і чую: Materia aeterna estl 1
Кажу — і спотикаюся об Вічність.
Голос
Сковорода!
Сковорода
Ти хто?
Голос
Не познаеш?
Сковорода
Та хто ж ти є? Нікого я не бачу.
Голос
Невже не познаеш? Сковорода!
Ти ж все життя боровся з Чорнобогом —
от я й прийшов.
Сковорода
Ага, ти знов мене
завзявся мучить? Ну, підходь. Створіння
уяви хворобливої, ти — тінь
моїх думок, не більше, все ж я бачу
тебе насправді. Ось...
Чорнобог
Ти мучишся,
ти борешся. А з чим,— скажи,— для чого?
Ну ось твоя хоч Україна. Сам
ти бачиш: кров — дурна. Впаде голота
й ніколи більш не встане.
Ти б пішов
і поклонився шляхті.
Катерині —
цариці, ще й любовникам її
легенько так побринькав у бандуру...
Чому — не хочеш? Ну, надінь клобук,
і зразу — чуєш? — зразу... патріархом
тебе поставлять!..
Сковорода
(заміряється костуром)
Згинь, собако, згинь!
Не муч мене!..
На скелях насторожуються нечисті.
Чорнобог
Та я до тебе дружньо.
З тобою скрізь, тебе люблю! Клянусь,
клянусь, коли мені не віриш... Будьмо
з тобою в згоді! Ще раз гетьманат
змайструємо. Прикриєм пишним блиском
"свєтлєйший" зад імперії.
Сковорода
Сміюсь,
о як сміюсь я над тобою! Бою
й не жди. Не дам: на тебе я плюю,
мерзеннику!
Чорнобог
Ага, тоді я тихо
в'їдатись буду. От. Скажи. Ти чув
що-небудь про Марію?
Нечисть
Ну?
Сковорода
Марію?
Чорнобог
Та ти ж кохав її чи ні? — Село.
Поміщицькі покої й та кріпачка,
що ти за неї заступився...
Сковорода
Стій.
Чогось так голова шумить, і серце
109
на прив'язі, як океан.
(Кінокартина.)
Давно,
О як давно все це було. Кріпачка,
що я за неї заступився. Де?
В яких краях мені її шукати,
в яких віках? Коли сказав — найди,
найди мені її, мою вишневу!
Чорнобог
Так от. Дивись. Торговий проростень 1.
Дворянство — цей новий господар.
Розкіш.
Дітей, жінок міняють на собак,—
1 що для них ота твоя Марія?
На скелях пухне сміх. То нечисть, хватаючись за животи, безмовно
Так от. Дивись. Квітують на крові
князівські латифундії. Пшениця —
по саму шию! А куди збувать?
їм море Чорнее аж сниться, море,
що хлібний шлях одкрило б у світи
через Вкраїну,— що їм та Марія?!
Шукати? Колісниця по кістках
дурного демосу прохрусла,— й тихо
так стало скрізь. Шукай тепер свою
вишневу.
На скелях пухне сміх. Нечисть, хватаючись за животи, безмовно
корчиться і опадає.
Сковорода
Годі! Не блягузкай! Демос
не раз ще встане. Грізно прогримить
і заговорить...
Чорнобог
1 Торговий капітал.— Ред.
Що,— Богдан Хмельницький?
Ой дурню ж, дур'...
Сковорода
Доволі! Онімій!
Що кров дурна — я сам це знаю. Хочу ж,
щоб кров була розумна. Проорём
і виорем всю ниву! І підвищим
духовну дисципліну, пійдемо
верхів'ями...
Чорнобог
"Пізнай себе самого"?
Ой дурню ж, ду'... Ти ж просто сам біжиш
у нашу сіть. Пізнать себе самого!
Та кращого пророка не знайти
дворянству!
Сковорода
Лож! Неправда!
Чорнобог
Бач, грішити,
а потім познавать себе, чи так?
Загарбать все у демоса в лещети.
Бо: vvcoOi creavrov. Так от, Сократ
селянський, от коли мені піймався!
Признайся: адже я тебе зборов?
Нечисть
Зборов! Зборов! "Ми проорем всю ниву".
Балаканину? Кхик? Неначе стовп,
я стану на горі. Ой, покрутімось
і попосміймось! Кхик?
Сковорода
Ти справжній чорт
і перебріхувать ласкавий. Горе
тому, хто усумниться в правоті
залізних самозаперечень.
Розум!
І розум скаже нам: якій добі
яка потрібна форма. Тиранія
чи воля всім. Піду верхів'ями...
Бувай здоров!
Чорнобог
Хіба? Ну, а Марія?
Сковорода
Марію я піду шукати сам.
І буду скрізь її обороняти.
Маріе-сестро, чистая моя,
явись хоча на мить, осяй зорею
мене самотнього!
Чорнобог
Сковорода!
Появляється Марія.
Танці, вереск, рик — мов огненний буран схопивсь в природі. Тихо.
Тьма.
Марія
Шукав мене? Прийшла. Не подивуєш,
що я в такім лахмітті? Цілий день
на фабриці, а вдома сестри, голод,
а вдома смерть. Я принесла тобі
твої писання. їх найшла в подвір'ї
...на панськім смітнику...
Сковорода
Утопія!
Моя утопія "Нова людина"!
О стид, о страм!
Чорнобог
(регоче)
...на панськім смітнику.
Марія
Шукав мене? Прийшла. Але я мушу
вже йти. На правім березі Дніпра
ножами дзвонять гайдамаки.
Отже —
туди! Хай будуть прокляті пани,
що ти до них так соколово!
Слово
твоє хіба вони беруть? Чи ртуть
твоєї мудрості? Не те! Мужицька
потрібна. Смерть.
Чорнобог
(регоче)
Цс! цс! Чи вона збожеволіла? Слизь-гризь — костогризь...
...на панськім смітнику...
Марія
Запам'ятай же: смерть!
(Зникає.)
Сковорода
Постій! Маріє!
Чорнобог
Спали! Спали свою Утопію —
я дам тобі... та не мужичку —
панну!
Я дам тобі — ось глянь!
Появляється П а п н а (без одежі).
Сковорода вражений. Сковорода очей одвести не може. Несвідомо
руку простяг до неї і так стоїть. Нечисть співає. По його — Чорно-
бога — знаку нечисті приносять в пригорщах вогню. Чорнобог
хватає рукопис, затискає у руку Сковороді й запалює. Од полум'я
кривиться весь світ. Гори здвигаються. Зорі перехоплюють одна
другу. Панна двоїться, троїться, а нечисті — на головах. Танці,
вереск, рик — мов огненний буран схопився в природі. Тихо. Тьма.
Голос
Сковорода!
Сковорода
Чи це мені приснилось?
Маріє-сестро, чистая моя,
Маріє дивная!.. Приснилось? Попіл
чому ж тоді і ці сліди? Обняв
мене удавом жах: невже спалив я
свою Утопію?
(Збирає попіл і — з сумом.)
О ніч, скажи!
Ви, гори, хоч промовте! Тиранія
чи воля всім?
Душевний спокій, мир
чи та одвічна боротьба, що кров'ю
нам кропить шлях в будуче?
Ніч, скажи!
Ви, гори, хоч промовте!
Де ж мучитель?
Нікого!
Спить Європа.
Лиш Вольтер
сміється серед тиші...
[1931-1933]
[ДРУГИЙ МОНОЛОГ СКОВОРОДИ]
Натура — є римське слово, по-нашому ж природа,
або ж єство. Цим словом визначається все на все,
що тільки родиться у всій світу цього машині...
Вона, натура, зветься натурою тому, що все,
яке назовні виходить або ж народжується від таємних
необмежених надр її, як од загальної матері черева,
тимчасовий свій має початок. А поскільки ця мати,
рождаючи, ні від кого не приймає, але ж сама собою
рождає,— для того взивається і батьком, і початком,
який кінця не має, який від місця чи часу не залежить...
...Не можна про неї спитати: коли вона почалась?
Вона завжди є, була й буде. Або ж: до якого місця
поширюється? Вона завжди є скрізь...
О г о н ь. Та вже ж. Це він один. Як прапор
піднесення! О г о н ь. Це він як мисль.
Як ті ножі! Скажи (огонь): чи можна
не гоготать, коли доба, доба
гогоче!
Ось. На схилі канчук-віку,
У витівках цвілого рококо.
Гуманними зітханнями розпертий.
Уїдливо дрімає пан. І так:
сюди махне рукою — жито стигпе,
аж стогне, бо... приказано ж? — росте,
як прокляте! Туди махне — зажерно
церкви гудуть, кадила брязкають
по всій землі! Сам бог із неба ручку
пухнатеньку: ну як дрімається?
І, бачачи, що той мовчить, об ногу
начухує він ногу... Благодать!
Та й херувим. Та й серафим. Мадонна.
Й собі чогось приперлась: ну дак як?
А пан: та що ж... закурим? капітали
куди дівать, не знаю, ххе? Тут бог
й собі теж: ххе? Мадонно, ххе? ти чуєш? —
на власництві державу струнь —
то й нам
не боязко на небі. "Небі! небі!" —
передражнив архістратиг. Онд'о
вже почалось! Ізнизу! — Бог. Як чухавсь —
так і застиг на 'дній нозі... Огонь! —
тут скрикнула мадонна й підсмикнулась
так високо, аж литки, бач... і враз...—
як помелом змело усіх! Чкурнула
мадонна. Вмить — куди той дівсь і бог.
Лиш херувим та серафим на місці,
як бовдури, лишилися стоять,
обвішані хрестами.
І звісно ж, служба: стоїть стояка, а на стояці висить ви-
сяка.
Ну, а панство...
Та що казать про це мізеріє?!
Коли сам цар із переляку репнув,
то що вже цим?! Одначе: репнуте
стягло хвости і підповзло. Вкусило —
й одскочило назад. Плазуючи,
вибризкувало яд вонючий. Тихо
яхидою захихотіло... Цоп! —
по голові його бідняк. Скрутилось
ковбаскою, яку той підчепив
і на вогонь шпурнув. Перекрутилось
нещаснеє, аж вигнулось!..
Отак
у рай пішла від рококо до бога
душа його. Амінь же, братіє!
Чи, мо її собі сльозу? Такий-бо ловкий
та добрий пан загув, ну й як нам без —
ой як нам без — та як нам жить без пана?
Та хто ж нас бу' — ой хто ж нас бу' — та хто ж
нас бити бу'? Дерун, дервій, дерюга
впокоївся. Земля ж йому пером.
Обскубаним. Не перестанемо
скубти його по смерті! Любий, тлієш?
Здирав єси, собако? Капітал?
...Огонь як мисль тут вихопивсь. Повставши,
порозкидав далеко іскри... гнів
як організм устав! Убивсь у силу
і засміявсь-сміявсь, що переміг.
Огонь. Буран. Тяжіння. Рух,
Свідоміоїь.
Матерія. І засміявсь-сміявсь,
що переміг.
[1930-1933]
КІНЕЦЬ ФЕОДАЛА
Бунтівники духа, ватажки, герої —
звідки вони беруться?
Стоять стоянами озера крові в історії —
чому б їх не засипати?
Чом замість гаснути повстанням —
повстаннями перекликаються віки?..
Ось нідерландців кривава рада,
а там уже і в Англії, й на Україні!
Кидайте своє!
Ідіть за спільне діло! Всі — ви чуєте? — усі!
Лежать собі по У країнах недолуги-патріоти,
свистять малоросійської через увесь
XVIII вік,
лежать, на комин позадирали ноги...
Україна. Панські покої. Покручені сходи на другий поверх. День.
Вбігає Кожум'яка.
О г е н і я
(увіходить)
Вертаються! Вже чути там музики,
і дикий свист, і п'яні вигуки
панів. Чи все ж я поробила? Швидше
струшу з стола, покої просвіжу
(а ти біжи свічки неси,— та швидше)
та покладу свічки і добровоні
напохваті. Це ж знов кричатиме
ота змія: кадіть мені, кадіте,—
богиня я безсмертна!.. Смертною
ненавистю ненавиджу тебе я,
гнобителько! Гноби,— все 'дно зборю!
Я підкурю тебе з такого боку,
що ти його й не сподіваєшся.
Богиня... хха? мов тая гниль набрякла —
від ладану, від блювотини, гри,
підозріння, від похоті, розпусти
єлейної... А чи не брязнеш ти
з своїх висот порожніх? Визволенців,
поборників свободи чула крик?
(Коло вікна.)
Аж ген вони — в лісах, ярах... геть-чисто
кругом усе охоплено, і ти —
вже здавлена у цім кільці. Повстанці
беруть тебе за карк, з огидою
підкидують угору — ух, як грязько
розбризкало твій мозок!.. Бачу я —
ще корчишся... Та це останні корчі,
і більш тебе нема. Тебе — нема.
Гей, жалюгідь безсмертна,— смеркнеш!
меркнеш!
Чи хочеться тобі, чи ні — в війні
з голотою впадеш. А де ж... Хрисанф!
(Іде по сходах.)
Люципер
(прочиняючи двері)
Ти тут сама, Огеніє?
О г е н і я
Люципер!
Який же ти необережний...
Люципер
(увіходить)
О!
Коли б я був необережний — панство
давно б мене було із'їло, я ж,
як бачиш ти, ще й досі цілий...
О г е н і я
Слухай!
Ой, не жартуй, бо зараз прийдуть...
119
Люципер
(до вікна)
Гук
навперегук іде! Ти не турбуйся:
дворяночка твоя ще тільки хвіст
підсушує, да й той покласти нігде.
(Наспівує.)
А-а, гойда,
чужа мати пойда,
а нашая — пані,
ходить у жупані.
О г е н і я
(грізно)
Люципере, чи хочеш ти, щоб нас
помітили? Та й звідки ця веселість?!
Обачен будь — еж голову твою
оцінено, ти знаєш в скільки?
Люципер
(лапаючи свою голову)
Скільки?
X р и с а н ф
(зіходячи вниз)
...а головне, що скільки воїнства
небесного там вийшло! Скільки власті
на райдугах радіти почало.
(До Огенії.)
Ну що ж, пора? Пора, отроковіце.
Я трохи був заснув...
(Позіхає.)
О-о-о! господи!..
Обідранцю, чого це тут? — стрічати
владичицю не хочеш? Золотко!
Із отаких якраз же і виходять
безбожники.
Люципер
Ану, отці-ченці,
скажіть іще що-небудь.