Розмова трьох" (К.: Бумеранг, 1927), в якій умовно-символічно зображена зустріч трьох поетів на пропахлій вугільним димом паровозних топок станції — лідера футуризму Михайля Семенка та двох його найближчих послідовників — Гео Шкурупія і Миколи Бажана. Вони зустрілись на середохресті доріг-проблем біля Семафора в Майбутнє, щоб посперечатись про велич прийдешнього мистецтва. На той час М. Бажан уже не був прихильником українського футуризму.
Аgrimonia eupatorium (лат.) — середньовічна назва коноплі; репейне масло (ріпакова олія), аrctium Lappa (лат.) — навмисна зграбна гра незрозумілими словами і латинськими термінами; М. Хвильовий з іронічною метою мав на увазі розповсюджений на Україні вид лопуха великого (аrctium Lappa).
Пилипенко Сергій Володимирович (22. VII 1891—3. III 1943) — український байкар і публіцист, автор збірки "Байківниця" (1922), оповідань "Скалки життя" (1925) та багатьох інших. Організатор і багаторічний голова спылки селянських письменників "Плуг", директор ДВУ, один з основних опонентів М. Хвильового у дискусії 1925—1928 рр. Заарештований 1934 р. Роману "Малоросія" С. Пилипенко ніколи не писав. М. Хвильовий має на увазі, на його погляд, примітивну незграбність позиції С. Пилипенка в дискусії про шляхи розвитку української літератури.
Азарх Раїса (30. IV 1898—?) — письменниця, впливовий член дирекції ДВУ, член КПРС з 1917 р., активна учасниця громадянської війни, соратниця В. Примакова — командира дивізії Червоного козацтва. Перебуваючи у 20-ті роки на керівній партійній і культурно-видавничій роботі, сприяла українському письменству, зокрема М. Хвильовому та його колу письменників. Після арешту і розстрілу 1937 р. В. Примакова була звинувачена у троцькізмі, подальша її доля невідома. Після XX з'їзду КПРС деякі твори Р. Азарх перевидавалися.
Пільняківщина — вплив форми й особливостей поетики російського письменника Бориса Андрійовича Пільняка (спр. прізвище — Воrау; 1894—1941), одного з яскравих представників пореволюційної орнаментальної прози. Головний твір Б. Пільняка роман "Голий рік" (1921 — перевиданий: Пильняк Б., Голый год // Избр. произведения.— М.: Худож. лит., 1976). Про характер і особливості російської та української орнаментальної прози можна дізнатись зі статей херсонської дослідниці Г. М. Бахматової: Російська орнаментальна проза: світовідчуття на межі епох // Рад. літературознавство.—1988.—№ 10.—С. 25—34); Український орнаменталізм: загальне і своєрідне (До проблеми концептуальності стилю) // Рад. літературознавство.—. 1989.— № 2.— С. 14—23. Ці праці вперше у нас на досить розлогому і цікавому художньому матеріалі орнаментальної прози (досі розпорошеної серед "символізму", "футуризму", а то й "попутництва") досліджують поетику непересічних творів.
"Серапіонові брати" — петроградське угрупування російських письменників початку 1921 р. при видавництві "Світова література". Назву товариство прибрало за заголовком книжки німецького письменника-романтика Е. Т. А. Гофмана (1776—1822). Очолював групу В. Шкловський, котрий, як теоретик-формаліст, убачав головним завданням "оволодіти технікою письменницького ремесла", експерименти і пошуки нових форм та шляхів подолання примітивізму і спрощеності в літературній творчості. В цю групу входили також І. Груздєв, М. Зощенко, Вс. Іванов, В. Каверін, Л. Лунц (теоретик та ідеолог групи), М. Тихонов, К. Федін та інші.
Мова — мається на увазі стаття М. Сулими "Фразеологія Миколи Хвильового" (Червоний шлях.— 1925.—№№ 1—2.—С. 263—290).
"Вальдшнєпи" — (вальдшнепи — темно-руді лісові птахи з родини куликів, довгодзьобі, довжиною близько 35 см, на них полюють), роман М. Хвильового, який він саме на той час писав. Творча історія роману значною мірою вплинула на трагічну розв'язку його долі. Певний відгомін тих обставин вчувається у "Передмові" до Вибраних творів М. Хвильового,—див. примітки до новели "Я (Романтика)" цього видання. Ще більш однозначно на користь можновладних опонентів висловився письменник щодо другої частини роману (журнал "Вапліте" № 6 за 1927 р. був повністю знищений із-за цього роману та статті Івана Сенченка "Де хвилі..."), у покаянному листі від 22 лютого 1928 р. з Відня, де він на той час лікувався: "...кінець свого роману "Вальдшнепи" я знищив і, знищивши, думав тільки про те, як би мені хоч частково змити з себе ту пляму, що забруднила моє партійне й літературне ім'я" (Комуніст.— 1928.—29 лют.). Однак нічого вже не могло врятувати письменника, оскільки незадовго перед тим пролунав "височайший" присуд: "...Вимоги Хвильового про "негайну дерусифікацію пролетаріату" на Україні, його думка про те, що "від російської літератури, від її стилю українська поезія повинна тікати якнайшвидше", його заява про те, що "ідеї пролетаріату нам відомі і без московського мистецтва", його захоплення якоюсь месіанською роллю української "молодої" інтелігенції, його смішна і немарксистська спроба відірвати культуру від політики,— все це й багато подібного в устах українського комуніста звучить тепер (не можна не звучати!) більш ніж дивно. В той час як західноєвропейські пролетарі те їх комуністичні партії повні симпатій до "Москви", до цієї цитаделі міжнародного революційного руху і ленінізму, в той час як західноєвропейські пролетарі з захопленням дивляться на прапор, що майорить у Москві, український комуніст Хвильовий не має сказати на користь "Москви" нічого іншого, крім як закликати українських діячів тікати від "Москви" "якнайшвидше"... Шумський (тодішній нарком УРСР, заарештований і висланий з України на початку 1933 р.— П. М.) не розуміє, що оволодіти новим рухом на Україні за українську культуру можна, лише борючись з крайностями Хвильового в рядах комуністів. Шумський не розуміє, що тільки в боротьбі з такими крайностями можна перетворити ростущу українську культуру і українську громадськість в культуру і громадськість радянську (Сталін Й. В. Тов. Кагановичу та іншим членам ПБ ЦК КП(б)У (Лист від 24. IV 1926 р.) // Сталін Й. В. Твори.—К., 1949.—Т. 8.—С. 152—153).
Мій сюжетний любовний роман "Вальдшнепи" буде в третьому томі — намір М. Хвильового на час укладання тритомника Творів у 1927 році насправді не здійснився з пояснених у попередньому коментарі причин. "Голобельному" осуду цього твору і врешті-решт зреченню М. Хвильового роману сприяли насамперед гострокритичні книжки тодішніх провідних партійних функціонерів і державних діячів, зокрема завідуючого відділом преси ЦК КП(б)У А. Хвилі "Від ухилу — у прірву" (X,: ДВУ, 1928), та заступника наркома освіти УРСР Є. Гірчака "Хвильовизм" (X.: ДВУ, 1930), (перевидана того ж року в Москві під назвою "На два фронта в борьбе с национализмом"). Крім "Вальдшнепів", обидві книжки спрямували свій нищівний вогонь на недруковану статтю М. Хвильового "Україна чи Малоросія", ці "прийоми" знайомі ще й донедавна.
"Удари Молота і серця" — збірка поезій Василя Еллана-Блакитного (справжнє прізвище Елланський) —12. І 1894—4. XII 1925,— визначного українського поета, публіциста і громадсько-політичного діяча. Один з провідних членів Української партії соціал-революціонерів — лівого її крила, так званих "боротьбистів" (від назви центрального органу газети "Боротьба"). Після входження "боротьбистів" (Української комуністичної партії, лідерами якої також були Г. Гринько, П. Любченко, Г. Михайличенко, О. Шумський) до складу Компартії України — В. Еллан стає членом ЦК КП(б)У і редактором щоденного органу ВУЦВК "Вісті", одним з організаторів і керівником спілки пролетарських письменників "Гарт". Перша збірка поезій "Удари молота і серця" вийшла 1920 р. У роки культу посмертно був засуджений як буржуазний націоналіст, а пам'ятник навпроти будинку в Харкові, де він жив,— знищений. Реабілітований після XX з'їзду КПРС.
ЖИТТЯ. Оповідання вперше надруковане у журналі "Шляхи мистецтва" (1922.— № 2), згодом у першій книжці новел М. Хвильового "Сині етюди" (Харків: ДВУ, 1923), потім окремим виданням також у ДВУ 1925 р., двічі у т. 1 Творів (Етюди) 1927 р. і 1929 р. (видання друге). Востаннє: Хвильовий М. Вибрані твори.—Т. 1.— X.: Рух, 1932. Подаємо за виданням 1929 р.
У виданні 1932 р. до оповідання була стисла передмова М. Хвильового:
"Цією поемою розпочинається невеличка серія оповідань про життя людей кінця епохи воєнного комунізму й перших років непу. Оксана — це запліднене ідеями комунізму незаможне селянство. Мишко — липовий комуніст, але й він, користуючись з нашої фразеології ("тепер для бідних школа"), одвернув неписьменну Оксану від "темного життя", і вона кинулася до життя "світлого, молодого, як молодик".
Я дуже радий, що вже тоді (поему написано 1921 року) бачив на просторах соціалістичної України "ферми, електричні плуги, машини, фабрики, заводи... і далі... далі...". ;
КОЛОНІЇ, ВІЛЛИ. Оповідання вперше з'явилось у збірці "Сині етюди", згодом окремою книжечкою у харківському видавництві "Книгоспілка" (1925), потім у двох виданнях т. 1. Творів М. Хвильового (1927 і 1929). Подаємо за останнім виданням.
СОЦВОСНИЦЯ — скорочено з рос. "социальная воспитательница".
Бебель Август (1840—1913) — один із засновників соціал-демократичної партії Німеччини, автор широковідомої у революційні часи в Росії книжки "Жінка і соціалізм" (1879), що викликала неабиякий вибух емансипаційного руху.
Коллонтай Олександра Михайлівна (1872—1952) — радянський державний і партійний діяч, член Компартії з 1915 р, Багато писала про жіночий рух, становище жінки у суспільстві, обстоювала "вільну любов", право жінок на "полігамне кохання".
Ліліна (Радомисльська) Злата Іонівна (1882—1929) — діяч російського революційного руху, член Компартії з 1902 р., соратниця і дружина Г. Зінов'єва (1883— 1936), партійного діяча, розстріляного по справі "троцькістсько-зінов'євського терористичного центру".
РЕДАКТОР КАРК. Вперше оповідання з'явилось у "Синіх етюдах". Подаємо за виданням 1929 р.
Госпуп — скорочення з рос. "Государственное политическое управление", орган, що у пореволюціині роки паралельно з Надзвичайною Комісією (ЧК) займався переважно політичною розвідкою.
АНГЄЛ — отаман контрреволюційних повстанських об'єднань, що діяли на Україні в 1919 р.
Інсургенти (лат.) — застаріле слово, що значить учасник повстання, повстанець.
Павлюк (Бут) Павло Михнович (?—1638)—провідник народного повстання на Україні 1637—1638 рр.