Письменник вирішив написати роман з живими людьми, себто з звичайними робітниками, з колективістами, з трудовою інтелігенцією, себто реалістичний роман, який би читали робітники, колективісти, трудова інтелігенція,— всі ті, хто. за проводом комуністичної партії творить нове життя й до якого б з погордою ставились нарешті доморощені, скажім, Марселі Прусти.
Мораль: раніш як братися за роман, треба з'їсти з сучасними героями ще один пуд соли і не треба звертати уваги на те, чого ніхто не хоче помічати і має рацію.
ПРИМІТКИ ТА КОМЕНТАРІ
До першого в наш час "Вибраного" М. Хвильового через майже шістдесятирічне провалля небуття відібрано все найкраще, написане письменником у малих та середніх формах. Виправдана, на наш погляд, і символічна назва книжки — "Сині етюди" (1923) — так звався первісток прози, вагомий не тільки для становлення Хвильового-прозаїка, а й знаменний для всієї пожовтневої української літератури.
Досі не встановлено чітких текстологічних критеріїв щодо пріоритетів між колишнім написанням і сучасним правописом: чи педантично дотримуватись нинішніх нормативів, чи облишити пуризм і зберігати тодішній мовний колорит, врятувати аромати епохи. Головною нашою настановою було прагнення залишати тексти первозданними. Хоча у самого письменника впродовж десятилітнього, відтинку публікацій прози чітко спостерігається тенденція наближення до сучасних правописних норм. Тому й обрано за канонічні останні видання, і правити (повірте, це нелегко) ми намагались хоча б у цьому напрямі.
Окремо необхідно наголосити на написанні власних назв, іноземних прізвищ, назв творів,— які ми зводили до сучасних норм правопису. Це ж стосується також і використання іноземних висловів, які, можливо, із-за цитування по пам'яті тощо, не завжди точні, їх також доводилось подеколи виправляти, окремі такі випадки зазначаються у примітках. Інколи, як, наприклад, вживання скорочення есt замість еtс від лат. еt саеtега — тощо (див.: Хвильовий Микола. Твори: В 3 т.— X.: ДВУ, 1929.— Т. 1 (Етюди). 2-е вид.— С. 78) та інші подібні, свідчить тільки про недостатнє коректорське забезпечення видання.
* * *
ВСТУПНА НОВЕЛА. Цей твір письменник написав спеціально для свого першого (й останнього) багатотомного видання: Хвильовий Микола. Твори: В 3 т.— X.: ДВУ, 1927.—Т. 1 (Етюди).—С. 5—12. Том другий під назвою "Осінь" вийшов у 1928 р., а третій знову ж із заголовком "Етюди" у 1930 р. Перші два томи без жодних композиційних змін перевидані вдруге — обидва у 1929 р. Ми користувались насамперед останнім прижиттєвим виданням: Хвильовий Микола. Вибрані твори [В 2 т.].— Т. 1.— X.: Рух, 1932. Тексти творів, відсутні у цій книжці, брались за другим виданням томів І і II 1929 р. та третім томом тритомного зібрання, за незначними винятками з технічних причин. У всіх конкретних випадках джерела обумовлюються у примітках до творів. Подаються і всі відомі нам найголовніші перевидання.
У передмові до тритомника, названій письменником не без задерикуватості — "Вступна новела" — у властивому для нього жартівливо-іронічному стилі (надто ж для того часу — апогею літературної дискусії 1925—1928 рр. про шляхи розвитку української літератури) порівняно сприятливого ще для письменника періоду М. Хвильовий окреслив деякі моменти глибоких, не тільки естетичних суперечностей між українськими митцями, що незабаром переросли у жорстоку ідеологічну конфронтацію. До всього іншого вона підігрівалась політичною ситуацією в республіці курсу тогочасного партійного керівника Л. Кагановича і згодом постала вже у формі антагоністичного неприйняття естетичних позицій одне одного аж до цілком нетолерованого протистояння світоглядів. М. Хвильовий всіляко намагався знайти шляхи до компромісів і бодай поверхових узгоджень,— так виник покаянний лист трьох членів ВАПЛІТЕ О. Досвітнього, М. Хвильового, М. Ялового до газети "Вісті ВУЦВК" в кінці 1926 р., такий же лист надіслав М. Хвильовий до газети ЦК КП(б)У "Комуніст" 22 лютого 1928 р., вимушене зречення другої частини роману "Вальдшнепи", певні конформістські інтонації "Передмови" М. Хвильового до останнього прижиттєвого видання своїх творів — тому першого (другий — сатиричний — так і не з'явився) Вибраних творів 1932 р. (Ми подаємо її у примітках до новели "Я (Романтика)", що відкривала том "Вибраних"). Однак ніщо вже не змогло відвернути Миколу Хвильового від фатального кроку — відчайдушної спроби бодай останньою своєю цінністю — ціною власного життя застерегти рідний народ від фізичного і морального знищення. Невдовзі відгомоном пролунав постріл лицаря революції Миколи Скрипника.
"Седі"—п'єса знаменитого англійського драматурга В. С. Моема (1874—1965), ставилась у сезоні 1927—1928 рр. трупою театру "Березіль" і користувалась неабияким успіхом.
УЖВІЙ Н.М. (1898—1986) —українська актриса, народна артистка СРСР, Герой Соціалістичної Праці, на той час у спектаклях "Березолю" з незмінним успіхом виконувала головну роль дівчини Седі в однойменній драмі В. С. Моема.
"Березіль" — новаторський український театр, заснований видатним режисером-реформатором української сцени Лесем Курбасом (1887—1942), народним артистом СРСР з 1925 р. Створений у 1922 році і до 1926 р. працював у Києві, затим переїхав у Харків. Після арешту Леся Курбаса у грудні 1933 р. "Березіль" фактично розпався, згодом певною частиною митців відроджений під назвою Харківський український драматичний театр імені Т. Г. Шевченка (1935 р.).
Лопань — мала річка у Харківській області, яка протікає через саме місто. Вже й на той час ледь животіла, що дало підстави М. Хвильовому в одному з творів гірко зіронізувати — "столиця на Лопані".
Тропік Козерога — південний тропік або ж паралель з широтою 23° 27', де стоїть сонце опівдні в день зимового сонцестояння 21—22 грудня. М. Хвильовий вжив цю назву в значенні звичайних тропіків.
Шпол Юліан (псевдонім Михайла Ялового, 1891—1934), прозаїк, драматург, поет. Друг і однодумець М. Хвильового. Встиг опублікувати немалу кількість різноманітних творів: поетичну збірку "Верхи" (1923), роман "Золоті лисенята" (1929), драму "Катіна любов, або Будівельна пропаганда" (1928) та деякі інші. Перший президент творчої організації ВАПЛІТЕ (Вільної Академії Пролетарської Літератури), в якій чи не найактивнішу участь брав М. Хвильовий. Тривалий час М. Яловий був також головним редактором ДВУ (Державне видавництво України). Одним з перших літераторів М. Яловий був арештований у квітні 1933 року, влітку наступного року загинув. За свідченням друзів М. Хвильового, арешт М. Ялового був ніби останньою краплею і своєрідним сигналом для зболеної. душі письменника. Перед цим М. Хвильовий подорожував Полтавщиною, де надивився жахливих картин всенародного голоду. З поверненням у Харків довідався про арешти — О. Шумського, М. Ялового...
Професор Канашкін —саркастичне перейменування М. Хвильовим активного на ті часи псевдокритика і вченого вульгарно-соціологічного напряму Анатолія Машкіна, який у численних публікаціях висловлював своє рішуче неприйняття ідейно-естетичної платформи ваплітян, особливо ж гостро засуджував позиції М. Хвильового.
Кав'ярня Пока — у двадцяті роки улюблене місце зустрічей творчої інтелігенції тодішньої столиці України Харкова, знаходилась на Сумській вулиці.
Досвітній Олесь (псевдонім Олександра Скрипаля—нар. 8. XI 1891— 23. XI 1934) — український письменник, автор значної кількості творів: "Новели" (1920), "Тюнгуй" (1924), "Американці" (1925), "Галле" (1927), "Нас було троє" (1929), "Кварцит" (1932) та інших. О. Досвітній був засуджений 1916 р. трибуналом до розстрілу за антимонархічну діяльність у царській армії, однак йому вдалося втекти аж у Сан-Франціско (США). На Україну повернувся після революції. М. Хвильовий разом з О. Досвітнім і М. Кулішем після арешту М. Ялового клопоталися про його звільнення перед ЦК КП(б)У та ОДПУ. Невдовзі по смерті М. Хвильового, у червні 1933 р., арештований був і О. Досвітній, правдоподібно наприкінці 1934 р. загинув.
Ринальдо Ринальдіні тощо — навмисне абсурдне переплетення М. Хвильовим різноманітних прізвищ, назв творів різних народів і віддалених епох. Застосовується письменником для жорстокішого висміювання і профануючого викриття начотницького верхоглядства, по суті повної безграмотності тодішніх "стовпів науки" на зразок одного з типових представників А. Машкіна.
Слісаренко Олекса Андрійович (справжнє прізвище Снісар; 16. III 1891— 3. XI 1937) — український письменник. Видав поетичні збірки "На березі Кастальському" (1919), потім "Альманах трьох" і "Поеми" (1923), позначені відчутним впливом символізму і футуризму. У численних прозових книжках О. Слісаренко зображував першу світову та громадянську війни, класові бої на Україні 20-х років. Був одним із членів літературної організації ВАПЛІТЕ, яка виникла в кінці 1925 р. з об'єднання колишніх членів робітничої літорганізації "Гарт", деяких членів Спілки селянських письменників "Плуг" та "Жовтень". На початку 1928 р. внаслідок внутрішніх суперечностей та полеміки з ВУСППом (Всеукраїнська спілка пролетарських письменників) ВАПЛІТЕ "самоліквідувалась".
Семенко Михайль (31. XII 1892—24. Х 1937)—український поет, фундатор українського футуризму. Разом з поетами Гео Шкурупієм, Олексою Слісаренком, Яковом Савченком, Миколою Бажаном та іншими митцями об'єднувались почергово в організації "Аспанфут" (асоціація панфутуристів), "Комункульт" і нарешті 1927 р. у найтривкішій — "Нова генерація" з виданням однойменного журналу, якому на противагу всім попереднім виданням українських футуристів — збірників, альманахів, журналів, як, наприклад, "Семафор у майбутнє" (1922), "Жовтневий збірник панфутуристів" (1923), "Гольфштром" (1925) тощо, вдалося стати справжнім періодичним виданням аж до 1930 року і об'єднати групу митців-однодумців. М. Семенко різко виступає проти позиції ваплітян впродовж дискусії 1925—1928 рр., особливо ж непримиренно ставився до ідейно-мистецьких позицій М. Хвильового. Заарештований у 1937 р. і загинув за досі невідомих обставин.
"Зустріч Трьох" — М. Хвильовий має на увазі під цією згадкою широковідому на той час книжку "Зустріч на перехресній станції.