(Зникає в погребі.)
Несучи в'язки бур'яну, обтикавшись соломою, заходять крадькома д і д" Миршавий і Рудий.
Рудий. Ось тут і пересидимо, а ви, діду, хотіли тікати. Який же це буде оркестр без скрипки?
Миршавий. Не оркестр, а троїста музика! , Д і д. Чорти нас тягають по всіх бур'янах та по ровах, гляди — свої підстрелять, погнав Несвятипаска, ми й послухали!..
Миршавий. Казав Несвятипаска на перемогу грати, каже — де перемога, там і грайте.
Д і д. Ганяємо за тою перемогою — аж пристали!.. На весіллі нам боярин одразу все каже, а тут — ні боярина* ні свата... Було б зброї не віддавати, то хоч війну б одбули!
Рудий. Мабуть, такого бою ще зроду не було. Германці вже як одбивалися, краще од греків та гетьманців, а проти нас хука дадуть.
М и р ш а в и й. Несвятипаска поміч приведе...
Д і д. Яку поміч? Випив чарку та й спати пішов у скелі!.>
Роман (несподівано). Деніки!.. Ховайтеся!
М и р ш а в и й. Що воно крикнуло?
Рудий. Ховаймося!..
Д і д. Тьху, чортова війна: інструмент поб'єш і одежу порвеш!
Всі троє швидко, роблячи це, певно, не вперше, прихилилися до стіни, замаскувалися бур'яном, завмерли. На подвір'я вбігає група д е н і-
кінців.
Чубатий. Як зайці, бігаємо! Оце їхній штаб? Н и з е н ь к й. Шукай, не бійся — патрони всі вистріляли, голіруч одбиваються!
Чубатий. Лазарет перекидаємо!.. Поранених — до ноги! За вітром пустимо! Підпалюй!..
Наштовхуються на музик. Галас ущух. Музики підводяться, з них осипається поволі все їхнє маскування. Стоять, тримаючи інструменти. І раптом — як заграють!
Низенький. Ходу. Чубатий. Тікай!
Однорукий. Мамай! (Тікає, за ним денікіпці —-в повній паніці.)
Музики грають. З-за рогу хати на подвір'я викочується гармата. За нею, штовхаючи її, Несвятипаска.
Несвятипаска (страшним голосом). Ану, підходь паски святити!!
Музики завмирають.
Передні колеса кінь везе, а задні самі котяться. Ху! (Сідає, витирає піт.)
Музики несміливо починають знову грати.
Тихо! Ще не перемога!
Рудий. Дядьку Петро, уже дід хотіли й тікати! Який же це буде оркестр без скрипки?
Д і д. Ганяємо за тою перемогою по бур'янах, хіба її вловиш?
Несвятипаска. А ви не ганяйте. Миршавий. Бо ви ж договорили нас на перемогу грати!
Дід. Ото ми ганяємо, ганяємо за перемогою... Несвятипаска. Та що це вам — перепелиця чи курка? Треба на висоті стояти, увесь степ озирати! . Роман (з погреба). Дядьку Петро, вони кулі бояться, я знаю...
Миршавий. Та хіба ж за себе, за струмент боїмося, щоб ти знав!
Несвятипаска. З вами зачепись — ціла свайба буде! Бачили он вітряк? Отам перемогу виглядайте. Кроком руш!
Дід (діловим тоном). А яку ти музику замовляєш? Можемо польку-циганку, польку-пташку...
Миршавий. Обратно ж — польку-кокетку, польку-бджілку...
Рудий. Ще й польку-смєх можемо...
Несвятипаска (відбирає у Рудого й Миршавого гранати). Гранати вам без діла. Марш!
Музики поспішно виходять.
Вчитель (вносить один снаряд). Наше становище нагадує мені один історичний факт... Пригадуєш, Несвятипаска, Фермояільську битву з грецької історії?
Несвятипаска (підвівся, з відчаєм). Матвіє Степановичу, їй-богу, ви нам цього не задавали!
Вчитель. І греків забув?
Несвятипаска (обмотує снаряд ганчіркою). Ма-твсіє Степановичу! їй-богу, не греки в голові! Дивіться, як хати палахкотять! До неба вогонь! А греків ми під Херсоном і де хочете били... По історії і по географії...
Вчитель. Що це ти робиш?
Несвятипаска. Калібр не той, Матвіє Степановичу. Менший калібр. (Закладає снаряд до гармати.)
Коваль (виглянув з-за рогу, забігає). Петре! Пізнав тебе по рясі! За мною! Мамая визволяти! В хаті оточили, гранатд кидають!
Несвятипаска. Патронів треба! Де патрони?
Роман. Уже всі в мене забрали.
Коваль. Швидше, поки шлях вільний! Наших бачив? Єгор як? Червона Армія далеко?
Несвятипаска. Полетіли наші, як соколи по степу! Роман. Стріляйте! Стріляйте, бо підходять! Вчитель. Став на картеч!
Несвятипаска. Одрізали! Вибігай назустріч! На — гранату! (Побіг.)
Коваль (обсмикнув одежу, поправив халяви). Ну, пішли! (Вибігає.)
Вчитель (ходить круг гармати). Комік Єгор Іванович. Груші "вікторії", каже, не жалко? З дому рушив, дак хоробрий був, із жінкою, як донський козак, прощався... Не вмирати страшно, ні,— треба якихось слів перед цим сказати... А в мене от, їй-богу, і слів немає... Не перебивайте! Це я до себе кажу... Тут, брат, сльози не годяться... Ідею підмочиш...
Роман. Матвіє Степановичу...
Вчитель (ховає сльози). Чого тобі?
Роман. От ви кажете — ідею... А що воно таке є?
Вчитель (береться до гармати). Ідея, Романе, це така річ...
Хлопець йому допомагає.
Ідея — це така річ, як би тобі сказати... Роман. Важка?
Вчитель. Як би тобі сказати... Вона не важка... Тільки, скажу тобі, й не легка... Он як... Хто піднесе, а хто падає... Ідея — це значить, так... Ховайся, Романе!..
Варка (вбігає). Матвіє Степановичу,.. Лавра в хаті запалили... Ой, горенько,— тільки дим!.. Поміж кулями побігла... До. дітей біжу... Ховайся, Романе, до ляльки в погріб, а я вас соломою закладу, земельки притрушу, щоб ніхто й не знайшов...
Роман. Які хитрі! Кривопатру дядько Коваль устрелив! Кого ж мені боятися?
Варка. Ховайся, кажу. Бачиш — уже близько підходять! Стріляйте, Матвіє Степановичу, стріляйте... Що там таке, хай бог милує?
Вчитель (поранений, прихилився до гармати). Куля, мабуть... Не знаю... Я на війні вперше...
Варка. Стріляйте! Стріляйте!
Вчитель. Не перебивайте... хай вони... ближче...
Вбігають Несвятипаска й Коваль.
Несвятипаска. Стріляйте, Матвіє Степановичу! Вчитель. Не перебивайте... (Шарпає ремінець, з гармати тільки дим.) Не перебивать... (Падає до колеса.) Варка (заломила руки). Петре!.. Коваль. Спокійно, Петре.
Заплакало немовля.
Варко, до дитини. Швидше.
Несвятипаска (до Варки). До дитини, кажу!
Варка покірно пішла до погреба.
Р о м а н. За тою лялькою й війни не побачиш!.. (Лізе до погреба за Варкою.)
Несвятипаска (закриває ляду погреба). І пить будем, і гулять будем, а як прийде смерть — помирать будем. Мій тезис — не здавайсь!
З двох боків посунули де ні кінці й петлюрівці. Повне подвір'я. Рушили вперед, як череда.
Чубатий. Живих беріть!.. Мамай згорів! Не бійся! Петлюрівець. Бий!.. Топчи!.. Д е н і к і и е ц ь. За руки!.. За руки тримай! Другий. Не втримаєш!.. І кулаки, як довбні! Несвятипаска. І пить будем, і гулять будем!! Фельдфебель. Під ноги бий! Так! Так!
Натовп лютує. У повітря летить якась одежа, чиясь шапка. Наче зграя вовків рве здобич. Тоді з'являється Мамай. Він страшний. Обсмалена одежа й волосся, ручний кулемет на плечі, подертий і обгорілий червоний прапор на ручному кулеметі.
Мамай. Стій!
Ніхто не чує. Мамай стріляє в повітря — ніхто не зважає. Мама" іде в натовп, розсуваючи його руками. Видко, як нахиляється й піднімається прапор, рухаючись до середини натовпу. Мамай доходить до своїх.
Однорукий (відступає). Мамай! Чубатий. Мамай! З вогню воскрес! Голоси. Мамай! Мамай!
Денікіиці й петлюрівці відсахнулися назад. Коло гармати стоїть Мамай з кулеметом на плечі, з обох боків його підводяться на ноги обідрані Несвятипаска й Коваль.
Варка (вийшла з погреба). Голубчику мій! Живий! Несвятипаска (важко дихаючи). Бий, Лавро!.. Коваль. Спокійно, Петре. Мамай береться до кулемета, натовп одразу звільняє подвір'я..
Несвятипаска. Бий кадетів! Заходь, хлопці! З того боку заходь! (Вибігає.)
Коваль. Відступайте, товаришу Мамай. А ми ще затримаємо... (Вибіг.)
Мамай (ставить кулемет на землю, посміхнувся). Останній патрон в небо пустив... *
Роман (з погреба). Дядьку Лавро, є патрон! (Підходить, дістає з кишені, дає.) Ось він. Це нічого, що він без кулі?
Мамай (бере). Патрон без кулі не стріляє, Романе, От, Матвіє Степановичу! Було б вам — з Єгором Івановичем! Він пробився, Червону Армію стріне, почне все спочатку... Значить, умираємо нездолані, це. не страшно... (Кричить.) Матвіє Степановичу!!!
Варка (кинулась-до вчителя). Холодний! (Накрила свитою.)
Мамай (похилив голову). Народний учитель буй з народом. Хай історія знає!
Р о м а н. Я, дядьку Лавро, комуніст, — казали Єгор Іванович... А мене в погріб ховають... Я без вас не можу, та й годі... Прапора давайте подержу, поки ви битиметесь..,. (Плаче.)
М а м а й (дає прапор). Хіба ж комуністи плачуть? Входить Несвяти паска, несучи Коваля.
Несвятипаска. Кадетів без щоту клав! А тепер і не озвешся! (Кладе Коваля.) Лавро, убили мого побратима. За слізьми світу не бачу! Уставай! Уставай, бо й я коло тебе ляжу!!
Коваль. Хіба без цього не обійдемось? Тримайтесь... Червона Армія прийде... (Вмирає.)
Несвятипаска. Убили мого побратима! (Припадає до Коваля.)
Вар к а. йдуть, Лавро! Смерть наша йде!
Мама й. Ну, прощай, Романе... (Цілує хлопця.) І ти. Петро... (Цілується з Несвятипаскою.) Багато Мамаїв отут умирало. А ще більше житиме! Ще й як житиме! З любов'ю, з хлібом, з піснею!
Варка. І я вірю, Лаврику..: І кругом цвіте весна... І все-все бачу... (Обіймає Лавра.)
М а м а ї х а (входить). Тут жили, тут і вмремо...
М а м а й. Благословіть, бабо, як звичай велить.
М а м а ї х а. Благословляю тебе, Лавро. Добрий був батькові син, а мені онук, а людям — оборона. Тебе, Варко, хазяйська дочко, щира душе... Тебе, Несвятипаска, божа дитино... І тебе, воїне Романе...
Роман. І ляльку нашу, що в погребі?
М а м а ї х а. Ми чесно пройшли життя. Ми заробили світлу пам'ять у людей...
Роман. Дядьку Лавро, я прапор вище триматиму, еге ж!
Варка. Яка я щаслива з тобою, Лавро! М а ма й. Згадайте нас, потбмки!
Несвятипаска (виламує горілу крокву). Ану, підходь паски святити!!
За коном галас зростає й наближається,— от-от ускочать вороги. Темно.
Пауза.
З темряви: під стіною хати стоять — М а м а й, Варка, М а м а ї х а, Несвятипаска, Роман з прапором. Перед ними вороги з наставленими гвинтівками. Офіцер махнув револьвером, подаючи сигнал до
розстрілу. Темрява впала, як залп. Тиша. Пауза., Потроху, разом з поступовим поверненням світла, здалеку раптом починає звучати троїста музика. Голосніше й голосніше. Ось музиканти підходять, граючи, до хати, стоять на причілку, не бачачи розстріляних.
Дід. Як вискочать з-за могили! Та по конях! Оце вже справжня перемога! Хай тепер Несвятипаска не вередує! Рудий. Знамено червоне! Миршавий. Знамено, як вогонь!
Заплакало в погребі немовля.