Наприклад, ось: ""Роте Фане" повідомляє, що поліція посилає своїх озброєних провокаторів на пролетарські демонстрації. Це викриття підтверджує навіть буржуазна "Фосіше Цайтунг"".
– Ха-ха, і як це ви догадались, що це мої штучки?
– Тяжко було. Проте догадались.
– Як?
– А ось телеграма: "Заборонено на два тижні комуністичні газети "Роте Фане" і "Фольксехо"".
– І тут догадались?
– Про що саме?
– Що газети ці пристукнув саме я?
– Ну, тут і догадуватись нема чого. Бо далі так і написано: "Навіть серед буржуазних кіл заборона викликала глибоке обурення проти соціал-поліцая Ґржезинського".
– Да-с, – задоволено засяє "соціал-демократ". – Це, можна сказать, мого власного винаходу номерок; що два тижні я забороняю "Роте Фане" на два тижні. Як вам подобається?
– Мені подобається інше.
– Що саме?
– Мені подобається "Штурм".
– Який штурм? — нахмуриться він.
– Отой саме "Штурм", що ви самі викликали його до життя.
– Наклеп. Я ворог їхніх штурмів. Ніяких штурмів я не викликав.
– Даремно гадаєте: замість забороненої вами "Роте Фане" виходить "Роте Штурм Фане". Отже, ви викликали до життя "Штурм". Але цього мало: за "Штурмом" приходить "Дранґ". "Штурм унд Дранґ" – ось гасло сьогоднішньої робітничої Німеччини.
– Хто ви такий? – зіскочить з місця Ґржезинський. – Чого ви прийшли?
– Я прийшов подякувати вам.
– Будь ласка, – знову засяє він. – За віщо?
– Як за віщо? За те, що ви – найкращий вихователь відсталих і засліплених соціал-демократичних робітників.
– О, так. Незабаром я готую навіть лекцію: "Гумова палиця і її застосування до..."
– К чорту лекції. Не місце лекціям там, де починається "Штурм унд Дранґ". Ви пам'ятаєте: недавно в цирку Буша зібралися на мітинг безробітні?
– Пам'ятаю. А поліція їх – гумовими па...
– Так, пане: гумовими палицями. Тоді виступив представник Всенімецького комітету безробітних. І під час його промови до столу президії підійшов старий робітник. Він жбурнув долі свій партійний квиток і крикнув: "Двадцять п'ять років я був соціал-демократом і ось я розриваю свій партійний квиток. Ось він!" Так от, коли ви думаєте, що такі робітники – одиниці, ви дуже помиляєтесь, пане. їх сотні, тисячі, десятки тисяч. Сьогодні вони, прозріваючи, шматують свої партквитки, організують штурм і співають:
Нині Німеччина – бульба барвиста,
Владу забрали буржуї, фашисти,
Править банкір-товстопуз.
Ми загартовані вщент боротьбою...
Лави робочі! Вставайте до бою
За Німецький Радянський Союз...[1]
А завтра вони почнуть провадити свою програму в життя.
***
На цім місці я вийду: я сказав усе. Але він дожене мене в коридорі:
– Ви мені там за щось дякували. Я, вибачте, не дуже зрозумів, але... Ви забули, що я заборонив іще й робітничу спартакіаду. Я заборонив День безробіття – п'ятнадцяте липня...
– Я знаю, – відповім я. – Про це вам також згадають незабаром.
("Червоний перець", № 10-11, 1931 р.)
________________________
Халтурники
Чи доводилось вам, товаришу читачу, завітати колись до провінціального літнього театру, на яку-небудь "першу й останню гастроль естрадної трупи музично-вокально-літературно-драматично-балетно-ліричних артистів естради, цирку, опери й драми"?
У вигляді трудових полтинників публіка принесла цим артистам своє довір'я й надію на "розвагу та естетичне задоволення". Стіни театрика тріщать од галасливої юрби.
І от – під рипучу скрипку й жахливий тромбон – вилітає на сцену, виплескується "заслужена артистка балету", яка-небудь Марфа Арфа – шість пудів рухливого, як желе, напівоголеного м'яса.
Ліниво й сонно починає трусити стегнами, хекаючи й витираючи піт величезною червоною долонею. Вибрикує товстелезними, мов ніжки більярда, ножищами і пробує навіть кокетувати з першими рядами.
– Обіцяли класичний балет!! – реве простодушна публіка.
– Спокійно, грома-дя-не! Без хамства. Не виявляйте дикунської провінціальної некультурности. Оце і є класичний балет.
– Другим номером нашої програми – славнозвісний оперовий баритон Ліра-Лірський.
Тоді вилазить на сцену це наочне й найяскравіше втілення пороків, розпусти й "безтурботного життя".
Закрийте очі й слухайте. Ці страшенні звуки, що видираються з його горлянки, нагадують вам старий, допотопний вантажний автомобіль, що везе на бійню пів сотні середнього віку – в розквіті сил і здоров'я – свиней.
Далі ваш непримхливий слух "усладіт" "автор-гумарист-куплетіст-фейлетоніст Яша Вопрос", "повсємєстний восторг публіки". Він співатиме сам куплетик про те:
Який в основі сучий син
Сер Остін Чимберлін!..
І закінчить закликом до якоїсь кінематографічно настроєної безтурботної дамочки:
Зачем стесняться, моя финтифлюшечка,
Ведь за тебя я готов жизнь отдать,
Тут єсть у нас
Апарат і катушечка,
Давай же мы с тобою тут картины запускать.
Після таких куплетів публіка починає виявляти активність – голосно сякається, плює на брудну підлогу і голосно дає короткі, але виразні рецензії. Ось найхарактерніші:
– Шарлатан. Сучий син. Жулік. Шахрай. Чортовий халтурник.
Але найбільший восторг викликає "індійський факір, гвоздь програми, володар чудес, ілюзіоніст-експресіоніст".
Він проштрикує собі шпильками носа під акомпанемент скаженого галасу ревіння, скреготу.
Ковтаючи цвяхи, він повинен раз у раз ухилятись од спрямованих у нього гнилих яблук.
– Лізь у пляшку, стерво собаче! – реве гальорка. – Обіцяв!
– А я ж що роблю? Я й лізу Обіцяв лізти – і лізу. Не говорив же, що залізу. Говорив – лізтиму.
Тут уся зала підводиться, скажений рев роздирає повітря, а жінки квапливо вибігають геть, бо чоловіки починають "виливати душу" в технічних виразах.
Щастя халтурників, коли вони встигнуть, забравши гроші, заховатись десь у темному завулкові, щоб згодом утекти світ за очі.
Бо будуть биті.
***
Все це пригадується нам, коли ми думаємо про робітничий (в лапках) уряд сьогоднішньої Англії. І визнання СРСР, і боротьбу з безробіттям, і підвищення зарплатні, і чого вони тільки не наобіцяли?
Понесла їм простодушна публіка своє довір'я, свої голоси. І стоять нині політичні халтурники на сцені, перед очима обуреної публіки.
– Дайош боротьбу з безробіттям! Обіцяли!
Бліді, розгублені стоять на сцені політичні Марфи, Арфи й Ліра-Лірські.
– Громадяни й джентльмени! Заспокойтесь, ради бога! Томас забезпечить роботою мільйон чотириста тисяч чоловіко-місяців. Плани вже обговорюються. Коли дозволять економічні умови, ми поставимо питання про можливість обговорення заходів для скорочення робочого дня. Ми скоро й з Комінтерном помиримось. Макдональд же не проти, побий мене бог. Заспокойтесь, громадяни.
Та не хочуть заспокоюватись обдурені громадяни.
Рев обурення роздирає повітря, летять гнилі яблука недовір'я, а робітники починають уживати на адресу уряду "технічних виразів".
***
Щастя халтурників, коли вони встигнуть, забравши гроші, заховатись десь у темному завулкові, щоб згодом утекти.
("Червоний перець", № 24, 1929 р.)
[1] Цитата з вірша Чернова "Веддінґ червоний іде", що є варіацією на знамениту пісню німецького робітничого руху "Червоний Веддінґ" (нім. Der rote Wedding; Веддінґ – пролетарський район Берліна).