За кілька хвилин він повернувся з дебелим шматком апетитної шинки.
— Захожу до дев'яносто четвертої, питаю: а що це у вас? Можна відрізати? Прикладаю ніж до самого краєчку: хоча б отак? Вони зраділи, що не багато, і кажуть: бери. Я відчахнув, як показував, але забрав собі більший кусень, їм же залишив тоненьку скибочку: все по-чесному!
Першим відключився Мухач; прокинувшись, спитав: що, вже Новий рік?
— Восьме березня, — пожартував Гриша.
— Уявляєте, скільки дівок цієї ночі втратять цноту? Мільйони й мільйони! Поміж іншим, — усі з прогресивної частини людства. Я б оце переспав із ними всіма: і з кривими, і з клишоногими, — солодко позіхнув Мухач, допив стакан і знову впав у ліжко.
На Четвертій станції з ларька навпроти іподрому торгувала вином і пивом писана красуня Галя. Вона щиро співчувала безгрошовим студентам і відпускала їм напої на слово, до стипендії.
— Чому я не пивна діжка? Ото б завжди був повний пива і терся б об твої неймовірні стегна, — Павка потягнувся за бокалом.
— Ну, ти й скажеш! — зарум'янилася Галя.
Літній чолов'яга з пожмаканим обличчям, що стояв збоку, підморгнув Павці і похвалився:
— Мій син, майор, махав цю Галю. Казав, що у неї піхва — як мишаче око: тю-лю-люлю-лю!
— Замовкни, п'янюго, бо якщо цей хлопець раз тицьне, місяць до ларька не ходитимеш, — попередив Жулан.
Коли ж борги перед Галею перевищували норму, небораки йшли на пиво вниз по Піонерській, до павільйону, де сердобольна Віра також їх шанувала.
— Павлику, якщо допоможете, я наливатиму вам безоплатно, аж до закінчення інституту, — заявила вона, наповнюючи кухоль.
— А що?
— У мене синок Ілля, дванадцять років, так його зобижають на вулиці. Вимагають гроші, б'ють, змушують землю їсти. Я звернулася до дільничного, але йому ніколи. Порадив попросити бойових хлопців, які б заступилися. Каже: ти на такому місці працюєш...
Дванадцятої станції Фонтану Павка вдвох з Мухачом дісталися під вечір. Ілля здалеку вказав на зграйку підлітків, що під старою крислатою акацією грали в карти. Павці пригадалося, як колись, майже на цьому самому місці, схожі розбійники поглумилися над ним із Лесиком.
— Кажу по-хорошому: припиніть зобижати Іллюху, — сказав він, наступивши на карти.
— А ти хто такий? — підскочив найменший. Павка вловив його за ніс і міцно стиснув. Мухач, тим часом, ляснув у підборіддя найвищого, що також підвівся на ноги.
— Їж землю! — наказав Павка своєму бранцю: — Дивіться, хулігани малолітні, займатимете Ілька, матимете справу зі мною!
На третій день Віра зустріла Павку сльозами.
— Після вас стало ще гірше! Байстрюки пожалілися дорослим бандюгам, а ті прийшли попід вікна і кричали, якщо ще хтось з'явиться на їхньому хуторі, то вони переламають руки-ноги і їм, і сину. Я сьогодні Іллюшу навіть до школи не пустила...
Наступного разу Павка зібрав команду з сімох любителів пива. Віра налила кожному по два келиха авансом і перехрестила. На зупинці дванадцятої станції було малолюдно. Павка розщедрився і пригостив "бійців" вином"європейське" за вісімнадцять копійок за стакан. Вони випили, дружно помочилися прямо за павільйоном і, розслабившись під травневим сонечком, помітили місцеву команду, яка насувалася чорною хмарою. Попереду виступали дорослі — сухорляві, жилаві, в наколках — з дрючками і ланцюгами; малеча крутилася поміж ними.
— А ти не попереджав, що тут таке ополчення, — дорікнув Льоня.
— І трамвай відійшов, — засумував Мухач.
— Якщо чесно, у нас в Донецьку також не прийнято вдиратися на чужу територію, — признався Гриша.
Ватаги зійшлися впритул, і засмаглий до чорноти вожак оголосив пред'яву.
— Стривай, Лось. Твоя пацанва тут знущається над дитиною, і мамка попросила нас заступитися.
— Жулане? Опісля відсидки ми ще не бачились, але це наш хутір. Якщо хочеш відбутися розмовою, виставляй по два стакани вина на кожного і канайте першим трамваєм.
Прибульці скинулися монетою, і щасливо завантажились у вагон. Іллюху перестали мордувати, і Віра довго пригощала Павку й усіх, хто з ним заходив.
Аркадія в Одесі — щасливе місце відпочинку і розваг місцевого студентства. Тут сповільнювався час і меркнули проблеми. Бува, звечора щось нашкодиш, вранці прокинешся з хворим сумлінням, спустишся в Аркадію, — і знову на коні. Приїжджі мостилися на піску, ближче до моря, а мешканці студентських гуртожитків — на трав'янистому пагорбі в тіні акацій, де і конспект можна почитати, і до винної ятки збігати.
— Павук, ти примітив, що дівки з кожним роком усе гарнішають і гарнішають? — зазначив Гриша.
— То такі купальники. Придумали поролонові чашечки, і груди напнулись яблучками.
— І очі навчилися розмальовувати. Вже як зиркне, — мороз по шкірі, — погодився Гриша.
— Вони й тримаються не так, як колись. Глянь, онде стоїть: ноги не розкарячені, а переплетені; одна рука на потилиці, інша на стегні. Раніше таке тільки у журналах мод можна було побачити.
— То ж наша Аська.
— Виросло дівча. Справжня королева пляжу.
— Онде і її артилерист чимчикує з морозивом.
— Казала, що одружуватимуться.
— Так вона ж ще малолітка...
— Усі вони — малолітки.
Аська яскраво виділялася на пляжі привабою і недоступністю. Босоніж вона ступала по піску, неначе на шпильках по паркету; при ході її ще дитяча попа, ледь прикрита вузенькою стрічкою, грала на усі боки. Розпущене волосся, кольору меду з білої акації, спадало їй на очі і вона щоразу грайливо закидала його за спину. За "королевою пляжу" завжди тягнувся хлопчачий почет, на чолі з її меншим братом Сергієм: пацани оберігали подружку від занадто настирливих залицяльників. Коли ж їхнього авторитету не вистачало, Аська підсаджувалась до Павчиного гурту, з яким ніхто не зв'язувався.
На горбок зійшов Олег Волинський з факультету автоматики. Красавчик зранку відвідав Монте-Карло — площадку під навісом, де завсідники "чесали" приїжджих у преферанс, і виклав на простирадло дві пляшки "Столичної".
— Горілка? У таку спеку? Великими стаканами? Із задоволенням! — вигукнув Мухач.
— Прямо з холодильничка! — Олег солодко потягнувся, і з його поношених плавок вислизнув жилавий пхач. — Тпрусь! — наказав йому Олег і пояснив: усю ніч трудився. Компанія зацікавлено затихла.
— Підчепив я вчора француженку і привела вона мене в номер у Лондонському. Пурнули в ліжко, а вона така худенька, наче метелик на булавці. Плечики випинають; рученята — тонюсінькі; груденята ямками, а попи немає зовсім. Стало мені її жалко, і я заплакав. Коротше: топчу я її і плачу; плачу і товчу...
— Це ми вже чули. Скажи чесно: прокинувся у котельні, а поряд — Манька з іподрому.
— А хочи би й так! Заздриш?
— Не боїшся, що Людка дізнається?
— А що Людка? Вона на мені застирчала. За звичкою привів я її у кінотеатр, витягнув із штанів свій "дрючок" і дав їй в руки. Здавалося, — дрібничка, а як допомогає! Після того сеансу я — кум королю. Повесні одружуємось.
Розділ ІІ. Інтервенція 1968
Серед студентів розповсюдилась повадка: влітку замість канікул їздити на цілину на заробітки. Там, у степу, студентські "будівельні загони" зводили домівки для хліборобів. Працювали на підряді, не жаліючи сил, зате поверталися з великими грошима: від трьохсот до п'ятисот рублів, як кому повезе. Сумлінні і заощадливі витрачали їх на одяг, гультяї ж вешталися по ресторанах, грали в карти і напували цілі компанії. Четвертокурсник Рудовус із кімнати номер сто двадцять один, на прізвисько "Кошкодав", сягнув заповітної мрії: злив у чайник шість пляшок коньяку і тинявся по кімнатах п'ятого поверху, пригощаючи всіх, кого зустріне.
Спеціально для свого активу — спортсменів, співаків, танцюристів, музикантів і гумористів — комітет комсомолу організував обмін загонами з Братиславським Університетом. Минулоріч Гриша першим побував у Чехословаччині і на зароблені крони обзавівся джинсами, мокасинами, яскравими сорочками і навіть пневматичним пістолетом типу "Кольт" сорок п'ятого калібру. Він поділився фантастичними враженнями: у них усе по-іншому. Комсомол вони перетворили на Економічний Союз Молоді, який переймається не моралью, а бізнесом. Магазини там переповнені імпортним товаром; пиво — на кожному кроці; у кінотеатрах — Голівуд, а дівчата ходять у таких коротеньких спідничках, що з-під них усе світиться. І груденята у них не звисають, а випинають яблучками, і на танцях самі ж студенти торгують вином.
На новий сезон Гришу призначили командиром загону, а він просунув за собою Павку і Льоню. Як молоді комуністи, вони вже відзначились на комсомольській роботі: Павка у ролі секретаря первинної організації механічного факультету, а Льоня як його заступник з культурно-масової роботи. Ще вони прославились, зліпивши на замовлення інститутського Клубу Веселих і Кмітливих стилістичного півня. Роздобули старенький глобус; розфарбували його всіма кольорами радуги і поставили на високі жіночі чоботи. Замість гребня і дзьоба приліпили по червоному черевику на шпильках, а у хвіст встромили три яскравих павичеві пір'їни. Вийшло так дотепно, що той "півень" і в Москві побував із одеською командою. Окрім них до загону потрапили: корінний одесит, гуморист Славко Колін; воротар команди з водного поло Сашко Наумов; співак Сашко Батт, танцюристка Світлана Грінберг, чемпіонка з метання ядра Клара і ректорова дочка Тетяна. Загалом, п'ятнадцятеро відомих в інституті талантів. Серед них усіх лише Гера викликав загальне здивування: ніхто не знав, чим він прославився. Дизайн уніформи придумали Славко з Гришею: світло-сірі лавсанові брюки і нейлонова сорочка їм у колір. До лівого рукава приторочили гаптовану емблему: вітрильник із багряними парусами, на фоні самого синього моря і напис: зверху — "Одеса", знизу — "СРСР".
Розділ ІІ
Подих незвіданої досі свободи охопив комсомольців, щойно вони перетнули кордон і пересіли у місцевий поїзд. Негаласлива, нестрижена й нечесана місцева молодь у витертих штанях, пістрявих сорочках і в'єтнамських тапочках на босу ногу розляглася у проходах і тамбурах, пила пляшкове пиво, нещадно палила, і ніхто їй не зауважував. Ті, хто заходив до вагону або виходив, або йшов до туалету, переступали через ноги сидячих і тіла лежачих, і ніхто не ремствував: усі їхали зайцями.