Цей невідомий нам лісовий люд, об’єднаний та згуртований Озивайком, творив справжнісінькі чудеса — охороняв своїх підопічних од зажерливої гусені, не давав хижакам збиткуватися над слабшими…
Минав час, назбирувався матеріал, і тоді у письменника виникла думка написати казкову повість про пригоди Озивайка. І от 1993 року з’явилася книга під назвою "Про Озивайка, лісовий люд та їхні незвичайні пригоди". Після цього казка перевидавалася багато разів під назвою "Озивайко".
Про Озивайка свого часу звучала чудова, надзвичайно популярна серед дітей і дорослих радіопостановка, про що свідчила просто-таки злива листів-відгуків на неї.
Анатолій Іванович за життя, як і його казковий персонаж Озивайко, кидався на допомогу тим, хто її потребував — друзям і малознайомим людям. І часто любив казати: "Якщо не я допоможу, то хто?"
Його повісті, оповідання, казки залюбки читають діти в Україні і за її межами. Ці книги навчають добра, чесності, справедливості, любові до ближнього і природи.
Поспішаючи творити добро, він стрімко йшов життям. І так раптово і стрімко пішов із нього 5 січня 2002 року.
ДРУЖЕ, ТИ — Є! АБО КАЗКИ З НАМЕТУ
Ярослав Стельмах
Один із найяскравіших спогадів… Нам, Ярославові й мені, десь по вісімнадцять літ. Ми — в Ірпені, на дачі Михайла Панасовича Стельмаха, Ярославового батька, а ще — видатного нашого письменника. Він запросив нас на серпень, "бодай на тиждень, аби ви, хлопчики, вітамінів накопичили перед зимовими навчаннями". А вітамінчиків навкруги — ого-го! Дача занурена у чималий старий сад, у який Михайло Панасович був безмежно закоханий, — із яблунями, сливами, вишнями, хащами порічки, смородини, малини, заростями справжнього винограду, де так любили ховатися пташки… Та що там казати! Навіть саме перебування у таких "райських кущах" уже вітамінізувало кожного, хто потрапляв туди!..
І от на пропозицію Ярослава ми розбиваємо просто посеред оцього буяння плодово-ягідної флори і співочої фауни звичайнісінький намет на двох і однозначно вирішуємо провести подарований нам серпневий тиждень саме в ньому.
— Ой, хлопчики! Що це ви таке надумали?! Адже в домі — скільки завгодно місця, а ви — якийсь намет… — Це Славкова мама, Леся Анатоліївна, або — "весняночка наша", як ніжно звав її чоловік (і не лише тому, що народилася 1 березня, тобто "відкрила весну", а й за щиру та щедру вдачу), злякано сплескує долонями, побачивши, як ми заповзято пораємося з наметом.
— Лесенько, весняночко наша! Не займай хлопців — нехай чинять, як їм ліпше. — Це вже Михайло Панасович, котрий, виявляється, тихенько стояв неподалік за деревами та з цікавістю й розуміючою усмішкою спостерігав за нашою метушнею.
Може, саме через оце м’яке, але рішуче втручання батька-класика в ситуацію і народилося в Ярослава все те, що, напевне, й так мало б народитися — рано чи пізніше…
Леся Анатоліївна стенула тендітними плечиками, похитала головою — і здалася…
І от ми — в наметі! Навколо — серпнева ніч, сповнена дивовижними звуками. Навперейми виспівують цвіркуни та всіляка інша нічна живність, кудись тупцюють їжаки у своїх їжачих справах і солодко гупають у прижовклу траву духмяні достиглі яблука — чи, може, то з яскравого серпневого неба зриваються зірки?..
І ми все це вбираємо-всотуємо в себе і — мріємо, мріємо, мріємо!..
Чи не тоді у Ярослава зародився задум повісті для малих читачів "Найкращий намет"? А відома гумористично-пригодницька повість "Митькозавр із Юрківки, або Химера лісового озера"? Звичайно ж, — саме тоді, бо й наш намет, і казкове лісове озеро, до якого ми частенько навідувалися, легко вгадуються у чи не кращих фрагментах-описах зі згаданих Ярославових повістей!..
А далі — вже роки та роки дорослого життя. І нові книги Ярослава Стельмаха для дітей.
Героїв творів Ярослава Стельмаха можна порівнювати з героями творів Марка Твена або, як ото кажуть, нашого живого класика дитячої літератури — Всеволода Зіновійовича Нестайка. Варто ще наголосити на одній із дивовижних Ярославових рис: він жодного разу не використав у власних цілях авторитет батька — академіка, Героя, депутата, лауреата всіх можливих премій, одне слово — класика української літератури Михайла Стельмаха!..
Сталося так, що, зрештою, Ярослав Михайлович "дав слабинку" — і на цілих десять (!) років пішов із літератури для дітей у драматургію, де ще за життя здобув заслужене звання класика: його п’єси йшли, ідуть і — безсумнівно! — ітимуть на найпрестижніших сценах театрів України, за кордоном…
Але дитяча література — це такий чудодійний трунок, ковтнувши якого бодай разочок, не забудеш його смаку. І Ярослав Стельмах, відзначивши свій полудень віку, повертається до літератури для дітей, до свого найвдячнішого, але й найвимогливішого та найсуворішого читача!
2000 року виходить його вибране — книга оповідань, повістей і казок "Голодний, злий і дуже небезпечний" у видавництві "Початкова школа". Наклад її розійшовся моментально, що для наших скрутних часів — просто фантастика! І книжку довелося додруковувати.
З неприхованою радістю спостерігав, як мій дев’ятилітній онук не випускав з рук цю книгу Ярослава, доки не перегорнув останню сторінку.
— А далі буде? — це він до мене.
— На жаль, — ні… — Я не хотів розповідати онукові про трагічну та вкрай безглузду, нічим не виправдану, абсурдну, незбагненну і досі неосмислену загибель таки справжнього класика драматургії та літератури для дітей, мого найближчого друга — Ярослава Михайловича Стельмаха… Нехай моєму онукові, як і мені, як і численним Ярославовим друзям, як і мільйонам малих читачів, він зостається живим, бо таки Він — є, його просто не може не бути!..
СЛОВО ОБ'ЄДНУЄ СВІТ
БЕЗСМЕРТНИЙ РОМАН ДАНІЄЛЯ ДЕФО
Данієль Дефо
"Робінзон" з’явився на світ, коли його творцеві було майже шістдесят років. Щоправда, літературне ім’я — і досить гучне — він уже мав, але який же непростий був його шлях до написання свого безсмертного творіння! Непростий, як і вся його літературна кар’єра, як і все його життя.
Народився Данієль Дефо наприкінці 1659 чи на початку 1660 року — точна дата біографам невідома. Його батько був дрібний торговець Джеймс Фо ("престижну" частку "де" додав до свого прізвища Данієль вже сам).
Майбутній письменник здобув освіту у відомій пуританській академії Чарлза Мортона в Стоук-Ньюінгтоні, де вивчав богослов’я, а також мови, класичні та нові, історію, географію й математику. Батько хотів бачити свого сина священиком, але Данієль розміркував інакше. Його вибір був підказаний не лише індивідуальними природними нахилами, а й своєрідністю тогочасного складного періоду в історії Англії. Юнак з головою поринув у сферу приватного підприємництва й торгівлі. Успішного й процвітаючого комерсанта з нього не вийшло: зазнав він і дрібних поразок, і великого банкрутства.
В 1690-ті роки невдатний комерсант знайшов для себе нове поле діяльності — літературне.
Всесвітньо відома книга англійського письменника Данієля Дефо про пригоди Робінзона Крузо була написана дуже давно — більше двохсот років тому. За своє довге життя Данієль Дефо написав чимало інших книг, проте жодна з них не зазнала такого успіху, як "Робінзон Крузо".
Можна з упевненістю стверджувати, що ця книга відома всьому світові! А тему для роману письменникові підказало саме життя…
Англійський корабель-вітрильник під назвою "П’ять портів" опісля тривалих блукань, сповнених поневірянь і пригод, нарешті кинув якір поблизу архіпелагу Хуан-Фернандес біля берегів південноамериканської країни Чилі…
Здавалось би, украй виснаженому екіпажеві вітрильника можна було нарешті відпочити. Але де там!
Уже вкотре до капітана "П’яти портів" Томаса Страдлінга почав присікуватися його горе-помічник, штурман Олександр Селькірк, відомий усім матросам своєю злостивою та задерикуватою вдачею…
Зрештою, після тривалих з’ясувань стосунків, поміж моряками — капітаном і штурманом — виникла гаряча сварка.
Як відомо, за суворими морськими законами будь-які сварки під час плавання категорично заборонялися, а коли вони й виникали, то їхні учасники безжально каралися всім екіпажем!
Та цього разу все скінчилося по-іншому…
У розпалі сварки штурман вигукнув:
"Та я ліпше залишуся на цьому безлюдному острові, ніж попливу далі з таким недолугим капітаном, як Ви, сер Томас Страдлінг!"
Знав би штурман, до чого призведуть його слова, що так безтямно вихопилися з його вуст, то, напевне, повернув би їх назад!..
А скінчилося все тим, що капітан підловив штурмана на слові — і висадив Селькірка на один із островів архіпелагу.
Зрозумівши нарешті, у яку халепу він утрапив, штурман у відчаї кинувся в море, довго плив за кораблем, кричав — скільки сил, захлинався солоними морськими хвилями, благав, розмахуючи руками, аби його не кидали напризволяще, та все було марно…
Невдовзі вітрильник "П’ять портів" зник за видноколом — але без свого штурмана Олександра Селькірка, який зостався на острові сам-один…
Сталася ця пригода у 1704 році.
Минуло чотири роки і п’ять місяців, які Селькірк прожив на безлюдному острові у цілковитій самоті, поки його не помітив і не підібрав інший корабель.
Напевне, самотнє життя на безлюдному острові багато чого навчило колишнього задираку: з новим капітаном корабля, котрий порятував бідолашного моряка, Селькірк проплавав-промандрував чимало років, допоки не повернувся до рідної Англії.
Ця жорстока і повчальна пригода стала відомою англійському письменникові Данієлю Дефо, і на її основі він написав роман, який назвав "Життя та незвичайні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, описані ним самим".
Уже по виході книги вона зробилася відомою майже всім письменним англійцям, а невдовзі и почали перекладати іншими мовами, і книга розпочала свої мандри світом…
Сьогодні "Пригоди Робінзона Крузо" — одна з найулюбленіших книг і дітей, і дорослих. І якщо ви досі не прочитали її, негайно виправте свою помилку — не пожалкуєте!
Давно переступивши через усі національні й державні кордони, перший і найкращий роман Данієля Дефо витримав найважче для творів мистецтва випробування — випробування часом.
ДИВОВИЖНІ ХЛОПЧАКИ-БЛИЗНЮКИ
Карло Коллоді і Олексій Толстой
На те й існують, напевно, казкові країни, аби в них траплялися різноманітні дивовижі.