Це,— так би мовити, "революціонізований" індивідуаліст, себто один із тих дрібнобуржуазних інтелігентів, що не позбулися психологічного вантажу "молодої людини XIX сторіччя",— людини, про яку зараз, з легкої руки М. Горького, багато пишуть у нашій пресі й яка, на жаль (та й на радість), і досі живе серед нас: жалкувати треба, що живе, радіти — що вже в невеликій кількості.
Новелою "Я" автор рішуче повстає проти індивідуалізму. Дегенерата введено не випадково! Навіть кращий із тих, що в них "розколюється "я", навіть він іде в супроводі "низенького лоба, розкуйовдженого волосся і приплюснутого носа". Подвійність натури послідовно веде до виродження, до дегенерації.
Міг такий індивідуаліст активізуватися за часів громадянської війни? Принаймні в уяві — безперечної В 20-х роках XX сторіччя на землі вже не існувало тихих закутків шатобріанівських Рене.
Невже і герой новели був колись, як він говорить, "главковерхом чорного трибуналу комуни"? Нічого подібного! Це просто марення зарозумілого плутаника. В кращому разі він міг хіба що відступати з більшовиками! І то не командиром якогось червоного загону, а одним із пасажирів тих ешелонів, що в них евакуювались наші родини.
Яку роль зіграла новела свого часу? Автор певний, що вона зіграла роль революційну. Таких, як "я", сьогодні ми майже не бачимо на нашій радянській землі, на початку ж непу серед Дрібнобуржуазної інтелігенції їх було чимало. Поставивши "я" в "красиву", романтичну обстановку й у той же час показавши його нікчемність ("дрібненькі сльози", істеричність, відсутність справжньої стійкості і т. д.), автор тим самим, очевидно, сприяв перевихованню вищезгаданої інтелігенції в дусі комуністичного світогляду.
Чи є сенс друкувати цю новелу зараз? Мабуть, є! Хіба б ми в противному разі випускали життєписи "молодої людини XIX сторіччя"? Останньою заявою автор, до речі, не збирається порівнювати себе з великими творцями "зайвих людей".
Новелу "Я" написано на початку 1923 року.
Синедріон (грец.) — збори, рада старійшин у давній Іудеї. У християнські часи частіше вживається іронічно як зборище, неправедний суд (напр., над Ісусом).
Жирандоля (фр.) — багато оздоблений висячий свічник, по-сучасному — люстра.
Штаб Духоніна — начальника штабу і головнокомандуючого російської армії, який не визнав Жовтневої революції, на початку грудня 1917 р. за наказом М. Криленка було розстріляно у м. Могилеві. Звідси й походження евфемізму — "відправити у штаб Духоніна", тобто розстріляти.
Errare humanum est (лат.) — людині властиво помилятись.
СЕНТИМЕНТАЛЬНА ІСТОРІЯ. Друкувалось це оповідання тільки у т. 2 Творів 1928-го і 1929 рр. Подаємо за останнім виданням.
Кочубей Марія — дочка полтавського полковника Василя Кочубея, в яку ще юну був закоханий старіючий гетьман Іван Мазепа, згодом одружена з сином ніжинського полковника Степана Забіли. Хоч якою романтичною була ця любов, однак і вона певним чином сприяла появі доносу Кочубея та Іскри про зрадливі заміри гетьмана Мазепи Петрові І.
"Пісня про Нібелунгів" — найдавніший німецький героїчний епос (датується приблизно 1200 р.), в якому використані історичні перекази про знищення гуннами держави бургундів (нібелунгів), подвиги і смерть лицаря Зігфріда та криваву помсту за вбивство Зігфріда дружини Кримхільди.
Б'єргалка — розмовна назва пивнички, походить від нім. Віег або ж від фр. bіеге, де можна було дешево випити і попоїсти.
Делеклюз Шарль (1809—1871) —активний учасник революції 1848 р. у Франції, член Паризької комуни 1871 р., загинув на барикадах.
Бульйонський Ліс (точніше — Булонський) — знаменитий лісопарк на околиці Парижа.
Узамітна Ніцца — омріяна (в темряві) французька столиця курортів на березі Середземного моря.
Атрамент — чорнило.
Моrituri te salutant (лат.) — приречені на смерть вітають вас.
Моветон (з франц.) — невихованість, розбещеність
Епікурейці — послідовники вчення давньогрецького філософа Епікура (341—270 р. до н. е.), за яким жити треба самітником з метою уникнути страждань, щоб досягти тілесного здоров'я і стану повної безтурботності духу (атараксії); пізнання за Епікуром природних законів звільняє від страху смерті, забобонності та й релігійних марновірств у цілому.
НАРЕЧЕНИЙ. Надруковане це оповідання вперше у журналі "Всесвіт" (1927.—№ 35). Згодом у т. З Творів і т. 1 Вибраних творів (звідки й подаємо) з такою передмовою:
"Для контрреволюції нічого нема "святого". Вона не милує навіть маленьку людину з глухої провінції — людину, що, мабуть, нікому, ніколи й нічого поганого не зробила. Як же інакше розуміти це оповідання?"
Написано 1927 року.
БАНДИТИ. Видане єдиний раз у т. З Творів 1930 р., звідки й передруковуємо.
ЗАВ'ЯЗКА (Етюд). Історія цього твору досить складна; спочатку він друкувався у журналі "Життя і революція" (1925.—№ 11) як початок роману "Іраїда" під такою ж назвою. Однак подальша доля цього роману невідома. Як самостійний твір під новим заголовком "Зав'язка" видрукуваний у т. З Творів (1930), де майже цілком переінакшені прізвища героїв (напр., дипломат Баторій змінено на Криленка, інженер Ламене став Сердюком, журналіст Пастелян — Шарком, а професора Поло названо Полозом) та з кількома незначними стилістичними виправленнями.
Отож етюд, який подаємо за т. З Творів, цікавий насамперед як зав'язка цікавої і навіть інтригуючої епічної форми, відмінної від досить статичної і локальної недієвості "Вальдшнепів". Шкода, що не можна порівняти їх уповні. Певним чином наближається до цих творів і "З лабораторії" за цілком відчутним епічним розмахом і сміливим експериментом з формою?.. як, ,на жаль, і цілком відчутною незавершеністю.
Д'Анунціо Габріеле (1863—1938) — італійський письменник і політичний діяч, ідеолог італійського імперіалізму. Перейнятий декадентськими і ніцшеанськими ідеями. Г. Д'Анунціо після першої світової війни посилено пропагував фашизм. Свого часу його різко критикувала Леся Українка.
МАТИ. Надруковане вперше у т. З Творів, потім у т. 1 Вибраних творів, за яким подаємо у це видання, з такою передмовою:
"Це оповідання дехто плутає з новелою "Я". Між ними нічого спільного нема. Основна мисль оповідання "Мати" така: поділення людей капіталістичного суспільства на класові табори є така ж неминучість, як неминуча загибіль світогляду "старосвітських" людей. Проте думку авторову почасти видно й з епіграфа". Написано 1927 року.
ІЗ ВАРИНОЇ БІОГРАФІЇ. Вперше з'явилось у журналі "Літературний ярмарок" (1928.— № 1). Згодом у т. З Творів та Вибраних творах, звідки ми передруковуємо. У цій книжці М. Хвильовий додав до твору розлогішу передмову:
"В перший раз оповідання "Із Вариної біографії" надруковано 1928 року в книзі першій альманаху "Літературний Ярмарок". Прочитавши це оповідання, критики заметушилися: один із авторитетних на той час демостенів дуже жалкував, що автор зробив з героїні "робітничо-селянську богородицю", другий скаржився, що автор зацікавився такою собі зовсім непотрібною Варею. Третій навіть обвинувачував мене у великій прихильності до грубого натуралізму. Подивімось, чи мали вони рацію. Коротко.
В образі Варі, як це видно й без окулярів, автор подає читачеві збірний тип масовика дрібної буржуазії. Словом, щодо натуралізму, то це оповідання є типовий романтичний етюд ("щодо вина, то він пив воду", як говорив колись, здається, Віктор Гюго). Гіперболи, узагальнення — це попутники романтичного письма, а саме ними й просякнуто моє оповідання. Чи, може, без окулярів не видно, що Богодухівська Варя не одна Варя,— що це тисячі Вар, і не лише богодухівських?
Другому критикові відповідь коротенька. Вірно: вульгаризатори пролетарської літератури ніколи не цікавились перевихованням дрібнобуржуазних мас. Я цим питанням завжди цікавився, саме тому я й звернув увагу на таку собі нікому не потрібну Варю.
Але перед третім демостеном я схиляю своє непокірне чоло й роблю йому елегантний кніксен. Він мав рацію жалкувати, що я зробив з героїні "робітничо-селянську богородицю", бо... з неї я справді нічого іншого й не міг зробити.
Яка основна ідея твору? Життя дрібної буржуазії завжди йде під контролем "чужої волі", себто під контролем волі якогось класу — чи то буржуазії, чи то пролетаріату — в залежності від обставин. За часів великої громадянської війни пролетаріат, тягнучи за собою вищезгаданий соціальний прошарок, не міг не запліднити його своїми ідеями, і він його, як відомо, запліднив. Великі маси дрібної буржуазії побігли туди, куди з боями "підступили загони червоних полків", бо запліднена ідеями революційного класу дрібна буржуазія відчула "щось таке, що з його власті їй уже ніколи не вирватись". І коли дрібнобуржуазна Варя з Монастирської, народивши сина, не найшла світліших порівнянь, як порівняти себе з богородицею, то чому автор мусить робити з неї щось інше?"
Аттіла (приблизно 406—453) — вождь гуннів з 434 р. Очолив спустошливі походи на Східну Римську імперію, Галлію, Північну Італію, створив велетенську державу гуннів од Волги до Рейну, яка існувала тільки впродовж його життя.
ІВАН ІВАНОВИЧ. Надруковано перший раз у журналі "Літературний ярмарок" (1929.— № 7), згодом у томі 3 Творів (1930), за яким і подається у цьому виданні.
"Хуліо Хуреніто" і "Любов Жанни Ней" — романи Іллі Еренбурга, який на той час перебував у еміграції. Перший із названих творів (повна його назва "Надзвичайні пригоди Хуліо Хуреніто та його учнів") набув неабиякої популярності у перші пореволюційні роки завдяки позитивному до нього ставленню і схвальній рецензії М. Бухаріна.
РСІ — робітиичо-селянська інспекція, родоначальник нинішнього народного контролю.
Кака — Контрольна комісія ВКП (б), прообраз теперішньої партійно-ревізійної комісії у структурі КПРС.
"ДРУГ ДІТЕЙ", "Повітрофлот", "Доброхім" — добровільні громадські організації, в які входили радянські службовці, що об'єднувались для опіки над безпритульними дітьми, сприяли розвиткові авіації та добривно-хімічної промисловості.
Vouz aimez les fleur (фр.) — ви любите квіти.
Соmment donc, madame (фр.) — як це так, пані.
А lа bonne heure, madame (фр.) — на все добре вам, пані.
Oui, oui, madame (фр.) — так, так, мамо.
Avec plaisir, madame (фр.) — дуже приємно, пані.
Іона Вочревісущий — псевдонім широковідомого для тих часів одіозного публіциста і фейлетоніста газети ВУЦВК "Вісті" Миколи Новицького.
РЕВІЗОР.