Ти від неї у бік, а вона слідком, ще й усміхається: "Prosim?" І присідає. А ротик у неї як у Мерилін Монро; вії — наче опахала; спідничка коротенька, груденята стирчать м'ячиками... А ти — без грошей! Боком, боком і на вихід. Стовбичиш на вході і смалиш свої цигарки "Прима", яких з запасом прихопили з дому. І так біля кожного магазину, кожної лавки, а вони тут вздовж усієї вулиці. Зате як чудово посидіти вечір вузьким колом у затишній пиварні! Добропристойні завсідники грають у карти, похлистують пиво, палять без застережень і раз від разу вживають поверх пива одну-дві "деці" сливовиці.
— Подобаються мені чешки: такі відверті! Треба трахнути хоча б одну. На дереві, — розмріявся Льоня.
— До чого тут дерево? — здивувався Павка.
— Більше кайфу.
— Тут не чешки, тут словачки, — зауважив Гриша.
— Яка різниця.
— Словачки красивіші.
— Якби ж нашим такі юбки, — куди б тим словачкам! До речі: оці "міні". Як вони в них примудряються не світити зайвим?
— Завдяки "колготкам". Трусики натягують вже поверх них.
— Це нам зайва морока. То, бува, зачепиш труси великим пальцем; бздинь, і вони вже на дереві!
— А мені подобаються джинси: сіднички в них такі тужаві! Так і тягне лапнути.
— Ви руські? — несподівано запитав чоловік з аристократичною шевелюрою, що сидів за сусіднім столиком.
— Ми з Одеси. А що? — відповів Славко.
— Хочу вас пригостити.
— Ми завжди. Підсаджуйтесь,.
— Я люблю Одесу, — незнайомець замовив по два пива на круг, назвався Густавом і розповів свою історію. Воював він у складі Дунайської флотилії проти німців, хоча попервах був мобілізований до Словацької армії, яка виступала на боці Гітлера. Потрапивши на територію СРСР, дезертирував і, допоки його, голодного і знесиленого, не підібрав радянський монітор, ховався в Дунайських плавнях. Командир корабля йому повірив і зачислив у команду.
— Так капітан Баштаник врятував мені життя, — Густав показав линяле фото з двома бравими моряками на Потьомкінських сходах: — Мені тут двадцять три роки, а поряд капітан Баштаник. Неймовірно хоробрий офіцер і щира душа. Може, хтось із вас чув про капітана Баштаника? Допоможіть мені його знайти, коли повернетесь до Одеси.
Картярі, після чергової сливовиці, дружно заспівали, і їм ніхто не заважав.
Вловивши момент, Густав завів "Катюшу", і вся пиварня захоплено його підтримала. Густав ще і ще замовляв пиво, а радянські пісні не вмовкали до темна. З того вечора Славко, заходячи до пиварні, взяв за моду якомога гучніше промовляти щось російською, і щоразу хтось з місцевих виявляв бажання поспілкуватися. "Які діла? Підсідайте!" — щиро запрошував Славко. Незнайомці розпочинали з двох келихів на кожного, а балачки точилися навкруг животрепетної теми: "Не заважайте нам робити те, що ми хочемо".
— Все одно ви нас завоюєте, — стверджували господарі.
— Та кому ви потрібні! — заперечували гості.
— А Угорщину у п'ятдесят шостому хто придушив? Оце придумали військові навчання на нашій землі... Намалювали на танках білі смуги, а виходити не збираєтесь.
— Чому переможені німці живуть краще переможців? Ось, наприклад: скільки вам платять тут за вашу роботу? Десять крон за годину? У нас навіть ота жіночка, що прибирає столики, не працюватиме за такі гроші.
— Німці з ФРН приїжджають на мерседесах, п'ють-гуляють, а ті ж самі німці з ГДР економлять на пиві.
— Чому за долар можна купити будь-що, а за рублі тільки радянське?
— Навіщо ви підтримуєте арабів? Хіба крихітний Ізраїль міг би напасти на величезний Єгипет?
— Чому американські фільми цікавіші, а одежа модерніша? Чому американці вільні і веселі, а ви скуті і нудні?
— Отож, не заважайте нам і згодом зробите так само.
Попервах Павка намагався урезонити співрозмовників, мовляв, це НАТО винне; повсякчас проводить навчання поблизу наших кордонів, і аби не СРСР, західні німці давно б були тут. Але його не чули. Зрештою, його охолодив Славко: ти що, на партійні збори сюди приїхав? Не сперечайся, нехай пригощають.
— Як вони набридли зі своєю політикою! Це через шинки, що на кожному кроці, — є де теревенити. Аби в нас були так, і ми б забаламутилися. Стільки дівок навкруг! — міркував Льоня.
Парубок за сусіднім столиком завів пісню, яку підхопила його дівчина.
"Я їй гладив за вушком, яй, яй, яй!
Вона мені — під брюшком: яй, яй, я-я-я-я.
Риця пиця, боса миця — травичка зелена,
Риця пиця, боса миця — аж повище колена!"—
Павка запитав юнку, про що йдеться у пісні, та уважно глянула і глузливо відповіла: вам не можна, це для своїх.
Найближчої суботи відбувся футбольний матч поміж копачами двох протилежних рівчаків. Грали на заклад. Словаки у випадку програшу мусили виставити переможцям по метру пива, а одесити по пляшці горілки на кожного. Домовилися грати два тайми по сорок п'ять хвилин, а якщо цього не вистачить, тоді ще два по тридцять. Гриша, як першорозрядник і капітан, зайняв центр нападу, а Павка позицію правого захисника. Проти нього грав рудий довгоногий хлоп'яга, такий вправний і міцний, що Павці не залишилось нічого окрім бити по ногах.
— Курва руська, — лаявся рудий при зіткненні.
— Х... словацький — відповідав Павка.
Наприкінці четвертого тайму, при рахунку 5:6 на користь господарів поля, Павка покинув захист, пішов уперед, дістався лицьової бровки і, зробивши навісну передачу Гриші, випадково влучив у ворота. Влучив випадково, а запишався наче він — рятівник команди. Нічию відзначали і пивом, і горілкою. Павка з Гришею подолали по півтора метри пива, а рудий нападник сягнув трьох четвертинок "Московської". На тому й побраталися.
Здружившись на футболі, господарі запросили гостей до студентського клуба на танці. Одесити з'явилися у своїй формі з емблемами і, скупчившись у дальньому кутку, мовчки озиралися навколо: їх приголомшив запальний джайв, якого в Одесі ще не бачили. Грало гітарне тріо з електроорганом і барабанами. Опісля кожного танцю пари не розходились, а поаплодувавши оркестру, танцювали по п'ять танків поспіль. Приємно здивував буфет, де прямо тут торгували сухим вином на розлив. Гриша, Павка, Льоня, Сашко і Славко першими піднялись до буфетної стійки і, мавпуючи господарів, усілися просто на сходинках. Перед ними, у пульсуючому різноколірному світлі, самозабутньо стрибало і колотилося молодіжне юрбище. Музиканти грали, співали і пританцьовували. Вони розхитувалися, підстрибували, присідали і крутили мікрофонами. Їхня гра налаштовувала на первобутню радість і дику свободу.
— Бач, як у них славно, — позаздрив Павка.
— Може, ще по скляночці? — перепитав Льоня.
— Гляньте, як запалюють оті крихітки удвох, наче хлопців не вистачає.
— Хлопці віддають перевагу вину й цигаркам.
— У них дівчата мають манеру зустрічатися з двома одночасно. Того, із ким вона танцює, називає камарадом. Бахур же, по-їхньому, — фраєр. Він очікує в барі, поки вона натанцюється, а потім уводить додому, — розтлумачив Гриша.
Крихітки, що танцювали парою, роз'єдналися і підійшли до "есесерців".
"Агой, хлапці"! Я — Анетка, а це — Елішка. Ходімо танцювати, — запросила білявка у куценькій міні.
— Ми так не вміємо, — признався Павка.
— Ми навчимо, — завірила Елішка, брюнетка у довгій юбці. Дівчата витягли Сашка і Павку в круг і почали терзати: три шаги вперед, два назад, підкручення; три шаги вперед, два назад, підкручення.. .До своїх недопитих бокалів, залишених на сходах, хлопці повернулися розжареними.
— Ну, як? — запитав Льоня.
— Вони такі відверті! Я свою питаю: чому це всі в "міні", а ти одна в "міді"? "У мене ноги некрасиві", — закотила спідницю і показала ноги вище колін. Дивлюся: ноги, як ноги, мабуть трішечки товстуваті. Домовились завтра зустрінутись на пляжі.
Дунай плескався під крутим піщаним берегом в десяти метрах від студентського табору, і хлопці першими спустилися до пляжної крайки. Подружки з'явилися о десятій і влаштувалися під сонечком. Протилежний берег, зарослий верболозом безлюдний острів, здався Сашкові більш зручним для залицяння, і він запропонував переплисти на нього.
— Ми не вміємо плавати, — хором відповіли подружки.
— Ми вас відбуксируємо, — запевнив Сашко. Він мав перший розряд із водного поло і задля розваги пропливав морем від Аркадії до Відради і назад за морозивом. Анетка ухопилася йому за талію, щосили замолотила ногами, і вони першими виплили на середину. Павчина ж напарниця поклала руки йому на плечі і повисла, майже не рухаючи ногами. Поки пливли спокійною водою, Павка якось тримався, але ближче до острова течія посилилась, завихрилась, і він відчув, що їх зносить. Його ніс все глибше й глибше занурювався у воду, і він вже не встигав відхаркуватись. "Яка несмачна вода в Дунаї!" Павка щомога гріб проти течії, але сили згасали. Пару понесло повз берег, туди, де протока, перетворюючись на стромовину, вливалася в головне русло Дунаю. "Мало, що сам утоплюсь, так ще й втоплю іноземку. Ото вже розгориться скандал на міжнародному рівні! З-за мене і Гриша постраждає: вигонять із інституту... А він же нас попереджав, мовляв, дивіться, обережніше з неповнолітніми!" На щастя, Сашко, діставшись берега, озирнувся і, не роздумуючи, бурхливо кинувся навперейми. Він вчасно перехопив Елішку, і звільнений від надмірного вантажу Павка самотужки дістався берега. Звабливий здалеку острів розчарував плавців: там не знайшлося жодного клаптика землі, щоб присісти, не кажучи вже щоб прилягти. Ноги плуталися у корчах старезних верб, повсюди сторчали пеньки, і дівок це розвеселило. Повертаючись назад, любителі пригод обачно пройшли берегом уверх проти течії, яка сама винесла їх навскоси до пляжу.
У неділю бригадир Яно запросив Гришу, Павла, Льоню та Славка до свого присілку, де вони вручну забетонували фундаменти під сільський клуб-пиварню, і заплатив їм по сотні крон кожному.
— Ходімо, нарешті, у широкоформатний кінотеатр. Якраз крутять "Клеопатру", а в Союзі її зроду не покажуть, — запропонував Гриша.
— Двадцять чотири крони за квиток! За такі гроші я тут непогані черевики справлю, — засумнівався Льоня.
— Одинадцять кружок пива, поміж іншим, — підтакнув Павка.
Фільм дивилися разом зі зграйкою університетських дівчат, яким Славко вже встиг показати одну із своїх еротичних пантомім.