Панно Ірочко! Та ж це для мене невимовне щастя!
Ірка. Дивіться, хто б це подумав, що футбольні зірки бувають такі красномовні. А ще такі темні зірки, як ота.
Поет. Ви, певно, вважаєте мене страшною поганню?
Ірка. Ще й якою! Ух!.. Як я вас ненавиджу… Скажіть, як ви могли це зробити?
Поет (до себе). Ого, вона вже все знає… Пропала моя збірка поезій!
Ірка. Як ви могли побитися з Молодецьким за що… гуцулку? (Ковтає сльози).
Поет. Панно Ірино! Та ж то не за гуцулку!
Ірка. Не говоріть мені нічого, не говоріть. Я все знаю…
Поет. Ой, Господи, вона вже все знає… Га, тепер вже все одно. Панно Ірино, я мушу вам сказати… я мушу вам признатися…
Ірка. Не вірю вам! Ні одному вашому словечку не вірю!
Поет. Панно Ірино, ми з маґістром побилися за — вас!
Ірка (схопилась). Що?
Поет. Так! Тут входила в гру ваша особа… Ваша особа… моя особа… Молодецького особа, наші три особи… Анничка тут ні при чому, вона залюблена в Молодецького, а не в мене, я їй зовсім байдужий. Але вона дуже ревнива, що Славко до вас… залицяється…
Ірка. Направду?
Поет (тихо). Направду… І я… і я також дуже ревнивий, що… що він до вас залицяється.
Ірка (радісно). Справді?
Поет. Даю вам слово чести людини, яку ви вважаєте страшною поганню, яку ненавидите, якій не вірите, якої не хочете звати і яку кожної хвилини без викидів совісти можете викинути за двері.
Ірка. Досить. Цього мені вистачає, щоб вас за це… (Палко цілує поета).
Поет (раптом сідає на постелі). Панно Ірино!
Ірка. Ах, лежіть, лежіть, не рухайтеся, бо ви без одежі. Зараз, зараз, я подивлюся на термометр… Ну, слава Богу, ви зовсім не маєте гарячки.
Поет. Що? Я не маю гарячки? Але ж, Ірочко, я тепер увесь горю, я палаю, як Везувій! Ірусю, я мушу вам щось визнати, я… (Клякає на постелі).
Ірка. То страшне! Це нечуване! Які ті хлопчиська неможливі. Поцілуй його раз із милосердя, то він тобі зараз освідчується. Ага, це у вас, спортсменів, називається — накинути гостре темпо?
Поет. Але ж, панно Ірино, я не те, я не хотів вам освідчатися, я…
Ірка (в плач). Що? Ох, Боже! Він навіть освідчитися мені не хоче!..
Поет (трохи не плаче). Але ж Ірочко… я… я хотів признатися вам, що я…
ЯВА 4
Бас (вбігає). Герр Ґот, то є скандал, то ґранда останнього калібру. Щоб так на гладкій дорозі, два тижні перед змаганнями за мистецтво зломити собі ногу в дурній бійці за ще дурнішу козу… (До Ірки). Ах, ти тут, моє золотко, коло того урвителя? А, це гарно, то люблю. Бо то, дитинко, навіть Святе Письмо каже, що… голодного треба напоїти, а… недужого посітити, без огляду на те, чи то футболіст, чи не футболіст… Ну, як він там мається, той наш Дон Жуан?
Поет. Знаменито, пане директоре!
Бас. Аво — варіят! Знаменито — що? Перша кляса — що? Більше тобі до щастя нічого не треба? Зломив ногу перед змаганнями за мистецтво і каже — "знаменито"!
Ірка. Я цікава знати, що це татко робить з нашого мешкання? Якийсь лазарет, чи заїзний дім для своїх футболістів?
Бас. Ну, видиш, серденько, сталося нещастя, випадок, хлопець зломив ногу, а випадки ходять по людях…
Ірка. Так, випадок. А якби всі таткові футболісти поламали собі ноги, то татко всіх їх спровадив би сюди?
Бас. Герр Ґот, дитинко, та що ти говориш, та нехай Бог боронить, щоб таке сталося! Та ж це був би кінець світу, кінець мого клюбу. Тьху, тьху, і не згадуй про це проти ночі…
Ірка. З татком шкода говорити. Татко вже хворий, татко вже непритяменний. Добре тітка Мелася каже: шкода, що татко п'ять літ студіював за кордоном. І чого там татко навчився? (Йде, сідає біля піяніна, вдаряє по клявішах).
Бас (тихо — до поета). Нічого, нічого, в неї то зараз перейде… Слухай, хлопче, як там з твоєю ногою, покращало, що? Пам'ятай, що в твоїх ногах майбутнє нашого клюбу.
Поет. Пане директоре, мені направду дуже прикро…
Бас. Ну, ну, ну, не виправдуйся, сталося — пропало. Я тебе розумію: молодий чоловік, побачив дівчину, кров заграла в жилах, ну і так далі. Все було б в порядку, якби той загонистий маґістер ноги тобі не вчихолив… Бо ти розумієш: вирішні змагання за мистецтво! А я на тебе рахував, як на чотири тузи. Ну, сталося, нема ради. Може, ще видужаєш, що? Е, та певно, що видужаєш, про те і нема мови. Мой, ти знаєш що? Я тебе люблю. Слово даю. Ти, правда, примадонна, маєш свої фохи, але поза тим робиш зовсім поштиве враження.
Поет. Дякую вам, пане директоре.
Бас. Нема за що, нема за що. Знаєш, хлопче, це я тобі повинен бути вдячний за те, що ти звернув мені увагу (тихіше), що моя фабрика тріщить… Бо вона таки тріщить. І то добре тріщить, аж лоскіт іде. Знаєш, сину, це досить прикре враження, коли раптом побачиш, що ти сам, власними руками себе закопуєш… (Закрив лице руками). Дуже прикре враження. Здається мені, що я вже потрохи вертаю до розуму, але чи воно трохи не запізно…
Поет (палко). Пане директоре, а, власне, що не запізно! Ваша фабрика ще буде блискуче розвиватися, бо ви даєте на ринок такий товар, який серед нас, українців, завжди матиме великий попит. Батоги завжди будуть для нас потрібні!
Бас. Так, так, сину, для нас і на нас. А зокрема на мене, таки треба доброї гарапи.
Поет. Я б не сказав, пане директоре…
Бас. Ні, ні, ти мене передо мною не борони, бо я цього не варт!
Поет. Пане директоре! Все ще можна направити. Ще час. Треба тільки як стій перевести санацію фабрики. Затягнути кілька тисяч кредиту… Сплатити найконечніші зобов'язання… Наладнати збут… Закупити, сировину… А головне — запрягти людей до роботи!
Бас (схопився). І самого себе запрягти до роботи!
Поет. Очевидячки.
Бас. І себе взяти до гальопу! І себе взяти за морду!
Поет. Ну, так…
Бас (потирає долоні). Герр Ґот! Ти знаєш що? Я ще готов до того взятися!.. Я ще готов власну фабрику витягнути з болота!.. Коли б тільки виграти ці вирішні змагання за мистецтво…
Поет (заслуханий). Чудово грає…
Бас. Що? Хто грає? Де грає? На правому лучнику?
Поет. Панна Ірина… на фортепіяні…
Бас (махнув рукою). Ах, то не фортепіян, то піяніно… А втім, все одно. Сяк чи так швидко піде на ліцитацію… Слухай, Ґеню. Знаєш ти що?
Поет. Слухаю, пане директоре.
Бас. Договорімся: ти зробиш для мене це, що виграєш змагання за мистецтво, а я зроблю для тебе те, що врятую фабрику перед руїною? Згода?
Поет. Та… та коли я не футболіст, пане директоре…
Бас. Е, е, жартувати тобі захотілось. Мені тепер зовсім не до жартів. Все на моїй бідній голові, — і клюб, і фабрика, і жиди, і батоги, і здобуття мистецтва…
Поет. Пане директоре, я… я заявляю вам, що я не той Скакун, якого вам треба, я не маю нічого спільного з футболом і спортом.
Бас. Ех, ці примадонни, вони завжди мають свої екстраваґанції. Ну, і що ти йому зробиш? Заклинає мене в цапа, грає мені на нервах. Ну, добре, сину, добре, згода, ти не футболіст, ти китайський цісар, ти король Сіяму, що?
Поет (кричить). Пробі! Який я цісар? Я поет! Український поет, що хоче видати збірку поезій! Дайте мені змогу видати книжку! Я хочу творити! Я хочу творити!..
Бас (налякався). Ой, ой, то вже зле, то недобре. Гарячкує, сарака, і то небезпечно, коли починає з поезією виїздити. (До Ірки). Ірусю, Ірочко, золотко моє, ходи-но сюди, дай тому бідачиськові холодний оклад на голову. Льоду йому треба приложити, бо кричить, що він поет… Герр Ґот, де той Кліщик? Я скочу зараз по Кліщика. (Вибігає).
ЯВА 5
Ірка (підходить до поета). Скажіть мені, навіщо ви граєте цю комедію? Чому робите з себе блазня?
Поет. Коли ж бо я хочу перестати робити з себе блазня, а мені не вірять! Ну, скажіть самі, як я маю клястися перед вами, що я не футболіст, що я ніколи в житті не копав м'яча, що не маю нічого спільного з футболом, і що все те — одна містифікація!
Ірка. Але ж пане Ґенику, що вам сталося?
Поет. Що мені сталося? Я не знаю! Я не знаю! Це він все поробив. Це той нікчема, Молодецький. Мій "щирий друг". Мій "приятель"… Це його діло, це він зробив із мене блазня, це він виставив мене на посміх, це він впакував мене в таку біду!
Ірка (налякана). Але ж він направду в гарячці… Боже мій, ошалів хлопчисько! Ну, добре, добре, пане Ґенику, я вам вірю, так, так, ви ніколи в житті не копали м'яча, ви не могли грати, бо ж ви — поет.
Поет (бере її за руку). Поет, поет, чесне слово — поет. Панно Ірино, вислухайте мене, я вам хочу вияснити це жалюгідне становище, в яке я попав з учорашнього дня. Повірте мені: я не є король стрільців. Чи я, взагалі, скидаюся на якого-небудь короля?.. Все це — видумка, обман. А по правді, я автор недрукованої, першої збірочки поезій, якої ніхто не хоче видати. Чи ви бачили більш нещасну, безнадійно нещасну людину, як безіменного автора ненадрукованої книжки?
Ірка. Ні, не бачила.
Поет. Отже, подивіться на мене: власне я є така людина.