Таким чином створюються умови для вільного розвою духовних сил і об’єднана планета зможе виконати своє призначення — стати трампліном для стрибка розуму в царство свободи.
Уже рік триває робота по підготовці космічного комплексу універсального призначення в цій прихованій печері. Кошти для цього добуваються піратськими нападами. Тао вважає, що його дії цілком виправдані. "На терезах космічного права, — каже він, — я, порівняно з багатіями, котрих грабують мої хлопці, білокрилий ангел. Мій задум — звільнити Землю від грошових павуків та експлуататорів — є задумом самого бога (якщо він існує, звичайно)".
Я намагався показати Тао всю абсурдність його плану. Мільярди людей, котрі ще практично не встигли сформувати свої ментальні, розумові пуп’янки, зав’януть в пекельних вогнях того прискорення, яке він жадає нав’язати планеті. Разом з тим ситуацію використають злобні, інтелектуально розвинуті сили. Я нагадав йому про творців ядерної та нейтронної зброї, підкресливши, що несвоєчасні можливості неодмінно потрапляють у руки злочинців. Що сам він (попри свої благі наміри) скотиться до тривіального диктатора, а шлях всіх диктаторів один і той же — на смітник історії. Соціалістичні країни володіють величезною могутністю, але вони твердо стоять на грунті загального миру. Це не тактика далекоглядних політиків, а стратегія еволюції, котру утвердив ще Ленін, бо знав про необхідність всебічного розвитку мас, тої тканини життя, котра є соціальним універсумом. Проблеми буття вирішують не геніальні одинаки, а весь людський океан. Якщо хочеш добра рідному потомкові, влий свої осягнення, свою силу в народні джерела.
Тао сміявся над моїми страхами й попередженнями. Запевняв, що незабаром я стану свідком його торжества й сам зречуся тисячолітніх мудрувань софістів та нероб. Тоді я поставив перед ним вимогу відпустити мене, бо треба поставити край безвідповідальним експериментам, свідком яких я не бажаю бути. Він згодився мене відпустити, якщо я дам слово не говорити нікому про його таємницю. Я не міг дати такого слова. Тоді він затримав мене тут, аж до здійснення свого плану. Вирішальний день наближається. Моє серце в тривозі. Відчуваю, що має статися щось страшне. А тепер ось твоя поява, друже Гріг. У мене таке враження, що він хоче запропонувати тобі стати його побратимом. Він любить незвичайних людей, а ти йому сподобався. Ну от… Основне я тобі сказав. Все інше знатимеш з його вуст. Бачу — ти втомлений. Пора й мені задрімати. Завтра я покажу тобі надра печери. Подумай, зосередься. Може, знайдеш якісь аргументи, котрі могли б його похитнути? Гадаєш, що це безнадійно? Це не так! У надрах його духу притаїлося щось ніжне й чутливе, але воно оточене корою жорстокості й розчарування. Треба торкнутися глибин душі якимось несподіваним променем. Може, в тобі є таке світло?
Марилися Грицю рідні ліси, Дніпро. На луках паслися косулі, лосі, а поряд з ними мамути, носороги, і хлопець дивувався, звідки виникло химерне поєднання різних епох. Згадалися міркування про можливість відтворення вимерлих тварин генною інженерією. Десь він читав, що в людині зберігається ембріонально-потенційно весь генетичний код біосфери, і якщо розгадати його, то можна в своїх соматичних клітинах знайти і прадавніх рептилій (тільки навіщо їх воскрешати?), і носорогів, і шаблезубих тигрів та мамутів. Хлопець подумав, що, мабуть, пощастило це зробити, і це велика перемога прихильників збереження екологічної цільності й повноти: тепер світові не страшні руїни і катаклізми. В кожній людині зберігається "ноїв ковчег", де наявні "сім пар чистих і нечистих", і після будь-якого потопу вони населять нову землю. Потім Гриць побачив, що з-за кущів верболозу підповзають до тварин браконьєри з дегенеративними кримінальними пиками, тягнучи за собою скорострільні гармати і тяжкі кулемети. Хлопець жахнувся: ось яку потужну зброю вживають сучасні "мисливці"! Хто їм дозволив? Де ж єгері, де батько Василь Гук і його побратим Сава?
Він хотів кудись бігти, когось кликати, та небувала втома сповивала тіло, несила було поворушитися. А тим часом браконьєри висували вперед свої смертоносні пристрої, і загриміло у видноколі: та-та-та-та! ду-ду-ду-ду! Падали, ніби підкошені, граціозні косулі, підламувалися коліна у лосів, тяжко грималися об землю прадавні мамути, не розуміючи, звідки знову прийшло до них нещастя. Ніби лава з вулкана, густим потоком текла по луках багряна кров і вже ось-ось мала сягнути Грицевих ніг. Вона парувала, і запах від неї був задушливий, нудотний, тяжкий. Хлопець закричав від жаху…
Лі заклопотано схилився над ним, співчутливо запитав:
— Тобі щось тяжке приснилося, друже Гріг?
Гриць сів на килимку, все ще не повністю прийшовши до тями. Поступово він згадав усе. Йому здавалося, що сон триває далі, бо здалека глухо долинали якісь удари, дрібно тремтіли скелі, а в печері відчувалася задуха.
— Що це? — пошепки запитав він.
— Де?
— Дивні звуки. Ніби канонада. І запах…
— Ти забуваєш, Гріг, що ми в надрах вулкана. Тут це буває. Невеликий прорив газів. Не бійся — спеціальні пристрої очищають повітря, не задихнемося. А вже як гримне по-справжньому, тоді ніщо не допоможе.
Лі ласкаво усміхнувся, заспокійливо торкнувся Грицевого плеча.
— Я обіцяв показати печеру. Ходімо. Глянеш, в яку мишоловку ми потрапили. Потім поснідаємо і подумаємо, що нам робити.
Гриць звівся на ноги, розім’явся. Відчув, що сила повертається до тіла, і раптова думка про те, що в нього — попереду багато несподіваних можливостей шукати, думати, діяти й міняти власну долю, принесла хвилю таємної втіхи. Він дотягнувся до ніші, торкнувся пальцями круглого ободка світильника. Запитливо глянув на Лі.
— Електрика?
— Ні, сонце!..
— Яким чином?
— Світловоди. Ціла система світловодів. Тао використовує найостанніші досягнення світової технології. Потребу в силових енергоджерелах звів до мінімуму, і в цьому парадокс його проекту. Ходімо.
— Вони ступили у кам’яний коридор, на стінах якого теж мерехтіли пунктири світильників. Прохід вивів їх у грандіозну пустоту, склепіння якої губилося в фіолетовій млі. В зеніті примарно промінилося овальне світило, в його неяскравому Сяйві вирізнялося хаотичне нагромадження багатобарвних скель, котрі, мов шеренги вартових, оточували велике дзеркало озера. Посередині чорно-зеленого овала води виділявся острівець, де височіли темні конструкції, метушилися люди, стрибали світляні зайчики чи то електричних розрядів, чи автогенної зварки чи імпульсних світильників. Від берега до острова було прокладено моста, по ньому прудко бігали невеликі саморушійні візки, подібні до перших місячних всюдиходів.
— Роботи? — запитав Гриць.
Лі мовчки кивнув. Показавши на острів, сказав:
— Там — серце його проекту. Ядро всього задуму. На жаль, я не знайомий достатньо з глибинами технології, які дали можливість Тао розпочати свою авантюру. Я навіть не можу стверджувати, чи реально все це, чи буде діяти його космічний монстр? Безумовно, він першокласний спеціаліст, але проект передбачає такі прориви за обмеження і класичної і квантової механіки, що важко стверджувати щось певне.
Вони пройшли трохи понад кам’янистим берегом, у скелястих стінах якого видно було темні овали проходів, далі в імлі вирізнявся причал, а біля нього — кілька величеньких швидкісних катерів на підводних крилах. Там походжали вартові з автоматами на грудях. Вони дали мовчазний знак — не підходити ближче. Лі з Грицем повернули назад.
— Невеликий ареал свободи, — гірко усміхнувся хлопець. — Хоч Тао і вважає себе покровителем усього людства, проте діє, як звичайнісінький тиран.
— Стереотипи психосфери, — сказав Лі. — Вони вироблені тисячоліттями. Є хороші люди, котрі вважають, що, добравшись до важелів сили, зможуть діяти не так, як, мовляв, усі деспотичні попередники, що у них є власний контроль совісті, честі, волі і так далі. Але це ілюзія. Машина примусу, сваволі, владності та деспотизму трансформує найліберальніші наміри у готові трафарети дій. Теоретично нібито все те, про що мріє Тао, можливо, але практично це відливається у ті форми, котрі існують споконвіку. Проповзаючи крізь задимлену трубу, хіба голуб збереже свою білість і чистоту?
Гриць все оглядався назад, обмацуючи поглядом поверхню озера, котра пропадала в тумані десь за півкілометра.
— А як звідси випливають судна? Прохід один чи багато?
— Не знаю, — сумно сказав Лі. — Та й не придатний я для такої справи, як втеча, сутички. Юність лишилася далеко позаду… чи попереду? Хто скаже? Може, ми лише відлуння справжньої істоти, кульмінація котрої в час найвищої молодечої напруги. Може, я себе реалізував саме тоді, коли зважився на повний розрив з мізерним минулим. У ту зоряну ніч. Саме зоряна. Одна неповторна мить нового народження. Яке то було чудо, друже Гріг. А вже потім — новий цикл пошуків, сумнівів, безконечної риторики, відливання роздумів у штампи слів, старіння. І все нам здається, що головне там, попереду, що ось-ось пощастить зустріти за новим поворотом путі щось небувале. А небувале вже давно здійснилося, тільки ми не відчули його, не привітали…
— А конкретно, — нетерпляче озвався Гриць, не цілком розуміючи зміст сентенцій учителя, — в чому ви бачите конкретне прикладання сил молодих людей, юнаків? Окрім, звичайно, необхідної рутинної праці. Де мета, що здатна заполонити світ, вивести його з антагоністичної круговерті?
— Я вже казав тобі, — докірливо мовив Лі, — що вашій країні пощастило стати лідером еволюції. Там і рішення. Тільки воно не одномірне, не волюнтарне. Кожна мить тче нові можливості. Хто думає про таємничу силу миті? Ви теж не вмієте користуватися цим потужним важелем… ви — марнотратники миті, гадаєте, що вона — лише бризка вічності, а насправді вона є сама вічність… Гриць вражено зупинився. Явно, зримо перед ним постав образ діда Сміяна, почулися його слова: "мить дорівнює всесвітові". І слова пісні: "Охопить диво-мить ти зумій, любий друже, зумій!". Яка вражаюча тотожність мислення понад простором і часом. Може, саме в цьому вирішальний доказ спорідненості всієї мудрості планети, родинність вселюдської ноосфери?
Лі уважно глянув на хлопця, любовно обняв його за плечі.
— Згадав щось подібне?
І знову Гриць здивувався чутливості старого тайця.