Льоня саме розпалив багаття, на якому Гриша в банці з-під кільки в томатному соусі стерилізував шприц з голкою.
— Я ж його запрошував на щучок, у мене й шланг є в запасі, а він: вони старі, вони не гарні... Некрасива, — накинь на морду хустку. Зате не заразна, — співчував Жулан.
— І поварихи проходять комісію. Направду, я жодного разу не ловив триперу. Мандавошки були. Уперше в Туапсе. До речі, Павка, дівка була з Конотопу, і звали її Алла. Приятелі порадили полєтань, я ж так у аптеці й попросив. Аптекарка глянула і поправила: "Мабуть, сірчано-ртутна мазь?" Повернувся я на судно і, перед тим, як намаститися, просякнув у каюту до помполіта й начесав йому під укривало своєї живності. За три дні дивлюся, а помпа вже чухається. Що то у тебе за препарат?
— Біцилін-форте. Мама в мене за професією лікар-гінеколог, навчила про всяк випадок, — заспокоїв Гриша. — Не переживай, гонорея — це як нежить. Головне — хоча б тиждень не пити нічого, навіть пива.
Курсовий проект Жулану розрахував і накреслив авторитетний доцент кафедри ТММ, який ще донедавна боксував за "Авангард" Готувати німого до захисту визвався Павка.
— Може, краще найняти професійного репетитора? Я знаю одну білявку з університету. Такі циці! — підштрикнув Льоня.
— Якби ж ти отримав по чану скільки я, я б на тебе подивився, — парував Жулан.
Отримавши готовий проект, Жулан із Павкою розвішали листи в Червоному кутку по стінах. Павка розписав короткий словничок: вектор — піка, шмара, падла; повертати — заламувати, загинати, ставити рачки; проходити — канати; паралельно — по-сучому; перпендикулярно — на стояка... Для кращого розуміння Павка інтерпретував графічні дії жестикуляцією: нирок під ліву, хук справа, прямий в голову; за тиждень кмітливий боксер в усьому розібрався.
Попід кафедрою подивитися на захист проекту зібрались численні вболівальники. Винуватець торжества з'явився пострижений, помитий, у чорних напрасованих брюках і білій нейлоновій сорочці, комір якої не сходився на його міцній засмаглій шиї. Приятелі допомогли розвішати листи і зайняли місця, передбачені для студентської громадськості. Професор тим часом маявся сумлінням. Востаннє "двійку" він поставив ще доцентом, і сталося це якраз двадцять першого червня 1941 року, а вночі німці вже бомбили Одесу.
— Щоб не питали, — мовчи! — підбадьорив Павка підопічного перед виходом до дошки.
Викладачі й асистенти накинулися шукати помилки; посипалися запитання, але Валько мовчав.
— Студент явно хвилюється. Пропоную надати йому можливість відповідати графічно, — підказав доцент, виконавець проекту.
Кафедра не заперечила, і Жулан почав впевнено креслити відповіді на дошці.
— Поясніть, будь ласка, колего, куди буде спрямований вектор коріолісового прискорення, якщо ведуча ланка механізму обертатиметься за часовою стрілкою? — присіпався молодий асистент.
Серед студентів поняття коріолісового прискорення вважалося найскладнішим в теорії механізмів, і лише один із десяти відповідав на нього правильно. Але Жулан був готовий. Він підійшов до третього листа, де були зображені багатокутники, яких він знав як вертухаїв, знайшов загострену шмару, позначену буквочками А і В, подумки провів прямий правою по корпусу і боковий зліва в щелепу, розвернувся, прищулився і впевнено накреслив на дошці жирну стрілу, спрямовану в бік завідувача кафедрою. На два наступних питання, він відповів так само графічно й вірно. Друзяки аплодували: захист відбувся.
Прокинувшись після важкої п'янки, Валько поплескав себе перед дзеркалом по біцепсах і похвалився: ну, чим не шпалер! Га? Допоки колотухи махають, я не те що інститут, я аспірантуру закінчу!
—Ти давно гостював у Пилипа? — запитав дядько Тарас, коли Павка чергове зайшов до нього поїсти. — Вийшов на пенсію і вдарився в свині. Приїхав до нас серед літа з двома чемоданами домашньої ковбаси. Я побігав по сусідах, щоб продати, вони глянули: а ковбаса вже поцвіла і смердить. Повіз він її до Ніни. А тож, влаштувався в порту прибиральником на цукровий склад; змітає з підлоги пилюгу і гонить з неї самогон.
Наступної суботи Павуки прибули до Іллічівська. Їх зустріла Люба, яка попри розлучення залишилася в домі. Пояснила: старий знайшов собі молоду бабу в Біляївці і їздить до неї автобусом. Оце тиждень, як поїхав, свині верещать, наче перед смертю, а робітники, яких він найняв, надибали самогон і не прохмеляються. Онде, валяються в загоні поряд зі свинями.
Приїхав дядько і, прихопивши гостей, кинувся до припортової їдальні за помиями.
Втрьох вони притарабанили шість наповнених по вінця відер. Півтора десятки свиней, худющих як стільці, скупчилися біля корита.
— Оце трішечки ще відгодую, половину заколю. Нафарширую ковбас і продам на Привозі. Глядиш, і на автомобіль назбираю. Набридло вже автобусом добиратися, — розмріявся Пилип.
— А що, як одного, отого маленького, худющого, що ледь стоїть, заколоти прямо зараз? — поцікавився Льоня.
— Так який навар? Ні, спершу відгодую. Ходімо до столу, у мене від минулого забою залишилося трішечки шинки. І горілочки саме нагнав.
— Давно б так, — прошепотів Льоня, відтираючи затьопані помиями брюки.
В партію Павку прийняли на третьому році служби. Він, насправді, не хотів, але Льоня його переконав: "Без партії кар'єри не зробиш". В інституті їх стали запрошувати на партійні збори, де вони засідали на рівні з професорами і деканами, доручали перевіряти, чи не приховав хтось з них від партійних внесків частку коштів, зароблених на науково-дослідних роботах. Молоді комуністи ходили по кафедрах і лабораторіях, опитували викладачів стосовно реального заробітку і звіряли їхні слова з бухгалтерськими відомостями.
— Скільки тобі потрібно для повного щастя? — запитав Льоня напарника.
— Думаю, півтори сотні на місяць вистачило б.
— Не багато: професор Лунц отримує вчетверо більше.
— І куди вони йому?
— Двірник Жора, що підкорочував нам брюки, казав, що він приносив йому перелицьовувати старий кашкет. Розумієш, отримує по п'ятсот, а кашкети перелицьовує!
Тридцяти п'яти рублів стипендії не вистачало парубкам ні на їжу, ні на одяг. Які там ще розваги! Підробляли, де прийдеться. Павка з Льонею кочегарили; Гриша ночами розвозив хліб по магазинах; в автопарку, що розташовувався прямо за парканом, Сашко Наумов ставив на зарядку акумулятори; Маріп Хайдаров вночі вартував дитячий садочок по вулиці Сегедській, а Юрко Золотов — їдальню навпроти кінотеатру "Вимпел". Окрім зарплати кожна робота приносила додаткову втіху. Кочегари здавали напрокат ліжко з душовою; вантажник повертався зі зміни з гарячим хлібом; у дитячому садочку можна було доїсти залишки манної каші, а в їдальні з порожньої діжки вичавити кружку пива. Аби не заплутатись і не проґавити чиєїсь вахти, Гриша вивішував на дверях загальний графік виходів: хто, коли й куди мусить цього дня йти. Якщо ж поточна робота накладалася на любовне побачення чи на алкогольне знесилення, тоді товариші підміняли один одного. Лише Жулан не підробляв, йому вистачало боксу. Він виступав за всі товариства, куди запрошували, і постійно мав від них талони на харчування і спортивну форму. Талонами він ділився зразу, а білизну носив, поки була новою. Забруднені майки він не прав, натомість фарбував їх у тазку: спершу червоним, потім в чорне і насамкінець дарував комусь зі своїх чисельних шанувальників.
— Моє пташеня, — гордував він, зустрівши у коридорі когось у траурній майці.
Гроші закінчилися, а до стипендії залишалося ще два тижні.
— Ну, і що? Будете голодувати? — побудив Гриша лежнів. — Мухач, ти, як наймолодший, мусиш вставати першим. Збирай пляшки і негайно до магазину.
— Я вам що: завсклад? — верткий хлопчина в чорній майці ліниво підвівся з розстеленого на підлозі матрацу. Він — протеже Жулана, боксер другого розряду у вазі до п'ятдесяти одного кілограму, який лише своєю наявністю у списку вже приносив очки команді. Його обділили гуртожитком, і він зайцював у кімнаті номер 167. Пляшок набралося чотири сумки, і на допомогу Мухачу вирушив Павка. Льоня взявся чистити картоплю, якої Жулан звечора набрав у кімнаті номер153, а Гриша видобув з антресольної шафочки плаский шматок засохлої шкіри від сала, яке з'їли ще минулої зими.
— Я ж казав, що згодиться! Зварю суп — оближетеся, — тріумфально вигукнув він.
Забезпечивши основний продукт, Жулан, наче перський шах, лежав поверх укривала обличчям до дверейі задумливо насолоджувався сигаретою "Орбіта" з золотавим фільтром, нижче якої він не опускався навіть в часи безгрошів'я. До кімнати увійшов красавчик Юрко Золотов.
— Валько, можна закурити? — запитав він і потягнувся до пачки, що лежала на стільчику при узголів'ї Жулана.
— Я тобі що: тютюнова фабрика?
— Позич три рублі.
— Я тобі що: швейцарський банк?
— Не сердься; ковтну водички і піду, — примирливо мовив Юрко і похапки припав до літрової банки, що стояла на тумбочці перед дзеркалом: в неї вмочали гребінці.
— Де вас носить? Суп остигає, картопля дубіє, у горлі пересохло, — накинувся Льоня на Мухача.
— Сьогодні неділя, і всі найближчі пункти зачинені. Теліпали аж до Привозу. А тут ще Павук зі своїми збоченнями: він же поки всіх сліпих через вулицю не переведе, далі не рухається, — виправдався хлопець.
— Розпочнемо з супу. Мама радила зранку їсти гаряче, — скомандував Гриша.
— Валько, бери хліб, — запросив Павка.
— Щоб я на волі чорнягу їв! Хавайте самі.
— Пробач, на білий не вистачило.
— Мухаче, бери гітару.
Пацан наловчився вдавати Висоцького. Після "Іще не вечір, іще не вечір ..." Жулан розжалився йому на сигарету. До кімнати, постукавшись, зайшли першокурсники Сако Степанян і Ованес Асакян.
— Сідайте. Що у вас з собою? — запросив Гриша.
— Дякуємо, але ми іншим разом. Ось пляшка. Павлик, зроби мені картину, як у Сако, я заплачу, — попросив Ованес.
Нещодавно Павка змалював з іноземної листівки олівцем на ватман голе тіло: дівчина лежить округлими сідницями на фасад, а плечі і голівка проглядаються в далекій перспективі. Вийшло спокусливо.
— Гроші наперед, — уточнив Жулан.
— Звичайно! Червінець вистачить? Тільки, будь ласка, без мускулатури. Я люблю пухкеньке.
Мухач збігав до гастроному і приніс три пів-літри "Московської" та 0,75 білого міцного вина, відомого серед студентів як "Біоміцин". Як і завжди, на закуску не вистачило.
— Бачив, як молоді з дев'яносто четвертої поперли з пошти посилку, — виправдався посланець.
— Я зараз, — стріпонувся Жулан.