їжа добра, але що з того, якщо вона не подобається твоєму шлункові... Не дивно, що вона шкодить. Однак, якби-то у нас, мій Михайле, було так багато хороших людей, як хороших страв! Але цього можна лише бажати, мати ж — це інша справа. Істинно добра людина, тобто християнин, трапляється рідше від білої ворони. Щоб знайти таку людину, тобі потрібно буде багато ліхтарів Діогена. Що ж робити? Слід підтримувати зв’язок з тими, які кращі, ніж інші, які звичайно вважаються просто добрими. Обирати слід щирих, постійних і простих. Про щиру душу кажуть, що вона не заздрісна, не злобна, не підла. Прості — не дурні, але відкриті, не брехливі, не облудні і пусті, бо таких людей ненавиджу більше Тартара. О, якби у нас було таких поменше! Але що робити, якщо цей світ, тобто більшість людей, складається з таких?
"Світ — це загорожа для дурнів і балаган пороків", як співає наш Палінгеній.
Тому найправильнішим я вважаю здобувати друзів мертвих, тобто священні книги. Серед живих є такі хитрі, спритні й безчесні пройдисвіти, що юнака у вічі обдурюють, вливаючи свою отруту невинній простоті і особливо нападаючи на простих — коло них у цих змій є надія на здобич. Бо і собака не їсть собачого м’яса. О, бережись таких! Скільки моральної шкоди завдали мені посланці диявола, обманувши мене. Як хитро вони вкрадаються в довір’я, так що тільки через п’ять років ти це відчуєш. Ах! Скористайся хоч моїм досвідом! Я той моряк, що, викинутий на берег під час аварії корабля, інших своїх братів, яких чекає те ж саме, непевним голосом попереджає, яких сирен і страховищ їм треба стерегтися і куди прямувати. Бо інші потонули і відійшли у вічність. Але, скажеш ти, я можу і сам стати розсудливим під ударами долі. О мій найдорожчий друже! Хіба ти не знаєш, що багато людей зазнає аварії корабля, рятується ж небагато хто — троє із ста. Чи можеш ти ручитися, що ти врятуєшся? Якщо у тебе є ліки, невже ти з власної волі повинен прийняти отруту? Досить біди, якщо ти через свою необережність її покуштуєш.
Але дзвін кличе мене до грецького класу. Тому, якщо тобі бажано буде поговорити в інший час про те ж саме, ти мені невдовзі напиши. Так ми будемо вести бесіду про святі справи, а тим часом і стиль буде вироблятися.
Бувай здоров!
Твій найбільший друг Григ[орій] Савич.
23 листопада, з музею. 253
20
[Харків, місцевий; 29 листопада 1762 р.] / 451 /
Φίλτατε φιλτάτων,
Μιχαήλ γλύκιστε!
Quare non fuisti ’εν ται̃ς ‛εσπεριναι̃ς, De Sancto ’Ακακιω δτι̃χηρά pulcherrima sunt lecta, e quibus haec ‛έλαβον. "Дух не смущен, и ум чист". ‘Ο άδοραξας θυμός καί νόος καθαρός. О felicitate ipsa fortunatiorem, quisquis haec sibi paravit! Quid enim suavius animo spurcis vulgaribusque cupiditatibus non turbato? Quid mente terrenis cogitationibus pura beatius, quae deum illum cernit? Palinginium tuum nugatorem unico verbulo impetravi, lege illum, tere, preme, versa, hauri ac satiare. Nutri divino suavissimoque tuo parvolum tuurn Jacobulum, ut aliquando sceptro potiatur. Gaude in deo, canta, ψάλλε, leambula, ut ego facio. "Житейское море..." etc. ’Εγώ προσώπω μέν άπών, τη̃ δε καπδία, tecum semper sum.
Vale ac gaude! Tui omnium amantissimus Greg[orius] Sab[bin].
Literulae tuae valde ingratae mihi, proinde nil scribere scilicet... 1 / 452 /
Найдорожчий з найдорожчих,
найсолодший Михайле!
Чому не був ти на вечірні? Читалась чудова стихира про святого Аккакія, з якої я взяв таке: ["Дух не смущен, и ум чист"]. О щасливіший, ніж саме щастя, той, хто забезпечив собі це! Що є приємнішим від душі, яку не тривожать нечистоти і низькі пристрасті? Що є блаженнішим від розуму, очищеного від земних помислів, який бачить самого бога? Твого жартівливого Палінгенія я дістав для тебе без великих зусиль. Читай його, товчи, черпай з нього, повертай, вижимай і насичуйся, годуй божественною і найприємнішою їжею твого малого Яшка, щоб і він коли-небудь здобув скипетр. Радій в бозі, співай під музику, гуляй, як я роблю ["Житейское море..."], та ін. Я тілом відсутній, серцем же завжди з тобою.
Бувай здоровий і веселий! Твій найбільший друг Григ[орій] Сав[ич].
Листи твої мені дуже неприємні, тому не пиши, тобто... 254
21
[Харків, місцевий; 1 грудня 1762 р.] / 481 /
’Υμω̃ν δέ μακάριοι οι ‛οφθαλμοί ‛ότι βλέπουσι, καί τά ώ̃τα ‛υμω̃ν ‛ότι ’ακούει
(Mat[heus], cap. 13).
Qui natus est et toto pectore quaerit, certe inveniet et videbit id, quod vidisse non quorumlibet, sed beatorum est dumtaxat oculorum, puta dei veritatem, quae ut difficillima est inventu, ita aspectu longe jucundissima rerum omnium. Vidisse veritatem, caput est omnium, "раз†бо сего (духа святого) ни дЂяніе, ни слово", ut hodie ’εν τοι̃ς ’αντιφώνοις lectum est, aut incipit aut perficitur. Sic quaesivit Abraham relicta sua terra; hac via ingressus est Isaak, cui terram monstravit dominus: Jacob et filii ejus hoc idem fecerunt. Spiritum enim s. in se habere nihil aliud est, quam veritatem, quae unica est, dei videre. Hanc, si vidit Aristoteles et ejus sectatores, beati sunl; sin minus, sunt μωρόσοφοι Si οί ’απόγονοι του̃ ’Αβραάμ sumus, et si ejusdem cum illo genii, factis hoc testemur similibus; unde enim constabit, in nobis spiritum esse τω̃ν προγόνων, si non ex fructibus? Quid alii faciunt, quidve petunt, ipsi viderint: ego certe scio me totum esse soli divinae veritati quaerendae consecratum. Non succedet? At vero succedet tandem. Hodie audivi in evangelio: "Очи бо ею держастеся, да его не познают", et tamen agnoverunt, licet male oculo eorum tenebantur. Quid enrm labor improbus non vincet? / 482 / Et quomodo non dulce laborare, si sumus ad hoc nati, si Abrahamitico spiritu ferimur? Naturalis enim motus deinde fit incitatior. Ergo cum Paulo clamare lubet: διώκω δέ, ει καί καταλάβω (cap. 3 Ad philippicos). "Гоню же, аще и постигну, то есть особливо постигну" ’Αδελφοί etc. Si nihil aliud in me est, praeter cordis ardorem, vel ut evangelistae verbis dicam, ή καρδία ‛ημω̃ν καιομένη, et hoc mihi gratulor; ipsum einim τό παντελώς θέλειν a spiritu s. est, qui ut incepit, ita certe perducet eo, ut dicamus: "Мы же откровенним лицем взираем на славу божію". In hoc vivo hoc noctesque diesque agitate lubet, in hoc mori, o mi pretiosissime Michaël, decrevi, imo jam pridem mortuus sum mundo, ut aliquando liceat in bloriam cum Christo ascendere. Te, quem Abrahami ’έκγονον εί̃ναι νομίξω, socium ambio comitemque in via tam deserta ab omnibus cupio. Quodsi tibi quoque est ή καρδία ή καιομένη, et certe debet esse, si is es, quem te esse existimo; ejice, quicquid est mortalis curae in pectore, elue lutum ex corde; lutum est quicquid terrenum est; quicquid autem visibile, terrenum est. Si justus verusque ignis in pectore tuo, exuretur, quicquid terrenum est, ut aliquando puro corde sis, videasque deum: τόν θεόν και τήν ’αλήθειαν quam videntes beati sunt oculi. / 491 / Qui vere exarsit, bene incepit; at bene incepisse est dimidium perfecisse. Sic te assuefac, ut quotidie quicquid per oculo-255rum aut aurium sensum non modo ex s. scriptura aliisque libris incidat in animam tuam, verum etiam quidquid ex fortuitis eventibus videris aut audieris, id, ut animal τω̃ θεω̃ consecrandum, rumina, discute, ac quantum potes in salutarem succum converte. Qui vili sunt ingenio, iis optima scripta dictaque cedunt in pessimum et ipse Christus est offendiculum. At qui spiritu Abraharnitico sunt creti, iis deus de mortuis etiam et infecundis saxis divinam ac pulcherrimarn prolem suscitat. Praeterit te (exempli causa) ebrius, sic cogita: obtulit deus tibi spectaculum, ut alieno periculo cognoscas, quam enorme malum sit ebrietas: heu! fuge! Praeteris mendicum jacentem, cui pedes computruerunt, aut nasus cum cadaverosa facie horrorem spectanti incutit, sic ratiocinare: hunc aut hanc oportet libidinosam fuisse; hi enim sunt fructus libidinis. Ο beati, qui hoc malo carere possunt! eheu! quanti est valetudo et castitas! quam angelica virtus! quam paucis familiaris! Stas in templo, audis venerari cingulum beatiss. Virginis, audis ejus zonae divinam vim tribui, vocari beatiss, urbern, in qua illa zona deposita esset, tutamque ab omnibus malis, sic amino volve: oportet heic aliquid subesse mysterii. Si enim саго nihil prodest, quomodo carnis servus cingulus prosit? Manna? Quid hoc? / 492 / Vulgus hominum haec audit, velut asellus lyram.