Добре, що ви однолітки, легше буде порозумітися. Квартира у нас простора, місця вистачить. Вочевидь, дівчина працелюбна, а я ще й свого домашнього лікаря матиму.
Увечері після роботи вони перенесли з гуртожитку Анфісині речі: пухову подушку, деяку одежу і подольську швейну машину. За тиждень подали заяви в ЗАГС. Якимось дивом слюсарі, електрики і кранівниці дізналася, що їхній механік нагострився одружуватись, скинулись по троячці й урочисто вручили вісімдесят один карбованець. Тато виділив двадцять п'ять. На ті гроші молоді влаштували в ресторані "Каштан" столик на чотирьох: вони і дружки: Фіма Гегіль із дружиною Нелею. Ще Марина від себе виставила пляшку шампанського. Гульню продовжили вдома самогоном; пригощали всіх, хто здогадався навідався.
Трудовий колектив, який скинувся грішми і якого не запросили, помстився. У самий розпал медової ночі у тата на тумбочці затанцював телефон, і він покликав сина.
— Павле Гнатовичу, це черговий електрик. Пробачте мені, що турбую, але тут, на третьому колемані, згоріла спіраль. Отож, я й міркую: чи міняти її' зараз, уночі, чи діждатися першої зміни?
— Міняй.
— Так немає потрібного доту. Всілякі є, а такого немає.
— Тоді залиш до ранку.
— Зрозумів. Отож я подумав: механік краще знає...
З першого ж дня жінка почала встановлювати свої порядки і, найперше, повідчиняла усі кватирки.
— Треба щоб шахісти виходили палити у двір, бо просмерділи всю хату, — поскаржилась вона Гнату Платоновичу.
— Тоді вони перестануть навідувати, — смутно відповів тесть.
— Житлові приміщення мусять систематично провіюватись, — наполягла невістка.
— Тоді нам на зиму не вистачить вугілля.
— Тато спалює не більше одного відра на добу, і ми вкладаємось у дві тони на сезон, — пояснив Павло
— Мужчини, а у вас блохи стрибають, — заявила Анфіса, застилаючи постіль.
— Отож, я й дивуюся: чом це Давид повсякчас гомілки чухає? От горе! Не дай-бо ще Діночці бліх занесе! Мабуть, то Башмачок подарував. Вештається по смітниках, а тоді в хату, — припустив Гнат Платонович.
— Вологе прибирання робитимемо щотижнево. Завтра прихоплю з роботу хлорки, дезінфекуємо кота — підсумувала невістка.
Не чекаючи суботи, Павло помив підлогу з милом, і повитрушував доріжки; Анфіса протерла двері, вікна, меблі і випрала всю наявну білизну; пригрозила по весні зробити кольорову побілку; змусила Павла позачергово викупати Гната Платоновича і вбрала його в улюблену вишиванку. Прибираючи закутки, назбирала мішок вжитих пляшок.
— Негайно віднесу до приймального пункту, — виправдався Павло.
— А що то у вас в холодному коридорі на поличці за плісняві огірки у трилітровій банці? Смердюча пляшка.. .Стакан гранчастий, заслинений?
— То наша закусочна: приятелі заходять, щоб вільно розпити на трьох. Павло двері вдень не замикає, і вони залишають йому на донці. Я йому й кажу, що я можу й не почути, якщо шкодитимуть. А він своє: як я відмовлю друзям дитинства? — поскаржився Гнат Платонович.
Анфіса викинула огірки на смітник разом зі стаканом, а тару винесла на ганок. Замкнула вуличні двері на ключ, а гостей стала зустрічати особисто.
— Що треба? — запитувала вона, ставши в дверях.
— Поклич Павлуху.
— Він тобі не Павлуха, чуєш? Лавочка зачинилася, і щоб я тебе більше не бачила. Бо як захвачу шматтям!
Отак висварить невинного, ще й хляпне дверима перед носом, щоб не було жодних ілюзій, після такого він більше й не постукається. Звістка, що Павло привів злющу жінку, мерщій розійшлася поміж товаришами по чарці, і непрошені візити припинилися. Роль "останнього могіканина" дісталася Ростиславу Михайловичу. Він припхався серед ночі — пожований, змерзлий і босий. Попросив щось випити і поскаржився: з нього поцупили черевики.
— Звечора приліг на лавочці у сквері, і це ж треба! Кому, окрім мене, згодиться сорок шостий? — дивувався Балда.
Анфіса накапала півчарки чистого медичного.
— Ой, Анфісонько, от ти — справжній лікар! Хоч і з неординарною спеціалізацією. Не дарма я умовляв Павку одружитися з тобою. Отже, не забувай. А зараз, поки рань, покваплюсь до трамваю, щоб не дивувати людей брудними шкарпетками.
Так закінчилась остання гастроль Славка Балди у Конотопі. Дружина рішуче поміняла квартиру на Черкаси, і вивезла чоловіка подалі від улазливих товаришів. На новому місці він перейшов на здоровий спосіб життя; працював інженером першої категорії на престижному заводі; придбав катер і вдало рибалив на Дніпрі. У Черкасах вони з дружиною виховали двох дітей і у злагоді дожили до пенсії. Першою померла Олена, хоча й була на вісім років молодшою. Ростислав Михайлович зостався сам і останні роки доживав одинаком у трикімнатній квартирі. Він втратив сон, і щоночі складав вірш, присвячений любій дружині. Поезії виходили з його серця невимушено, і вранці, не перечитуючи, він додавав їх в шухляду. Хвалився, що накопичилось їх більше тисячі. Добірку з сотні віршів , що лежали зверху, він переслав Павлові. Ось один з них.
"Парень, смущённый в костюмчике чёрном, Рядом, на шпильках, — она.
Милая девочка в платьице белом — Лучшая в мире жена.
Добрая, честная, светлая, нежная, Сильная духом, фигуркой стройна. Мудро и гордо семью сохранившая — Лучшая в мире жена.
Милая, добрая, смелая, Ты — половинка моя.
Всех красотой и умом покорившая — Лучшая в мире жена.
Если бы Бог предоставил мне выбор,
Снова в то время отправив меня,
Я бы, наверное, долго не думал: Ты для меня остаёшься одна, — Самая милая, самая нежная, Лучшая в мире жена".
Павло з Гегілем кілька разів обговорювали ідею провідати друга, але щоразу відкладали і обмежувалися телефоном. Одного дня телефон не відповів.
Правду казав нерозлийвода-друг Льонька, розхвалюючи принади шлюбного життя; до його одкровень Павло додав би ще смачну, здорову і регулярну їжу. Анфіса вела доморобну "енциклопедію страв", склеєну з журнальних вирізок і занотованих зі слів подружок рецептів, і з найдоступніших магазинних продуктів готувала апетитні блюда. На другу зиму сім'я перебралася у чотирикімнатну упоряджену квартиру на другому поверсі нового дому, збудованого залізничниками на площі Миру. Житло виділили Гнату Платоновичу: його багаторічне листування з міськвиконкомом, військкоматом, соцзабезом і генералом Батовим принесло свої плоди. З переїздом інвалід отримав можливість користуватися унітазом, купатися у ванні і жити в теплі, не переймаючись паленням груби.
Нарешті, і Павлу відкрився смисл життя: Анфіса визначила, чого їм не вистачає, щоб жити не гірше інших, і про що чоловік мав би подбати. Павло завів собі ощадну книжку, на яку почав відраховувати щомісяця по п'ять карбованців. Першим недешевим придбанням родини стали жіночі зимові чоботи, бо ті, що були, Анфіса виносила до відпадання підошов. Сонячною березневою неділею, коли вулицями вже текли нестримні струмочки, Анфіса взулася у чоловікові стоптані черевики, і вони парочкою почимчикували до Сінного базару. Обійшовши геть усі ряди, вони купили імпортні югославські чобітки на високих підборах із золотавими застіжками, на які пішли всі Павлові заощадження плюс двадцять п'ять рублів із зарплати. Протягом наступних п'яти років вони придбали на виплат потужний холодильник "Днєпр", місткий лакований шифоньєр і розсувну софу на поролонових подушках, яка прослужила їм до самої пенсії. На порядок денний випливли люстра, кольоровий телевізор і килим. Анфіса суттєво економила на одежі. За лекалами з журналів мод вона шила і перешивала сукні, спідниці, блузки і навіть перелицювала своє дівоче пальто. Розпустила стареньку з ангорської шерсті кофту і зв'язала чоловіку шикарний светр з закотом по саме підборіддя. З першого дня подружнього життя вона перебрала на себе роль сімейного скарбничого, чим позбавила чоловіка клопоту стосовно кишенькових грошей. "Навіщо вони тобі? Цигарки? Так я сама їх куплю взапас, щоб не жебрачив, подібно нашому начмеду: "дай закурити, та дай закурити".
Розділ VII. Новий завод
Всюдисущий Фіма Гегіль дізнався про новий завод, що розбудовувався на виїзді з міста.
— Мене запрошують начальником відділу постачання. Там такий головний інженер! Я йому розповів про тебе, так він аж підскочив. Зазвав на співбесіду.
Сам Фіма непогано почувався і на Мехзаводі. Він вже отримав двокімнатну квартиру і заставив її румунськими меблями; придбав найпотужніший холодильник "Донбас", кольоровий телевізор "Крим" та італійський килим "Тарантела".
Головний інженер заводу "Автомотор" Ковальов Олег Михайлович підшукував грамотного і досвідченого спеціаліста для інженерного супроводу будівництва величезного чавуноливарного цеху. Проект, розроблений інститутом "ГІПРОПРОМ" десять років тому, він вважав геть застарілим і вимагав від розробників його докорінного перероблення. Але ті вже займалися іншими об'єктами, які фінансувалися, і не мали ані бажання, ані змоги, повертатися у минуле. "Це заводська провина, адже ви давно мусили закінчити будівництво. Вирішуйте фінансування", — аргументували вони свою позицію. "Міністерство пообіцяло виділити кошти, але спершу я мушу надати пропозиції, узгоджені з проектувальниками", — переконував Ковальов. Зрештою, він вирішив створити на заводі спеціальну інженерну групу, здатну перетворювати його замисли на конкретні креслення й документи. На той час, окрім своєї роботи в ливарному цеху і відвідування ливарних цехів інших заводів, Павло, супроводжуючи головного металурга Юдкіна до проектного інституту "ГІПРОШАХТ", набрався досвіду дискутування з проектантами. Отже, коли Ковальов запропонував йому посаду начальника відділу з окладом сто вісімдесят карбованців плюс сорок відсотків премії, Павло без вагань погодився. Але, коли він з'явився оформлятися, у відділі кадрів про таку посаду нічого не знали, і шість місяців він працював рядовим інженером з окладом сто п'ятдесят карбованців.
За цей час він ознайомився з існуючим проектом і осягнув задум головного інженера. За його вказівкою Павло відвідав Рязанський завод "Центроліт", де використовувалась унікальна формувальна лінія, і заодно навідав родичів. Новий Ганін чоловік Петро Васильович, про якого чув багато чого романтичного, насправді видався похмурим вовкулаком, який причіпливо пильнував Ганю і вживав виключно мінеральну воду "Миргородська": їхній балкон був щільно заставлений порожніми пляшками.