Тоді я знов іду до хати, так хата — й та уже не та. Цепаче вже не зовсім і моя, хоча й моя. Неначе щілини якісь поробились, і стелю наче вітром одірвало і понесло, і видно стало, наче так видно-видно і тривожно. Не стало тишини. Сини з Донбасу пишуть, з Криворіжжя: "Не та доба. Життя рвонулося вперед велетенським кроком, і нова суть лежить уже у всіх наших ділах".
Уляна. Мино, схаменись. Ти ще ніколи так багато не говорив.
Нечитайло. Думав.
Скидан. Пригадуєте, дядьку Мино? Я казав: напишуть про вас книгу-славу.
Нечитайло. Яка там наша слава, Петре! Славна земля хай буде паша. А нам не слави б ще, терпіння треба літ на двадцять. А там Лаврін уже побачить, що й до чого.
Лаврик. Там буде, тату, комунізмі Оплески в президії.
Нечитайло. Записуйте, товаришу голова: громадяни Лаврентій і Лариси Нечитайло з батьком Миною і матір'ю Уляною, з коровою, телям і коней пара! Отак!
Уляна. Так як? Уже!..
Нечитайло. Скажи і ти щось до президіуму.
Уляна. Куди?.. Ой...
Верещака. Кажіть сюди ось! Нам! Народу!
Вигура. Скажіть, пе стісняйтесь. Тихо!
Уляна виходить на трибуну. Кланяється всім. Поводиться урочисто, як у церкві.
Уляна. Поступаю до колгоспу тілом і душею...
Гаркавий. Тихо!
Уляна. Поступаю всім серцем моїм, і помишленівм, і всіма внутренностями моїми. Щоб же були ми з вами дужі, здорові вкупі та в згоді і роботящі. Щоб радувалась і цвіла земля радянська і багатіла наша держава робочохристиянська. (До президії). А вам, за столом, пошли, боже, розуму і стида. Щоб не обкрадували ви нас, і не обдурювали, та на добро настановляли, та щоб не дивилися на нас вовками. Щоб не було у вас похмурості й крику до нас, а щоб були ви привітненькі й уважительні.
Верещака. Абсолютно вірпо. Молодець, тітко! Продовжуйте!
Уляна. І ще одне прошу вас.
Вигура. Будь ласка.
Уляна. Оставте мені дома хоч телятко!..
Сміх.
Нечитайло. Ха-ха-ха! Отак сміюсь і я вкупі з народом над усім на світі й перший — над собою. Всі свої труднощі і небезпеки, надії і радість, все життя усмішкою вкриваю, затуляю.
Скидан. Є пропозиція обрати до правління нашого колгоспу "Пам'ять Леніна" нову колгоспницю Уляну Нечитайло! Тітко Уляно!
Уляна. Не хочу! Не просіть. Не хочу.
Скидан. Чому?
Уляна. Я добра. Я така добра та жаліслива, що не зможу вами керувати. Бо доброта зараз, кому вона потрібна?
Кошовий. А ти позич її там Гусаку чи Вигурі!
Вигура. Тихо! Голосуй, Скидан!
Скидан. Хто за товаришку Уляну?
Уляна. Так дайте-бо слово сказати! Владу вибирають. (До народу). Признаюсь, одна мепе турбує думка...
Верещака. Що саме?
Уляна. А та, що скрізь уже, куди не повернись, тільки й чути — бий того, бий цього, знищимо те, знищимо се, та все залізною мітлою та гарячим залізом, та геть попа, та церковне щось там геть, та геть неписьменність, та старого вчителя, та підкуркульника. Та все бий, та дерись за те, за се, та ненавидь те, та корчуй залізом, та бий усе...
Вигура. А що ж, по-вашому, не бити?
Уляна. Та, мабуть, бити... Хто ж каже не бити. Тільки щоб оте биття добра не затуляло. Не ожесточало людську дущу, дерії.
Кошовий. Ти дивись! Уже починає вчити! Хе!..
Уляна. А для чого мене вибирають? Щоб я терпіла, як Купріян з Хомою пиячать? Он, бач, позатулялись! Колгоспники... Пождіть трохи! Ось виберуть мене в правління, болячки ви в мене вип'єте, гуляки... Я вам пропишу самогон! (До президії). До Безверхого все ходять пити. А той хіба ж не намалював мене босу! Каже: постійте, тьотушка, в решетом, так, ніби ви в колгоспі вієте мак. Так я стою, дурна, піднявши решето, аж руки заклякли, потім дивлюсь на картину — боса!
Безверхий. Так позвольте!.. Ви справді були босі!
Уляна. Ну, то що? Я не дівка, щоб мене босу малювати.
Вигура. Возмутительно! (До Безверхого). Де ви бачили босу колгоспницю?! Я цілу область проїхав, ні одної не бачив. Будьте любезні прималювать ботинки!..
Безверхий. Іскуству нужні ноги, а не ботінки!.. (До Верещаки). Ну... вот і занімайтесь...
Гусак. Тихо! Годі там співати, дівки!
Скидан. Голосую!
Кошовий. Нехай перед голосуванням скаже Мина її характеристику і автобіографію, аби всім було видно, яка вона і що за женщина.
Нечитайло. Вибирайте, побачите. По-моєму, для вас якраз.
Скидан. Хто за товаришку Уляну?
Гусак. Даю отвод!
Вигура. Підстави для отводу?
Гусак. Вона троцькістка!
Уляна. Яка?
Гаркавий. Тихо! Політична справа!
Уляна Ой!
Гусак. Вона ховає в коморі портрет іуди Грецького!
Уляна. Не ховаю, брешеш!.. Ой пробочну!..
Гусак. Ага, троцькістське охвістя!..
Уляна. Брешеш! Хвостата твоя жінка. Не ховаю! Я тим патретом накриваю глечики з молоком.
Нечитайло. Казав я тобі: вики-нь чорта з комори! От...
Уляна. Жалько викидати! Я за нього гроші платила. Голосуйте вже, не дражніть мене!
Скидан. Хто за?.. Одноголосної Один проти.
Нечитайло (про себе). Один утримався.
Скидан. Уляно Григорівно, просимо до президії, сюди!
Уляна йде до президії.
Кошовий. Ну, Мино, тепер держись!
Нечитайло. А що мені? Держіться ви.
Уляна (підійшовши до президії. До народу). Забула вам сказать, що я ще й боязлива.
Вигура. Сядьте. Годі, буде вам.
Уляна. Не сіпай мене. Чого сіпаєш?!
Вигура. Багато говорите, буде!
Уляна. А тобі жалько? Я більш тебе мовчала та робила. А зараз н публічна жінка! Сіпасш!
Скидан. Ну, говоріть уже.
Гусак. Тихо! Гаркавий!
Уляна. Боюсь, щоб же не вийшло так, що все, казав той, ніби є, а тут... (До Вигури). Про всяку ненависть ми чуємо щодня. Скажіть нам, що ж треба любити?
Вигура. Це питання не па повістці денній.
Уляна. Неправда!
Верещака. Товаришко Уляїю, пе личить зразу вам підносити такі складні питання. Рано ще.
Уляна. Чому?
Голоси. Нехай говорить!
Верещака. Вона не могла так швидко перевиховатись. (До Уляни). Адже ви тільки-по вступили до колгоспу. І тут ось при пароді одмовляли мужа.
Уляна. Ну, й що з того? Що ви знаєте про пас, командировочні? Я одмовляла мужа од колгоспу... Та його пе одмов, так він до смерті не вступить. Не авасте ви його вдачі. А я от прожила з ним тридцять літ, нещасна мучениця... П'ять синів на шахти відрядила, вугілля довбають, шостий на морі пропав. Дочка у наймах у Києві дітей у колясочках возить!
Нечитайло. Ну, годі вже!.. Дома докажет... І нащо <уло її трогати!
Уляна. Я питаю ще раз, що треба любити?!
Вигура. Треба любити строге виконання всяких насамперед інструкцій і відповідних постанов, а також тісну змичку, в якій ми йдемо широким розгорнутим фронтом до перемоги й торжества над ненависним ярмом пануючих Класів...
Уляна. Та чули вже, спасибі. А ще що? Гусак. Більш нічого. (До Вигури). По-мос.ліу, все. Уляна (до Гусака). А ти з своєю ледачою перекупкою щодня спиш до семи годин, так що ви там теж нічого більше не любите? Змичка! Гусак. Тихо!.. Гаркавий!
Уляна. А потім ходиш та людей каламутиш! ЛюбительГусак. Не твоє діло! Вигура. Досить. Припиніть сварки!
Гусак. Казав я вам! Подальше од цієї баби!
Уляна. Пусте ти казав. І сам пустий. А що треба любити, я скажу, коли вже так виходить. Любити треба рандій-ранній ранок. Любити треба схід сонця. І в цей от восход сонечка треба колгоспу восходитп на роботу. А на заході — заходити додому з піснями. Та треба любить одне одного, та роботу, та всяку новину, та високі врожаї. Треба любить багатство та того, хто гарно та багато робить. (Сама того не помічаючи, Уляна починав творити пісню про те, що треба любити: багате насіння, свята врожаю, розумні машини, хати веселі, і веселі діти, і рясні сади. Мотив пісні виникає сам по собі, і слова народаюуютьоя тут же).
Народ співає. Вигура дзвонить у дзвінок. І от закінчується спів урочистий.
Закінчився спів урочистий. Покидаю високу трибуну. (Зійшла). Тепер невисоке, буденне питання: прийняли ми па Попередніх зборах той немислимий план хлібоздачі?
Вигура. Записано! Питання вичерпане.
Уляна. Он!.. А двісті десятин, що і не засіяно, і зерно пропите? Кого обдурили?
Запорожці (тріо). Переорювати будемо! І все пересіємо!
Кошовий. А чого Гусак в президії сидить?
Гусак. Я не в президії. Президія коло мене кінчається.
Уляна (до Гусака). Хто відповість за двісті десятин ганьби?
Гусак. Спитай у Скиданової жінки. Спитай, хто гур. тує коло себе недобитків куркульських? І доки взагалі ходитимуть серед нас Сторчаки й Чорноти? Доки буде Цар підбурювать народ проти колгоспу? Уляна. Чим він підбурює?
Гусак. Своїм отруйним мовчанням. А чутки йдуть, ідуть!.. Скидан. Слово має...
Гусак. Царя на трибуну! Де Цар ховається?!
Скидан. Слово має товариш Цар Левко... Дядьку Левонтій!.. (До Гусака). Моя жінка сама відповість, коли буде потреба.
Левко Цар. Я підлягаю тихо нашій владі, як це і литать селюкові, але душа моя на даному етапі до неї часом ве лежить із деяких причин.
Скидан. А саме?
Левко Цар. Зараз.
Вигура. Що "а саме"? Товаришу Скидан! Куди ви дивитесь? У вас трибуну скористовує куркуль! (До Царя). Годі! Катісь! "Душа не лежить"! Нам уже ясно...
Левко Цар. Вам ясно, а мені неясно! Тому і зліз я на оцей трибун, аби осяяли мене ви промінням ясноти своєї!
Вигура. Товариші, це глум!
Біднина. Прошу слова!
Скидан. Тихо! (До Вигури). По-моєму, нехай говорить!
Левко Цар. Прошу не гніватись, товариші, і розглядати темноту мою лише як тло, що дуже вигідно підкреслює районний розум ваш.
Вигура. Хто районний? Я районний?..
Левко Цар. Я щось не так сказав?
Вигура. Прошу мене не ображать! Я представник центру!
Левко Цар. Тоді чого вам ображатись, якщо ви отакий? Я особисто вельми є щасливий, що вперше в житті балакаю з столичним чоловіком. Я вам приніс усі свої вагання, не боячись ніяких кар, звичайно, за незнання того, чому мене ніхто ніколи не вчив аж до цього часу. Я неписьменний. У городах ніколи не бував. Я, так би мовити, субстанція селянська, темна, консервативна.
Вигура. Хитра. Куркульська.
Гусак (До Верещаки). Не всі дома.
Вигура. Чому ви не в колгоспі? Вам говорилося не рав, я знаю, що ви є прапором одноосібницьких тенденцій і об'єктивно дієте як ворог народу.
Левко Цар. Я? Ворог народу? Е, хлопчику. Тепер я бачу вже, що вам також не все ще ясно.
Вигура. Що-о!
Левко Цар. Раніше для себе я знав усе. Ступив сюди ось — бог, тут — чорт, чи відьма, чи русалка. Тутечки свято, тут ось — будень: жита, толока, ярина...
Гаркавий. Спокойствіє!
Скидан. Тихо!
Вигура. А зараз?
Левко Цар.