Ура! Вихід знайдено! Експедиція відбудеться. Висадимося, отже…
Важ…ль, іскр…ння, верш…на, чітк…сть, галяв…на, ож…на, ноч…вля, оч…кувати, руч…ще, гурк…т, ог…рок, далеч…нь, анічич…рк, неск…нченність, х…тнутися, ящ…рка.
Ключ. Замість крапок треба вставити букви и або і . Випиши підряд спочатку ті слова, у які вставиш и , потім ті, у які вставиш і . З перших букв усіх слів прочитаєш Капітанове рішення.
XI. Потрібно мати силу волі
Капітан так і залишився висіти над своїм кріслом. А Граматик, коли почув, що експедиція все‑таки відбудеться, перевернувся через голову і став ногами на стелю. Незнайко нерухомо сидів на долівці, але і в нього просвітліло обличчя. Він зрозумів, що справи, як видно, не зовсім погані, то й, може, його тепер судитимуть не так суворо, хоч за цю витівку йому, звичайно, ще перепаде на горіхи.
– Я відчуваю, – промовив Граматик, тепер зависнувши посеред кабіни, – у цих горах є свої не менші таемниці, ніж у кратері Ліннеї. А може, і щось цікавіше…
– Усе можливе, – Капітан був стриманіший у своєму оптимізмі. – У всякому разі, які б не були наслідки нашої експедиції, гори Дерфеля поки що terra incognita, ніхто не вивчав їх не тільки зблизька, а й здалеку. А вони варті уваги хоч би тому, що там ніколи не заходь сонце, – є, отже, постійне джерело енергії.
– То це я вам щось підказав? – посмілішав Незнайко.
– Не підказав, а наштовхнув на думку, – уточнив Капітан. – Але ж і завдав ти нам клопоту, Незнайку! Аби тільки все добре обійшлося. На Землі ми ще поговоримо з тобою про це. А зараз…
Незнайкові здалося, що Капітан далі скаже: "Ми тебе викинемо в космос". Ні, не те, це надто жорстоко. "Заморозимо тебе, Незнайку, щоб ти не заважав нам і їсти не хотів". Але й це, мабуть, ні. Ось що: "Всиплемо тобі по саму зав'язку, щоб знав, як підводити товаришів!" Якби це було на Землі, то хтозна, чи й дався б їм. А тут, де ніщо нічого не важить і він сам як пір'їнка, – що зробиш проти двох? Доведеться проковтнути, що заслужив.
– Я ж думав… – хотів був Незнайко хоч трохи пом'якшити Капітанів присуд.
Але Граматик раптом, насипався на нього, не дав йому закінчити:
– Ти не думав, тобі просто захотілося, заманулося, забандюрилося, стрельнуло в голову. Мало експедиції не зірвав. А якби був подумав перед тим, як лізти в ракету…
– Я ж не думав… – знітився Незнайко.
– Так би й сказав, що не думав, їхню суперечку перервав Капітан.
– Про твій вчинок ми ще поговоримо на Землі. А зараз ти, Незнайку, зараховуєшся членом нашого екіпажу. Як і кожен з нас, матимеш свої обов'язки: будеш відповідати за чистоту і порядок на кораблі та за збереження харчів.
– Я буду все робити, що скажете, – зрадів Незнайко.
– Усі інші доручення виконуватимеш під наглядом Друга. На нього можеш покластися більше, ніж на самого себе.
Пес вильнув лускатим хвостом і сказав:
– Мій обов'язок – допомагати в усьому членам екіпажу, дбати про їхню безпеку і сприяти успіхові експедиції. – Помовчавши якусь мить, він додав: – Але Незнайко не підготовлений до експедиції: у нього нема не тільки спеціальних, а й достатніх загальних
знань.
Незнайко почервонів. Якби ж то Капітан чи Граматик таке сказали, – то це б ще було не так образливо. А то якийсь там пес… Хоч, правда, Незнайко таки справді не може похвалитися своїми
знаннями.
– Ви думаєте, хлопці, що я не хочу вчитися, що мені приємно хапати трійки? Я хочу вчитися, хочу мати п'ятірки. Але тільки візьму книжку читати – аж ворона перед вікном на вишні сіла, під лапою тримає шматок булки. Дзьобне й оглянеться, дзьобне й оглянеться, чи хто не підкрадається до неї. А знизу інша ворона прямісінько на неї летить. Та з несподіванки підскочила, й булка впала на землю. Друга ворона підхопила той кусник і мерщій з ним на копицю сіна. А мені цікаво, чи й у тієї відберуть його… Або вчу вірші: "Летим. Дивлюся, аж світає, край неба палає…" – а тут нараз несамовите цвірінчання за вікном. Я до вікна: сусідський кіт повзе, черевом по землі суне, весь зіщулився, голову пригнув, а над ним горобці – і сяк, і так в'ються та лящать і мало не на нього падають. "Ага, – думаю, – ото щоб знав, як на дрібноту нападати!"
– Нестійка увага через брак наполегливості, – зробив висновок Друг.
– Тобто нема сили волі, – пояснив Капітан.
– Еге, усі кажуть: будь наполегливий, виробляй силу волі в собі. А як?
– Справді, це не просто, – поспівчував Незнайкові Граматик. – Он позавчора мама загадала мені відро скороспілих черешень нарвати. Виліз я на черешню, що вирву ягідку – то й у рот. Вони ж такі рожеві, та соковиті, та смачні! Е, бачу, не буде діла, так і до вечора відра не нарву. І я постановив собі: доки не обірву оцієї гілочки, жодної ягідки не з'їм. Потім цієї, цієї і так далі. Не зоглядівся, як і відро стало повне.
– Сила волі – це вміння наказувати собі, – додав Капітан. – Я, наприклад, коли треба виконати якесь нудне, нецікаве завдання, наказую собі: доки не зробиш усього або ось такої частини (тобі, Незнайку, поки що треба брати потроху), доти не смієш глянути у вікно, не маєш права навіть підійти до телевізора, не можеш підвестися з‑за стола – сидиш і виконуєш. І коли починаєш вникати в завдання, воно поволі стає цікавим – уже й примушувати себе не треба: робота сама робиться.
– Я пробував – не стає цікавим, – поскаржився Незнайко. – От ще ботаніка, зоологія – цікаві. І то не все. А вже алгебра, граматика, особливо ці правила… Читаєш, читаєш, а воно ніяк у голову не лізе, таке марудне.
Це зачепило Граматика за живе. Отаке говорити пре правила з мови! І він не стерпів:
– Бо коли читаєш, треба вдумуватися в те, що читаєш. Аналізувати правило, а не дрімати над ним. Ось візьмемо правило "дев'ятки" – ти, до речі, його так і не знаєш…
– Воно дуже важке, – буркнув Незнайко.
– Важке, доки не розібратися в ньому. А розберешся – і нічого важкого нема: "У словах іншомовного походження буква и пишеться тільки в загальних назвах після дев'яти букв д, т, з, с, ц, ч, ш, ж, р , якщо далі йде будь‑який приголосний, крім й . У всіх інших випадках у словах іншомовного походження пишеться буква і". Насамперед треба виділити найосновніше, про що йдеться в правилі. Про що ж, Незнайку?
– Про букву і та про и .
– Не зовсім так. Насамперед треба усвідомити, що це правило стосується тільки слів іншомовного походження, тобто таких, як паралелепіпед, електрифікація, аероіонізатор , а не таких, як вишня, повітря, кисень, доріжка , які з давніх‑давен існують у нашій мові. Тепер з'ясовуємо: що ж говориться про слова іншомовного походження?
– Що в них може писатися буква і та буква и .
– Правильно. Коли ж пишуться ці букви в словах іншомовного походження?
– Я не запам'ятав.
– Отже, вникаємо далі в правило. У ньому сказано: "Буква и пишеться тільки в загальних назвах". Значить, власні назви, такі, як Аргентіна, Вашінгтон, Міссісіпі, Кіплінг , поки що відсуваємо вбік. Нас зараз цікавлять лише загальні назви: радист, радіація, вітамін … Чи завжди в загальних назвах іншомовного походження пишемо букву и ?
– Ні, не завжди.
– А коли?
– Тільки після якихось букв.
– Скільки цих букв?
– Не пам'ятаю.
– Це правило через те й названо правилом "дев'ятки", що в ньому йдеться про дев'ять букв. Щоб запам'ятати їх, вимовляємо ці букви вголос: д, т, з, с, ц – повітря проходить через стиснені зуби; ч, ш, ж, р – повітря треться об тверде піднебіння. Або ще краще – до кожної з них додаємо голосний звук і запам'ятовуємо їх у словах: де ти з'їси цю чашу жиру .
– Але, здається, й після цих дев'яти букв не завжди пишеться и? – підбадьорився Незнайко.
– Справді, – підтримав його Граматик, радий, що той почав думати. – Після цих дев'яти букв пишеться и тільки тоді, коли далі йде приголосний, крім й . Ось у слові радист пишемо и , бо далі йде приголосний с: дис . А в словах радіо, радій пишемо і , бо хоч д і належить до дев'ятки, але далі йде в одному слові голосний о , а в другому – й: діо, дій .
– Розумію, – піднявся духом Незнайко. – Букву и пишемо лише в загальних назвах і тільки після дев'яти букв, якщо далі йде приголосний, крім й . В усіх інших випадках пишемо і : перед голосними та й , після букв, які не входять у дев'ятку, на початку і в самому кінці слова, у власних назвах.
– Дуже добре, – не втримався Граматик, щоб не похвалити товариша. – Але не в усіх власних назвах пишемо і , є тринадцять винятків, у яких пишемо и .
– Чортова дюжина.
– Щоб запам'ятати цю чортову дюжину винятків, треба уявити собі земну кулю. Зараз і не видно її… Е, ні, Земля трохи‑трохи світліша, ніж космічний простір… Так‑от на двох протилежних полюсах – Арктика і Антарктида , два протилежні континенти – Америка і Африка . Це вже чотири, залишається ще дев'ять. Починаємо з півночі Європи – Балтика і тут же Рига ; мандруємо на південь – Британія ; перепливаємо через Ла‑Манш – Париж, Рим ; переправляємося через Середземне море – Єгипет, Палестина, Єрусалим , і вже зовсім далеко, аж біля Індії – Пакистан .
Незнайко спробував повторити – і йому це вдалося. – Диви, не так воно й важко, – аж повеселішав він. І раптом вигукнув: – Погляньте, хлопці, яка троянда біла піднялась над Землею!
Граматик і Капітан припали до ілюмінаторів, але нічого надзвичайного не побачили.