"Начебто, на моє замовлення", — подумав і зиркнув на годинник: пора.
"В моей душе лежит сокровище, И ключ поручен только мне!
Ты право, пьяное чудовище!
Я знаю: истина в вине".
Згадавши останній чотиривірш, Павка шляхетно розрахувався з офіціантом і рушив у напрямку вокзалу.
Розділ IV. Останні гастролі
До отримання дипломів залишалося десять місяців. П'ятикурсники переймалася дипломним проектуванням, майбутньою роботою, невідкладним одруженням, і тільки жильці кімнати номер сто шістдесят сім продовжували розважатися, неначе студентство продовжиться у вічність. Павка підбурив комітет комсомолу організувати танцювальний вечір у інститутській їдальні. Він так красномовно описав усі приваби братиславської вечірки, що Мелентій особисто проштовхнув цю ідею в ректораті.
— Ви ж мене не підведіть. Куценко пригрозив, якщо щось трапиться, то заводіяк до сесії не допустить, — напутив він Павку.
За планом їдальня мала розгорнути на роздачі бар і торгувати сухим вином на розлив. Замість радіоли запросили з сусідніх дворів дві самодіяльні групи з саморобними електрогітарами. Заспокоювати дебоширів узялася команда боксерів на чолі з Жуланом. На імпозантну вечірку запросили студенток з Медичного інституту й Інституту іноземних мов — найвродливіших дівчат Одеси. Розширили гардероб на двісті гачків і приставили до нього двох охоронців з числа важковаговиків.
Усе спаплюжила директриса їдальні, яка на власний розсуд перетворила танцювальний майданчик на ресторан. Замість облаштування шинквасу з сухим вином, до якого б довільно підходили бажаючі, вона залишила столи, ще й виставила на них по чотири пляшки кріпленого і блюдця з салатами і котлетами. Тому перші півгодини публіка, нехтувала запальну музику, тільки пила та їла, а танцювати вийшла, лише покінчивши з угощенням. Загупотіли так дружно, що Павка, злякався за цілісність перекриття. Сам він підхопив завідувачку відділу культури райкому комсомолу, з якою його познайомив Мелентій, і спробував навчити її джайву. Зашпортнувшись, перейшов на повільний танець і прочитав на вушко вірш про Марусю, яка нікому не давалась. Комсомолка дико реготала. Поки одні танцювали, інші бігали через вулицю до гастроному за горілкою і ковбасою. Вибухнуло звичне гульбище. Коли почали розходитись, поміж парубками завелися ревнощі, і дружинникам прийшлося застосувати бійцівські навички. З'явилися постраждалі. У роздягальні виникла тиснява і верещання: дівчатам не вистачило чобітків. Важкоатлет Валєра нокаутував дебелого зануду з Політехнічного, а Жулан усмирив крикливу товстуху з медичного. З гуртожитку принесли дві пари ношених чобіт, і ображені гості пошкандибали в них до трамваю.
У понеділок проректору зателефонували обурені керівники медичного і іноземних мов, а завідувачка їдальні звинуватила організаторів у блюванні в туалетах і пропажі посуду. Крайнім ректор призначив Мелентія, хоча райком комсомолу не висловив йому жодної претензії.
Пісні Володимира Висоцького до кімнати №167 заніс офіційно незареєстрований мешканець — Мухач. Коли зірка бунтівного поета-пісняра тільки-но почала сходити на культурному небосхилі Союзу, Гриша, Льоня і Павка служили в армії, а туди ані пісні, ані фільми за його участю не доходили. Зате у кімнаті не проходило жодної випивки, щоб Мухач не взяв гітару і не прохрипів з десяток його поезій.
Одного грудневого дня до інститутського клубу завітав товстун у засмальцьованому пальті, який представився імпресаріо Висоцького. Він запропонував студентству творчий вечір із популярним актором театру і кіно. Актовий зал інституту з балконом вміщав тисячу двісті глядачів, і товстун пообіцяв квитки по рублю. Надавати зал фактично забороненому співаку завідувачка клубу побоялася, а проректор Куценко уступив: нехай вирішує молодь. Мелентій, який зачитувався поетом Свєтловим і особисто не сприймав Висоцького, зібрав засідання комсомольського активу. Для переконливості Гриша, Павка і Льоня прихопили з собою Мухача з гітарою.
— Не подобається мені цей хрипун з кіностудії. Чую, що будуть від нього неприємності, — висловився Мелентій, послухавши Мухача.
— Неприємності ми беремо на себе, — заспокоїв Павка.
— З мене досить ваших танців "по-європейськи", — стояв на своєму Мелентій.
— А які тут ризики? Прийде людина, поспіває і піде. Студентам він подобається.
— Ну хто він такий? Поет — ніякий. Співак? Актор? Звичайний п'яниця. Не будемо розбещувати молодь антирадянщиною, — завершив розмову секретар. Але тут украдливе слово вставив Мухач:
— Так то воно так, зате він спить з Мариною Владі...
І тут Мелентій здався.
Павка розмалював три рекламних щити. Один виставили у себе, поряд з Ломоносовим, другий притулили на вході до парку Шевченка, останній — неподалік від оперного театру, на вході до шашличної "Тьоті Уті". Розповсюдженням квитків зайнявся Льоня. Половину він поділив по факультетах; сотню залишив для активу, а остачу передав Університету, Політехнічному і Водному інститутам. В місті зразу ж виникла стихійна торгівля квитками "на Висоцького". Вони продавалися і перепродавалися по всій Одесі, і їхня ціна з рубля виросла до двадцяти. Жулан вициганив у Льоні тридцять штук, призначених спортсменам і заробив на них сто сорок карбованців. Останні два у день концерту він продав по двадцять п'ять рублів за один.
У неділю, о восьмій вечора, клуб заповнився вщент. У проходах стояли впритул, на балконі утворилось стовпище. Нетерпеливі глядачі взялися викликати артиста на сцену аплодисментами, але о дев'ятій замість нього вийшов засмальцьований імпресаріо. Він пояснив, що Володимир Семенович трішечки затримується на зйомках, і запропонував, щоб не нудьгувати, переглянути фільм "Вертикаль". Фільм прокрутили двічі і глядачі занервували. Висоцький з'явився на сцені о пів на дванадцяту у супроводі фарбованої одеської шмари, геть втомлений і без гітари. Поки він спілкувався з поклонниками і вибачався за запізнення, Мухач притарабанив шестиструнну гітару замість семиструнної, чим поставив обожнюваного ним співака у скрутне становище. Висоцький дзвякнув пару невдалих акордів, невиразно захрипів про щось "не потрібне, схоже на Зеленого Змія", і замовк. Зал невдоволено загудів. Бард відклав гітару, вийшов на край сцени і розповів, що на зйомках його кидали у холодну воду, і він, мабуть, застудив горло. Публіка геть розлютилась, заволала і засвистіла.
"Ну, что ты шумишь? Что шумишь?" — звернувся артист до когось у першому ряду.
"Володя, нас тут не поняли. Пошли отсюда!" — нявкнула нечесана подруга. Імпресаріо понуро запнув завісу. Вийшла директорка клубу і об'явила, що у зв'язку з відміною концерту кожному глядачеві надається право переглянути безкоштовно до десяти кіносеансів протягом місяця. Публіка тупотіла ногами і вимагала Висоцького, але він пішов. Роздратовані люди юрбою кинулися на вихід. На сходах якась розтелепа впала, і її потоптали так, що прийшлося викликати швидку.
Вони зійшлися на танцювальному вечорі на турбазі в Аркадії. Масовик-витівник розіграв вікторину на тему картин російських художників-передвижників і Павка вгадав усі назви і всіх авторів.
— Бачте, що значить регулярно відвідувати мої вікторини, — похвалився масовик, вручаючи переможцю пляшку шампанського.
Пухленька кралечка, що стояла збоку від нього, радісно зааплодувала, і Павка впізнав Аську.
— Ходімо, розіп'ємо, — запропонував він королеві під час танго.
— Ти такий симпатичний у цьому светрі: прямо зайчик.
Біло-голубий, зв'язаний з ангорської вовни, з шикарним коміром, светр прямо з себе подарував Павці друг дитинства Вітько Затятий, якого він відвідав на Новорічні свята. Вітько мешкав у селищі Івот Брянської області і працював виконробом. Він якраз здав п'ятиповерховий житловий будинок, який збудував на метр коротшим від проекту, добре вторгував на залишках матеріалів і придбав цей светр у сусіда, що повернувся з Монголії.
— Про що ти думаєш? — запитала Аська, притискуючи до себе Павчин лікоть.
— Звісно, про тебе. Ти так подорослішала... Не можу повірити у своє щастя, — признався Павка. Його прямо-таки розпирало від гонору: увесь гуртожиток крізь вікна бачив, кого саме він привів у котельню.
За час заміжжя Аська погладшала в усіх проекціях. Вони пили шампанське, безкінечно кохалися, і в короткій перерві, під ласкавий шелест циркуляційного насосу, любаска розповіла свою історію. Відразу після весілля її чоловіка направили на Далекий Схід, де в бою за острів Даманський він загинув, не побачивши щойно народженого сина. Аську ж, у її вісімнадцять, товариші по службі нарекли наймолодшою удовицею Радянського Союзу. Повернувшись до Одеси, вона оформила пенсію й оселилася у батька в Аркадії неподалік від Турбази.
З тієї ночі вона стала навідуватися до котельні в кожне Павчине чергування. Приносила з собою пляшку терпкого вина "Мадера", і Павка замислився: а чому б йому з нею не одружитися? Так він зможе отримати вільний диплом і залишитися в Одесі. Житиме з молодою, красивою і охочою до пестощів жінкою. Робота? Робота знайдеться.
Зрештою, прислухавшись до внутрішнього голосу, Павка запропонував їй скорий шлюб.
— Спершу сходимо до мене додому. Подивишся, як я живу, щоб потім не злякався і не передумав. Краще зразу, — відповіла Аська. Виявилося, що окрім неї у старезній крихітній хатинці мешкали її неповнолітній брат і батько, який ніде не працював, натомість, завжди п'яний, пропадав на іподромі. І найголовніше: її немовля, хлопчик, хворів на синдром Дауна.
— Ну і що? Будемо якось разом вивертатися, — хоробро заявив Павка.
Насправді ж він не уявляв себе сімейним і взагалі боявся жити у тій компанії. Та й шансів знайти достойну роботу в Одесі, де все хороше діставалося своїм, він не бачив. Як висловився Льоня: були бідними студентами — станемо злиденними інженерами. Внутрішній голос, змінивши думку, застеріг: не роби цього. І друзі не підтримали його ідею з одруженням, за усіх висловився Жулан:
— Павук, навіщо тобі чуже горе?
Опалювальний сезон закінчувався, і П'єр наказав здати йому ключ від котельні.
Останнє чергування випало Павці, але напередодні у нього під коронками, які колись у військовому шпиталі похапцем встановив недосвідчений технік, нестерпно розболілися і зуби.
— Павук, уступи мені Аську на ніч.