих раз-два на місяць. Тато виглядав доглянутим і спокійним. Читав україномовні книжки Юрія Мушкетика, Павла Загребельного і видатного педагога Василя Сухомлинського. Особисто Гнат Платонович був затятим прихильником трудового виховання по системі О.С. Макаренка і вважав, що всі діти мають змалку залучатися до корисної праці. Свого часу, ставши директором школи, він господарським способом збудував столярну майстерню, в якій учні старших класів опановували робочу професію і побіжно заробляли гроші. Однак власних дітей вони з Антоніною Геннадіївною до роботи не привчали, навпаки потурали вигадкам і неробству. Телевізор тато не дивився. Коли ж Павло привертав його увагу до нового фільму, він відмовлявся: "в сучасних фільмах забагато діючих осіб". Новини дізнавався з радіоточки, звідти ж слухав улюблені літературні твори. Наташа, написавши дисертацію, подарувала татові крихітну друкарську машинку "Москва", яка заохотила його до літературної творчості. Нею він друкував дайджести з газетних публікацій, як то: "Тварини і птахи серед людей" та "Розвиток Землі і людей". "Как показали опыты, проведенные в Болгарии, полив томатов водой, пропущенной через магнитное поле, значительно повышает урожайность и улучшает качество плодов. Заметно повышается их вес, увеличивается содержание витамина С и сахара, почти на 26 процентов сокращается вегетационный период". "Известия", 1 августа, 1981 года. Або таке: "Тайландские слоны очень дружелюбные и послушне животные. Недалеко от города Чиангмай есть большая лесная фирма, на которой транспортировкой стволов тиковых деревьев занимаются исключительно слоны. Это место стало объектом паломничества туристов". "Известия", 31 августа, 1982 года. Власний рукопис "Говорять діти" Гнат Платонович присвятив спостереженням за розмовами своїх і сусідських дітей. Найбільшим і найцікавішим його твором на п'ятдесяти трьох сторінках стали спогади "Наші батьки". В них він описав сільське життя; розповів про батьків, братів і сестер; про сільську початкову школу, своє дитяче вівчарство, подвиги Юрка Сиротенка, вбивство ткачів Ґавадз і червоногвардійця Конона; появу у Цюрківцях вулиці Дерибасівської і багато чого іншого. Розповідання він прикрасив намальованими власноруч картинками: отчий дім під вишнями, школа у сільській хаті і він особисто у свитці на малиновому фоні Київського Університету. Останніми стали десять сторінок спогадів про Антоніну Геннадіївну і їхню сім'ю. Підсумовуючи прожите, Гнат Платонович похвалився успішним вихованням трьох дітей: Наташа закінчила інститут і аспірантуру, живе в Одесі, працює програмістом і виховує сина; Павло відслужив армію, закінчив інститут, дуже вдало одружився, ростить двох дітей і вже піднявся до головного інженера великого заводу; Артем закінчив технікум, поступив заочно в інститут і працює енергетиком фабрики побутової хімії.